США вважаються батьківщиною соціальної роботи, де традиції соціальної допомоги, як і у всіх інших країнах, зароджувалися в благодійній і філантропічній діяльності церкви, приватних осіб і громадських організацій ще в XVIII-XIX ст. Але поступово сам процес надання конкретної допомоги нужденним в різних її формах сконцентрувався в руках особливої категорії працівників - так званих соціальних працівників, які допомагали в дитячих притулках, лікарнях для бідних, розподіляли різного виду посібника й т.п. Виникнення соціальної роботи як професійної діяльності безпосередньо пов'язане з появою в 1899 р. книги Мэрі Річмонд "Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях", де були закладені перші методи соціальної роботи. Приблизно в цей же час виникають перші школи з підготовки професійних соціальних працівників. Діюча на сьогоднішній день в країні система соціальної допомоги населенню є гнучкою й дуже складною. Різні види допомоги надаються багатьма державними службами: Керування соціального забезпечення, Міністерство сільського господарства, Дитяче бюро, Служба захисту дітей. Крім цього діє розгалужена мережа приватних служб. Американська модель характеризується перевагою ліберальної спрямованості в соціальній політиці. Однак вона не припускає настільки активного впливу держави на соціальну сферу й відповідну участь у соціальному захисті. Крім того, пріоритетне місце в організації соціальної роботи тут приділяється не муніципалітетам, а благодійним і некомерційним (асоціативним) організаціям. Все це дає змогу визначати американську систему соціального захисту як ліберально-асоціативну. Американській моделі соціальної роботи властива система ознак. До числа найважливіших з них варто віднести: наявність сильного ліберального компонента в соціальній політиці; переважне значення асоціативних організацій у сфері соціальної допомоги й підтримки при фінансуванні з боку державних структур; важлива роль страхових механізмів соціального захисту; децентралізація системи соціальної роботи. Вцілому ця система повністю децентралізована й функціонує через різного роду соціальні програми, регламентовані або федеральним законодавством, або законодавством штату, або спільними органами керування. Окремі програми приймаються й місцевою владою, що дозволяє враховувати потреби в соціальній допомозі кожного конкретного регіону. На сьогоднішній день всі програми соціальної допомоги США виходять із концептуальних і теоретичних посилок про те, що воля може бути розширена тільки шляхом підвищення соціальної відповідальності. Тепер поговоримо про соціальну роботу в різних галузях життя. Соціальна робота і школі Практично в кожній школі країни є шкільний соціальний працівник. Цей напрямок соціальної роботи одержав настільки широке розповсюдження, що в цей час він розглядається як окрема спеціальність у соціальній роботі, що зосереджує свою увагу на допомозі учням у їхньому пристосуванні до школи, на координації дій родини й громади й впливі на них. Шкільні соціальні працівники допомагають учням, їхнім родинам, вчителям і школі в цілому у вирішенні таких проблем, як пропуски занять, соціальне відчуження, агресивне поводження, недисциплінованість і наслідки різних фізичних, емоційних і матеріальних проблем. Соціальне страхування З 1935 р. у США Законом про соціальне страхування були встановлені два види страхування - пенсії й медичне страхування осіб у віці 65 років і старше. Чинність зазначеного закону поширюється також на робітників та службовців частного сектора. Для залізничників, федеральних цивільних службовців, ветеранів війни й військовослужбовців установлена особлива система соціального страхування. Американці, реформуючи пенсійну сферу, продовжують зберігати розподільну систему пенсійного забезпечення як головну державну пенсійну програму. Вона, як і раніше, забезпечує населення країни тим рівнем пенсійних виплат, на який воно має право за законом. В США взяли курс на паралельне використання різних пенсійних схем, розрахованих насамперед на розширення приватного пенсійного страхування, що створює можливості для істотного збільшення сумарної пенсії. Також розрізняють 2 види пенсій: приватну і державну. Відмінність приватної пенсії від державної полягає в тому, що приватна виплачується робітникам та службовцям після 10 років безперервного стажу в одній фірмі, а державна - незалежно від місця роботи. Крім загальної федеральної програми, на рівні штатів існують програми страхування на випадок виробничого травматизму або професійних захворювань. Компенсація (за каліцтва на виробництві, загибель і т.п.) досягає до 2/3 заробітної плати, і в основному вона виплачується приватними страховими компаніями. Курс на комерціалізацію сфери соціальних послуг, розвиток самозабезпечення доповнюється в сфері зайнятості твердої рестриктивної політикою на ринку праці. Вона проявляється у вкрай малому строку виплати допомога з безробіття (6 місяців), відносно невеликому розмірі самого посібника, диференційованого по різних штатах (у найбагатшому місті Сан-Франциско в 90-і рр. щомісячний розмір допомоги з безробіття становило 375 доларів). Крім того, біля чверті американських робітників взагалі не були охоплені страхуванням по безробіттю. У випадку закриття підприємства їм доводилося звертатися за підтримкою в державні органи допомоги, покликані робити хоча б мінімальну соціальну допомогу. Соціальна робота з бідними прошарками населення Що стосується допомоги бідним, то воно й одержало поширення з 1960-х років і націлено на забезпечення гарантованого доходу, підтримку родин з дітьми, старих, інвалідів, багатодітних або неповних родин (де глава родини жінка або безробітний), що бідують у продовольчій, житловій і медичній допомозі. Гарантований державою дохід у США відповідає "рисі бідності". Він систематично коректується з урахуванням рівня інфляції й може бути збільшений за рахунок бюджетних засобів штатів. Продовольча допомога здійснюється головним чином шляхом надання нужденних продуктових талонів. Їх одержують обличчя або родини, дохід яких не перевищує 125% від доходу "риси бідності". Талони надаються їм безкоштовно або за зниженими цінами. Інші форми продовольчої допомоги - шкільні сніданки, допомога матерям з дітьми до 1 року й т.д. У США досить широко поширені також додаткові виплати (оплата відпусток і лікарняних аркушів, додаткових допомога з безробіття, субсидії на продовження утворення і юридичні послуги). Державні структури США стимулюють участь у рішенні проблеми безробіття приватні корпорації. Вони, одержуючи від держави податкові й інші пільги для працевлаштування соціально уразливих груп населення, розширюють найм на роботу осіб з обмеженою працездатністю, працевлаштовують довгостроково незайнятих, впроваджують гнучких графіків роботи, розширюють програми підготовки й перепідготовки персоналу й ін. Однак далеко не завжди така політика стимулювання приватних компаній компенсує зниження участі самої держави в організації й фінансуванні діяльності в сфері зайнятості. Рестриктивні міри обертаються загостренням деяких проблем на ринку праці. Так, протягом досить тривалого часу в США не вдається істотно знизити рівень молодіжного безробіття. Серйозною проблемою залишається працевлаштування окремих категорій інвалідів. Абсолютна більшість американських інвалідів по зорі - більше 70% здатних до праці сліпих не може розраховувати на підтримку держави в рішенні питання своєї зайнятості, залишаючись непрацевлаштованими. У США велику кількість приватних агентств задіяно в соціальній роботі й широко поширена практика платних соціальних послуг. Більше того, на принципах комерціалізації тут будується діяльність дуже багатьох соціальних установ. 80% американських будинків для непрацездатних приносять прибуток концернам, які ними володіють. Залежно від величини оплати в приватних пансіонатах для інвалідів і старих надаються послуги різного рівня. Заможні клієнти проживають у розкішних умовах із численним обслуговуючим персоналом, а малозабезпечені особи одержують мінімум послуг, живучи з декількома мешканцями в одній кімнаті. Платне обслуговування здійснюється й у приватних будинках для людей похилого віку сімейного типу. Такі будинки призначені для тих, хто не в змозі жити самостійно й не має змоги проживати в родині. Будинком сімейного типу для літніх може бути упоряджене житло приватної особи, що изъявили бажання за певну грошову винагороду обслуговувати старої людини. Особам, що працюють у сімейних будинках, звичайно платять із особистих засобів клієнтів, з їхніх пенсій, посібників. Так, дослідженнями уряду на початку 80-х років установлено, що третина будинків для людей похилого віку не відповідала необхідним стандартам безпеки і якості. Одна із причин цього - багато будинків старих перебувають у приватному володінні. Тому держава змушена ліцензувати й інспектувати їхня діяльність. Інша проблема полягає в тому, що на літніх американців (12% населення) іде третина всіх національних витрат на охорону здоров'я. У той же час більше 30 млн громадян у більше молодому віці не мають страхування здоров'я. Тому спроба ще збільшити витрати на старше покоління (а вони дійсно потрібні) може збільшити конфлікт поколінь, чого не можна допустити. Спеціальні установи соціальної допомоги дітям надають (для малозабезпечених родин безкоштовно) наступні послуги: організація спеціальних груп професійного навчання для батьків, забезпечення допомоги по працевлаштуванню; забезпечення догляду за дітьми працюючих у денний і вечірній час батьків; створення при міських центрах здоров'я служб для незаміжніх матерів; створення й підтримка служб захисту дітей, що піддаються насильству; створення й інспектування дитячих будинків, робота із прийомними родинами, спостереження за адаптацією дитини в новій родині; розвиток соціальних служб допомоги дітям в одержанні утворення, допомоги батькам у веденні домашнього господарства й т.д. В екстремальних ситуаціях служби беруть на себе турботу про дітей незалежно від рівня доходів родини. У завдання дитячих соціальних служб входять і питання всиновлення дитяти-сиріт. Соціальна робота з неповнолітніми правопорушниками й підлітками "групи ризику" у США будується на основі цілого ряду програм: базових програм поліції (вони передбачають функціонування поліцейських атлетичних клубів з метою залучення неповнолітніх до корисних справ); базових програм судів по справах неповнолітніх (вони передбачають головним чином реабілітацію зазначених осіб); базових програм шкіл. Останні підрозділяються на дві групи: програми для нормальних і спеціальних шкіл, розрахованих на "важких" і засуджених підлітків. Створені в 1967 р. бюро соціальних послуг молоді виступають у ролі посередників і контролюють діяльність сервісних організацій з метою відповідності її потребам неповнолітніх. Однієї з важливих проблем американського суспільства залишається проблема соціального захисту расових і етнічних меншостей країни. Сюди ставляться особи, що перебувають на нижчих щаблях соціального життя, в основному чорношкірі американці, американські індіанці, тубільці Аляски, американці латиноамериканського й азіатського походження. Практика соціальної роботи з етнічними групами в США будується, поперше, на цінностях, властивій соціальній роботі взагалі, по-друге, на розумінні етнічних реалій, по-третє, на професійному підході, по-четверте, на практичному досвіді. Інакше кажучи, ці концепції припускають необхідність пристосування загальних основ і методів соціальної роботи до етнічних реалій країни. В 1990-х - початку 2000-х рр. державною владою вживали спроби переорієнтувати програми допомоги різним категоріям громадян із соціальних виплат на стимулювання їхньої трудової активності. Засобами реалізації цієї мети став федеральний закон "Про особисту відповідальність і можливості працевлаштування", що вступив у силу наприкінці 90-х рр. Він зобов'язав працездатних одержувачів соціальної допомоги або працювати, або проходити професійну перепідготовку. Відповідно до цього закону виплата різних соціальних посібників обмежувалася в США п'ятирічним строком. З урахуванням жорсткості вимог до одержувачів посібників може істотно зрости значення податкових пільг для працюючих незаможних. Тут думають, що збільшення розмірів доходу, не підмета оподатковуванню, буде сприяти орієнтації працездатних громадян на самозабезпечення. Для стимулювання діяльності приватних установ і соціальних агентств федеральний уряд періодично надає цільові субсидії, реалізовані на рівні штатів у вигляді конкретних соціальних програм. Державні органи зберігають за собою право видачі ліцензій приватним соціальним службам і контролюють відповідність рівня їхніх послуг нормативним вимогам. Відмітною стороною американської моделі соціальної роботи є переважне значення в її проведенні асоціативних організацій, що одержують підтримку державних структур. В останнє десятиліття в США ефективно діє схема, по якій держава в особі урядових органів розробляє й фінансує соціальні програми, а асоціативні (некомерційні) організації самостійно або разом з муніципалітетами реалізують їх на місцях, контролюючи справедливий розподіл державних дотацій. Сьогодні у світі лише Сполучені Штати Америки мають таку розгалужену мережу асоціативних організацій, що охоплюють настільки велика кількість людей.
