Реферат Зміст 1. Основні етапи розвитку етичної думки. 1.1. Стародавні погляди 1.2. Антична етика 1.3. Середньовічна етика 1.4. Етика епохи Відродження 1.5. Етика Нового часу та етика 19 - 20 століть 2. Етичні вчення стародавнього світу. 2.1. Етичні вчення Стародавньої Індії. 2.2. Етичні вчення Стародавнього Китаю. 2.3. Етичні вчення Стародавньої Греції. 3. Етика епохи Нового часу та Відродження. 4. Етика в релігійному світогляді. 5. Сучасна етика ті її основні проблеми. Основні етапи розвитку етичної думки Стародавні погляди Давні думки Дана наука з'явилася понад дві з половиною тисячі років тому. Перші етичні системи були розроблені на Стародавньому Сході, у Стародавній Індії, Стародавньому Китаї. Головною відмінністю давньоіндійського світогляду можна назвати його релігійно-міфологічну спрямованість. У Стародавній Індії VI ст. до н.е. було сформовано етичне вчення - брахманізм, основною ідеєю якого стало вчення про Брахма як божественну першооснову сущого та людського буття. При цьому Брахма розглядається як активний творчий початок, духовна ситуація, з якої виникає все і все на неї перетворюється. Брахманізм поряд з релігійною чеснотою культивував цілу низку моральних норм, а саме: доброзичливість та гостинність; правдивість та благочестя; щедрість та справедливість. Антична етика В античної етики можна назвати думки софістів, Платона, Сократа, епікурейців і стоїків. Головною відмінністю античної цивілізації від цивілізацій Стародавнього Сходу можна назвати значне і динамічніше розкладання суспільства, становлення класів, поява приватної власності, формування політичних та демократичних інститутів управління. Інноваційні форми суспільного життя витіснили родоплемінні відносини, застарілі традиції та звичаї. Середньовічна етика Етика середньовіччя зветься релігійною. Перехід від античної епохи на цей час був ознаменований переворотом, суть якого полягала у посиленні ролі релігії під час формування етичного світогляду. Середньовічна етика мала такі відмінні риси: моральність пов'язувалася як з розумом, а й з вірою, тому вона тривалий час набувала ірраціонального характеру. Будь-який варіант відносин віри та розуму відводив останньому другорядну роль; середньовічні люди примусово відмовлялися від моральної автономії, вони почали покладатися на божественну благодать; став панувати середньовічний аскетизм та риторичне ставлення до життя; до світських інститутів влади додався інколи інститут церкви, що іноді був до них в опозиції. Етичні вчення стародавнього світу. Етичні вчення Стародавньої Індії. Буддизм. Етична доктрина буддизму базується на «чотирьох благородних істинах»: Життя є зло і страждання; Причиною страждань є наші бажання та жага життя; Щоб позбавитися страждань, треба позбутися бажань; До звільнення від бажань веде «вісімковий шлях порятунку», який вже на першому ступені передбачає: помірність від брехні, від заподіяння зла живому. Буддизм передбачає жорсткого аскетизму, віддаючи перевагу «серединний шлях». Джайнізм вирізнявся надзвичайним фанатизмом у виконанні аскетичних розпоряджень. Передбачалося буквально слідувати вимогі «не заподіяти зло живому», як уникати чуттєвих насолод, а й постійно виснажувати тіло аскетичними вправами з метою розірвати будь-який зв'язок із матеріальної реальністю. Йога наголосила на психофізичних методах очищення душі з метою досягнення повного самоконтролю. На першому ступені йоги передбачалася реалізація 5 принципів: ненасильства, правдивості, цнотливості, заборони на крадіжку та власність. Другий рівень самовдосконалення вимагав виконання 5 правил: чистоти, задоволеності, аскетизму, вивчення Вед та відданості Богу. Етичні вчення Стародавнього Китаю. Конфуціанство. Засновник - Кун Фу-цзи (V ст. До н.е.). Головний текст - "Лунь юй" ("Бесіди та висловлювання"). Центральне поняття конфуціанства - жень («гуманність»). Жень передбачає шу – «взаємність». Взаємна гуманність втілена в «золотому правилі моральності»: чого собі не хочеш, того іншим не роби, – і лі реалізується («ритуалі»). Проте взаємна гуманність передбачає не рівність для людей, а справедливу ієрархію. Даосизм (VI-III ст. до н.е.). Легендарний фундатор – Лао-цзи. Головний текст - "Дао де цзін" ("Книга про дао і де"). Центральне поняття даосизму – дао («шлях») – безособовий світовий закон, яким рухаються всі речі і має рухатися людина. Жити по дао означає «слідувати природності», не спотворювати своїми діями порядок речей у світі, дотримуватися принципу недіяння (у-вей). Легізм, або школа «законників» (IV-III ст. до н.е.). Основний представник – Хань Фей-цзи. Легізм вважав мораль, засновану на «чи», ненадійним засобом державного управління і волів як такий закон («фа»). Дотримання закону ґрунтується на примусі та покаранні. Етичні вчення Стародавньої Греції. Софісти, почали етичні міркування про те, що засумнівалися у існуванні загальнозначущої моралі. Відносність людських суджень про благо, щастя та сенс життя спонукала їх перейти до аналізу моральних явищ на противагу повсякденному некритичному засвоєнню моральності як певних очевидних правил. Сократ на противагу софістам вважав, що думки різних людей про добро відносні порівняно з справжнім поняттям добра. Завдання особистості – «пізнати себе » , тобто. перейти від «думок про добро» до знання добра, яке здобувається завдяки розуму. Знамениті «сократичні діалоги» показують, як розум може прояснитися до розуміння істинної, тому єдиної і загальної моральності. Платон – учень Сократа, який розвинув ідею свого вчителя існування абсолютного добра. Згідно з Платоном, справжнє добро як ідеальний зразок існує в «світі ідей», на землі ж – його бліді подоби, копії, тіні. Завдання особистості – пізнати ідею добра за допомогою розумної частини душі, яка нагадує той зразок добра, що колись споглядала у «світі ідей», коли сама була ідеєю. Аристотель – учень Платона – класифікував античне знання, виділивши у своїй вчення про чесноти в особливе вчення – етику, написав ряд спеціальних етичних творів і, таким чином, конституював етику як філософську дисципліну. На відміну від Платона, Аристотель вважає, що етика – це наука, осягана лише з допомогою розумної частини душі, а практичне знання у тому, як стати щасливим завдяки чесноти. Етика епохи Нового часу та Відродження. Етика епохи Відродження Надалі настала епоха Відродження та властивий їй гуманізм. У цьому основна опора відбувалася модифікації теорій Аристотеля, створювалася пантеїстична картина світу. Гуманізм середньовічної свідомості був сфокусований на потойбічне буття людини, а мислителі Відродження звертають увагу на земний аспект людського життя. Натуралістичний підхід Відродження, безсумнівно, стимулює дослідження природи людини, її природних, в основі його егоїстичних бажань, прагнень. До розряду актуальних етичних категорій виходять такі концепти, як «самозбереження». Етика Нового часу і етика 19 - 20 століть Що стосується етики Нового часу, то вона формувалася на основі вільного синтезу духовних досягнень античності та Середньовіччя. Раціоналізм представлений у творчості Рене Декарта (1596-1650), який виклав своє етичне вчення у творах «Пристрасті душі» та «Міркування про метод». Декарт пропагував принцип ефективності. За допомогою розуму регулюються афекти радості, смутку, насолоди, гніву. Також у період Нового часу працював філософ Т. Гоббс, який був прихильником механістичного підходу та вважав, що закони поведінки людини у суспільстві рівнозначні із природними законами. Етика в релігійному світогляді. Релігійна Етика - термін, що використовується для позначення комплексу моральних уявлень про поведінку людини та зміст моральної свідомості, що спираються на божественні заповіді як вони викладені у священних писаннях світових релігій. Релігійна моральна свідомість є результатом процесу етизації релігії, що веде від релігій архаїчних культур, «релігій без етики», до світових релігій порятунку, етичних релігій — буддизму, юдаїзму, християнства, ісламу. Гомерівські боги ще знають етичних обмежень і пред'являють людям моральних вимог. Лише згодом боги-олімпійці беруть він цю функцію. Складаючись спочатку поза релігією (військовий кодекс честі та інших.), етика потім проникає у релігію. Виконуючи головну свою функцію пояснення світу за допомогою ідеї священного порядку, релігія зрештою втягує у свою сферу та етичний аспект взаємодії між людьми. З виникненням етичних релігій, починаючи з середини 1-го тисячоліття до н. Сучасна етика ті її основні проблеми. Сучасна етика насильства. Виразниками ідей насильства стали: Карл Маркс, Ф. Ніцше та Е. Дюрінг. Дюрінг та Ніцше відводили насильству вирішальну роль історії людства. Вони вважали виправданими жертви при зміні влади та ладу, вважали, що людина має право докорінно змінювати суспільне життя, якщо вона не відповідає її устремлінням, а тих, хто не хоче цього можна під загрозою насильства змусити робити те, чого вони не хочуть. Маркс і Енгельс, які вели полеміку з Дюрінгом щодо заперечення насильства, стали засновниками практики насильства, звели його в ранг чинного закону будь-якої революції. Проблеми сучасної етики: Категоричність суджень та впевненість у однозначній правоті однієї зі сторін. Етична суперечка сьогодні перетворилася на демонстрацію праведного обурення. Однобокі моральні твердження приносять більше шкоди, ніж користі – причина, через яку етика вимагає перегляду. Слід перетворити її на активний процес, у якому може взяти участь кожен.
