8 ОНІ

Лекція
№8
Предмет
ЕПІДЕМІОЛОГІЯ
Тема
Особливо небезпечні інфекції. Чума. Холера
ОПП
Лікувальна справа, Акушерська справа, Сестринська справа
Кількість навчальних годин
2 години
План заняття:
1. Загальна характеристика особливо небезпечних інфекцій
2. Чума
3. Холера
1. Загальна характеристика особливо небезпечних інфекцій
Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) або інфекційні захворювання – хвороби, яким
властивий високий ступінь заражуваності. Вони раптово з’являються і швидко
поширюються, відрізняються важкою клінічною картиною і високим ступенем летальності.
До особливо небезпечних інфекцій відносять умовну групу гострих інфекційних хвороб
людини, які відповідають двом характеристикам:

Можуть з’явитися раптово, швидко і масово розповсюдитись;

Важко протікають і припускають високу летальність.
Перелік ОНІ
Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я був складений цілий список з понад ста
хвороб, здатних швидко і масово поширюватися серед населення. Спочатку, за даними на
1969 рік, в цей список входило всього 3 захворювання: чума; холера; сибірська виразка.
Однак, пізніше список був значно розширений і всі патології, які в нього увійшли, умовно
були розділені на 2 групи:
1. Захворювання, які носять незвичайний характер і можуть вплинути на здоров’я
населення. До них відносять: віспу; грип людини; поліомієліт; важкий гострий
респіраторний синдром.
2. Захворювання, будь-який прояв яких оцінюється як загроза, оскільки ці інфекції
здатні чинити серйозний вплив на здоров’я населення і швидко поширитися в
міжнародних масштабах. Сюди ж відносять захворювання, які представляють регіональну
або національну проблему. До них відносять: холеру; легеневу форму чуми; жовту
лихоманку; геморагічні лихоманки (Ласса, Марбург, Ебола, лихоманка Західного Нілу);
лихоманку денге; лихоманку Рифт-Валлі; менінгококову інфекцію; коронавірусна хвороба
2019 (Covid-2019).
Всі ОНІ класифікують на три типи:
1. Конвенційні захворювання, на які поширюються міжнародні санітарні правила:
бактеріальні патології (чума і холера); вірусні захворювання (віспа мавп, геморагічні
вірусні лихоманки).
2. Інфекції, які вимагають міжнародного нагляду, але не підлягають проведенню
спільних заходів: бактеріальні (висипний і поворотний тифи, ботулізм, правець); вірусні
(ВІЛ, поліомієліт, грип, сказ, ящур); протозойні (малярія).
3. Не підлягають нагляду ВООЗ, знаходяться під регіональним контролем: сибірська
виразка; туляремія; бруцельоз.
Виділяють класичні та прискорені методи діагностики ГОІ.
Профілактика ОНІ проводиться на найвищому рівні, щоб запобігти поширенню
захворювань по території держави. У комплекс первинних профілактичних заходів
входить:

тимчасова ізоляція зараженого з подальшою госпіталізацією;

постановка діагнозу, скликання консиліуму;

збір анамнезу;

надання хворому першої допомоги;

забір матеріалу для лабораторного дослідження;

виявлення контактних осіб, їх реєстрація;

тимчасова ізоляція контактних осіб до моменту виключення їх зараження;

проведення поточної і заключної дезінфекції.
Отже, особливо небезпечні інфекції – це смертельні інфекції, які мають високий ступінь
заразності. За найкоротші терміни вони здатні вразити більшу частину населення, тому
вкрай важливо дотримуватися всіх запобіжних заходів в роботі з зараженими тваринами і
птахами, а також своєчасно проводити вакцинацію.
2. Чума
Чума - це гострий особливо небезпечний бактерійний зооноз, який характеризується
ураженням лімфатичної системи і сепсисом, що супроводжуються тяжкою інтоксикацією та
гарячкою.
Етіологія. Збудник чуми - Уеrsіпіа реstis - коротка грамнегативна паличка, яка характеризується
значною стійкістю у довкіллі. На харчових продуктах, у воді, на предметах побуту Уеrsіпіа реstis
зберігається до 3 міс., у гної - 40 днів, у крові, харкотинні - біля 1 міс. При низькій температурі
(нижче О °С) збудники зберігаються до декількох місяців. Ці бактерії при кип'ятінні гинуть миттєво,
чутливі до прямих сонячних променів, швидко знешкоджуються під дією дезінфекційних розчинів
(3 % фенол, хлорамін).
Джерело збудника. Джерелом при чумі є близько 200 видів і підвидів диких гризунів (ховрахи,
тарбагани, піщанки, полівки, хом'яки, бабаки, зайці), домові миші та щури (сірий, чорний та
олександрійський). В епізоотичний процес можуть втягуватися безліч інших тварин, з домашніх частіше верблюди. Хвора на чуму людина також несе потенційну небезпеку зараження інших. У
природних умовах серед багатьох видів гризунів збудники чуми можуть зберігатися необмежено
довго, переходячи від однієї тварини до іншої. Це так звані основні носії, які формують осередки
«дикої» чуми. Гризуни, що живуть поряд з людьми, можуть утворювати міські та портові осередки.
Переносниками чуми є блохи, які паразитують на тваринах. Місцем перебування бліх зазвичай
є нори гризунів. Чума перебігає у тварин тяжко, закінчуючись їх загибеллю. Проте у період зимової
сплячки гризуни (бабаки, ховрахи) переносять інфекцію в латентній формі. Блоха становить
епідемічну небезпеку протягом 3-5 діб після зараження, а далі гине.
Період інкубації триває максимальний термін 10 діб,
мінімальний – 12 годин, в середньому – 2 – 3 доби.
Мал. 1. Блоха (а) і схематичне зображення її «чумного
блока»: 1 — стравохід; 2 — передшлунок і 3 - шлунок,
заповнені бактерійною масою.
Механізм і шляхи передачі. Основний механізм
передачі збудника - трансмісивний, який реалізується при
укусах бліх. Контамінована бактеріями кров, якою
харчуються блохи, потрапляє у їх передшлунок і шлунок, де
внаслідок інтенсивного розмноження чумні бактерії
утворюють драглисту грудку («чумний блок»), що
перекриває просвіт травного каналу . Під час наступного кровоссання комаха зригує частину
чумної грудки, заносячи у мікротравму бактерії. Якщо заражена блоха перейшла на нового хазяїна,
то в результаті укусу він інфікується. У випадку такого механізму зараження у людини розвивається
бубонна форма чуми.
Крім цього, людина може заразитися при безпосередньому зіткненні з ураженими тваринами.
Це буває при знятті шкурок і розбиранні тушок загиблих гризунів або в разі прямого контакту з
хворими верблюдами чи з предметами, забрудненими гноєм чумних бубонів (рановий механізм).
Дуже небезпечні хворі на чумну пневмонію. Від них чумні бактерії поширюються через повітря
(крапельний механізм передачі). У такий спосіб розвивається легенева форма чуми.
Трапляється зараження людей через забруднені воду і продукти харчування (аліментарний
шлях).
Прояви епідемічного процесу. Чума - типова природно-осередкова інфекція. Осередки чуми
існують на території Російської Федерації (між Волгою і Уралом, на Кавказі, Забайкаллі тощо), у
Південно-Східній Азії, Африці, Америці. Природні осередки активуються звичайно при підвищенні
чисельності гризунів. Тому найбільша небезпека зараження людини цією інфекцією є ранньою
весною, а також улітку, в період виходу з нір зимово-сплячих тварин, їх гону і спарювання, коли
інфіковані блохи часто нападають на людину і кусають її.
Сприйнятливість людей до чуми дуже висока, дорівнює майже 100 %. Найчастіше у
природному осередку на небезпеку інфікування наражаються чабани, агрономи, працівники
геологічних і топографічних партій, мисливці та споживачі верблюжого м'яса. Можливе завезення
чуми пасажирами, які прибули з природних осередків у період інкубації.
Вкрай небезпечною є легенева форма чуми, оскільки вона здатна швидко поширюватись із
захопленням території, де немає природних осередків чуми.
Зараз чума втратила своє попереднє значення епідемічної хвороби. Потенційну небезпеку для
людини мають природні осередки цієї інфекції, оскільки вони розміщені на всіх континентах, крім
Австралії, і займають близько 8-9 % земної суші.
Основні напрямки епідеміологічного обстеження. З'ясовують джерело першого випадку
хвороби. З цією метою уточнюють перебування захворілого за 1 тиждень до хвороби у природних
осередках, контакт з тваринами чи хворою людиною. Цікавляться участю хворого у полюванні,
забої тварин й обробці туш, наявністю бліх у природному осередку. Необхідно ознайомитися з
даними санепідемслужби про чисельність гризунів, наявністю на них ектопаразитів, результатами
їх обстеження на чуму.
Діагноз чуми обов'язково підтверджується виділенням збудника за повною схемою на штучних
живильних середовищах і встановленням його виду. Забір матеріалу для дослідження, його
транспортування і мікробіологічне дослідження здійснюються з дотриманням суворого
протиепідемічного режиму
Організація профілактичних та протиепідемічних заходів в осередку чуми.
Чума належить до карантинних хвороб, на які поширюються міжнародні санітарні правила.
Усією протиепідемічною роботою безпосередньо керує міністр охорони здоров'я або головний
державний санітарний лікар держави. Усі рішення та комплексний план щодо ліквідації осередку
затверджують на надзвичайній протиепідемічній комісії. Такі заходи спрямовані на:
1) запобігання занесенню інфекції з-за кордону;
2) оздоровлення природних осередків чуми;
3) екстрену профілактику в разі виявлення хворого на чуму.
З метою недопущення завозу чуми з інших країн створено протичумні станції, які
підпорядковані безпосередньо міністерству охорони здоров'я. В обласних санепідемстанціях є
відділи особливо небезпечних інфекцій. На державному кордоні (морські порти, міжнародні
аеропорти, залізничні та шосейні станції) створено санітарно-контрольні пункти (відділи), які
зобов'язані виявляти підозрілих на особливо-небезпечну інфекцію і вживати первинних
протиепідемічних заходів.
Заходи щодо оздоровлення і ліквідації природного осередку чуми починають з його вивчення і
наступного спостереження. Визначають видовий і кількісний склад тварин, які є джерелами
збудника, наявність на них бліх і їхню зараженість. Такі дані необхідні для складання плану
ліквідації осередку. У цьому плані конкретизують дератизаційні та дезінсекційні заходи, що дозволяють припинити циркуляцію збудників чуми.
У разі виявлення хворого на чуму здійснюють такий комплекс протиепідемічних заходів:
- його негайну ізоляцію і лікування;
- виписування перехворілого після клінічного видужання і при негативних результатах трьох
-
бактеріологічних досліджень, здійснених після закінчення лікування;
виявлення і госпіталізацію осіб, підозрілих на чуму, у провізорні шпиталі;
виявлення і розміщення протягом 6 діб в ізоляторі усіх, хто мав контакт з трупами померлих чи їх речами
(за відсутності клінічної симптоматики);
встановлення територіального карантину;
подвірні обходи з вимірюванням температури тіла (тричі на добу) усіх мешканців населеного пункту,
неблагополучного стосовно чуми;
дератизацію в процесі локалізації осередку.
Для переривання механізму передачі:
дотримуються заходів особистої профілактики медичним персоналом чумного шпиталю (використання
протичумного костюму, вимірювання температури тіла та ін.);
проводять заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчином фенолу чи 2-3 % розчином хлораміну;
здійснюють дезінсекцію в осередку.
Несприйнятливість людей в осередку чуми досягають за рахунок:
вакцинації населення визначених територій;
екстреної 6-денної профілактики стрептоміцином або тетрацикліном осіб, підозрілих на можливе
зараження.
Крім цього, проводять широку санітарно-епідеміологічну пропаганду.
Лікар, який виявив хворого з підозрою на чуму, зобов'язаний по телефону повідомити територіальну
службу охорони здоров'я і санепідемслужбу, а ті - Міністерство охорони здоров'я.
Епідемічний осередок чуми вважається ліквідованим після виписування із шпиталю останнього хворого
й за умови проведення всіх дезінфекційних і дератизаційних заходів.
Специфічна профілактика. Для активної імунізації осіб, які проживають на ензоотичній території, і тих,
хто виїздить у країну, несприятливу відносно чуми, застосовують суху живу вакцину. В ензоотичній
місцевості вакцинацію проводять усьому населенню в разі виявлення хворого і вибірково контингентам,
що піддаються високому ризику зараження (мисливці, тваринники, заготівельники тощо).
Порядок одягання і зняття протичумного костюму.
При роботі з хворими або підозрілими на карантинну інфекцію, як зазначено вище, необхідно
користуватися спеціальним костюмом, який забезпечує максимальний захист усього тіла (протичумний
костюм першого типу, мал. 1). Комплекти захисного одягу звичайно зберігаються в кабінеті інфекційних
захворювань поліклініки.
Зараз використовують сучасні захисні костюми (часто одноразового використання), які забезпечують
максимальний ступінь безпеки (мал. 2). Ще надійнішого захисту досягають шляхом імпрегнації їх
пластиком або дезінфекційними середниками (мал. 3). Абсолютний захист дихальних шляхів забезпечує
використання спеціального респіратора-капюшона з позитивним (надлишковим) тиском і ранцевим
компактним фільтром (мал. 4).
Мал. 1. Медична сестра у протичумному костюмі.
Мал. 2. Одноразовий захисний одяг
капюшон з надлишковим
(пластикові фартух і халат, рукавички,
компактним фільтром.
хірургічна маска з тканини і козирок
для захисту обличчя).
Мал. 3. Одноразовий
Мал. 4. Респіратор-
захисний одяг,
тиском і ранцевим
імпрегнований пластиком,
комбінезон і біологічний
респіратор.
Надягання й особливо знімання протичумного костюму має ряд особливостей. До роботи в повному
протичумному одязі необхідні певні навички. У зв'язку з цим треба проводити систематичне тренування
медичного персоналу в умовах імітації суворого протиепідемічного режиму при різних особливо
небезпечних інфекціях, у тому числі надягання і носіння протичумного одягу.
Алгоритм надягання протичумного костюму
Необхідні
Послідовність дій
матеріали
Протичумний кос- 1. Надягти комбінезон або піжаму, шкарпетки,
тюм.
тапочки, гумові або шкіряні чоботи.
2. Одягти велику косинку або каптур (які повинні
закривати волосся, лоб, вуха і шию).
3. Надягти протичумний халат.
4. Шворки коміра, пояси халата, фартуха зав'язати
попереду на лівому боці обов'язково петлею.
Зав'язати шворки на рукавах.
5. На обличчя надягти ватно-марлеву маску так,
щоб були закриті рот і ніс. Верхній край маски
повинен бути на нижній частині орбіт, а нижній дещо заходити на підборіддя. Верхні шворки
зав'язати петлею на потилиці, а нижні - на рівні
тім'я (на кшталт пращоподібної пов'язки).
6. З обох боків носа, у місцях, де маска недостатньо
щільно прилягає до обличчя, закласти кульки вати.
7. Натерти скельця окулярів спеціальним олівцем
або сухим милом, щоб запобігти їхньому
запотіванню.
8. Надягти окуляри.
9. Вільне місце на переніссі закласти ватним
тампоном.
Примітка
1. Надягати предмети костюму необхідно не поспішаючи, старанно, у суворій
послідовності.
2. При розтині і похованні
трупа людини, котра загинула від чуми, додатково до
протичумного
костюму
першого типу надягають:
клейончастий
фартух
і
нарукавники, потім - другу
пару гумових рукавичок
(анатомічних), після чого за
пояс фартуха з правого боку
закладають рушник.
10.
Надягти гумові рукавички, попередньо
перевірені на цілість.
11. На пояс халата справа закласти рушник.
Алгоритм зняття протичумного костюму
Необхідні
матеріали
1 . Протичумний
дастюм.
2. Посудини з
дезрозчином.
Послідовність дій
Примітка
1 . Злегка зволожити костюм дезрозчином.
1 . Для миття кожної калоші
2. Протягом 1-3 хв старанно помити у дезрозчині або чобота беруть окрему
руки в гумових рукавичках.
ганчірку.
3. Ганчіркою, зволоженою дезрозчином, обмити 2. Усі предмети костюму в
клейончастий фартух і нарукавники.
порядку їх зняття цілком
4. Чоботи і калоші обтерти ганчіркою з занурюють
у
бак
з
дезрозчином зверху донизу.
дезрозчином (5 % розчин
5. Повільно зняти рушник і занурити його у хлораміну) або
дезрозчин.
складають у великі бікси для
6. Руки в рукавичках занурити в дезрозчин.
знезараження
7. Зняти клейончастий фартух, згортаючи його автоклавуванням.
зовнішньою стороною усередину, і другу пару Для
перенесення
в
рукавичок (анатомічних).
дезкамеру їх поміщають у
8. Руки у першій парі рукавичок занурити в бікси і камерні
дезрозчин.
мішки
зовні
ретельно
9. Зняти окуляри, відтягуючи їх двома руками обмивають дезрозчином.
уперед, нагору і назад.
3. Окуляри знімають, не
10. Занурити їх у 70° спирт на 20 хв.
Торкаючись
їхньої
1 1 . Руки у рукавичках занурити в дезрозчин.
внутрішньої поверхні.
12. Зняти ватно-марлеву маску, не торкаючись 4.Після
роботи
обличчя її зовнішньою стороною, і згорнути рекомендується
прийняти
усередину з кінця її зав'язок.
душ.
13. Руки у рукавичках занурити в дезрозчин.
14. Розв'язати шворки коміра і пояс халата, стягти
верхній край рукавичок, розв'язати шворки рукавів і
зняти халат.
15. Руки у рукавичках занурити в дезрозчин.
16. Зняти косинку, згортаючи кожен кінець її'
назовні трубочкою і захопивши на потилиці її кінці в
одну руку.
17. Руки у рукавичках занурити в дезрозчин.
18. Зняти рукавички, обережно перевіряючи їх
цілість шляхом набирання в них дезрозчину (не
повітря!).
19. Чоботи або калоші ще раз обмити в баку з
дезрозчином і зняти у чистому приміщенні.
20. Після зняття костюму помити руки теплою
водою з милом.
Після закінчення роботи протичумний костюм знімають і знезаражують. Предмети костюму знімають у
суворо встановленому порядку, не кваплячись, складають забрудненими поверхнями усередину.
3. Холера
Гостра, антропонозна інфекція з раптовим початком, що супроводжується безперервним
проносом, і блюванням, токсикозом і, як наслідок, порушенням водно-сольового та білкового
обміну.
Актуальність.
Інфекція
має
тенденцію
до
пандемічного
міждержавного
та
міжконтинентального поширення з високою захворюваністю, а в разі несвоєчасної медичної
допомоги — і високі показники смертності. Враховуючи вартість лікування хворих і величезні
витрати на проведення протиепідемічних заходів, холеру віднесли до конвенційних інфекцій, а
це зобов'язує кожну країну повідомляти ВООЗ про випадки холери і спроможність держави
самостійно локалізувати та ліквідувати осередки інфекції.
До XIX ст. в Індії холера була ендемічною інфекцією. У 1817 р. вона почала своє спустошливе
поширення з річки Ганг в Індії і була завезена на всі континенти. Історія хвороби нараховує поки
що 7 пандемічних поширень. Якщо 6 пандемій були етіологічно пов'язані з класичним
вібріоном, то етіологічним агентом останньої, 7-ї, що розпочалася в 1961 р., був вібріон Ель-Тор.
Вона була завезена в багато країн світу, а в 1970 р. — і в Україну. Про масштаби спустошливості
холери засвідчують дані поширення її на американському континенті в 1991 — 1999 рр. Холера
тоді була завезена в 21 країну, в яких захворіло 1 041 422 чоловіки, з них 9642 померло. За даними Є. В. Доброштана, в 1970—1987 рр. в Україні було зареєстровано 1339 інфікованих вібріонами
Ель-Тор, із них 490 хворих і 849 здорових носіїв. У 1994 р. стався новий завіз холери в Україну і
поширилася вона на низку областей. Найінтенсивнішу захворюваність зареєстровано в
Миколаївській, Херсонській областях та Криму. Всього в 1994 р. захворіло 828 чоловік. Витрати на
ліквідацію епідемії були величезні.
Етіологія. Збудник холери — вібріон, який належить до роду Vіbгіо, виду Сhоlегае, серогрупи —
01, яка до 1992 р. включала два біотипи: V. сhоlегае (класичний вібріон) та V. ЕІ-Тог. У 1992 р.
вперше в азіатських країнах виділили вібріон 0139. Останній викликав клініку, яка суттєво
відрізнялася від класичної холери, але клініко-епідеміологічні ознаки були близькими до холери
Ель-Тор. Морфологічні та культуральні властивості вібріонів подібні, але відрізняються вони за
наявністю в холерного вібріона соматичного термостабільного О-антигену. Джгутиковий Нантиген спільний для різних О-груп вібріонів. За властивостями О-антигену вібріони холери ділять
на серовари Огава, Інаба, Гікошіма.
Окрім холерних вібріонів, до роду Vіbгіо відносять низку інших патогенних та непатогенних
вібріонів. Ті з них, що не аглютинуються холерною О-сироваткою, називають НАГ-вібріонами.
Вони можуть бути, етіологічними агентами діарейних захворювань або передувати виникненню
холери. Приміром, в Україні під час спалахів холери десь у травні реєструвалися гастроентерити,
етіологічно пов'язані з НАГ-вібріонами, а в червні з'являлися перші хворі на холеру. Вібріони
холери продукують екзотоксин холеро-ген.
Вібріон Ель-Тор досить витривалий до чинників навколишнього середовища. У воді залежно
від її рН і сольового складу вібріон може виживати від декількох днів до місяців, може навіть
перезимувати в осадах каналізаційних стоків. В екскретах хворого або носія збудник виживає
декілька місяців, на поверхні овочів — до 8 днів. Швидко руйнується в кислому середовищі. Усі
загальновживані розчини дезінфектантів надійно знешкоджують вібріони.
Джерело збудника інфекції — людина. Хворий становить небезпеку для оточуючих уже в
останній день інкубації та протягом усього періоду хвороби. При алгідній формі холери хворий
виділяє за добу 10— 20 л випорожнень, що мають вигляд рисового відвару. В 1 г екскретів може
міститися до 1000 інфікуючих доз збудника. Вібріони можуть виділятися до 2—3 тиж періоду
реконвалесценції.
Джерелом збудника можуть бути і здорові носії. При холері Ель-Тор на одного хворого може
приходитися до 100 інапарантних форм. Тривалість здорового носійства у пересічної людини
не перевищує 5 діб, але в окремих випадках воно може тривати місяці і навіть роки.
Переважно носіїв не виявляють, вони безконтрольно подорожують і заносять збудника на
нові території. Факт виділення холерних вібріонів від риби, рачків, креветок та інших
гідробіонтів, виловлених у забруднених вібріонами водоймах, доведений, але вони є
чинником передачі і не змінюють уявлення про антропонозну природу холери.
Період інкубації триває до 5 днів, частіше 2—3 дні.
Механізм передачі збудника - фекально-оральний. Реалізується через водний, аліментний та
побутовий шляхи передачі. Зараження відбувається під час споживання забрудненої екскретами
хворого чи здорового носія води (колодязної, річкової, озерної, прибережної морської тощо),
купання у відкритих водоймах, в які скидаються незнезаражені каналізаційні стоки, використання
такої води для господарських потреб (миття овочів, фруктів, посуду), і Найчастіше така «модель»
інфікування здійснюється на берегах річок, озер, морів, на ринках та в інших місцях, де збирається
багато людей. Спалах найчастіше носить «вибуховий» характер.
Так звані харчові спалахи виникають у разі споживання забруднених продуктів (молоко,
овочі, вирощені на грунтах, де не виключається фекальне забруднення, а також салака,
креветки, молюски). Біологічне середовище останніх і дещо підсолене середовище (наявність
хлоридів) сприяють кількаденному виживанню вібріонів, саме цей чинник сприяє вивезенню
збудника з осередку навіть на далекі відстані. Може відбутися зараження внаслідок занесення
збудника в рот забрудненими руками, через предмети побуту. У поширенні збудника холери
серед людей велике значення відводиться мушиному чиннику.
Сприйнятливість людей різних вікових груп до холери висока, особливо це стосується тих, що
страждають на гіпо- та анацидні гастрити.
Імунітет після перенесеної інфекції видоспецифічний, короткотривалий, він захищає людину
від захворювання протягом одного епідемічного сезону.
Особливості епідемічного процесу. Як уже зазначалося, до холери сприйнятливі всі вікові групи
населення. Є лише різниця в «моделі» зараження. У дітей дошкільного віку домінує харчовий та
побутовий шлях зараження, у дітей шкільного віку домінує зараження під час купання та інших
видів водокористування, приміром риболовлі. Старші вікові групи населення можуть заразитися
в усіх перерахованих ситуаціях, тому й не дивно, що найвищі показники захворюваності
реєструються серед дорослого населення. Підтвердженням сказаного може бути спалах
холери водного походження в Україні в 1994 р. Із 828 захворілих лише 9,9 % приходилося
на дітей і підлітків до 17 років, решта —на доросле населення. Якщо всю захворюваність
прийняти за 100 %, то ураженість окремих соціальних груп виглядає таким чином. Найвища
захворюваність (25,2 %) реєструвалася серед пенсіонерів. Очевидно, це пов'язано з
економічними негараздами, а відтак з низьким матеріальним забезпеченням цієї групи
населення: можна здогадуватися, що вони часто споживали кільку, а остання виловлювалась
у водоймі, забрудненій холерним вібріоном. Друга група інтенсивного ураження (18,8 %) —
алкоголіки. Таку закономірність можна пояснити, зокрема, тим, що вони часто страждають на
хронічні захворювання травного тракту зі зниженою кислотністю, а це сприяє проходженню
вібріонів неушкодженими в тонку кишку. Серед цієї групи захворілих реєструється найвища
летальність, адже вони з запізненням звертаються за медичною допомогою. Отже, ця група населення має бути під особливо пильним наглядом у разі неблагополучної щодо холери
ситуації. Третє місце займають працівники промислових підприємств (20,3 %), а четверте —
службовці (6,9 %). У всіх інших соціальних групах показники захворюваності були низькими.
Із установлених 462 чинників передачі збудника 23,8 % приходилося на кільку, 13,4 % — на іншу
рибу, виловлену в забрудненій збудником водоймі, 4,3 % — на овочі, фрукти, бахчові, 5 % — на
питну воду, 3,3 % — на воду відкритих водойм. На всі інші чинники передачі приходилося менше
ніж 1 %. Не встановлено чинників передачі у 376 хворих (45,4 %).
Лабораторна діагностика. Найчастіше застосовується бактеріологічний метод виділення
збудника. Для посіву забирають у стерильний посуд екскрети та блювотні маси хворого, у
померлих — вміст кишок та жовчного міхура. Якщо на доставку в лабораторію необхідно
близько 3 год, до матеріалу додають консервант. Під час розтину трупів, а він проводиться в
особливих режимних умовах, для посіву забирають шматочки стінки тонкої кишки, жовчного
міхура. Із взятого матеріалу готують мазки на предметному склі та фарбують імунною
люмінесцентною сироваткою. Це ранній метод діагностики, адже попередню відповідь можна
одержати вже через 2 год від початку дослідження. Серологічні дослідженнямають
другорядне значення. Всі дослідження матеріалів, взятих від хворих або підозрілих на холеру,
ведуться в суворому режимі лабораторій особливо небезпечних інфекцій.
Протиепідемічні заходи спрямовані на локалізацію і ліквідацію осередку холери.
Для нейтралізації джерела збудника активно виявляють й ізолюють усіх осіб з розладами
травлення, а також контактних із хворими на холеру.
- Таких осіб госпіталізують у лікарню для хворих на гострі кишкові інфекції (провізорний
госпіталь). Хворих на холеру (після отримання результатів бактеріологічного обстеження)
переводять у холерний госпіталь, що працює у суворому епідеміологічному режимі.
Вібріоносіїв госпіталізують окремо від хворих, у спеціальне відділення. Про кожний випадок
холери і вібріоносійства негайно повідомляють місцеву санепідемстанцію, управління охорони
здоров'я і Міністерство охорони здоров'я та заповнюють карту епідобстеження. Виписують
перехворілих після клінічного одужання, завершення курсу антибіотикотерапії і негативного
результату триразового бактеріологічного дослідження випорожнень (для декретованих п'ятикратне дослідження калу і одноразове - жовчі). Усіх тих, хто мав тісний контакт з хворим на
холеру або вібріоносієм, госпіталізують у спеціальні ізолятори, за рештою встановлюють спостереження за місцем проживання. Особи, котрі прибули з ендемічних щодо холери регіонів,
підлягають п'ятиденній обсервації з бактеріологічним обстеженням калу.
- Різко обмежують (у разі карантину - повністю припиняють) контактування осіб з осередку з
населенням за його межами: забороняють в'їзд в осередок і транзит міжміського транспорту;
для від'їжджаючих осіб організовують обсервацію на 5 днів з одноразовим бактеріологічним
дослідженням випорожнень. Слід зазначити, що карантин запроваджують лише у виняткових
випадках, згідно з рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК).
Серед заходів, спрямованих на розрив механізму передачі, слід виділити такі:
1. Обмежувальні заходи.
Забороняють користування відкритими водоймами (купання, риболовлю), з якими, ймовірно,
пов'язаний спалах.
2 Систематичний санітарно-гігієнічний контроль.
Щоденно до ліквідації осередку обстежують джерела води (водогони, відкриті водойми), стічні
води тощо. Стежать за повнотою і своєчасністю санітарної очистки території від нечистот,
санітарним станом торгових місць, закладів громадського харчування і харчової промисловості,
водопостачання населення. Проводиться гіперхлорація води для пиття.
3. Проведення поточної і заключної дезінфекції.
Виділення хворого (кал, блювотиння, сеча) або вібріоносія на 1-2 год засипають гіпохлоритом
кальцію (з розрахунку 1 частина препарату на 10 частин виділень) або на 1 год заливають окропом
(співвідношення 1:5). Посуд, що використовувався для виділень, занурюють на ЗО хв в 1 % розчин
хлорного вапна чи 0,5 % розчин гіпохлориту кальцію. Столовий посуд кип'ятять 15 хв у 2 % розчині
харчової соди чи іншого детергенту. Натільну і постільну білизну виварюють у розчині будь-якого
мийного засобу. Подушки, ковдри, матраци обробляють у пароповітряних або паро-формалінових
камерах. Громадські туалети дезінфікують 1 % розчином хлораміну, хлорного вапна та ін.
4. Організація санітарно-освітньої роботи.
Медичний персонал в осередку холери працює у протичумному костюмі полегшеного типу.
Загальне керівництво протиепідемічною роботою здійснює надзвичайна протиепідемічна
комісія, а безпосередньо комплекс заходів організовує медичний штаб; що призначається нею.
При особливо неблагополучній ситуації за рішенням надзвичайної протиепідемічної комісії усім
контактним з хворими (носіями) рекомендують проводити хіміопрофілактику препаратами з групи
тетрацикліну, еритроміцином або рифампіцином (з урахуванням чутливості виділених вібріонів до
антибіотиків).
Осередок холери вважають ліквідованим через 10 днів після госпіталізації останнього хворого
(вібріоносія) і проведення заключної дезінфекції.
В Україні розроблено систему санітарної охорони кордонів і території, спрямовану на
недопущення занесення холери. Важливе значення мають забезпечення населення доброякісною
питною водою, налагодження безперебійної санітарної очистки території населених пунктів,
систематичний бактеріологічний контроль відкритих водойм і каналізаційних стоків. У разі
виділення холерного вібріона з водойми забороняють забір води для пиття, купання і рибну
ловлю. Організаційні заходи передбачають постійну підготовку медичних кадрів з питань
епідеміології, клініки, діагностики і боротьби з холерою; створення матеріальних резервів
(холерних боксів і спеціальних укладок у медичних установах). Слід поліпшувати санітарногігієнічний і санітарно-технічний стан підприємств харчової промисловості, а також об'єктів
громадського харчування, суворо контролювати стан здоров'я декретованих працівників,
прищеплювати гігієнічні навички населенню.
Специфічна профілактика холери в Україні не проводиться. Запропоновані вакцини мають
невисоку ефективність.
Питання для самопідготовки «Холера»
1. Етіологія холери. Стійкість холерних вібріонів у довкіллі.
2. Джерело збудника та механізм передачі при холері.
3. Епідеміологічне значення хворих на холеру з різними клінічними формами захворювання.
4. Які шляхи поширення холери?.
5. Як проявляється епідемічний процес при холері?
6. Яких заходів вживають стосовно хворих на холеру і вібріоносіїв??
7. Перерахуйте протиепідемічні заходи при холері.
8. Які лікувальні стаціонари організовують у разі виникнення спалаху холери?
9. Профілактика холери.
Питання для самопідготовки «Чума»
1. Характеристика збудника чуми.
2. Хто є джерелом збудника чуми?
3. Механізми і шляхи передачі чуми.
4. Як проявляється епідемічний процес при чумі?
5. Професійні групи ризику зараження чумою.
6. Перерахуйте основні напрямки епідеміологічного обстеження.
7. Протиепідемічні заходи при чумі.
8. Заходи стосовно контактних осіб і підозрілих на захворювання при чумі.
9. Дії медичного персоналу у разі виявлення хворого на прийомі в амбулаторії або поліклініці.
10. Дії медичного персоналу у разі виявлення хворого на чуму вдома.
11. Профілактика чуми.
12. Порядок одягання і зняття протичумного костюму.