МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ К. Л. ПАШКЕВИЧ СУЧАСНІ МЕТОДИ ДИЗАЙН-ПРОЕКТУВАННЯ ОДЯГУ Конспект лекцій з дисципліни для студентів спеціальності 182 Технології легкої промисловості освітньої програми «Моделювання, конструювання та художнє оздоблення виробів легкої промисловості» денної та заочної форми навчання Частина 1 Київ КНУТД 2016 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Сучасні методи дизайн-проектування одягу : конспект лекцій з дисципліни для студентів спеціальності 182 Технології легкої промисловості освітньої програми «Моделювання, конструювання та художнє оздоблення виробів легкої промисловості», денної, заочної та заочно-дистанційної форм навчання. Частина 1/ упор. К. Л. Пашкевич – К.: КНУТД, 2016. – 32 с. Упорядник Пашкевич К.Л., к.т.н., доцент Відповідальний за випуск завідувач кафедри ергономіки і проектування одягу к.т.н., доцент Н. В. Остапенко Затверджено на засіданні кафедри ергономіки і проектування одягу Протокол №1 від 31 серпня 2016 р. 2 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Вступ Розробити і впровадити у виробництво новий виріб означає реалізувати знання, нову ідею в матеріальному продукті, який задовольняє певні потреби споживачів. Матеріалізація знань, ідей потребує значних затрат часу та витрат фінансових ресурсів. Ринкова конкуренція ініціює збільшення рівня новизни продукції та частоти зміни її моделей, що, у свою чергу, збільшує потребу в інвестиціях у проектування та виробництво. Тому при проектуванні нових виробів необхідно застосовувати системний підхід і вміти з багатьох варіантів послідовності проектування обирати оптимальний, при якому сумарні витрати на розроблення і впровадження у виробництво будуть мінімальні, а рівень економічної ефективності був максимальним. ПРИНЦИПИ АДРЕСНОГО ДИЗАЙН-ПРОЕКТУВАННЯ СИСТЕМ МОДЕЛЕЙ ВИРОБІВ РІЗНОГО АСОРТИМЕНТУ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ТЕМА 1. Структура процесу розробки та підготовки до впровадження виробів на підприємстві. 1. Сутність технічної підготовки виробництва 2. Єдина система конструкторської документації 3. Технологія проектування виробів на підприємстві. Етапи проектноконструкторських робiт Спрямування на системне виконання робіт та широка автоматизація легкої промисловості спонукають виконувати системне проектування нових моделей одягу (НМО), яке чітко визначає послідовність виконання завдань. Необхідна типізація процесів проектування НМО з урахуванням впровадження нових технологій на основі нормативно-технічної документації з можливістю використання САПР. Крім того, необхідною є нормалізація процесу розробки документів за державними стандартами. Проект (лат. projectus) – сукупність документів (розрахунків, креслень тощо), необхідних для зведення споруд, виготовлення машин тощо. 1. Сутність технічної підготовки виробництва Процес розробки і освоєння виробництва нової продукції на підприємстві сформувався як самостійна підготовча стадія і отримав назву технічна підготовка виробництва (ТПВ) нової продукції (товару нової ринкової новизни). Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного та організаційно-економічного характеру, що спрямовані на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначають технічний рівень, 3 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО якість та ефективність нової продукції як у виробництві (на підприємстві), так і в експлуатації (у споживача) [1]. Технологічна підготовка виробництва займається розробкою нових (чи модернізацією та адаптацією існуючих) технологічних процесів, необхідних для виконання поставлених задач у процесі виробництва заданої продукції. Конструкторська підготовка виробництва на пiдприємствi є першою стадiєю пiдсистеми технiчної пiдготовки. Вона безпосередньо пов’язана з науковотехнiчною пiдготовкою, використовує результати прикладних нуково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, але виконує суто практичнi завдання стосовно конкретного виробництва. Конструкторська підготовка виробництва – це сукупність взаємопов’язаних процесів по створенню нових або вдосконаленню діючих конструкцій виробів. Виходячи зi змiсту робiт та результату, що отримують, конструкторську пiдготовку часто називають проектно-конструкторською пiдготовкою виробництва. Проектування розглядається як сукупнiсть взаємопов’язаних процесiв зi створення нових i удосконалювання дiючих конструкцiй виробiв за параметрами рiвня якостi, термiнiв, обсягiв випуску згiдно з вимогами замовника-споживача. Завданнями проектно-конструкторської пiдготовки є створення комплекту конструкторської документації (креслеників), потрібної для виготовлення та експлуатацiї продукцiї. Обсяг проектно-конструкторських робiт на пiдприсмствi залежить вiд виду виробу, його складностi, життевого циклу, обсягу ринкових потреб i термiнiв на їх задоволення, ступеня участi самого пiдприємства в процесi проектування виробу. Великi пiдприємства з розвиненою науково-технiчною та дослiдно-експериментальною базою мають потужнi проектно-конструкторськi служби i, як правило, створюють проекти виробiв самостiйно. 2. Єдина система конструкторської документації (ЄСКД) Проектно-конструкторська підготовка виконується в експериментальному цеху під керівництвом головного конструктора і містить виготовлення дослідного зразка і його випробовування. Виконується конструкторська підготовка з застосуванням вимог єдиної системи конструкторської документації. ЄСКД – комплекс стандартів, який встановлює взаємозв’язок норм та правил розробки, оформлення та обігу конструкторської документації, яка розробляється та застосовується на всіх стадіях життєвого циклу виробу (при проектуванні, виготовленні, експлуатації та ремонті [28]. Упорядкування проектної діяльності відтворилось в Государственных стандартах Единой системы конструкторской документации (ГОСТ ЕСКД). Пізніше розроблено Державні стандарти України Системи конструкторської документації (ДСТУ СКД). Спочатку ці стандарти було розроблено для галузей, що мають бути забезпечені високою якістю виготовлення (ракети, радіоелектронна техніка тощо). Для галузі легкої промисловості відсутні розробки структурно-методичних основ процесу проектування, проте ГОСТ ЕСКД застосовують при проектуванні об’єктів виготовлення легкої промисловості. Проектування виробів за вимогами стандартів ЄСКД забезпечує: 4 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО – використання сучасних методів та засобів у процесі проектування виробів; – можливість взаємообміну конструкторською документацією без її переоформлення; – оптимальну комплектність конструкторської документації; – гармонізацію з відповідними міжнародними стандартами. – можливість поширення уніфікації і стандартизації при проектуванні виробів; – можливість проведення сертифікації виробів; – скорочення термінів та зниження трудомісткості процесів; – механізацію та автоматизацію обробки конструкторських документів та інформації, що міститься у них; – високу якість виробу; – оперативну підготовку виробництва; – спрощення методів оформлення конструкторської документації; – можливість створення єдиної інформаційної бази САПР тощо. Встановлені ЄСКД правила поширюються на всі види конструкторських документів, учбово-реєстраційну документацію і документацію по внесенню змін до конструкторських документів, науково-технічної і учбової літератури, курсовий і дипломний проекти. 3. Технологія проектування виробів на підприємстві. Етапи проектноконструкторських робiт Проектування нового виробу відповідно до ЄСКД здiйснюється в кiлька стадій: 1) складання технiчного завдання; 2) розрахунок технiчної пропозицiї; З) розроблення ескiзного проекту; 4) розроблення технiчного проекту; 5) пiдготовка робочої конструкторської документації (дослідного зразка, дослiдної партії, установлюваної серiї, стiйкого масового виробництва). Будь-який проект розробляється на підставі стандарту ДСТУ 3278–95 «Система розроблення та поставлення продукції на виробництво» [30], згідно якому процес розробки нової продукції має таку структуру та містить 5 стадій: Технічне завдання Технічна пропозиція Ескізний проект Технічний проект Робоча документація Стадія розробки є закінченою частиною процесу розроблення конструкторської документації, яка стосується розроблення технічної пропозиції, ескізного проекту або робочої документації [28]. Кожна стадія виконується тільки у разі її доцільності у загальному процесі проектування, і кожна стадія закінчується підготовкою комплекту документів, що містять інформацію, отриману внаслідок проектної діяльності на стадії (табл. 1). Таблиця 1 – Стадії проектування моделей одягу відповідно до ДСТУ СКД 5 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Етапи робіт Стадії 1. Визначення вихідних даних. Встановлення вимог до одягу. 2. Вирішення проектної задачі, формування основної ідеї проектного рішення. Робота з ескізами. Вибір оптимального варіанта моделі. 3.Первинна конструкторська проробка основної проектної ідеї. Розробка конструкції. Вибір матеріалу. Виготовлення макету. 4. Конструкторсько-технологічна проробка проектного рішення. Виготовлення лекал. Вибір технології. Виготовлення зразка. 5.Оформлення проектно-конструкторської документації згідно стандартів виробництва. Технічне завдання Технічна пропозиція Позначення стадій ТЗ ПТ Ескізний проект ЕП Технічний проект ТП Робоча документація РД Зміст та обсяг робіт на кожній стадії надано у відповідних ГОСТ [5, 6, 7, 8]. При проектуваннi нескладних виробiв доцiльно, з погляду рацiональної органiзацiї скорочення циклу конструювання, об’єднувати деякi етапи проектування виробiв. Наприклад, можна окремо не видiляти етап технiчної пропозицiї, у технiчному проектуваннi передбачати як складову частину i ескiзне проектування. Інодi етапи технiчного проекту i робочої документацiї iнтегруються в етап технiчного робочого проекту. Аналогiчно скорочується кiлькiсть етапiв проектування в одиничному i дрiбносерiйному виробництвах, при цьому тут, як правило, не виготовляється дослiдний зразок виробу, виходячи з можливостей здiйснити доопрацювання конструкцiї на моделях виробiв або його вузлах та макетах. Сучаснi технiчнi засоби дають змогу здiйснювати всi етапи проектних робiт паралельно i паралельно послiдовно, досягаючи багатоварiантностi проектних рiшень для рiзних типiв виробництва. Контрольні питання до теми 1 1. Назвіть стадії проектування швейних виробів за ГОСТ ЕСКД? 2. Що таке технічна підготовка виробництва? Які функції вона виконує на підприємстві? 3. Дайте визначення поняття конструкторської підготовки виробництва? 4. Які питання розглядає технологічна підготовка виробництва? 5. Що забезпечує проектування виробів за вимогами стандартів СКД? 6. Що таке єдина система конструкторської документації? Які нормативні документи регламентують порядок її розробки? 6 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО ТЕМА 2. Структура та технологія аналізу можливих варіантів конструктивного рішення моделей одягу. 1. Структура та зміст вихідних даних до проектування 2. Послідовність виконання робіт на стадії технічне завдання 3. Допроектні дослідження. Визначення типу споживачів. Сегментація ринку модного одягу 4. Формування вимог до швейного виробу 5. Оформлення документації на стадії Технічне завдання 1. Структура та зміст вихідних даних до проектування Метою стадії технічного завдання (ТЗ) є розробка вихідних даних до процесу проектування та визначення вимог до виробу та проекту. Визначення умов проектування виробів спрямоване на уточнення відповідей на такі питання: 1. Для кого розробляється одяг? Визначається тип споживача. 2. Для чого розробляється одяг? Визначаються умови функціонування виробу. 3. Що необхідно розробити? Визначається вид та призначення виробу. 2. Послідовність виконання робіт на стадії Технічне завдання Визначення типу споживачів. Дослідження сфери споживання. Вивчення і прогнозування споживчого попиту. Аналіз напряму моди та перспектив розвитку асортименту, сировини та фурнітури. Визначення вимог до одягу. Оформлення документації на стадії ТЗ 3. Допроектні дослідження. Визначення типу споживачів. Сегментація ринку модного одягу При проектуванні виробів необхідно мати додаткову інформацію про індивідуальні особливості споживачів швейних виробів. Відомо, що на сьогоднішній час у швейній промисловості користуються розмірною типологією населення і це майже єдина інформація при проектуванні одягу. Для прийняття обґрунтованих проектних рішень при проектуванні одягу необхідно визначити сукупність ознак людини, які будуть впливати на вибір одягу з певними властивостями. Класифікацією споживачів за групами залежно від різних ознак (колірного типу, відношення до моди, характеру, темпераменту тощо) займаються багато дослідників Т.В. Мєдвєдєва, Сестри Соріни, Л.П. Шершньова, Є.Б. Коблякова та інші [17, 26, 32, 19, 18]. Професор Л.П. Шершньова у своїх наукових роботах [36, 35, 37] доводить, що провідними ознаками людини повинні бути: тип геометрії фігури людини; антропоморфологічні співвідношення частин тіла; 7 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО емоційно-психологічні ознаки; колірна визначеність типу (образу). На цьому етапі необхідно визначити біосоціальну характеристику споживачів одягу, яка складається з біологічної і соціальної. Біологічна характеристика людини – це сукупність її анатомічних, фізіологічних та антропоморфологічних ознак. Соціальна характеристика – визначається бажанням, інтересами, рівнем культури, що формується під впливом навколишнього оточення, інформаційного потоку, рівня матеріального забезпечення тощо. Не дивлячись на розмаїття людей, їх можна умовно поєднати в біосоціальні групи споживачів, які мають однакові або близькі вимоги до одягу. Співвідношення індивідуальних біологічних і соціальних ознак складає загальний вигляд групи людей (габітус), який дає можливість узагальнити їх вимоги до одягу і відповідно врахувати їх вимоги при проектуванні. Габітус – це група людей об’єднаних спільними біологічними та соціальними ознаками, що визначає їх вимоги до одягу і смаки у виборі одягу (Л.П. Шершнева). Габітус (лат. habitus – зовнішність) у практиці дизайну одягу – це індивідуальна характеристика зовнішнього вигляду людини, неповторної і властивої лише конкретній людині. Це складна взаємодія індивідуальних біологічних і соціальних ознак. Ці ознаки можуть значно розрізнятися як для однієї людини залежно від віку, місця мешкання, здоров'я, так і для різних людей залежно від статі, національної приналежності, кліматичних умов району мешкання, спадкових чинників, стилю і способу життя тощо. Фахівці відзначають, що габітус людини міняється з часом, залежить від території і соціальних умов. Враховуючи відсутність остаточної класифікації (типологізації) населення, необхідно упорядкувати інформацію про тип споживачів, для яких виконується проектна розробка. Складена біосоціальна характеристика типів споживачів дає можливість конкретизувати вихідні дані для подальшого проектування, тобто для визначення основної ідеї щодо вибору асортиментного виду одягу. Різні типи споживачів по-різному реагують на асортиментні види одягу в однакових кліматичних та функціональних умовах споживання. По тому, як споживачі сприймають новинки, їх можна розділити на новаторів (2,5%), послідовників (13,5%), ранню більшість (34%), пізню більшість (34%), консерваторів (16%). Орієнтуючись на ці дані виробники обирають свою групу споживачів, на яких орієнтують свою продукцію. Найпоширеніші групами є рання і пізня більшість, люди які купують модні речи лише після того, як їх певний час носять новатори [17]. Споживачів одягу можна поділити на модників (15%), конформістів (65%), байдужих (10%), консерваторів (5%), протестуючих (3%). Модники слідкують за модою, відвідують модні покази, вивчають модні журнали, щоб не відстати від моди. Авторитетною групою для них є дизайнери одягу. Конформісти слідкують за модою, але не для себе, а щоб справити враження на оточуючих. Конформісти прислухаються до думок не відомих дизайнерів, а друзів, колег, родичів. 8 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Консерватори. Є два типи консерваторів: до першого типу належать ті, які дотримуються класичного стилю в одязі, не носять модні речі, а одні й ті самі. Друга категорія консерваторів – це люди, які належать до певного угрупування, наприклад, панки, рокери, орієнтуються на смаки у виборі одягу саме своєї групи не враховуючи думку оточуючих. Байдужі. Людям цієї групи байдуже, що одягати. Головне для них – це зручність і комфорт, відповідність одягу погодним умовам. Протестуючі. Люди цієї групи категорично не хочуть одягатися як усі оточуючі. Їх принцип – виділитися з натовпу. Можна сказати, що моду створюють люди саме цієї групи [5]. Зовнішній вигляд людини залежить від її потреб, що задовольняються в певній послідовності: фізіологічні, потреби безпеки, соціальні. Задоволення фізіологічних потреб відбувається, коли людина розглядає одяг як засіб захисту від холоду, спеки, дощу та інших кліматичних умов. Коли фізіологічні потреби забезпечені, людина потребує більшого – безпеки і захисту та обирає більш міцний, комфортний одяг. Соціальні потреби – це необхідність подобатися оточуючим. Найвищою потребою є намагання самовираження людини, коли вона за допомогою одягу демонструє себе. На поведінку споживача одягу впливають культурні, соціальні, особистісні і психологічні фактори. При виготовленні одягу необхідно враховувати субкультуру регіону, для якого призначено одяг. Наприклад, фіолетовий колір одягу в Башкирії – ознака трауру, тому не доцільно виготовляти дитячий і святковий одяг такого кольору для цієї країни. Соціальним фактором є референтні групи споживачів, які спонукають купувати той або інший одяг. Такими референтними групами є актори, співаки, відомі спортсмени тощо. Прямий вплив здійснює на споживача одягу його найближче оточення: друзі, батьки, інші члени родини. До особистісних факторів належать вік, етап життєвого циклу родини, рід діяльності, економічний стан, стиль життя, тип характеру і уявлення людини про себе. Психологічними факторами є сприйняття, мотивація, засвоєння, переконання та інші. Наведені класифікації є неповними, вони можуть бути розширені і запропоновані нові класифікації споживачів за іншими ознаками. Проблема адресного проектування одягу сьогодні є дуже актуальною, тому що дає можливість врахувати потреби і вимоги споживачів вже на перших стадіях проектування [26]. На цьому етапі необхідно визначити який одяг необхідний для даного габітусу або типу споживачів. Спочатку конкретизують умови використання виробу, цільове призначення, на основі чого визначають вид одягу, який відповідає вимогам певного типу споживачів. Для цього можуть бути використані три методи досліджень: 1. Анкетування. 2. Ранжування (інтерв’ювання). 3. Статистичний аналіз. Метод анкетування передбачає визначення переважного асортименту одягу безпосередньо у споживачів, але практичне використання виконання цієї роботи ускладнюється визначенням типу споживачів під час опитування. Для проведення анкетування необхідно знайти необхідну кількість осіб, які належать до певної групи. 9 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Метод ранжування полягає в тому, що різні запропоновані асортиментні види одягу підлягають оцінці фахівців. Метод статистичного аналізу найбільш доцільний для цієї роботи. Сутність методу полягає в тому, що по періодичній та спеціальній літературі, шляхом статистики визначається який із запропонованих асортиментних видів зустрічається частіше або користується попитом. 4. Формування вимог до швейного виробу До кожного виробу в певний час пред’являються ті чи інші вимоги. Одяг є предметом особистого споживання та відноситься до культурно-етнографічних виробів. Крім того, одяг є об’єктом промислового виготовлення. Ці дві складові вимоги частіше за все конфліктують між собою, тому проектувальник повинен чітко визначити, які вимоги до одягу він буде забезпечувати в проектній розробці та визначити кількісну або якісну характеристику цих вимог. Перед визначення вимог до виробу аналізують напрями моди, новітні розробки у технології виготовлення одягу, визначають перспективи розвитку матеріалів та оздоблювальних елементів для даної проектної розробки [34]. Якість виробу зараз контролюється лише в процесі його виготовлення. Якщо під час проектування зроблено помилки при прийнятті того чи іншого рішення, їх майже неможливо усунути під час виготовлення, навіть при ретельному контролі технологічних процесів. Тому на підставі вихідних даних, отриманих на попередніх етапах стадії ТЗ визначають одиничні показники властивостей виробу, забезпечення яких в процесі проектування зробить проектну розробку якісною. Робота цьому етапі починається з визначення загальної номенклатури показників якості. Основні номенклатурні показники якості визначено у ГОСТ 4.45– 86 «Система показателей качества продукции. Изделия швейные бытового назначения» [29]. Кожен з номенклатурних показників містить у собі кілька одиничних складових, що впливають на прийняття проектного рішення. Тобто передусім необхідно визначити одиничні складові показників якості, з яких складається комплексний показник якості швейного виробу. 5. Оформлення документації на стадії Технічне завдання Останнім етапом на кожній стадії проектування за ГОСТ ЕСКД є оформлення документів, в яких відтворюються результати робіт, що виконано на цій стадії. Спочатку необхідно узгодити та затвердити вихідні умови співпраці, тому першим етапом є розробка форми „Заявка на розробку і постановку продукції на виробництво” відповідно до ГОСТ ЕСКД 15.001–73 з метою встановлення вимог замовника до проектної розробки, до виду одягу, матеріалу, призначення та встановлення можливих додаткових умов проектування. Зміст Заявки: 1. Назва продукції 2. Мета розробки проекту 3. Джерела фінансування 4. Обсяги та терміни виконання робіт 5. Можливість залучення допоміжних проектних організацій 6. Обсяги випуску продукції 7. Додаткові вимоги до проектного рішення. 10 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО При розробці проектів швейних виробів цей документ розробляється лише за умов індивідуального виробництва (між замовником та виконавцем). По завершенні робіт на стадії ТЗ всі визначені вимоги до виробу, що проектується, подаються та узгоджуються у бланку «Технічне завдання на розробку и постановку продукції на виробництво». Цей стандарт встановлює загальний порядок розробки та затвердження технічного завдання на розробку та поставлення продукції на виробництво і поширюється на всі галузі промисловості, товари народного споживання (окрім продукції на замовлення Міністерства оборони України). Технічне завдання – це конструкторський документ і результат науководослідних робіт та допроектних досліджень, що встановлює усі найбільш важливі вимоги і вихідні дані до майбутнього виробу [28]. Технічне завдання визначає основне призначення виробу, його технічні і техніко-економічні характеристики, показники якості; вимоги, що враховуються при розробці виробів, виконання необхідних стадій розробки конструкторської документації, її склад, а також спеціальні вимоги до виробу. У загальному випадку ТЗ має складатися з таких розділів: 1. Назва і галузь використання 2. Підстава для розробки 3. Мета і призначення розробки 4. Тактико-технічні вимоги 5. Економічні показники 6. Стадії і етапи розробки 7. Порядок контролю та приймання 8. Додатки. Специфікою швейної галузі є розробка проектів виробів з коротким життєвим циклом, тому рекомендується розробка групових документів. Тобто доцільно розробляти єдине технічне завдання або планово-виробничу програму одразу на кілька моделей одного асортиментного виду або для всієї серії, або для системи моделей. Проте в будь-якому разі, цей документ повинен чітко визначати вимоги до проектної розробки і розподіляти відповідальність за ухвалення проектного рішення на всіх етапах виконання проектних робіт [1, 33]. Контрольні питання до теми 2 4. 5. 6. 7. 1. Які роботи виконують на етапі розробки технічного завдання? 2. Як називаються перелічені характеристики споживачів одягу: вікова група, постава, тип пропорцій, кольоровий тип? 3. Як називаються перелічені характеристики споживачів одягу: місце проживання, кліматична зона, рід діяльності, рівень достатку? Які методи допроектних досліджень Вам відомі? Який метод допроектних досліджень полягає в тому, що різні запропоновані асортиментні види одягу підлягають оцінці фахівців? Дайте визначення поняття „габітус”. З яких розділів складається “Технічне завдання на розробку та постановку виробу на виробництво”? 11 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО ТЕМА 3. Розробка промислових систем виробів різного асортименту і призначення. 1. Послідовність виконання робіт на стадії технічна пропозиція (ПТ) 2. Структура та технологія аналізу можливих варіантів конструктивного вирішення одягу 3. Методи створення асортиментних рядів моделей-пропозицій та моделей-модифікацій 4. Методи розробки нових моделей одягу Метою стадії технічної пропозиції згідно з ГОСТ 2.118–73 є обґрунтування можливих варіантів проектування вибраного асортименту виробів, розробка ескізів моделей, визначення загального конструктивного вирішення моделі одягу, відповідно до вимог ТЗ. 1. Послідовність виконання робіт на стадії технічна пропозиція (ПТ) Підбір несистематизованого асортиментного ряду (НАР) (25–30 моделей). Систематизація моделей НАР за вимогами ТЗ. Формування систематизованого асортиментного ряду (САР). Визначення моделей-аналогів та їх аналіз (8–10 моделей). Виконання порівняльної оцінки та вибір оптимального конструктивного вирішення моделі – моделей базового асортиментного ряду (БАР) (1–2 моделі). Розробка та аналіз моделей-пропозицій (МП) (3–6 моделей). Визначення основної технічної пропозиції (ОТП) (1 модель). Розробка ескізів моделей-модифікацій (ММ) (3–5 моделей). 2. Структура та технологія аналізу можливих варіантів конструктивного вирішення одягу Необхідним є визначення проектної ситуації, що склалася на ринку для певного асортиментного виду одягу. Якщо проектною задачею є розробка нових моделей, то відповідно, вихідними даними для виконання проектної задачі є ескізи моделей. Інформація подається шляхом складання несистематизованого асортиментного ряду (НАР) моделей, в який входить все розмаїття художніх та конструктивних вирішень моделей, що є на «ринку». НАР також може бути замінено морфологічною матрицею окремих КДЕ. Несистематизований асортиментний ряд – розмаїття асортименту даного виду одягу, яке є на споживчому ринку. На етапі допроектних досліджень визначено тип споживачів, асортиментний вид та призначення одягу, сезон його експлуатації, а також основний вид матеріалу для виробу, що проектується. Підбір моделей НАР проводиться за такими ознаками: вид одягу; призначення одягу; сфера використання (не більше 2–3 ознак). 12 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Джерела інформації для розробки НАР: 1. Асортиментні кабінети підприємств. 2. Бутіки, магазини, ринок. 3. Каталоги моделей, журнали. 4. Перспективні колекції моделей. 5. Методичні рекомендації семінарів фахівців. Інформацію при підборі моделей може бути надано у вигляді зразків готових виробів, технічних описів, технічних умов, фотографій, ескізів або технічних рисунків на пропорційному зображенні фігури людини тощо. Наступним кроком є аналіз моделей НАР та систематизація їх в групи за подібністю ознак, які є найбільш впливовими. Цими ознаками можуть бути: стиль, об’ємність форми, силует, покрій, довжина, характер членувань, матеріал тощо. Розклавши моделі НАР на кілька рядів, отримуємо САР. Систематизований асортиментний ряд – систематизований асортиментний ряд за моделями НАР за морфологічними ознаками виробів, які створюють різне сприйняття форми. Відповідно до обраного габітусу, напряму моди та можливостей підприємства потрібно вибрати найбільш перспективну та доцільну для заданого габітусу групу САР, моделі якої найповніше відповідають зазначеним вище умовам. Моделі відібраної групи позначаються як моделі-аналоги (МА) і саме вони є можливими варіантами вирішення проектної задачі. Моделі-аналоги – це ті групи САР, які можуть бути запропоновані певному габітусу на сучасному етапі розвитку моди. Для створення нових проектних рішень необхідно визначити відповідність моделей-аналогів вимогам ТЗ. Рішення цієї задачі виконується внаслідок проведення системного аналізу, який передбачає визначення якісних показників системи моделей за переліком вимог. Основною метою аналізу МА є вибір оптимальних конструктивних і технологічних параметрів, які найбільш відповідають призначенню виробу (відповідно до вимог ТЗ), а також визначення основних принципових технічних рішень даного виду одягу. Усі відібрані вимоги та їх якісні або кількісні показники вносять до таблиці оцінки моделей-аналогів (табл. 2). Таблиця 2 – Аналіз моделей-аналогів 1 Разом у балах Разом у відсотках до максимальної оцінки Назва одиничних складових вимог (з ТЗ) Кількісний або якісний показник одиничної складової вимоги Максимальна оцінка (Qmax) 2 3 4 13 Оцінка МА МА МА МА МА 1 2 3 n 5 6 7 k Результат загального аналізу Кз Назва показника (з ТЗ) k+1 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО В графу 1 вписують показники, за якими виконують аналіз відповідності моделей-аналогів. В таблицю аналізу переносять лише ті показники , які не було враховано при створенні НАР та формуванні САР. В 2 та 3 графу з ТЗ переносять, відповідно, назву показника та його кількісну або якісну характеристику. В 4 графу проставляють значення максимальної оцінки, яку отримує виріб за повну відповідність цій вимозі. В графах 5 та інших проставляють оцінки кожної моделі-аналогу. Студент визначає максимальну оцінку Qmах, яка складає 100% відповідності моделі-аналога кількісній або якісній характеристиці кожного показника якості або його одиничних складових. Оцінювати показники краще у балах (3, 5 або 100 балів). При цьому необхідно визначити методику оцінювання, тобто визначити оцінку за максимальну відповідність виробу вимозі, а також принцип відшкодування балів за певний рівень невідповідності. Наприклад: Q mах = 10 балів, що визначає 100 % відповідність, тоді 9 балів – за 90 % відповідність 5 балів – за 50 % відповідність 2 бали – за 20 % відповідність і т. д. Можна також використати трибальну шкалу оцінювання показників якості від 1 до 3 балів: Q mах = 3 бали – модель повністю відповідає вимозі; 2 бали – для відповідності вимозі модель потребує доопрацювання; 1 бал – модель не відповідає вимозі. В результаті системного аналізу моделей-аналогів необхідно визначити: показники, які найменше задовольняються моделями; моделі, які найбільше відповідають сукупності показників. Результати загального аналізу надають інформацію про загальний рівень відповідності сукупності моделей вимогам кожного показника. Для цього розраховується коефіцієнт відповідності показнику за формулою: n Кз = де n Q ма 1 Q max n , (3.1) Qма – сума оцінок всіх моделей-аналогів (від 1 до n), які оцінювались за 1 однією вимогою, Qmax – значення максимальної оцінки (з графи 4, табл. 2); n – кількість моделей-аналогів. Значення Кз для кожного показника проставляється у графі «k+1» таблиці 2. Вибірковий аналіз – це визначення найкращих моделей, що найбільш повно задовольняють сукупності вимог, за якими виконувався аналіз. Для визначення результатів вибіркового аналізу використовуються оцінки, які отримали моделі-аналоги за усіма показниками. Для визначення рівня відповідності кожної моделі-аналогу сукупності вимог усіх показників, результати вибіркового 14 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО аналізу краще надавати у відсотковому співвідношенні до сумарної максимальної оцінки. Цей показник розраховується за формулою: m Кв = Qм 1 Qmax m , (3.2) де Кв – коефіцієнт вибіркового аналізу; m Q м – сумарна оцінка, яку отримала модель-аналог за усіма вимогами; 1 Qmax – значення максимальної оцінки; m – кількість одиничних складових вимог (графа 3, табл. 2). Більш наглядним є визначення показника вибіркового аналізу у відсотках, тому до останньої строки табл. 3.1 студент заносить значення коефіцієнта Кв помножене на 100. Моделі, які отримали достатньо високі оцінки Кв ≥ 75%, можуть бути визначені як моделі базового асортиментного ряду (БАР). Базовий асортиментний ряд – це найкращі МА з визначенням в них недоліків за усією сукупністю вимог. Далі виконується конструктивна проробка моделей БАР та розробляються ескізи моделей-пропозицій (МП), в яких усунено недоліки моделей-аналогів і які найбільше відповідають вимогам ТЗ. Моделі-пропозиції – це моделі, які розроблено з урахуванням усіх недоліків моделей-аналогів. Розробка ескізів моделей-пропозицій може виконуватись у двох напрямках: 1-й – у разі чітко визначеного БАР, ескізи моделей-пропозицій розробляють шляхом усунення недоліків моделей БАР, наприклад, заміною конструктивнодекоративних елементів на перспективні. 2-й – у разі відсутності БАР, створюють матрицю тих елементів конструкції та конструктивно-декоративних елементів (КДЕ), за якими моделі-аналоги отримували високу оцінку. Елементи цієї матриці агрегатуються у нові композиційні поєднання, що і є новими моделями-пропозиціями [8]. Моделі-пропозиції необхідно проаналізувати на відповідність вимогам ТЗ за тією ж самою методикою, за якою було проведено аналіз МА. Аналіз МА та МП, тобто їх порівняння, дає можливість довести перевагу моделей-пропозицій над МА й визначити найкращу модель-пропозицію, яка отримує назву основна технічна пропозиція. Останнім етапом на стадії ПТ є розробка рядів моделей-модифікацій. Специфікою розробки моделей одягу є те, що життєвий цикл цього проекту дуже короткий, тому в наукових роботах доведено, що при розробці проектів швейних виробів краще виконувати групові проектні розробки не на один виріб, а на модифікаційний ряд [1, 33]. Модифікація швейного виробу – це зорове сприйняття нової композиції моделі без зміни її основного конструктивного вирішення. Тобто модифікації ОТП можуть містити різні кольорові поєднання, передбачати заміну КДЕ без конструктивних змін покрою, силуету тощо. На рис. 1 надано послідовність аналізу моделей на стадії Технічної пропозиції. 15 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО 3. Методи створення асортиментних рядів моделей-пропозицій та моделей-модифікацій Після аналізу МА формується мета проектної розробки, в який чітко визначається напрямок подальшої діяльності. Мета розробки може бути різною та полягати у визначенні певного виду системи моделей одягу для проектування: розробити систему конструктор, що дозволяє на підставі матричного подання конструктивно-декоративних елементів агрегатувати різні варіанти моделей для виготовлення малими промисловими серіями; розробити творчу або промислову колекцію моделей (КМ) одягу з метою залучення різних творчих джерел для покращення естетичної виразності швейних виробів; НЕСИСТЕМАТИЗОВАНИЙ АСОРТИМЕНТНИЙ РЯД (НАР) СИСТЕМАТИЗОВАНИЙ АСОРТИМЕНТНИЙ РЯД (САР) група 1 група 2 група 3 група N МОДЕЛІ-АНАЛОГИ А Н А Л І З МОДЕЛЕЙ-АНАЛОГІВ (МА) В И Б І Р МОДЕЛЕЙ БАЗОВОГО АСОРТИМЕНТНОГО РЯДУ (БАР) Р О З Р О Б К А МОДЕЛЕЙ-ПРОПОЗИЦІЙ (МП) А Н А Л І З МОДЕЛЕЙ-ПРОПОЗИЦІЙ (МП) В И Б І Р ОСНОВНОЇ ТЕХНІЧНОЇ ПРОПОЗИЦІЇ (ОТП) Р О З Р О Б К А МОДЕЛЕЙ-МОДИФІКАЦІЙ (ММ) залежно від обраної системи Рис. 1. Етапи аналізу можливих варіантів конструктивного вирішення моделей одягу 16 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО розробити асортиментну серію (АС) моделей одягу, що являє собою сукупність виробів одного виду і призначення, розроблених модифікуванням деталей вихідної конструкції; розробити систему сімейство моделей (СМ), що являє собою сукупність моделей одного виду та призначення, які розроблено на одній базовій моделі тощо [1, 25]. Дані системи моделей відрізняються складністю процесу проектування, ступенем складності моделей, які їх утворюють, асортиментною різноманітністю моделей в межах системи, принципами і методами формоутворення виробів. 1. Сімейство – це структура моделей одного виду і призначення, які розробляються на одній базовій моделі (БМ) (рис. 2). Конструктивне розмаїття моделей сімейства досягається моделюванням лише конструктивно-декоративних елементів (КДЕ) базової моделі, при цьому основні деталі БМ не підлягають змінам. Рис. 2. Структурна схема проектування сімейства моделей одягу Розмаїття моделей сімейства досягається шляхом: зміни форми і конфігурації країв КДЕ, їх розташування; використання різних за сировинним складом, кольором, фактурою, малюнком матеріалів та їх комбінування; застосування різних методів обробки вузлів виробів; використання різноманітної фурнітури, оздоблення виробів тощо. Базова модель (БМ) - це модель, яка покладена в основу розробки інших моделей. Вона характеризується певним силуетом, об’ємною формою, покроєм рукава, конструктивним рішенням основних деталей (пілочки, спинки, рукава). Базову модель розробляють базуючись на передових технологіях, відповідно до напряму моди з урахуванням перспектив їхнього розвитку і можливостей швейного підприємства. 17 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО До моделей сімейства та їх елементів висуваються виробничі вимоги, а саме: взаємозамінність моделей, можливість їх виготовлення в одному технологічному потоці, стандартизація, уніфікація конструктивних елементів. Шляхом зміни окремих деталей (комірів, манжет, кишень, клапанів, оздоблення, елементів декору тощо) можна забезпечити швидку змінюваність моделей у потоці, що дозволяє урізноманітнити модельний ряд виробів, що випускається. Крім того, такий підхід дозволяє скоротити час на розробку та впровадження нових моделей у виробництво. Основним при розробці сімейства є гармонійність моделей і проектувати їх потрібно за законами композиції, тобто у кожній розробленій моделі повинні бути знайдені гармонічні пропорційні співвідношення, створена пластична організація форми і силуету, продумано і відтворено певний ритмічний порядок, підібрані матеріали верху і підкладки, фурнітура та оздоблення. Розробка сімейства моделей характерна для чоловічого, дитячого і класичного жіночого одягу. Наприклад, система сорочок, піджаків, класичних жакетів, курток тощо. Моделі сімейства характеризуються обмеженим конструктивним розмаїттям порівняно з моделями наступного виду систем моделей – асортиментною серією. 2. Асортиментна серія (АС) – це сукупність виробів одного виду і призначення, розроблених на основі однієї базової моделі (БМ), при цьому багаторазово можуть використовуватися не лише основні деталі, а й конструктивно-декоративні елементи, такі як комір, кишеня, клапан тощо(рис. 3). Рис. 3. Структурна схема процесу проектування асортиментної серії Розмаїття моделей серії досягається в основному за рахунок модифікування деталей базової моделей (основних і конструктивно-декоративних) з використанням конструктивного моделювання І-ого і ІІ-ого видів. Кількість моделей серії залежить від потенціалу БМ до модифікування. Асортиментне розмаїття моделей серії може бути розширене за рахунок: зміни форми і конфігурації країв основних і конструктивних деталей, їх розташування; комбінуванням і заміною кольорової гами, фактури, малюнку матеріалів; застосування різних методів обробки вузлів виробів; 18 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО використання різноманітної фурнітури, оздоблення виробів тощо. Моделі асортиментної серії призначені послідовно замінювати одна одну у проектуванні та виробництві. Їх випускають до тих пір, поки не вичерпаються резерви модифікування БМ. Асортиментними серіями проектують одяг, для якого характерним є розмаїття конструктивного рішення: жіночі сукні, пальта, куртки, а також одяг для молоді, вироби авангардного стилю тощо. 3. Колекція моделей (лат. зібрання) – це цілісна образно-художня система, створена на основі єдиної концепції [12]. Основою колекції є єдність образу, стилю, модних тенденцій, форми, матеріалів, кольорового, декоративного і конструктивнотехнологічного вирішення всіх елементів. Колекція може складатися з одиничних моделей, ансамблів, комплектів та аксесуарів однакового або різного призначення. Колекції містить від 3-5 (для конкурсів молодих дизайнерів) до 60 моделей (покази «від кутюр», «прет-а-порте»). Усі колекції моделей за призначенням ділять на такі типи: перспективна, авторська, промислова, спеціальна [47, 3, 16]. Перспективна колекція, як правило, представляє нові стилі і тенденції майбутнього сезону, втілює провідні концепції розвитку моди. До перспективних колекцій належить велика частина колекцій високої моди («від кутюр»), а також колекції відомих дизайнерів «прет-а-порте». Їх характеризують яскравість образів, незвичний крій, новітні ідеї у галузі конструювання, технологій виготовлення моделей, матеріалів. Перспективні колекції завжди образні, емоційно насичені, пропонують нові форми, силуети, пропорції у костюмі. Зазвичай їх демонструють двічі на рік за сезонами весна-літо, осінь-зима. Перспективна колекція прет-а-порте є основою для розроблення масових промислових колекцій. Авторська (творча) колекція виражає індивідуальну творчу концепцію дизайнера, його бачення перспектив розвитку моди, передбачає створення нових образних рішень з використанням засобів максимальної художньої виразності, таких, як стилізація, гротеск, контраст, епатаж тощо. Спеціальні колекції розробляються з врахуванням вимог, що висуваються конкретними замовниками. До колекцій спеціального призначення належать колекції шкільної форми, колекції форми для міліції, для працівників закладів громадського харчування, спеціальний одяг для делегацій, корпоративний одяг тощо. Промислова колекція втілює адаптацію концептуальних ідей перспективних колекцій для масового виробництва. У цих колекціях відображають нові стилі, модні тенденції приблизно через 1–2 роки після їх появи у перспективних колекціях прет-а-порте. Промислові колекції демонструють актуальний асортимент виробів, призначений для впровадження у масове виробництво. Моделі промислових колекцій зазвичай втілюють адаптовані модні елементи згідно з тенденціями моди, мають випробувані варіанти крою, м’які силуети, нюансні вирішення нових форм і не демонструють різких образів та експериментів з формою костюма. Промислові базові колекції можуть складатися з низки асортиментних колекцій. Це пояснюється вибором масового споживача, який віддає перевагу 19 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО комплектам та одиничним автономним речам, що дають можливість складати базовий раціональний гардероб. Асортиментні колекції, у свою чергу, часто складаються з груп моделей, розроблених на одній базовій формі і конструктивній основі. Промислова колекція завжди вимагає уніфікації і стандартизації, що суттєво знижує витрати і заощаджує час на впровадження нових моделей одягу у виробництво [3]. Формування колекції моделей на основі єдності концептуальної ідеї, образу, стилю, базової символ-форми, матеріалів, конструктивних рішень, технологічних прийомів, кольору і декору передбачає використання основних правил, які сприяють досягненню художньої виразності та естетичної досконалості. Структура промислової колекції, як правило, блокова, де в основі кожного блоку базова модель або базові моделі. В межах кожного блоку БМ розвиваються у модифікаціях (рис. 4). Рис. 4. Структурна схема процесу проектування колекції 4. Гардероб (фр. guarde – зберігати, robe – одяг) – підібрана за будь-якими ознаками сукупність предметів одягу, взуття, аксесуарів для різних ситуацій життєдіяльності однієї людини або групи людей певного типу. Варіабельність одиничних моделей грамотно підібраних у комплекти дає можливість скласти раціональний або базовий гардероб сучасної людини з урахуванням основних типів діяльності, суспільної ролі людей та інших умов, що дає кожній людині можливість проявити свою індивідуальність відповідно до конкретної ситуації. В реальних умовах людина сама формує гардероб для себе або для членів своєї сім'ї, виходячи із 20 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО розуміння того, який вигляд (образ) вона або члени її сім'ї повинні мати, а також з урахуванням матеріальних можливостей. Гардероб як система не проектується для промислового виготовлення, але гардероб може проектуватись як промислова система моделей на основі вивчення груп споживачів і типових ситуацій використання одягу. Усі типи систем моделей розробляють з урахуванням: асортименту (система пальт, костюмів, штанів, білизни тощо); сезону (весна, літо тощо); віку і статі (для чоловіків, жінок і дітей, для молоді, людей похилого віку тощо); функціонального призначення (святковий, повсякденний, формений, корпоративний одяг тощо, для відпочинку, занять спортом і т.п.); стилю (класичний, романтичний, гранж, авангадний тощо) [16]. Останнім етапом є розробка та оформлення проектно-конструкторської документації (ПКД) на стадії ПТ, яка складається з відомості і пояснювальної записки. Більш детально оформлення ПКД з а вимогами ЄСКД розглянуто в наступних лекціях. 4. Методи розробки нових моделей одягу Для розробки нових моделей одягу застосовують різні методи дизайнпроектування, серед яких можна виділити такі: комбінаторика, трансформація, модульне проектування, деконструкція, кінетизм, створення безрозмірного одягу, створення одягу з цілого плоского куска матеріалу [12, 16]. Комбінаторика (у дизайні) - метод формоутворення, який ґрунтується на пошуку, дослідженні і вживанні закономірностей варіантних змін просторових, конструктивних, функціональних і графічних структур для досягнення необхідних експлуатаційних характеристик, гармонійної цілісності форми виробу, що розробляється. Комбінаторика, як метод формоутворення, теорією та практикою дизайну запозичений з математики [12]. Комбінаторика - особливий творчий метод формоутворення виробів, базується на пошуку та дослідженні закономірностей варіантного перетворення просторових структур, а також способів впорядкування процесу проектування об'єктів прикладного мистецтва та дизайну, які складаються із типізованих елементів [17]. На практиці накопичений значний досвід створення комбінаторних систем, які формуються із уніфікованих елементів: проектування меблів, дитячих ігор (конструктор, пазли тощо), оформлення виставок, розробка знакових систем та ін. [21, 15]. Комбінаторику і трансформацію в проектуванні одягу вперше застосували російські конструктивісти в 20-х роках ХХ століття А. Родченко, Л. Попова, Ст. Степанова. У зразках створеною ними виробничого одягу були застосовані програмовані методи формоутворення декількох рівнів: комбінування стандартних елементів з набору простих геометричних форм комбінування різних видів декору на основі базової форми 21 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО комбінування стандартних готових об'єктів трансформація одягу в процесі експлуатації [16]. Сьогодні комбінаторика широко застосовується у дизайні як метод формоутворення, який використовує закономірності варіантної зміни просторових, конструктивних, функціональних і графічних структур, а також способи проектування об'єктів з елементів, що типізуються. У дизайні використовують такі прийоми комбінаторики: 1. Комбінування стандартних елементів (модулів), що типізуються, на площині при створенні текстильних композицій, рапортних тканин або трикотажних полотен і цілісної об'ємної форми. Прообразом текстильних композицій із застосуванням стандартних елементів, що типізуються, є мотиви народних орнаментів, які складаються, як правило, з невеликої кількості повторюваних елементів. 2. Комбінування деталей, пропорційних членувань у середині певної базової форми. Прийоми комбінування: перестановка, вставка, групування, перевертання, організація ритму. Наприклад, прийом перестановки або евристичне комбінування, що полягає у зміні елементів, їх заміні. Його часто використовують при варіантному вирішенні деталей виробу на одній конструктивній основі, при компоновці деталей у виробі, при заміні одних деталей іншими. Наприклад, заміна комірів кишенями, сумками, деталями, що трансформуються, у вигляді квадрата, трикутника, кола тощо. Цей прийом широко використовують авангардисти, оскільки він допомагає довести ідею до гротеску, абсурду і у цьому знайти раціональне рішення. 3. Створення складної форми шляхом вставок у певну форму. Особливо цікаве отримання складної форми з простої за допомогою вставок, розташованих у динамічному ритмі. Вставки можуть бути різними за кольором, фактурою і формою: геометричні (квадрат, прямокутник, трикутник, коло, півколо, сектор, сегмент, трапеція тощо), у вигляді різних фігур (квітів, метеликів, листя, профілів фігур людей тощо). Розрізи можна виконувати у різних місцях форми одягу і напрямках (горизонтальному, вертикальному, діагональному), по лініях швів. 4. Пошук варіантів організації готових комплектів. Трансформація – метод перетворення або зміни форми в іншу, а також трансформації деталей у середині однієї форми під час експлуатації. Відомо, що термін трансформація (лат. transformatio – перетворення) означає перетворення, обертання, видозміну. Основною ідеєю методів, які базуються на принципах теорії трансформації, є розробка об’єктів нової форми або об’єктів з іншими властивостями з деякого числа вихідних об’єктів шляхом їх послідовного перетворення [24, 2, 27]. Наприклад, шапка-вушанка, складана сумка, широкий комір, що перетворюється на капюшон. Теорія трансформації описує механізм зв’язку між елементами об’єкта, що трансформуються. Такий зв’язок є рухомим і означає перехід однієї якості структури з певною кількістю її елементів, їх просторових зв’язків та залежностей до іншої якості з іншою кількістю, порядком розташування в іншу залежність елементів. Трансформація об’єктів здійснюється у результаті зміни таких їхніх морфологічних властивостей: топологічних, розмірних або конструктивних. У 22 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО сучасній практиці дизайну та при проектуванні одягу відомо сім основних принципів трансформації, які є найбільш універсальними [23]. Принцип заміщення, який дає можливість здійснити трансформацію об’єкта шляхом заміни його додаткових та збереження базових елементів. На цьому принципі базується спосіб моделювання одягу на одній конструктивній основі, коли внаслідок заміщення конструктивно-декоративних елементів (коміра, кишені, пояса тощо) розробляються серії моделей. Принцип додавання – відбирання дає можливість комбінувати елементи об’єкта, який трансформується, додавати або забирати окремі елементи без зміни їх розмірних або топологічних властивостей. Наприклад, трансформація готового виробу, до якого можна додати (пристебнути) або від якого можна забрати (відстібнути) готову деталь: рукав, капюшон, манжети тощо. Цей принцип трансформації може бути використаний як для зміни зовнішнього вигляду виробу, так і для поліпшення теплозахисних характеристик одягу (наприклад, можна змінювати теплозахисні властивості одягу шляхом зменшення чи збільшення кількості шарів теплозахисних прокладок). Принцип розгортання – згортання визначає різноманітні зміни просторового розміщення елементів об’єкта, який трансформується. Таким чином, комір-капюшон може бути в розгорнутому вигляді капюшоном, а в згорнутому – коміром. Повітрозахисні кокетки, виконані з основної тканини, також можуть бути прикладом такого принципу трансформації. Принцип орієнтації визначає трансформацію за умови жорстко заданого напрямку руху елементів об’єкта без зміни їхніх розмірних або конструктивних ознак. Принцип включає топологічні перетворення об’єкта, наприклад, зміну силуету, довжини виробу та його окремих деталей. Принцип перестановки, при якому вихідний елемент змінює своє просторове розміщення. Наприклад, трансформація деталей, за допомогою якої можна створити серію моделей різного асортименту. Також відомий принцип зникнення – поява, який визначає зміну об’єкта внаслідок його зменшення. Цей принцип дає можливість трансформації виробу на рівні експлуатації, наприклад деталі, які можна сховати в інших деталях одягу (капюшон покласти у кишеню). При затягуванні шнура куліски по низу виробу та у верхній його частині утворюється замкнене середовище, наповнене повітрям, у результаті чого досягається максимальна теплоізоляція одягу. Принцип суміщення – складання, який визначає трансформацію шляхом використання внутрішнього об’єму складового елемента форми. В одязі це перетворення трапляється при поєднанні речей у системи «комплект», «ансамбль», наприклад комплект джемпер та жилет або сукня та жакет. Принципи трансформації використовуються для художнього моделювання серій та колекцій одягу, для трансформації деталей готового виробу, а також для трансформації деталей конструкції одягу. Метод модульного проектування – метод проектування з модулів, як правило, одного розміру. У дизайні модулем називають величину, що приймається за основу розрахунку розмірів якого-небудь предмета, машини, споруди, а також їх деталей, 23 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО вузлів, елементів, які завжди кратні вибраному модулю. Кратність (укладальність модуля без залишку) дає можливість збирати різні форми і забезпечує їх взаємозамінюваність. Модульне проектування у дизайні одягу полягає у проектуванні одягу з модулів, які вибирають залежно від морфології людського тіла та оптимальних розмірів одягу. Модулі можуть бути простих геометричних форм (у вигляді квадратів, прямокутників, трикутників, кіл, ромбів) і складних форм (у вигляді квітів, листя, різних фігур). Одяг збирають з модулів вже готових однакових елементів, як з цегли. В процесі експлуатації їх можна замінювати, складаючи різні вироби, або змінювати розміри і об'єми форми. Одяг з модулів простої геометричної форми легко трансформується, ускладнюючись або набуваючи нового призначення [16]. Для створення одягу з простих модулів використовують різні способи з'єднання: гачки, текстильну застібку, супатні застібки, застібку-блискавку тощо, які забезпечують непомітні лінії з'єднання; пряжки, стрічки, бантики тощо, що підсилюють декоративну будову композиції. Метод деконструкції – метод свідомого руйнування традиційної конструктивної форми і технологічних рішень. Як новий підхід до дизайну одягу його було запропоновано у 80-і роки минулого століття і на перший погляд він представляється як відмова від доброго смаку, оскільки в його основі закладено вільне маніпулювання формою: використання асиметричного крою, нерівних країв, необроблених зрізів, всіляких прорізів, швів і виточок назовні, елементів незавершеності тощо. Термін «деконструкція» означає, що одяг розділяють на складові частини та створюють нові форми з традиційних: жакет може бути вивернутий навиворіт, швами і підкладкою назовні, необроблені краї. Усе це стає акцентом. Слово «деконструкція» придумав французький філософ Жак Дерріда. Воно означає руйнування та одночасно перебудову, реконструкцію. За суттю будь-яка інтерпретація – це і є деконструкція. Переворот у світі моди стався завдяки японським модельєрам Йоджи Ямамото і Реї Кавакубо. Саме вони першими застосували у своїх колекціях метод деконструкції. Кінетизм (греч. kinetikos – той, що рухається) є однією з форм трансформації, що полягає у створенні динаміки форми, декору, рисунків тканини. У дизайні одягу метод кінетизму використовують через графічні ілюзії руху для зміни сприйняття форми фігури, у художньому оздобленні тканин авангардних моделей. 24 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО В дизайні одягу ідея кінетизму втілюється у рухомих деталях костюма, об’єктах, що світяться, елементах костюма, що обертаються. Актуальним є створення колекцій одягу у стилі оп-арт з використанням графічних ілюзій у декорі або рисунках тканин, трикотажних полотен, в оздобленні. Ідея кінетичного рисунку на тканині дає можливість розробити вишукані і парадоксальні ефекти графіки, а застосування стилю оп-арт – динаміку у середині постійної форми. оп-арт – використання різних зорових ілюзій, які досягаються різкими кольоровими контрастами, перетином криволінійних динамічних ліній. поп-арт – включення у композицію реальних предметів, фотографій, репродукцій та ілюстрацій тощо; конструктивізм – переважання конструкції і технічної сторони художнього твору над естетичними якостями; постмодернізм – використання створених раніше форм для побудови нового, пошук нових взаємозв'язків між стилями, запозичення і цитування; кубізм – спроба змалювати об'єкт з різних сторін як комбінацію геометричних форм; сюрреалізм – парадоксальне, несподіване поєднання того, що здавалося не поєднується, віддзеркалення потоку свідомості без контролю з боку розуму [49]. Створення безрозмірного одягу – комбінаторний метод проектування одягу одного середнього розміру, який підійде споживачам різних розмірів і будови тіла. Проте це не трикотажні або дуже об'ємні вироби, які за рахунок розтяжності або великих конструктивних прибавок можна одягти на фігури різних розмірів. Цього разу основним є завдання проектування такого виду одягу, який у певній комбінації міг би скласти цілий гардероб. Моделі мають бути досить простими, навіть примітивними за формою, аби з них можна було скласти і прості, і складні комплекти. Проектування виконується за принципом з простого у складне. Цю ідею гнучкого гардероба запропонували у 1990-і роки американські дизайнери. Вони розробили модний трикотажний одяг простих форм у вигляді окремих частин комплекту (типу «труба»), які можна носити у будь-якій комбінації одна з одною або із звичайним одягом. Кольорова гама запропонованої колекції – чорний, білий, темно-синій, червоний і кораловий. Ідею безрозмірного одягу широко використовують японські дизайнери. І. Міякє створив колекції моделей одягу з гофрованого матеріалу і тим самим довів, що ефект еластичного прилягання можна отримати не лише за рахунок трикотажних полотен, а й шляхом гофрування, плісирування, використовуючи пом'яту фактуру. Цікавий ефект безрозмірності отримують сьогодні завдяки залученню у структуру матеріалу ниток з лайкри, використанню текстильних стрічок, складок на кулісках, драпіровки. Створення одягу з цілого куска – метод комбінаторики без використання традиційних методів зшивання одягу з кроєних деталей. Такий одяг існував давно, починаючи з одягу первісних народів до драпірованого одягу греків і римлян, і є невід'ємною частиною народного костюма. Проектування одягу з використанням цього методу відрізняє високий ступінь технологічності і простота. З'єднання 25 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО деталей, отримання різних трансформованих форм здійснюється за рахунок різних видів фіксацій матеріалу: зав'язок, бантів, фурнітури (шпильок, застібок тощо). Наприклад, з великої хустки можна отримати різні види одягу: шарф, капюшон, накидку, сукню, спідницю саронг, спідницю-штани, сарафан. Форму у такому разі доцільно проектувати методом наколки. Можна використовувати куски тканини різних конфігурацій і розмірів для отримання складних драпірованих форм. Замість тканини сьогодні широко застосовують нові матеріали – плівку, металізований папір, штучну шкіру тощо. Екологічний дизайн, у результаті проектної діяльності яких з'явився принципово новий одяг, що виконує не лише захисну функцію, здатний підтримувати комфортну температуру, виділяти запахи, мати бактерицидний ефект тощо. Такими прикладами є одяг з тканини з рідкими кристалами, яка змінює колір і з зміною температури тіла, кінетичні сукні для дискотеки, прикрашені сотнями різнокольорових лампочок, одяг з фоточутливих матеріалів, що змінює колір при різному освітленні, музикальний одяг. Грінпіс пропонує колекції одягу з використаних упаковок – темно-зелених пробок, банок з-під кока-коли, пластикових пляшок, поліетиленових пакетів тощо. Поява у моделях професійних дизайнерів Франка Москіно, Бетті Джексон таких нетрадиційних матеріалів, як старі газети, коробки з-під прального порошку або текстильних клаптів, свідчить про їх прагнення вплинути на суспільство споживання за допомогою іронії. Безперечною інновацією і технологією майбутнього є одяг, надрукований на 3D-принтері. На Паризькому Тижні моди Haute Couture була представлена унікальна колекція, в якій об'єдналися високі технології і мода. На подіум вийшли моделі у сукнях незвичайного крою з цікавим ажурним рисунком, надрукованим на 3D-принтері. Технологія створення тривимірного одягу: спочатку дизайнери створюють 3D-модель одягу у програмі для створення тривимірної анімації (наприклад, Maya, Rhino), друкують деталі на 3D-принтері (їх може бути від 10 і більше), а потім збирають усі частини вручну. 3D-принтер виготовляє деталі одягу частинами, тому різні властивості матеріалу можуть бути об'єднані в одному виробі [22]. Контрольні питання до теми 3 1. Які етапи робіт виконують на стадії технічної пропозиції? 2. За якими ознаками виконується підбір та систематизація моделей НАР? 3. Що називають моделями-аналогами? 4. Назвіть основні принципи формування еталонного ряду моделей-аналогів. 5. З якою метою проводиться системний аналіз моделей-аналогів? 6. За якими показниками здійснюють аналіз моделей-аналогів? 26 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО 7. В чому різниця між вибірковим і загальним аналізом моделей-аналогів? Наведіть формули для розрахунку. 8. Як називаються моделі відібрані після системного аналізу моделейаналогів? 9. Які принципи розробки ескізів моделей-пропозицій? 10.Яким чином досягається модифікація швейних виробів? 11.Дайте визначення поняття «системи сімейство моделей одягу». Які основні принципи розробки даної системи моделей? 12.Дайте визначення поняття «асортиментна серія». Які основні принципи розробки даної системи моделей? 13.Дайте визначення поняття «колекція». Які основні принципи розробки даної системи моделей? 14.Які типи колекцій моделей? 15. Чим промислова колекція відрізняється від асортиментної серії? 16.Які відмінності між сімейством і асортиментною серією моделей? 17.Як формується система гардероб моделей одягу? 18.Які методи розробки нових моделей одягу? 27 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Література 1. Агошков Л.О. Проектування одягу раціональними асортиментними серіями / Л.О. Агошков, М.В. Колосніченко, Г.І. Кононенко – К.: Арістей, 2008. – 116 с. 2. Акилова З.Т. Моделирование одежды на основе принципа трансформации. Новые приемы разработки модных форм одежды. / З.Т. Акилова, Г.И. Петушкова, А.А. Пацявичюте: Учебное пособие для вузов. – М.: Легпромбытиздат, 1993. – 200 с. 3. Андросова Э.М. Основы художественного проектирования костюма : учеб. пособие для вузов / Э.М. Андросова. – Челябинск: Медиа-Принт, 2004. – 184 с: ил. 4. Васильков В.Г. Організація виробництва / В.Г. Васильков. – К.: КНЕУ, 2003. – 524 с. 5. ГОСТ 2.103–68 Единая система конструкторской документации. Стадии разработки. 6. ГОСТ 2.118–73 Единая система конструкторской документации. Техническое предложение. 7. ГОСТ 2.119–73 Единая система конструкторской документации. Эскизный проект. 8. ГОСТ 2.120–73 Единая система конструкторской документации. Технический проект. 9. Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-2010. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://dkpp.rv.ua/ 10.Дизайн і ергономіка. Терміни та визначення: ДСТУ 3899-99. – [Чинний від 2000-04-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2000. – 32 с. – (Національний стандарт України). 11.Ергономіка і дизайн. Проектування сучасних видів одягу: Навчальний посібник. / [М.В. Колосніченко, Л.І. Зубкова, К.Л. Пашкевич та інші]. – К.: ПП «НВЦ «Профі», 2014. – 386 с. 12.Ермилова В.В. Моделирование и художественное оформление одежды. / В.В. Ермилова, Д.Ю. Ермилова – М.: Академия. Высшая школа, 2000. – 184 с. 13.Єдина система конструкторської документації. Загальні положення: (ГОСТ 2.001-93, IDT) ДСТУ ГОСТ 2.001:2006. – [Чинний від 2007–01–01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – 9 с. – (Міждержавний стандарт). 14.Єдина система конструкторської документації. Основні написи: (ГОСТ 2.1042006, IDT): ДСТУ ГОСТ 2.104:2006. – [Чинний від 2007–07–01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2007. – 23 с. – (Міждержавний стандарт). 15.Колейчук В.Ф. О комбинаторном формообразовании / В.Ф. Колейчук / В кн.: Художественные и комбинаторные проблемы формообразования. – М., 1979. – (Труди ВНИИТЭ. Сер. Техническая естетика. Вып.20). – С. 32-39. 28 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО 16.Малинська А.М. Розробка колекцій одягу: Навчальний посібник. / А.М. Малинська, К.Л. Пашкевич, М.Р. Смирнова, О.В. Колосніченко – К.: НВЦ ПРОФІ, 2014. – 138 с. 17.Мастер-класс Дарьи Пикаловой / Л. Свирина. // Швейная промышленность. – 2006. – №6. – С. 184–21. 18.Медведева Т. Конструирование одежды: технологии проектирования новых моделей одежды / Т. Медведева. – М.: Форум, 2010. – 304 с. 19.Медведева Т.В. Художественное конструирование одежды: Учебное пособие. / Т.В. Медведева – М.: ФОРУМ: ИНФРА-М, 2003. – 480 с. 20.Методика проектирования многоассортиментных промышленных коллекций одежды в системе «комплект» / Бескоровайная Г.П., Корягин И.С. // Швейная промышленность. – 2009. – №6. – С. 34–35. 21.Мигаль С.П. Основы проектирования мебели / С.П. Мигаль. – Львов: Изд-во при Львовском ун-те, 1989. – 168 с. 22.Нові технології: ЗД принтер / К.Л. Пашкевич. // Легка промисловість. – 2014. – №1. – С. 23.Пашкевич К.Л. Конструювання дитячого одягу: Навчальний посібник. / К.Л. Пашкевич, Т.М. Баранова – К.: НВЦ «Профі», 2012. – 326 с. 24.Петушкова Г.И. Проектирование костюма: учебник для студ.учеб.высш. заведений / Г.И. Петушкова. – М.: Издательский центр «Академия», 2006. – 416 с. 25.Поліщук О.І. Дизайн одягу промислового виробництва / О.І. Поліщук. – К.: КНУТД, 2001. – 59 с. 26.САПР-одежды в решении проблем увеличения темпов сменяемости моделей. / Л.П. Шершнева, Е.В. Баскакова, С.Г. Сунаева, М.А. Ганке, Т.Е. Козлова. // Швейная промышленность. – 2004. – №6. – С. 24–25. 27.Семкин В.В. Морфологическая трансформация как проектное средство художественного конструирования. / В.В. Семкин – К.: Знання, 1980. 28.Система конструкторської документації. Терміни та визначення основних понять: ДСТУ 3321:2003. – К.: Держспоживстандарт України, 2005. – 50 с. – (Національний стандарт України). 29.Система показателей качества продукции. Изделия швейные бытового назначения: ГОСТ 4.45–86. – В сб.: Швейные изделия бытового назначения. – М.: Издательство стандартов, 1988. – 263 с. 30. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Основні терміни та визначення: ДСТУ 3278-95. – [Чинний від 1995–27–12]. – К.: Держспоживстандарт України, 1998. – 57 с. – (Національний стандарт України). 31. Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання дослідно-конструкторських робіт. Загальні положення: ДСТУ 3974-2000. – [Чинний від 2000-27-11]. – К.: Держстандарт України, 2001. – 38 с. – (Національний стандарт України). 32. Сорины, сестры. Презентация внешности, или фигура в одежде и без. – М.: «Издательство Гном и Д», 2002. – 224 с. (серия «Одежда плюс психология»). 33.Сушан А.Т. Інженерне проектування швейних виробів: Навчальний посібник / А.Т. Сушан. – К.: Арістей, 2005. – 172 с. 29 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО 34.Формирование модных тенденций под воздействием инновационных технологий / Э.Ю. Амосова. // Текстильная промышленность. – 2010. – №2. – С. 40–43. 35.Шершнева Л.П. Конструирование одежды. Теория и практика: Учебное пособие / Л.П. Шершнева, Л.В. Ларькина. – М.: Форум: Инфра–М, 2006. – 288 с. 36.Шершнева Л.П. Основы конструирования женской и детской одежды / Л.П. Шершнева. – М.: Легпромбытиздат, 1987. 37.Шершнева Л.П. Проектирование и производство женских платьев / Л.П. Шершнева, А.П. Рогова. – М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1983. – 224 с. 30 К.Л. Пашкевич Конспект лекцій СМДПО Зміст Вступ 3 РОЗДІЛ 1. Принципи адресного дизайн-проектування систем моделей виробів різного асортименту та призначення Тема 1. Структура процесу розробки та підготовки до впровадження 3 виробів на підприємстві. Тема 2. Структура та технологія аналізу можливих варіантів 7 конструктивного рішення моделей одягу. Тема 3. Розробка промислових систем виробів різного асортименту і 12 призначення. Література 30 31
