Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Щоб алкоголік кинув пити - терміново читайте! Alkotoxic Китай дуже сильно вплинув на Японію своєю системою листи, архітектурою, культурою, психологією, системою законодавства, політики і економіки. Коли в середині XIX століття, західні країни змусили Японію відкрити торгові шляхи, Японія просунулася в бік модернізації (Реставрація Мейдзі), і розглядала Китай, як старомодну цивілізацію, нездатну захистити себе від західних сил (Опіумні війни і англо-французькі експедиції 1840-1860- х років). Довгий ланцюжок японських вторгнень і військові злочини в Китаї між 1894 і 1945 роками, так само, як і сучасне ставлення Японії до свого минулого, стали основним джерелом, що вплинув на нинішні і майбутні японо-китайські відносини. recommended by Перші письмові китайські історичні джерела, Де згадується про Японію (0-300 рр. Н.е.) Перша згадка про японському архіпелазі з'явилося в китайському підручнику історії періоду династії Пізня Хань в 57 році, в якому зазначалося, що імператор династії Хан дав Ва (Японії) золоту печатку. Друк була знайдена на півночі Кюсю в XVIII столітті. З тих пір в китайських історичних писемних неодноразово згадувалася Японія, спочатку спорадично, а потім постійно, так як стала видатною державою в регіоні. Є китайське повір'я, що перший китайський імператор Цінь Ши Хуан (Qin Shi Huang) відправив кілька сотень людей в Японію, щоб знайти секрет безсмертя. Протягом III століття китайські мандрівники повідомляли, що жителі Японії виводили родовід від Ву Тайбо, царя держави Ву (сучасні провінції Цзянсу і Чжецзян) часів Воюючих царств. Вони описували приклади традицій Ву, включаючи висмикування зубів, нанесення татуювань і носіння дітей на спині. У деяких записах йдеться, що японці вже тоді мали схожі з нинішніми звичаї. До них можна віднести ляскання в долоні під час молитви, прийом їжі з дерев'яного підношення і поїдання сирої риби (ці звичаї були типові для Цзянсу і Чжецзян до тих пір, поки забруднення навколишнього середовища не зробило їх непрактичними). Записи періоду Кофун свідчать про давнє японському звичаї споруджувати земляні кургани (могильники). Першим японцем, згаданим династією Вей, була Хіміко (Himiko), жінка-шаман, глава країни сотень провінцій, званої Яматайкоку (Yamataikoku). Сучасні історики-лінгвісти вважають, що «Яматай» в дійсності вимовляли як «Ямато». Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Щоб алкоголік кинув пити - терміново читайте! Alkotoxic Введення китайської політичної системи і культури (600-900 рр. Н.е.) У період правління династій Сунь і Тан Японія послала велика кількість студентів в Китай в складі Імператорського посольства (яке, до речі, було обмежено в чисельності), щоб міцно встоятися як суверенна нація в Північно-Східній Азії. Після падіння корейського конфедеративного королівства Пекче (з яким Японія була близьким союзником), від спільної руки Тан і Силли, Японія була змушена шукати Китай самостійно, що на ті часи було безнадійним підприємством і обмежувало успіх зарубіжних контактів Японії. Важливі елементи, привезені з Китаю (і дещо, що було передано через Пекче до Японії), включали буддійське вчення, китайські традиції і культуру, бюрократію, архітектуру і міське планування. Столиця Кіото була спланована згідно елементам фен-шуй по типу китайської столиці Чанань (Chang`an), а в період Хейан буддизм став однією з найважливіших релігій, поряд з синто. recommended by HUMANA Зустрічайте оновлені "Солодкі сни" від HumanaПЕРЕЙТИ НА САЙТ Китайська модель імперіального правління не протримався в Японії довгий час. Вона зникла до X століття, поступившись місцем традиційної японської системі кланів і фамільного суперництва (Сога-Мононобе, Тайра-Мінамото). Перша японо-китайська війна У 663 році н.е. сталася битва при Baekgang, це був перший японо-китайський конфлікт, зазначений в історії. Битва була частиною стародавніх відносин Трьох королівств Кореї (Самгук або Самхан), японського королівства Ямато і китайських династій. Ця війна сама по собі зійшла нанівець з падінням Пекче, одного з Самгук, або Трьох королівств Кореї, відразу слідом за війною. Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Щоб алкоголік кинув пити - терміново читайте! Alkotoxic Ініціатором цієї війни стало королівство Сілла, яке прагнуло до домінування на Корейському півострові за допомогою укладення альянсу з китайською династією Тан, яка в свою чергу прагнула здобути перемогу над Когурьо в помсту за своє принизливої \u200b\u200bпоразки за часів правління династії Сунь. В ті часи королівство Когурьо було союзником Пекче. Пекче також було тісно пов'язане з двором Ямато, який виводив свій родовід від короля Muryeong, а також за рахунок інших змішень крові Пекче і Ямато. Тодішня Японія (Ямато) підтримала Пекче, направивши 30тисячний загін на чолі з досвідченим генералом Абе-но Хірафу (Abe no Hirafu), який боровся з айнами в компаніях в східній і північній частинах Японії. Частина зусиль королівство Сілла направило на завоювання Пекче в битві при Baekgang, яка була розгорнута між Тан (Китай), Пекче, Сілла, і Ямато (Японія). Ця битва стала катастрофічною поразкою сил Ямато. Близько 300 японських кораблів були знищені спільними силами військово-морських флотів Силли і Тан, половину яких становили швидкохідні суду, тому допомогти Пекче від Ямато не могла бути корисна на землі, так як її розгромили на море. recommended by HUMANA Зустрічайте оновлені "Солодкі сни" від HumanaПЕРЕЙТИ НА САЙТ У тому ж році через невеликий проміжок часу Пекче впала. Здобувши перемогу над Пекче, Сілла і Тан сконцентрували свою увагу на більш потужному противника - Когурьо, яке лягло в 668 році н.е. Здебільшого Сілла змагалася з Пекче і так само вона вороже ставилася до Японії (Ямато), яка розглядалася як держава-побратим Пекче. Така політика тривала (з єдиним перервою між приблизно 670-730 роками н.е.) і після того, як Сілла об'єднала більшість держав, які тепер складають Корею, і вибила Тан (Китай) з тієї частини, яка є на даний момент Корейським півостровом . Японія виявилася на якийсь час ізольована і були змушена самостійно налагоджувати зв'язки з азіатським материком. Найкоротший шлях досягнення поставленої мети був для неї блокований вороже налаштованим королівством Сілла. Процвітання морської торгівлі (600-1600 рр.) Морська торгівля між Японією і Китаєм дуже добре описана і велика кількість китайських артефактів було вилучено на світло з-під землі. У той час як безпосередні комерційні зв'язки між Японією і Китаєм процвітали, Пекче і Сілла іноді грали в них роль посередника. Після 663 року, коли Пекче (союзник Японії) впала, у країни не було іншого вибору (перед ворожістю Силли, яка на вщухла на час імперіалізму царства Тан, який представляв собою загрозу як для Японії, так і для Об'єднаного королівства, але відновилася після 730 року або близько того) крім як вести безпосередню торгівлю з китайськими династіями. Спочатку у Японії було мало власного досвіду в довгострокових мореплавання, але в кінцевому рахунку (імовірно за сприяння експатріантів Пекче, які втекли з країни після її падіння) японці вдосконалили своє флотське майстерність і навички кораблебудування. Humana – корисна смакота та спокій малюка Humana Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Порти Нінбо (Ningbo) і Ханчжоу (Hangzhou) були основними сполучними ланками торгової ланцюга з Японією і японськими бізнесменами. За винятком Кореї в період існування Трьох королівств Кореї (приблизно 300-670 рр. Н.е.), острови Рюкю, колись поневолені японським двором, так само служили перевалочним пунктом в японо-китайської торгівлі. Предметами торгівлі були високоякісний фарфор, сандалове дерево, чай і шовк. В результаті тісного сусідства з Китаєм (особливо з Цзянсу і Чжецзян) традиції островів Кюсю і Рюкю піддалися його під сильний вплив. Крім цього, на звичаї названих островів вплинуло королівство Пекче. У кухні Кагосіма і Окінави входить блюдо, зване «Какун» ( «kakuni»), схоже на «Dong Po Rou», або «свинину Su Dongpo», з Ханчжоу (Hangzhou): свинина (з жиром), тушкована з цукром, рисовим оцтом, імбиром і соєвим соусом. Смажена риба або фрикадельки вважаються традиційно південнокитайськими стравами (особливо Чжецзян і Фуцзянь). Страви з локшини (такі як «Хаката рамен») і глиняні горщики для приготування їжі теж відносяться до споконвічно китайськими традиціями. Палаци і оздоблення Окінави відповідають китайському колірному стилю, Якому властиві червоний, зелений, блакитний і золотий кольори, - на противагу японському натуралізму і простоті, - а в якості прикрас в ньому використовуються міфічні тварини. Після 1633 року безпосередня торгівля з Китаєм була обмежена сьогунатом Токугава, коли Японія вирішила припинити всі прямі торговельні зв'язки з зарубіжжям. Деяка торгівля велася кланом Сімадзу (Shimazu) провінції Сацума через острови Рюкю. Істотні торговельні зв'язки між Японією і Китаєм не поновлювалися до XX століття, тобто до сучасної епохи. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Японські пірати на узбережжі Китаю і монгольські навали з Китаю і Кореї (1200-1600 рр.) recommended by HUMANA Смачне та корисне знайомство малюка з HumanaДІЗНАТИСЯ СКЛАД СУМІШІ З XIII століття до невдалого корейського навали Хідейосі в кінці XVI століття, японські пірати були постійною проблемою не тільки для Китаю і Кореї, а й для японського спільноти. Японські пірати часто були вихідцями з неблагополучних верств суспільства і японці (здебільшого) були настільки ж щасливі позбутися піратів, як і самі пірати, коли робили набіги на більш заможні узбережжя (в той час Японія була розорена громадянськими війнами і терпіла важкі часи, а Корея, Китай і Монгольська імперія «насолоджувалися» відносним миром, процвітанням і достатком). Вако також були основним приводом, за яким Кублай-хан (Kublai Khan; Хубілай) монгольської династії Юань вирішив вторгнутися до Японії. Спочатку, Хубілай відправив послів до Ходзе Токімуне (Hojo Tokimune, глава японського уряду) з проханням приборкати японських піратів. І тільки після того, як він отримав неадекватні і грубі відповіді (один з посильних був обезголовлений японським урядом) Хубілай вирішив почати навала на Японію. На щастя для Японії, велика кількість наступаючих військ саботували кораблі, а Камікадзе завдали шкоди військово-морського флоту Хубілая. Необхідно також відзначити, що величезна частина зруйнованого монгольського флоту складалася не з корейців чи китайців, у яких був багатовіковий досвід мореплавання. Сюди також не входила та частина монгольського флоту, якою керували досвідчені китайські і корейські капітани, які знають море і повернувшие тому, коли стало ясно, що стояти на якорі біля Кюсю досить небезпечно. Японське піратство посилилося в XVI столітті. У відповідь на це династія Мін побудувала мережу прибережних фортів і створила спеціалізовані військові загони по боротьбі з мародерами. Знаменитим борцем з японським піратством став генерал Ці Цзігуан (Qi Jiguang). Під час навали Хідейосі в 15921596 і 1597-1598 років японці брали піратів на службу, щоб ті брали участь у військових баталіях і допомагали в транспортуванні. Але незважаючи на це вони були з легкістю вражені відносно невеликою кількістю збройних і броньованих (т.зв. «кораблі-черепахи») кораблів адмірала І Сун Сіна (Yi Sun Shin). Зустрічайте оновлені "Солодкі сни" від Humana Humana Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Участь династії Мін в перемозі над Хідейосі (15921598 рр.) Тойотомі Хідейосі (Toyotomi Hideyoshi) був одним з тих, хто об'єднав Японію (крім нього до цього в об'ёдіненіе внесли свою лепту Ода Нобунага (Oda Nobunaga) і Токугава Іеясу (Tokugawa Hideyasu)). Після підпорядкування кланів Морі і Сімадзу, Хідейосі мріяв згодом завоювати Китай, але для цього йому потрібно було перетнути Корею . Коли Хідейосі отримав відмову в праві перетину Кореї на шляху до династії Мін, що правила тоді Китаєм (Корея була китайською державою-данником, вона не була готова дозволити військової експедиції увійти в Китай по своїй землі), він окупував Корею. У перший рік навали (+1592) під командуванням Като Кіёмаси (Kato Kiyomasa) японці досягли Маньчжурії і билися з Jianzhou Jurchens. Король Seonjo попросив допомоги у династії Мін, але так як просування японців було досить стрімким, лише мала частина сил Мін була послана спочатку. Конісі Юкінага (Konishi Yukinaga), який розмістив війська в Пхеньяні взимку 1592, першим зустрів і переміг 5000-ву армію китайських солдатів. У 1593 році відбулося велике китайське бій, яким керував генерал Лі Жусун (Li Rusong). 45000-ва артилерійська армія захопила Пхеньян і витіснила японців на південь, але в Pyokjekwan японці перейшли в контрнаступ. Як виявилося, японці були не в змозі утримати свої позиції і корейський флот, під командуванням І Сун Сіна (Yi Sunshin) часто перекривав канали поставки продовольства між Японією і Кореєю, що в кінцевому підсумку призвело до поразки японських сил в Кореї через брак прожитку. До 1593 році всім було ясно, що японські сили будуть не в змозі продовжити своє подальше просування через обставини, що склалися, і японці (здебільшого) відступили в фортеці, які вони все ще контролювали на материковій Кореї. Після 1593 року настало 4-річне перемир'я. В цей час Мін на умовах виведення військ, дарувала Хідейосі титул «Короля Японії», але Хідейосі відчував, що це ображає Імператора Японії, і зажадав концесії, а також руки дочки імператора Ваньлі (Wanli). Надалі їх відносини погіршилися і війна відновилася. recommended by ARTHRO PLUS FORTE Шийний остеохондроз зникає за 7 днів: хитрий засіб!ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ Друге нашестя Хідейосі було набагато менш успішним. Китайці і корейці на цей раз були більш підготовлені і швидко обмежили і заблокували японців на півдні, а потім відкинули їх до моря, і величезна корейська армія на чолі з адміралом І Сун Сином остаточно розбила японські війська. Нашестя виявилося невдалим, але більш руйнівним для корейських міст, культури і сільських місцевостей. Ця війна призвела до величезної кількість смертей серед цивільного населення країни (японці вирізали цивільне населення захоплених корейських селищ). Війна спустошила казну Китаю і залишила Мін беззахисною проти маньчжурцев, які врешті-решт, стерли з лиця землі династію Мін і створили в 1644 році династію Цин. Згодом Японія під керівництвом сьогунату Токугава дотримувалася політики ізольованості до тих пір, поки коммодор Перрі в 1850хклалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Реставрація Мейдзі, імперіалізм, війни і звірства 1868 - 1945 рр. Після приходу комодора Перрі і вимушеного відкриття своїх шляхів для західної торгівлі, Японія усвідомила необхідність модернізації, щоб уникнути приниження себе Китаєм під час Опіумних воєн. Антитокугавского тодзама (tozama, великі клани, колишні противниками Токуґави Іеясу під час битви при Секігахара в 1600 році), що походили від кланів Сімадзу і Морі, знищили бакуфу під час Реставрації Мейдзі і відновили японського імператора як глави держави. Після цього військові і державні пости були захоплені членами кланів Морі і Сімадзу, які інституціоналізованої швидку модернізацію, мілітаризацію і імперіалізм, засновані на прикладі західних країн. Першими країнами, відчути на собі японський імперіалізм, стали Китай і Корея. Humana оновилася, незмінні лише любов та турбота Humana Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Між Китаєм і Японією тертя виникли в 1780 році з приводу японського верховенства на островах Рюкю і анексії Тайваню після першої японо-китайської війни 1894 року. Китай був практично змушений залишити велику територію Маньчжурії, але був врятований втручанням російських. Однак, незважаючи на це Китай продовжував виплачувати величезні компенсації і здав території Тайваню. Під час першої японо-китайської і російськояпонської воєн японські війська обезголовили і стратили велика кількість китайського цивільного населення в провінції Ляонін і в Маньчжурії після захоплення таких міст як Порт-Артур, проте до росіян укладеним вони ставилися з повагою. Японські війська взяли участь в придушенні т.зв. боксерського повстання 1900 року і здобули перемогу над боксерами і імператорськими військами династії Цин. Китайці знову були змушені виплатити величезну компенсацію Японії, але на цей раз Японія змогла отримати набагато меншу вигоду через тиск, що чиниться суперництвом з імперіалістичними західними країнами і США, в результаті чого Китай не змогли поділити на безліч колоній. Протягом Першої світової війни японці атакували і окупували німецьку колонію в Циндао. Також вони в 1915 році видали сумнозвісне 21 вимогу. Після Першої світової війни Китай відчував себе відданим державами-союзниками: незважаючи на те, що Китай був союзником, він був змушений віддати території в Шаньдуні Японії і прийняти її 21 вимогу. Кульмінацією даного стану речей стало Рух 4 травня. Однак імперіалістичні цілі Японії незмінно росли до 1920-х років, сфокусувавшись на Маньчжурії. На початку епохи Сева японці хотіли окупувати Маньчжурію через наявність в ній природних ресурсів, але на їх шляху став могутній воєначальник Чжан Цзолінь (Zhang Zuolin). Його поїзд піддався бомбардуванню японських військ в 1928 році. У 1931 році Японія повністю окупувала Маньчжурію і створила нову державу, назване Мантюкоку (Manchukoku, Маньчжоу-Го). Апогеєм серії інцидентів став інцидент в Мукдене, який призвів до повномасштабного вторгнення в Китай в липні 1937 року. Незабаром Японії змогла отримати владу над китайськими віддаленими територіями. recommended by Період між інцидентом в Мукдене в 1931 році і офіційним початком другої японо-китайської війни в 1937 році був відзначений постійним регіональним збройним опором японському наступу в Маньчжурії і в Північному Китаї, а так же зусиллями Наньцзін по зупинці подальшої агресії шляхом дипломатичних переговорів. Ця епоха стала бурхливою для націоналістичного уряду, оскільки воно загрузло в громадянській війні з китайськими комуністами і підтримувало нелегкий світ з рештою воєначальниками, чиї імена стоять в одному ряду з Чаном Кайши (Chiang Kai-shek), після північній експедиції. Цей період також відзначений погонею націоналістичного уряду за модернізацією своєї національної революційної армії за підтримки радянських, а пізніше - німецьких радників. Японці вторглися в Пекін після звинувачення китайських військ в перестрілці на мосту Марко Поло. Дане подія поклала початок другої японсько-китайської війни. Літаки китайської націоналістичної армії бомбили японські позиції в Шанхаї, це ознаменувало початок битви в Шанхаї. Відмінно екіпіровані і натреновані німцями націоналістичні війська на смерть боролися з японцями. Упертий опір призвело до 122000 загиблих або поранених серед японців . Китайці очікували підтримки Заходу за свій героїзм у битві, однак такої не було. Пізніше, японці просунулися вперед і зустріли незначний відсіч, в результаті чого кращі китайські війська були розбиті в Шанхаї. Озлоблена японська армія, не чекала подібного опору, жорстоко розправилася з китайськими військовими в'язнями (що вважається ганебним відповідно до японського кодексом самураїв Бусідо) і цивільним населенням. Бійня тривала протягом двох місяців і отримала назву Наньцзінського різанина. Фактична кількість жертв різниться в залежності від джерел (Японія або Китай). Китайські джерела наводять цифру в 300000 загиблих або більш того. Після 1940 року війна перетворилася в виснажливу боротьбу, оскільки головні сили китайців були виснажені. Після того, як США вступили в Другу світову війну, Китай став отримувати більше постачання, але Чан Кайши притримав у себе отримані грошові кошти і зброю, щоб після перемоги американців над японцями боротися з комуністами. Через егоїзму і невмілого командування Чана японські війська вже в 1944 і 1945 роках в процесі операції ИтиГо (Ichi-Go) отримали можливість просунутися в Китай. Після атомної бомбардування Хіросіми і Нагасакі, а також вторгнення СРСР до окупованої Японією Маньчжурії під час операції Серпневий шторм, японці здалися. Китайська республіка (КР) знову отримала право контролю над Тайванем після беззастережної капітуляції Японії в 1945 році згідно з рішенням союзних держав на Каїрської конференції в 1943 році. КР і Японія в 1952 році уклали тайбейського договір. Даний момент є спірним, тому що тайванське уряд Куомінтан (КМТ) було визнано лише Японією, але не комуністичної КНР. Також Куомінтан не прийняло японські компенсації тільки в відношенні Тайванської уряду. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. 1950-і рр. Після утворення в 1949 році Китайської народної республіки (КНР) відносини з Японією змінилися. Ворожі раніше, з відсутністю контактів, вони набули вигляду привітного і вкрай близького співробітництва в різних областях. Японія була переможена, а японські військові сили - зруйновані, проте Китай продовжував розглядати її як потенційну загрозу через присутність там США. Однією з постійних тривог КНР щодо Японії була її потенційна ремілітаризація. З іншого боку, деякі японці боялися, що економічна і військова міць КНР зростуть. Радянсько-китайський договір про дружбу, альянсі і негласної підтримки включав наступне: сторони зобов'язалися надати необхідну захист один одному, в разі атаки на них «з боку Японії або інший, союзної їй країни». Китай завжди з тривогою дивився на роль Японії в якості головної бази США в період Корейської війни. Угода про безпеку між Японією і США, підписана в 1951 році посилило розчарування в дипломатичних відносинах двох країн. Японія і надалі розхолоджує відносини між двома країнами за допомогою припинення мирного договору з Китаєм і встановлення дипломатичних відносин з урядом Тайваню. Як і більшість західних країн того часу, Японія продовжувала визнавати уряд КР в Тайбеї, як єдино законну китайську владу. Спочатку, жодна країна не дозволяла своїм політичним розбіжностям вставати на шляху розширення неофіційних контактів, і в середині 1950-х років вони обмінювалися зростаючою кількістю культурних, трудових і ділових делегацій. Humana змінюється, спогади про щасливі моменти лишаються Humana Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Незважаючи на те, що все це ускладнювало відносини двох країн, китайський уряд налагоджувало зв'язку з японськими недержавними організаціями, спочатку через Китайський всенародний інститут закордонних справ (КВІІД). КВІІД брав японських політиків з усіх партій, але японські ліві партії були більше зацікавлені у відносинах з Китаєм. У 1952 році для Китайської комісії зі сприяння міжнародній торгівлі стало можливим отримання торговельної угоди, підписаної членами японського парламенту. Ляо Ченцзи (Liao Chengzi), заступнику голови Канцелярії Держради у закордонних справах, вдалося укласти безліч інших угод, таких як, наприклад, Репатріація японських військовополонених через Червоний хрест Японії (1954) і Угода про рибної ловлі з японо-китайської риболовецької асоціацією (1955). Хоча відносини двох країн в той період були здебільшого неофіційними, угоди мали важливе значення в об'єднанні оточення країн. Китай почав політичні спроби впливу на США за допомогою торгівлі, «народної дипломатії», контактів з японськими опозиційними партіями і шляхом надання тиску на Токіо з метою розірвати зв'язок з Тайбеем. Однак, в 1958 році Китай призупинив торгівлю з Японією, очевидно вирішивши, що торгові поступки були безрезультатними для досягнення політичних цілей. Після цього в своєму плані щодо поліпшення політичних відносин Китай просив японське уряд не ставитися до себе вороже і не перешкоджати будь-якому наміру відновити нормальні відносини між Японією і Китаєм, а також не вступати в будь-які змови зі створення двох Китаїв. Після радянсько-китайського розриву, економічне становище змусило Китай переглянути і відновити торговельні зв'язки з Японією. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Відновлення торгівлі (1960-ті рр.) У 1960-х рр. Радянський союз раптом відкликав з Китаю своїх експертів, що призвело Китай до скрутного економічного становища. Китай мав кілька альтернатив, однією з яких було початок більш офіційних відносин з Японією. Тацуносуке Такасі (Tatsunosuke Takashi), член Ліберально-демократичної партії (ЛДП), член Парламенту, а також директор Агентства економічного планування, відвідав Китай з метою підписання меморандуму про подальші торгових відносинах двох країн. За цією угодою китайські закупівлі індустріальних підприємств повинні були частково фінансуватися через середньострокові кредити, що видаються Експортноімпортним банком Японії. Договір також дозволяв КНР відкривати торгові представництва в Токіо, а в 1963 році проклав дорогу для затвердження японським урядом споруди на континентальному Китаї заводу по виготовленню синтетичних текстильних матеріалів, оціненого в 20 млн. Доларів США, що гарантуються банком. Але що пішов від КР протест змусив Японію відкласти подальше фінансування будівництва даного підприємства. КНР відреагувала на таку зміну через зниження торгівлі з Японією і посиленням агресивної пропаганди проти Японії, назвавши її «американської шавкою». Японо-китайські відносини знову скоротилися в період культурної революції. Надалі розрив був загострений зростаючою потужністю і незалежністю Японії від США в кінці 1960-х роках. КНР особливо акцентувала увагу на тому, що Японія може ремілітаризувати знову, щоб компенсувати зменшення військової присутності США в Азії, викликаного правлінням президента Річарда Ніксона. Однак, незважаючи на те, що метушня трохи припинилася, японський уряд вже під тиском пропекінской фракції ЛДП і опозиційних елементів, прагнуло зайняти більш передове становище. recommended by HUMANA Смачне та корисне знайомство малюка з HumanaДІЗНАТИСЯ СКЛАД СУМІШІ Офіційні відносини і договір про дружбу (1970-ті рр.) На початку 1970-х років представники США шокували японська влада розвитком відносин з Китаєм. Японія стала розвивати нові тенденції по встановленню та поліпшенню відносин з цією ж державою. Дана стратегія, яку використовували через короткий проміжок часу після закінчення холодної війни, «вплинула на почуття невпевненості і занепокоєння серед японців, щодо подальшого китайського курсу, враховуючи явний розмір країни і надійний економічне зростання, а також і той факт, що значна частина плодів цього зростання призначена для оборони ». Незабаром японці пішли по стопах американського правління і рішуче змінили свою політику щодо Китаю. У грудні 1971 року китайські і японські торгові посередницькі організації почали обговорення можливості відновлення дипломатичних торговельних відносин. Відставка прем'єра Сато в липні 1972 року і вступ на пост Танака Какуей (Tanaka Kakuei) поклали початок змінам в японокитайських відносинах. Візит до Пекіна обраного прем'єр-міністра Танаки закінчився підписанням спільної угоди (Спільне угоду уряду Японії та уряду Китайської народної республіки) 29 вересня 1972 року, що яке поклало кінець восьмирічної ворожнечі і чвар між Китаєм і Японією, встановлюючи дипломатичні відносини між державами. Переговори будувалися на трьох принципах, висунутих китайською стороною: «Справжнім підтверджується, що представники Китаю, які беруть участь в переговорах і виступаючі від імені держави, представили на розгляд Японії три принципи, які є підставою для нормалізації відносин двох країн: а) уряд КНР є єдиним представником і законним урядом Китаю; б) Тайвань є невід'ємною частиною КНР; в) угода між Японією і Тайванем є незаконним і недійсним і повинно бути анульовано ». Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. В цій угоді Токіо визнав, що уряд Пекіна (а не уряд Тайбея) є єдиним законним урядом Китаю, заявляючи в той же час, що він розуміє і поважає позицію КНР щодо того, що Тайвань - це частина Китаю. У Японії на даних переговорах було менше важелів тиску на Китай через стосунки КНР з ООН і американським президентом Річардом Ніксоном . Але найважливішою проблемою Японії було продовження своїх угод з США про безпеку, чекаючи, що Китай засудить цей вчинок. Китайська влада дуже здивували японців, зайнявши пасивну позицію в питанні відносин Японії та США. Компроміс був досягнутий 29 вересня 1972 року. Складалося враження, що Японія погодилася з більшістю вимог Китаю, включаючи проблему Тайваню. Це призвело до взаємодії двох країн щодо швидкого зростання торгівлі: 28 японських і 30 китайських економічних і торговельних делегацій взаємно відвідали країни один одного. Переговори щодо договору про японо-китайську дружбу і мирного договору почалися в 1974 році, але незабаром натрапили на політичну проблему, якої хотіла уникнути Японія. КНР наполягала на включення в договір пунктів антігегемоніі, спрямованих в бік СРСР. Японія, яка не бажала бути втягнутою в радянсько-китайську конфронтацію, заперечувала, а СРСР в свою чергу дав зрозуміти, що висновок японо-китайського договору завдасть шкоди радянсько-японським відносинам. Зусилля Японії знайти компроміс з Китаєм щодо даного питання зазнали фіаско, і переговори були припинені у вересні 1975 року. Стан справ залишалося незмінним до політичних змін в Китаї, що послідували за смертю Мао Цзедуна (Mao Zedong) в 1976 році, що призвели до винесення на передній план модернізації економіки і зацікавленості у відносинах з Японією, чиї інвестиції мали важливе значення. Змінивши свою думку, Японія була готова ігнорувати попередження і протести СРСР, і прийняла ідею антігегемоніі в якості міжнародного принципу, який допомагає вибудувати фундамент для укладення мирного договору . У лютому 1978 року довгострокове приватне торгове угоду призвело до домовленості, відповідно до якої дохід від торгівлі Японії і Китаю повинен піднятися до рівня 20 млрд. Доларів США до 1985 року за допомогою експорту з Японії підприємств, обладнання, технологій, будівельних матеріалів, запчастин для обладнання натомість на вугілля і нафту. Даний довгостроковий план, що дав грунт для невиправданих очікувань, довів лише надмірну амбітність, і в подальшому році був відхилений, так як КНР була змушена переглянути пріоритети свого розвитку і зменшити свої зобов'язання. Однак, підписання угоди вплинуло на бажання обох країн поліпшити відносини. У квітні 1978 року спалахнув диспут щодо суверенітету островів Сенкаку (Senkaku), жменьки неродючих острівців на північ від Тайваню і на південь від архіпелагу Рюкю, який погрожував припиненням розвивається тенденції відновлення переговорів про укладення мирного договору. Здатність до пристосування обох сторін призвела до рішучих дій. Переговори щодо укладення мирної угоди були продовжені в липні, а згода була досягнута в серпні на основі компромісної версії пункту про антігегемоніі. Договір про мир і дружбу між Японією і КНР було підписано 12 серпня і вступив в силу в 23 жовтня 1978 року. ОЦЕНИТЕ Нові корисні відкриття разом із Humana Humana Суміші від Humana, збагачені нуклеотидами Humana Розвиток комплементарних інтересів (1980-ті рр.) У 1980-х роках відносини Японії та Китаю досягли значного прогресу. У 1982 році мали місце серйозні політичні дебати з питання перегляду подачі навчального матеріалу в японських підручниках, що стосується війни імперської Японії проти Китаю в 1930-х і 1940-х роках. У 1983 році Пекін також висловив стурбованість щодо зміщення стратегічного акценту США в Азії: він перемістився від Китаю в бік Японії, де прем'єр-міністром у той час був Ясухіро Накасоне (Nakasone Yasuhiro), який погрожував можливістю відновлення японського мілітаризму. До 1983 року Пекін вирішив поліпшити свої відносини з адміністрацією президента Рейгана (США) і зміцнити зв'язки з Японією. Генеральний секретар Комуністичної партії Китаю (КПК) Ху Яобан (Hu Yaobang) відвідав Японію в листопаді 1983 року, а прем'єр-міністр Накасоне зробив візит у відповідь до Китаю в березні 1984 року. У той час як японський захват щодо китайського ринку то зростав, то падав, далекоглядні стратегічні міркування 1980-х років стабілізували політику Токіо по відношенню до Пекіну. По суті, сильне залучення Японії в економічну модернізацію Китаю, частково, вплинуло на її рішучість підтримувати мирне внутрішній розвиток в Китаї, втягнути Китай в поступово розширюються зв'язку з Японією і Заходом, зменшити інтерес Китаю до повернення до провокаційної зовнішній політиці минулого, перешкодити будь-яким радянсько-китайським перегрупувань проти Японії. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Багато думки Японії про СРСР дублювали китайську стурбованість. Ці переживання включали також розміщення в Східній Азії радянських збройних сил, розростання радянського Тихоокеанського флоту, вторгнення СРСР в Афганістан і потенційну загрозу, яку він представляв для шляхів доставки нафти в Перській затоці, а також збільшується військову присутність Радянського союзу у В'єтнамі. У відповідь на це, Японія і Китай стали дотримуватися певної додаткової зовнішньої політики, розробленої з метою політичної ізоляції СРСР і його союзників і сприяння регіональної стабільності. У Південно-Східній Азії обидві країни забезпечили міцну дипломатичну підтримку зусиллям Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) з виведення в'єтнамських сил з Камбоджі. Японія припинила будь-яку економічну підтримку В'єтнаму і надавала стабільну економічну допомогу Таїланду, допомагаючи в переселенні індокитайських біженців. КНР була ключовим джерелом підтримки тайських і камбоджійських груп опору. У Південно-Західній Азії обидві держави засуджували радянську окупацію Афганістану; вони відмовилися визнавати радянський режим в Кабулі і шукали дипломатичні і економічні засоби, щоб підтримати Пакистан. У ПівнічноСхідній Азії Японія і Китай прагнули стримати поведінку своїх корейських партнерів (Південної та Північної Кореї), щоб послабити напругу. У 1983 році КНР і Японія рішуче критикували пропозицію СРСР по передислокації його збройних сил в Азію. Протягом решти 1980-х років Японія стикалася з величезним числом розбіжності з КНР. В Наприкінці 1985 року китайська представники висловили різке невдоволення з приводу відвідування прем'єр-міністром Накасоне храму Ясукуні (Yasukuni), який вшановує японських військових злочинців. Економічні проблеми були зосереджені на проблемі припливу японських товарів в Китай, який привів до серйозного дефіциту торгового балансу в країні. Накасоне і інші японські лідери отримали можливість спростувати таке офіційне думку під час свого візиту до Пекіна і в процесі інших переговорів з китайськими представниками влади. Вони запевнили китайців в великомасштабному розвитку Японії та в її комерційної допомоги. Однак нелегко виявилося заспокоїти народні маси Китаю: студенти проводили демонстрації проти Японії, з одного боку, допомагають китайському уряду зміцнити своє упередження до їх японським опонентам, але з іншого боку, виявилося, дуже складно змінити думку китайського народу, ніж думка китайського уряду. Тим часом, зміщення в 1987 році партійного голови Ху Яобана завдало шкоди японо-китайських відносин, так як Ху зміг налагодити особисті відносини з Накасоне та іншими японськими лідерами. Жорстоке придушення урядом КНР продемократичних демонстрацій навесні 1989 року змусило японських політичних діячів усвідомити, що нова ситуація а Китаї стала надзвичайно делікатною і вимагає обережного управління, щоб уникнути таких дій Японії по відношенню до Китаю, які можуть надовго відштовхнути його від реформ. За деякими повідомленнями, пекінські лідери спочатку вирішили, що промислово розвинуті країни відносно швидко зможуть відновити нормальні ділові відносини з КНР через короткий проміжок часу після інциденту на площі Тяньаньмень (Tiananmen). Але коли це не відбулося, представники КНР зробили японському уряду рішуче пропозицію щодо припинення зв'язків з більшістю розвинених промислових країн, щоб вести нормальне економічне спілкування з КНР, сумісний з довгостроковими інтересами Токіо в континентальному Китаї. recommended by ARTHRO PLUS FORTE Старий радянський метод відновлення суглобів: легшає відразуДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ Японські лідери, так само як і лідери Західної Європи і США, вели себе обережно, щоб не ізолювати Китай і продовжувати торгівлю, а також інші відносини, зазвичай узгоджені з політикою інших індустріальних держав. Але вони також слідували американському керівництву в обмеженні економічних відносин з КНР. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. 1990-і рр. На початку 1990-х років Японія інвестувала Китай, а до кінця 90-х рр. торгівля пішла на спад, але відновилася до 2000 року. Можливо, на такий сплеск торгівлі вплинула перспектива Китаю стати членом Світової організації торгівлі (СОТ). «До 2001 року міжнародна торгівля Китаю була шостою за величиною в світі», а в кілька наступних років очікується, що вона буде лише трохи поступатися Японії, що знаходиться на четвертому місці. Японська компенсація Одним з багатьох факторів, що вплинули на банкрутство уряду Цин, стала вимога виплат військових репарацій. Під час правління династії Цин, китайці постійно платили величезну кількість срібла західним державам, а також Японії. Японія стала одержувачем компенсацій в результаті укладення великої кількості угод, включаючи Японо-китайське договір про дружбу, Сімоносекскій договір, Угода від 1901 року і Угода про повернення Ляодуна. Після першої японокитайської війни 1894-1895 років, згідно з китайським вченому Цзінь Сіде (Jin Xide), уряд Цин заплатило Японії сріблом на суму, еквівалентну 510 млн. Тодішніх японських йен, що в 6,4 разів перевищувало річний дохід уряду Японії. У свою чергу японський вчений Реко Іетіка (Ryoko Iechika) порахував, що уряд Цин заплатило Японії всього близько 21 млн. $ (Близько однієї третьої частини доходу уряду Цин) на відновлення після війни, це близько 320 млн. Японських ієн, еквівалентних тоді доходу японського уряду за 2,5 року. Кошти, що надходять від уряду Цин, були використані Японією на збільшення свого флоту (38,2% від доходу), спеціальні військові витрати (21,6%), безпосереднє збільшення армії (15,6%) і на розвиток флотських лінкорів (8, 2%). 3 вересня 1995 року, Цзян Цземінь (Jiang Zemin), голова КНР і генсек компартії, оголосив: «Китай терпить прямі економічні втрати в розмірі 100 млрд. Доларів і непрямі - в розмірі 500 млрд. Доларів через японського військового вторгнення» (Іетіка , 2003, с. 18). З огляду на ці факти, коли Японія нормалізувала відносини з Тайванем, Цзян Цзеши (або Чан Кайши) відмовився від репарацій після Другої світової війни. Точно так же, коли Японія налагодила відносини з материковим Китаєм (1972 р), Мао Цзедун відмовився від таких же репарацій. Відповідно до підрахунків японського синолога, Японія повинна була б заплатити 52 трлн. йен (Примітка: річний бюджет Японії за 2006 р склав близько 80 трлн. ієн, з них близько 40 трлн. ієн є доходами від податків і ще близько 40 трлн. ієн - «червоними» заборгованостями), в той час як ВВП Японії в 1971 році становив 9,4 трлн. йен. Однак, коли династія Цин програла війну в 1894-1895 роках, а також в боксерському повстання в 1900 році, згідно з Ябукі Сусуму (Yabuki Susumu), Китай заплатив за все 289540000 таелов (1 таел \u003d 38 гр або 1 1/3 унції) срібла Японії , незважаючи на тяжке економічне становище династії Цин. ОЦЕНИТЕ Humana оновилася, незмінні лише любов та турбота Humana Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda І навіть незважаючи на те, що у Японії в 1972 році була хороша економічна міць (ВНП становив 300 млрд. $), Японія нічого не заплатила Китаю в якості репарацій, які постійно залишаються тієї «голкою», що пронизує японо-китайські відносини сьогодні. Незважаючи на вибачення японського прем'єр-міністра за військові злочини, принесені з нагоди 50-ї річниці закінчення війни і з нагоди закінчення Другої світової війни, багато китайців вважають, що в них немає і частки щирого каяття за військові злочини. Ця думка була посилена постійними візитами японських прем'єр-міністрів в храм Ясукуні ( «Японські законодавці знову відвідали Ясукуні»), символу минулого японського мілітаризму і фанатизму, які не припинилися навіть після серйозних протестів Китаю і Південної Кореї. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. сучасні події В даний час Японія стала менше інвестувати Китай; росло рух за припинення офіційної допомоги, також починає процвітати підтримка країни з боку населення. Багато хто вважає, що Японія повинна припинити допомагати Китаю з двох головних причин: перше - надання Китаю економічної підтримки фактично фінансує його військову міць, що може поступово привести до загрози безпеки Японії; друге - Китай підтримує багато різних розвиваються, особливо в Африці, і тому абсолютно немає необхідності підтримувати країну, яка може собі дозволити надавати допомогу іншим. Багато сперечаються проти скорочення підтримки Китаю, так як вважають, що якщо продовжувати допомагати йому, то китайський уряд, швидше за все, буде грати за правилами міжнародної системи, а також, що підтримка Японії викупить провину країни і покриє руйнування, заподіяні під час Другої світової війни . Однак, напруга періодично зростає з питань торгівлі та технології, китайського думки про потенційний відновленні мілітаризації Японії, а також відносинам Японії та Тайваню. На початку 2005 року Японія і США випустили спільну декларацію, названу «мирним вирішенням» тайванської проблеми. Ця декларація розлютила КНР, яка опротестувала втручання в свої внутрішні справи. У травні 2008 року Ху Цзіньтао (Hu Jintao) став першим китайським президентом, які вирішили відвідати Японію з офіційним державним візитом за останні 10 років, і який закликав до посилення співпраці двох країн ( «Ху Цзіньтао прибув до Японії», «Президент Ху показує свої здібності на дружній зустрічі з настільного тенісу »). Спільне угоду президента Ху і японського прем'єр-міністра Ясуо Фукуди (Yasuo Fukuda) говорить: «Обидві країни згодні з тим, що Японія і Китай поділяють велику відповідальність за мир у всьому світі і розвиток в XXI столітті». Китай приєднався до інших китайським країнам, таким як Південна Корея, Північна Корея і Сінгапур, які критикують японські підручники з історії, які відбілювати військові злочини Японії під час Другої світової війни, стверджуючи, що спотворення були свідченням підвищення мілітаризму в японській політиці. Через те, що написано в підручниках, в Китаї почала зростати антияпонське почуття. Це було посилено зростаючим почуттям китайського націоналізму і відвідуванням прем'єр-міністра Дзюн'їтіро Коїдзумі (Junichiro Koizumi) храму Ясукуні, синтоїстській святині, в якому шануються полеглі під час воєн, включаючи 14 військових злочинців, які вчинили діяння класу «А». Також триває суперечка про острови Сенкаку, який призвів до зіткнення китайського і японського урядів. У квітні 2005 року спалахнули останні суперечки, що породили атніяпонскіе протести і спорадичне насильство на території Китаю, від Пекіна до Шанхая, які потім перекинулися в Гуанчжоу, Шеньчжень і Шеньян. І хоча Коїдзумі відкрито сказав в заяві, зробленій 22 квітня 2005 року о Джакарті, про «сильних докори сумління» з приводу військових злочинів Японії (це останнє з серії вибачень за кілька років), багато китайських спостерігачі розцінюють його як недостатнє і не є дійсно щирим , так як більше 80 членів Парламенту і членів Кабінету міністрів за кілька годин до цього здійснили паломництво до храму Ясукуні. recommended by HUMANA Смачне та корисне знайомство малюка з HumanaДІЗНАТИСЯ СКЛАД СУМІШІ Крім того, Китай і Японія постійно сперечаються з приводу фактичної кількості загиблих в Нанкіні (Наньцзін). Китай стверджує, що, по крайней мере, 300000 цивільних осіб були вбиті, Японія ж сперечається, що померлих було набагато менше ( «Наньцзінського різанина все ще отруює відносини між двома державами»). Піднімаються питання про те, а чи мала місце Різанина в Нанкіні взагалі. Документальний фільм, Знятий Японією, випущений до 60-ї річниці інциденту, називався «Правда про Нанкіні» і заперечував факт будь-яких злочинів (Японський фільм дискредитує Наньцзінського різанину). Ці суперечки викликали ворожнечу з боку світового китайського співтовариства, включаючи Тайвань, щодо Японії. Японська газетна стаття від 1937 року сповіщає про змагання двох японських офіцерів, що полягає в здійсненні як можна більшої кількості страт. Названі особи вбили всього більше 200 китайських цивільних осіб. Обидва військових пережили війну, були видані китайському уряду і страчені. Між Японією і Китаєм давно вже склалися як офіційні, так і неофіційні відносини. Не так давно в цьому році по Японії прокотилася хвиля харчових отруєнь, пов'язаних з китайськими галушками «гёдза», в яких в великих кількостях були виявлені дихлофос, метамідофос і бензол. ( «Японія vs гёдза: відставити істерію навколо продуктів харчування»). Ці інциденти лягли в основу насторожених відносин до Китаю в японському суспільстві. Показовим в цьому випадку є опитування, проведене також зовсім недавно. Згідно з результатами опитування, 36% японців повідомили, що відносини Китаю і Японії є хорошими, тоді як 57% заявили, що вони погані. У Китаї 67% респондентів повідомили про хороших відносинах між країнами і 29% сказали, що вони погані ( «Тільки 36% японців вважають, що з Китаєм у Японії хороші відносини»). Причини такої розбіжності в думках і відносинах сторін можуть, з одного боку, полягати саме в недавніх харчових отруєннях, а також в тому, що японці сильно побоюються збільшення військової потужності Китаю. Китайці ж налаштовані настільки благодушно, завдяки агітації уряду, переорієнтувати «на майбутнє» в відносинах з Японією. Чи пов'язана зміна курсу тільки з Олімпійськими іграми, які зовсім скоро відкриються в Пекіні, або уряд Китаю серйозно вирішило забути минулі образи, покаже тільки час. КУРСОВА РОБОТА Проблема Тайваню у відносинах Японії і Китаю в 90-і роки . Співпраця в торгово-економічній сфері і прискорено розширюються гуманітарні обміни доповнилися політичним діалогом. Знайшли регулярний характер контакти вищого керівництва, стали частіше зустрічатися представники військових відомств двох країн. Але тенденція, яка, здавалося, свідчила про поступове встановлення взаєморозуміння, не привела до зближення політичних позицій Токіо з Пекіном. Почавшись досить активно, рух сторін назустріч один одному незабаром сповільнилося. Хоча в нове століття вони увійшли, задекларувавши встановлення партнерських відносин, міцна основа для цього так і не виникла. Всі останні зустрічі в верхах проходили нерівно і мали незначні результати. Топтання на місці в переговорах, так чи інакше, пов'язане з невирішеністю проблем післявоєнного врегулювання. Не останнє місце серед цих проблем займає, так звана, тайванська проблема. Уявлення про те, що Тайвань є невід'ємною частиною Китаю, міцно і давно утвердилося в політичній думці Китаю. На цих позиціях завжди стояла і Компартія Китаю, і Гоміньдан. І продовжують стояти зараз. Але у цієї проблеми є не тільки політичний аспект, а й аспект, пов'язаний з спільністю тенденцій історичного розвитку, яка починає проявлятися при зіставленні Тайваню і континенту в рамках відносно тривалого історичного відрізка часу. В основі цього процесу лежить, ймовірно, спільність глибинних соціокультурних структур, своєрідний китайський "генетичний код", соціокультурна невід'ємність Тайваню від решти Китаю. Природно, що ця проблема могла бути поставлена \u200b\u200bпорівняно недавно: не тоді, коли Тайвань почав швидко розвиватися в економічному відношенні, але тільки тоді, коли і КНР в ході реалізації корінних соціально економічних реформ домоглася значних успіхів. Бо тільки в цей час, тільки зараз все виразніше проступає сутнісна спільність поступальних соціально-економічних процесів. Проступає всупереч протистояли політичним фасадам, всупереч апологетичним тлумаченням цих процесів самими політичними керівниками. recommended by HUMANA Смачне та корисне знайомство малюка з HumanaДІЗНАТИСЯ СКЛАД СУМІШІ Розвиток КНР в першій половині 90-х років показало здатність існуючого політичного механізму не тільки долати політичні перешкоди на шляху економічних перетворень, а й забезпечувати поступальний розвиток економічної реформи. Однак проблема полягає в тому, що будь-який рух економіки вперед в сучасних умовах Китаю означає розвиток елементів громадянського суспільства, все більш несумісних з тоталітарним політичним механізмом. Все це робить неминучим - рано чи пізно - реформування політичної системи, демократизацію політичного життя. Як і коли, в яких формах це здійсниться - передбачити важко. Китайська «соціальна лабораторія» на Тайвані показала один з можливих варіантів поступового і досить безболісної зміни політичного режиму. У КНР добре знають цей політичний досвід, різноманітні зв'язки КНР з співвітчизниками на Тайвані стрімко ростуть. Швидке соціальноекономічний розвиток по обидва боки Тайванської протоки демонструє схожість (але не однаковість) багатьох процесів модернізації китайського соціуму. Це ще раз підкреслює соціокультурне єдність Тайваню з материком і, разом з тим, демонструє процес соціально-політичної конвергенції КНР і Тайваню. Велике значення для політичної атмосфери Тайваню мали зміни в політичній стратегії Гоміньдану в рішенні проблеми возз'єднання Китаю, зроблені за ініціативою Цзян Цзинго. Після смерті Мао Цзедуна керівництво КПК висуває формулу «одна держава - дві системи» як основу об'єднання Китаю. Відхиливши цю формулу, Гоміньдан разом з тим на своєму XII конгресі (1981) висуває ідею об'єднання Китаю «на основі трьох народних принципів Сунь Ятсена», знімаючи висунутий Чан Кайши гасло «контрнаступу на материк». Гоміньдан як би запрошував КПК до мирного змагання. З огляду на, що «три народні принципи Сунь Ятсена» були в 1923 - 1927 і в 1937 - 1945 рр. ідеологічною основою співпраці Гоміньдану і КПК, а також той факт, що послереформенное економічний розвиток КНР і Тайваню багато в чому є реалізацією суньятсеновской планів, висунення цієї ідеї не позбавлене великого сенсу. Ці політико-стратегічні зміни відкрили величезні можливості для розвитку не тільки економічних, а й культурних і політичних контактів через Тайванський протоку. Їх бурхливий розвиток в 80-е і 90-е рр. створює принципово нові об'єктивні передумови для об'єднання Китаю. На початку 1995 р Цзян Цземінь виступив з широкою програмою зближення співвітчизників. Ця програма ще раз свідчить про значущість тайванського досвіду для КНР, з одного боку, і про вплив успіхів економічного розвитку КНР на процес возз'єднання - з іншого. Чим швидше йде процес модернізації КНР, тим більше можливостей для мирного возз'єднання, для об'єднання навколо Пекіна всіх китайців, для створення «Великого Китаю». Актуальність даної роботи. Величезний інтерес російської громадськості до минулого і сьогодення нашого великого сусіда, його культурі та економічним успіхам, до всіх аспектів його життя сьогодні задовольняється публікацією значного числа книг і статей найрізноманітнішої тематики. В даний час російське китаєзнавство - одна з найбільш плідно працюють галузей російського сходознавства. Це в повній мірі відноситься і до істориків-китаєзнавці, за останні роки опублікував книги і статті майже по всіх періодах довгої і безперервної китайської історії. Але відчувається суттєвий недолік робіт по історії возз'єднання Китаю, так як цей процес ще не знайшов свого повного осмислення в історичному процесі. У своїй роботі ми спробували висвітлити деякі сучасні проблеми пов'язані з возз'єднанням КНР з Тайванем. Метою даної роботи є розгляд проблеми Тайваню у відносинах Китаю та Японії. Дана мета дозволила сформулювати такі завдання даного дослідження: 1. Показати причини і розвиток тайванської проблеми. ОЦЕНИТЕ Зустрічайте оновлені "Солодкі сни" від Humana Humana Нові корисні відкриття разом із Humana Humana 2. Розглянути відносини між Китаєм і Японією. 3. Показати погляд з боку Японії і Китаю на тайванську проблему. . Перспективи розширення контактів з Китаєм на той момент здавалися більш важливими для японських ділових кіл. У жовтні 1978 р китайський лідер Ден Сяопін відвідав Японію на чолі урядової делегації. В ході поїздки члени делегації ознайомилися з роботою сучасних японських підприємств, де широко застосовувалися передові технології. Надалі Китай використовував досвід Японії в модернізації власної економіки. У 1978-му був підписаний китайсько-японський договір про мир і дружбу, який дозволив в наступне десятиліття розширити і поглибити двосторонні контакти в політиці, економіці та культурі. Обом сторонам було вигідно просування японських товарів і капіталів на великий китайський ринок. У 1979 р в ході візиту в Пекін японського прем'єр-міністра М. Охіро Китаю було надано позику в обсязі 350 млрд. Ієн для проведення економічних реформ. З того часу Японія перетворилася в довготривалого фінансового донора Китаю. Результатом цього стали розширення потоку японських приватних інвестицій і активізація японських корпорацій на китайському ринку. 2012 рік ознаменувався в КитайськоЯпонських отношеніяx загостренням боротьби за групу островів Дяоюйдао, або Сенкаку, як їх називають японці. А адже в цьому році виконувалося 40 років нормалізації відносин між країнами. І незважаючи, на тісну співпрацю, яке практично охопило всі сфери діяльності (торгівля, інвестиції, наука і техніка, освіта, культурні обміни і т.д.), «старі проблеми» загрожують повністю зруйнувати "корабель китайсько-японської дружби", оскільки від якого порушено всю систему міжнародних відносин не тільки в регіоні, але і в світі. Щоб зрозуміти причини проблеми розглянемо історію відносин двох держав з кінця 19 століття до наших днів. Період з кінця 19 століття до 1945 року До моменту першого збройного конфлікту Велика Цінськая імперія (маньчжурська імперії Цин в яку входив Китай) перебувала в ослабленому стані і перетворилася в наполовину залежить від Західних країн. Перша опіумна війна 1840-1842 рр. проти Великобританії, Друга Опійна війна 1856 - 1860 рр. проти Великобританії і Франції і нарешті громадянська війна 1851-1864 рр. привели до того що з європейськими державами були укладені нерівні мирні договори. Наприклад по Нанкинський договір з підписаним в 1942 році порти Китаю були відкриті для вільної торгівлі, Гонгконг був переданий в оренду Великобританії, а британці, які проживають в них, були звільнені від дії правових норм Китаю. А по Пекінському договору 1860 роки за Росією була закріплена Східна Маньчжурія (сучасне Примор'ї). Аналогічним чином Японія була змушена укласти подібні договори 1854-1858гг. Однак в результаті економічного зростання вона змогла відмовитися від нерівних договорів вже до середини 1890-х. У 1868 році, новий уряд Японії взяло курс на модернізацію країни і мілітаризацію країни на прикладі західних країн європи. Наростивши сили почала проводитися політика експансії по відношенню до своїх сусідів. Створена і навчена за західними зразками армія і флот набрали силу і дозволили Японії задуматися про зовнішньої експансії, в першу чергу в Корею і Китай. ОЦЕНИТЕ Тобі майже 30, а роботи гідної немає? Ми допоможемо тобі! Redbanda Щоб алкоголік кинув пити - терміново читайте! Alkotoxic Недопущення іноземного, особливо європейського, контролю над Кореєю, а бажано взяття її під свій контроль, стало головною метою японської зовнішньої політики. Уже в 1876 році Корея, під японським військовим тиском, підписує договір з Японією, який закінчив самоізоляцію Кореї і відкрив її порти японської торгівлі. Наступні десятиліття Японія і Китай з перемінним успіхом боролися за контроль в Кореї. У квітні 1885 року Японія і Цінськая імперія підписали в Тяньцзіні договір, відповідно до якого Корея, фактично, перейшла під спільний китайсько-японський протекторат. У 1893-94 роках в Кореї почалося повстання. Корейський уряд, будучи нездатним впоратися з повстанням власними силами, звернулося за допомогою до Китаю. Японія звинуватила китайську владу в порушенні Тяньцзіньського договору, і направила також направила війська в Корею а потім запропонувала Китаю спільно провести в Кореї реформи. Китай, вважаючи себе державою-сюзереном Кореї, відмовився. Тоді японський загін захопив палац і оголосив про створення нового прояпонского уряду. Новий уряд звернулося до Японії з «проханням» про вигнання китайських військ з Кореї. Так почалася Японокитайська війна 1894-1895 років, яка закінчилася перемогою Японії і підписанням Сімоносекского мирного договору в 1985 році. Згідно з цією угодою Китай визнавав самостійність Кореї (що давало можливість для японської експансії); передавав Японії навічно острів Тайвань, острови Пенху і Ляодунський півострів; сплачував величезну контрибуцію; відкривав ряд портів для торгівлі та надавав японцям право будівництва промислових підприємств в Китаї і ввезення туди промислового обладнання. І як результат поразки в 1898 році ослаблений Китай погодився передати Порт-Артур Росії в концесію на 25 років (що стало причиною російсько-японської війни 1904-1905рр.) У 1899-1901 рр. спалахнуло народне антиимпериалистическое повстання іхетуаней (боксерське повстання) проти іноземного втручання в економіку, внутрішню політику і релігійне життя Китаю. Однак воно було придушене коаліцією іноземних держав, куди входила і Японія. І як результат Китай виявився в ще більшу залежність від іноземних держав. Підписаний в 1901 р так званий «пекінський протокол» закріплював все територіальні відторгнення від Китаю, що відбулися в 1890-х рр., А також гарантувалося непред'явлення подальших територіальних домагань до Китаю. Після переможної російськояпонської війни 1904-1905 рр. Японія, посилила політичний і економічний тиск на Китай з метою відторгнути нові території. У 1914 Японія захопила Шаньдунський півострів (в той час - німецька колонія в Китаї) під приводом вступу в Першу світову війну. У 1915 р Японія висунула так зване «21 вимога», що стало національним приниженням Китаю, так як Японія фактично зажадала від Китаю підкоритися своєму впливу. У 1932 р Японія створила маріонеткову державу на території китайської Маньчжурії, а в 1937 р розв'язала агресію проти Китаю. Незважаючи на чисельну перевагу над японцями, ефективність і боєздатність китайських військ була дуже низькою, китайська армія зазнала в 8,4 рази більше втрат, ніж японська. Дії збройних сил західних союзників, а також збройних сил СРСР врятували Китай від повного розгрому. Всього ж за підсумками війни Китайські джерела наводять цифру в 35 млн. - загальна кількість втрат (збройні сили і цивільне населення). Дуже значущим джерелом в наступних відносинах стало те, що по відношенню до місцевого населення застосовувалася тактика терору, показовими прикладами якого є Різанина в Нанкіні 1937 року (згідно з документами і записами японські солдати вбили більше 200 000 цивільних осіб і китайських військових у 28-ми масових бойнях, і ще принаймні 150 000 людей було вбито в окремих випадках. Максимальна оцінка всіх жертв - 500 000 чоловік). Також в цей військовополоненими час і були мирним характерні населенням нелюдські (китайцями, досліди над манчжурами, російськими, монголами і корейцями) при створенні бактеріологічної зброї (Загін 731). Японські війська в Китаї формально капітулювали 9 вересня 1945. Японокитайська, як і Друга світова війна в Азії, закінчилася з причини повної капітуляції Японії перед союзниками. Після відходу Японії в 1945р. з Китаю, в останньому ще кілька років йшла громадянська війна. Розглянувши даний період можна сказати, що саме тоді було закладено наріжний камінь протиріч в сучасних китайськояпонських відносинах. Довгий ланцюжок японських вторгнень і військові злочини в Китаї між 1894 і 1945 роками, так само, як і сучасне ставлення Японії до свого минулого, стали основним джерелом, що вплинув на нинішні і майбутні японокитайські відносини. Можна перерахувати декілька найбільш важливих питань на яких ґрунтується негативне ставлення китайської громадськості до Японії. По-перше: Китай стурбований проблемою осмислення історичного минулого Японією. Наприклад, протягом 2001 року, ігноруючи історичні факти, Японія сфальсифікувала підручники з історії, де заперечується японська агресія в Китай. А, колишній міністр юстиції Сейсуке Окуно вважає, що "Японія воювали не проти інших країн Азії, а проти Європи і США. Азія виступала проти переваги білих і завоювала незалежність". На думку офіційного Пекіна і китайського населення, Японія в цілому не усвідомила свою злочинність в ході агресії, по крайней мере, не зуміла висловити "публічного вибачення" в досить переконливій формі перед азіатській громадськістю. Тема "вибачення" навряд чи може бути зрозуміла європейцями або американцями, але вона дуже важлива для азіатських народів, особливо колишніх жертв японської агресії. По-друге: тайванський питання. Китай чітко висловив свою позицію про відносини між Японією і Тайванем. А саме, Китай не проти проведення офіційних контактів між ними, проте категорично проти дій Японії, спрямованих на створення двох Китаїв. По-третє: питання про острови Дяоюйдао. Територія островів Дяоюйдао відноситься до провінції Тайвань. А Тайвань споконвіку належить Китаю. По-четверте: питання про хімічну зброю, залишену японськими окупантами в Китаї. Під час японської агресії в Китай, Японія, відкрито порушивши міжнародну конвенцію, використовувала хімічну зброю, це призвело до численних отруєнь китайських військових і простих громадян. Після оголошення про капітуляцію Японії, її частини залишили на території Китаю велику кількість одиниць хімічної зброї. До сих пір ця зброя знаходиться в багатьох місцях Китаю. Внаслідок півстолітньої ерозії, останки хімічної зброї найчастіше розкладаються і дають текти, що призводить до серйозної загрози життєвої і майнової безпеки китайського народу, а також становить загрозу екологічному середовищі. Період з 1945 р до наших днів У 1972 році, коли Пекін і Токіо нормалізували двосторонні відносини, вище керівництво КНР заради майбутнього китайськояпонських відносин визнало, що відповідальність за війну лежить на японській військово-політичній верхівці. Японія погодилася з цим формулюванням, і в спільному комюніке було зафіксовано, що японська сторона повністю визнає відповідальність за серйозний збиток, нанесений Японією китайському народу і глибоко шкодує про це. Цілком ймовірно, що це був далекоглядний хід китайського керівництва, зокрема Мао Цзедуна і Чжоу Еньлай. Формально відмовившись від японських репарацій, Пекін виграв в кінцевому рахунку і в політиці, і в економіці. У політиці це виразилося в тому, що своїми діями Пекін певною мірою сприяв розриву Токіо з Тайванем і визнання Японією материкового Китаю легітимним суб'єктом міжнародного права. Економічна ж вигода полягала в тому, що діти, внуки і правнуки тих, хто руйнував Китай, по-японськи сумлінно надавали допомогу в його відродженні. Сьогодні важко заперечити тезу, що в становленні китайської економіки, інтегрованої зараз в світове господарство, дуже важливу роль зіграла японська економічна допомога, яка почала виявлятися з 1978 року, після укладення договору про мир і співробітництво. Японська сторона заявила, що без створення необхідної інфраструктури в економіці Китаю до початку 1980-х років освоєння наступних інвестицій було б неможливим. Основу цієї інфраструктури заклала Японія. З 1979 по 2001 рік Японія надавала КНР нізкопроцентниє кредити (0,79-3,50% річних) в обсязі 3 млрд. Дол. США (з розстрочкою по оплаті до 40 років), також передала КНР 1,4 млрд. Дол. США в якості безоплатної допомоги. Необхідно відзначити, що Японія інвестувала в Китай щось більше, ніж просто фінансові кошти, - японські технології, японську концепцію науково-технічної бази промисловості, найвищу культуру виробництва . При технічному сприянні Японії були створені або реконструйовані багато галузей промисловості (автомобіле- і верстатобудування), наукомісткі види виробництв, обладнання для енергетичного комплексу. До немислимого рівня для колишнього Китаю була розвинена транспортно-комунікаційна сфера. У 1998р. Голова КНР Цзян Цземінь здійснив державний візит до Японії, а в 1999р. прем'єрміністр Японії Кейдзо Обуті - в КНР. Сторони визначили рамки відносин дружби, співпраці і партнерства, спрямовані на світ і розвиток, підкреслили пріоритети та напрями активізації ділової співпраці в різних областях. У 1999 р обсяг торгівлі між КНР і Японією склав 66 млрд. Доларів США. Японія незмінно була головним джерелом капіталовкладень в КНР. Станом на кінець червня 1999р. КНР затвердила приблизно 20 тис. Проектів інвестицій японських підприємств в КНР. Договірна сума капіталовкладень склала 37 млрд. Доларів, а обсяг практичних капіталовкладень перевищив 26 млрд. Доларів США. У травні 2000 р. КНР відвідала з візитом небачена за масштабами (понад 5000 осіб) місія з Японії для активізації культурних і дружніх зв'язків між Японією та КНР. Голова КНР Цзян Цземінь виступив з важливою промовою про зміцнення і розвитку китайськояпонської дружби, яка викликала позитивний відгук у народних масах двох країн. А за підсумками візиту в КНР, в квітні 2003р. міністра закордонних справ Японії Іоріко Кавагуті сторони зійшлися на думці про те, що китайсько-японські відносини повинні розвиватися в дусі "зробити висновки з минулого і звернення в майбутнє". Однак, незважаючи на позитивну динаміку розвитку відносин між КНР і Японією, існують і протиріччя - проблеми архіпелагу Дяоюйдао і нафтогазового промислу в Східно-Китайському морі. У політичній сфері КНР (як постійний член Ради Безпеки ООН) прагне протидіяти політичному піднесенню Японії. Також КНР прагне до політичного і економічного лідерства в АСЕАН, Південної Азії, Африці і Латинській Америці, протидіючи зовнішній політиці Японії, перш за все за допомогою інвестиційної інтервенції. У військово-політичній сфері КНР відкрито виступає проти участі Японії в розгортанні регіональних систем протиракетної оборони, бачачи в цьому загрозу своїй політиці «воєнного стримування» незалежності Тайваню через відкриту загрозу ракетного удару. Також КНР в досить наступальної формі висловлює занепокоєння з приводу військових новацій Токіо. Як відповідь на військові дії Японії, КНР прагне наростити свої «переваги» як ядерної держави, реалізуючи програму розвитку і вдосконалення національних стратегічних ядерних сил, а також модернізуючи свої Збройні Сили. Китайсько-японський суперечка через острови Сенкаку (Дяоюйдао) Територіальна суперечка між Китаєм і Японією загострився після того, як Токіо офіційно прийняв рішення про придбання трьох островів, що входять в архіпелаг Сенкаку (Дяоюйдао). Пекін, який вважав ці землі частиною КНР, оголосив операцію незаконною і недійсною. Формальна причина загострення - дії японської сторони. Саме вона ініціювала передачу островів Сенкаку (Дяоюйдао) з приватної власності в державну. Юридично це дія ніякого відношення до питання суверенітету не має: якщо навіть китаєць купить землю в Японії, це не означає, що вона перейде під суверенітет Китаю. Острови Сенкаку (Дяоюйдао) розташовані в Східно-Китайському морі в 170 кілометрах на північний схід від Тайваню. Відповідно до твердження Пекіна, Китай вперше відкрив архіпелаг у 1371 році. У 1885 році, згідно з Симоносекскому договору, що завершив першу китайськояпонську війну, острови перейшли у володіння Японії. Після Другої світової війни острови перебували під контролем США і були передані Токіо в 1972 році. На Тайвані і в континентальному Китаї вважають, що Японія утримує острови незаконно. У свою чергу японський уряд заявляє, що Китай і Тайвань стали претендувати на острови з 1970-х років, коли з'ясувалося, що цей район багатий на корисні копалини. В рамках існуючої картини світу будь-який камінь, який стирчить з-під води, це не просто камінь, а ще 200 миль ексклюзивної економічної зони. Відповідно, це шельф, риба і багато чого ще. А як виявилося, поруч з островами Сенкаку (Дяоюйдао) розташоване родовище природного газу. У вересні 2012р. японський уряд викупив у приватного власника три острови з п'яти. Китай зажадав анулювати цю угоду і відправив до архіпелагу 4 патрульних судна. Японія виступила проти цих дій, пригрозивши застосувати силу . У Китаї, перехід островів в державну власність, був сприйнятий як порушення статус-кво, про який, з китайської точки зору, взаєморозуміння зберігалося з часів нормалізації відносин. Існує і більш фундаментальна причина загострення китайсько-японського конфлікту. Економічна і політична міць Китаю, заснована на тривалому періоді успішного економічного зростання, рік від року збільшується. Зростання китайської економіки сприяє поглибленню економічного співробітництва з основними партнерами, в тому числі і з Японією. Обсяг торгівлі між двома країнами в минулому році досяг 345 млрд доларів США. Японія є найбільшим інвестором в китайську економіку, для неї Китай - провідний торговий партнер, як в області імпорту, так і експорту. Здавалося б, двом країнам необхідно рішуче уникати будь-яких суперечок. Адже серйозний конфлікт завдасть непоправної шкоди обом країнам, кожна з яких відчуває економічні труднощі. Але економічні міркування не завжди визначають відносини між країнами. Економічна взаємозалежність, конфронтацію. звичайно, Але є ще є чинником, міркування що стримує політичного, японо-китайську націоналістичного, психологічного характеру. Під громадським тиском офіційний Пекін розширює сферу "корінних інтересів": якщо раніше мова йшла в основному про Тайвані, то тепер це і Дяоюйдао, і острова в Південно-Китайському морі, і Тибет, і Синьцзян, і питання забезпечення економіки відсутніми ресурсами. Японія вкрай болісно сприймає будь-які поступки або компроміси. Будь-який політик, який намагається знайти компромісне рішення по численних територіальних суперечок, - а вони у Японії існують не тільки з Китаєм, а й з усіма іншими сусідами: Росією, Кореєю, Тайванем, - моментально піддається атакам з боку націоналістичної громадськості і оголошується зрадником. Які перспективи конфлікту? У нинішній ситуації його розростання навряд чи можливо. Обидві країни занадто зацікавлені один в одному, щоб дозволити собі серйозну конфронтацію. Спроби санкцій і тиску з боку Пекіна навряд чи до чогось приведуть. Такі спроби вже приймалися раніше, проте китайська економіка залежить від Японії не менше, ніж японська від китайської. Тому будь-які санкції вдарять по обидва боки. Але і вирішення конфлікту шляхом компромісу також малоймовірно. Швидше за все, конфлікт і далі буде розвиватися хвилями, то затухаючи, то спалахуючи знову. При цьому багато що залежатиме від розвитку Китаю. Якщо воно буде йти успішно, і міць країни буде наростати, то Пекін може ставати все менш поступливим, що буде загострювати ситуацію. Якщо ж економіка Китаю зіткнеться з серйозними труднощами, то пекінським керівникам доведеться зайнятися більш нагальними проблемами.
