Тип Членистоногі Тип Членистоногі (Arthropoda) поєднує тварин, для яких характерні білатеральна симетрія, гетерономна сегментація тіла, змішана порожнина тіла, членисті кінцівки, зовнішній хітиновий покрив, поперечносмугаста мускулатура. Тіло складається із голови, грудей і черевця, голова і груди можуть зливатися з утворенням головогрудей. Травна система складається із трьох відділів. Органи дихання представлені зябрами, листкоподібними легенями або системою трахей. Кровоносна система незамкнута, є серце, розташоване на спинному боці. Органи виділення мальпігієві судини або коксальні залози (видозмінені метанефридії). Нервова система представлена надглотковим і підглотковим вузлами, з'єднаними в кільце, і черевним нервовим ланцюжком. Надглотковий вузол великий, складається із переднього, середнього і заднього відділів, його часто називають головним мозком. Роздільностатеві, виражений статевий диморфізм. Розвиток як прямий, так і непрямий. До типу Членистоногі відносяться класи Ракоподібні (Crustacea), Павукоподібні (Arachnoideа), Комахи (Insecta). Для представників класу Павукоподібні характерний поділ тіла на головогруди і черевце з різним ступенем сегментації. Головогруди мають видозмінені в ротовий апарат кінцівки (хеліцери і педипальпи) для захоплення й утримання їжі і чотири пари ходильних ніг, черевце кінцівок не має. Клас павукоподібних поєднує кілька ланок, серед яких найбільше медичне значення мають ряди павуків (Аrаnеі), кліщів (Асаrіnа), скорпіонів (Scorpiones). Класс Павукопобідні Майже всі павукоподібні – це наземні тварини. Тіло більшості з них складається з головогрудей і черевця. У скорпіонів черевце членисте (12 сегментів). У кліщів головогруди й черевце злиті й утворюють компактне непочленоване тіло. Кінцівок є шість пар. Дві пари – хеліцери і педипальпи - складають ротовий апарат, решта – ходильні ніжки. Тіло вкрите хітинізованою кутикулою. Під нею залягає гіподерма клітинної будови, похідними якої є павутинні та отруйні залози. Останні розташовані біля основи хеліцер. Органи травлення хоча відрізняються в різних видів, але загалом мають схожу будову. Тверду їжу павукоподібні не споживають, лише всмоктують напіврідку, тому глотка має розвинену мускулатуру. У передню кишку відкривається пара слинних залоз. Бічні вирости середньої кишки утворюють печінку. Органами дихання є легеневі мішки і трахеї. У порожнину легеневих мішків, що розміщені під покривами тіла з нижнього боку черевця, вростають паралельні складки, в яких циркулює гемолімфа. Між складками є щілини, куди надходить повітря. Трахеї – система розгалужених трубочок ектодермального походження. Вони пронизують усе тіло й відкриваються на черевній стороні тіла стигмами (отворами). Органами виділення є видозмінені метанефридії (коксальні залози) і мальпігієві судини (трубочки). Кровоносна система простіша у кліщів, де вона складається із серця мішкоподібної форми з парою остій. Найскладніша вона у скорпіонів і павуків, які мають легеневе дихання. Нервова система складається з головного мозку й черевного нервового ланцюжка. У деяких цей ланцюг зливається в один головогруднии ганглій. Органи чуттів – чутливі волоски, які розміщені на педипальпах (орган дотику), декілька пар простих очей. Павукоподібні – роздільностатеві, з добре вираженим статевим диморфізмом. Найважливішими рядами класу Павукоподібні є скорпіони, павуки і кліщі. Скорпіони і павуки як отруйні тварини Скорпіони (Scorpiones) 1. Географічне поширення: країни з тропічним і субтропічним кліматом. На території України зустрічається на південному березі Криму. 2. Морфологія: Кримський скорпіон (Euscorpius tauricus) світло-жовтого кольору, розміром 35-40 мм. Головогруди не розділені, черевце почленоване на сегменти, складається із широкого переднього і вузького заднього черевця. Хеліцери у вигляді гачків, педипальпи – клешень. Пара отруйних залоз знаходиться в останньому членику черевця (анальна лопать, або тельсон), що закінчується отруйною голкою. Протоки залоз відкриваються поблизу верхівки голки двома маленькими отворами. 3. Життєвий цикл: хижаки, живляться дрібними членистоногими. Ведуть нічний спосіб життя. Розвиток прямий, молоді скорпіони залишаються поблизу матері впродовж 10-12 днів. 4. Патогенна дія: отрута скорпіонів має переважно нейротропну і кардіотоксичну дію. 5. Клініка ураження: місцева реакція: біль у місці ужалення, що поширюється по ходу нервових стовбурів і змінюється онімінням. Через 30-40 хв. з'являється різке почервоніння шкіри і набряк (зазвичай розміром 5-10 см), можуть утворитися міхурі із серозною рідиною. Загальні прояви: з'являються через 5 хв-24 години. Характерне відчуття страху, озноб, головний біль, біль у ділянці серця, серцебиття. Температура нестабільна, задуха, слинотеча, нудота, посилення моторики кишківника. Можливі судоми (особливо у дітей), рефлекси ослаблені. Хворий може загинути внаслідок паралічу дихання. 6. Перша допомога: холод на місце ужалення, іммобілізація ураженої частини тіла, багато пити. Змащування місця ураження рослинною олією, обколювання 0,5-2 % розчином новокаїну. Специфічна антитоксична сироватка не пізніше 2 годин з моменту ужалення, за її відсутності протикаракуртова сироватка або сироватка «Антикобра». Каракурт (Latrodectus tredecimguttatus) 1. Систематичне положення: Клас: Arachnida Ряд: Araneae – Павуки Вид: Latrodectus tredecimguttatus 2. Географічне поширення: Південь України, Середня Азія, Молдова. Живуть у цілинному степу, передгір'ях, на пустищах, зустрічаються і на території міст. 3. Морфологія: самка розміром 11-13 мм, має велике округле черевце чорного кольору, з червоними плямами у два ряди на спинному боці (рис. 3.140). Самці значно менші, черевце коричневого кольору, довгасте. Ноги покриті дрібними чорними волосками. Отруйний апарат складається із пари отруйних залоз. Самці не отруйні. 4. Життєвий цикл: самки будують гнізда у вигляді безладних грудок павутини, рідше використовують нори гризунів. Після запліднення самець гине, самка відкладає у гніздо 5-12 коконів, що містять кілька сотень яєць. Молодь, що вийшла із яєць, зимує усередині кокона, а навесні мігрує. Дорослі самки розселяються по місцевості наприкінці літа. Збільшення кількості укусів відбувається в період міграції. Характерні періодичні спалахи розмноження, коли кількість особин і відповідно частота укусів різко зростають. 5. Патогенна дія: отрута має нейротоксичну дію. До складу отрути входять нейротоксини білкової природи, ферменти (гіалуронідаза, фосфодіестераза, холінестераза та ін.) Дія отрути призводить до збудливого, а згодом гальмівного і паралізуючого впливу на нервову систему. Уражаються переважно центри спинного мозку. 6. Клініка ураження: Місцева реакція: незначна, швидко зникаюча припухлість червонуватого кольору, зниження шкірної чутливості. Укус часта не відчувається потерпілим. Загальні прояви розвиваються швидко. Характерний пекучий біль через 5-30 хв. після укусу, що з місця укусу поширюється по всьому тілу, досягає максимуму через 1-2 год. З'являється напруження м'язів кінцівок, живота, судоми, порушення ритму дихання, підвищується AT. Спочатку хворі збуджені, а згодом почуття страху змінюється апатією. У тяжких випадках запаморочення свідомості, психоз. Отруєння перебігає тяжко і часто закінчується смертю. 7. Перша допомога: не пізніше, ніж за 2-3 хв. після укусу припекти укушене місце сірником (глибина укусу близько 0,5 мм). Іммобілізація ураженої частини тіла, холод на місце укусу. Застосовують специфічну (антикаракуртову) антитоксичну сироватку. Тарантул (Lycosa singoriensis) 1. Систематичне положення: Клас: Arachnida Ряд: Araneae – Павуки Вид: Lycosa singoriensis 2. Морфологія: великий або середніх розмірів павук, довжиною до 35 мм, брунатного кольору (рис. 3.141), густо вкритий волосками. 3. Життєвий цикл: селяться в норах. Ловильних сіток не будують, підстерігають здобич із засідки. Самка восени відкладає від 100 до 400 яєць, із яких навесні виходять молоді павуки. Молодь певний період часу знаходиться на тілі самки. У цей час самка найбільш агресивна. 4. Патогенна дія: до складу отрути входять токсальбуміни і ферменти (гіалуронідаза, протеази, кініназа та ін.) Викликає підвищення судинної проникності і порушення кальцієвого балансу, що призводить до крововливів, некрозу в місці укусу і у внутрішніх органах. 5. Клініка ураження: Місцева реакція: сильний біль на момент укусу, згодом почервоніння шкіри і набряк. Біль зберігається впродовж доби. У місці укусу можна побачити дві плями, що знаходяться одна від одної на відстані 3-15 мм (сліди хеліцер). Загальні прояви або відсутні, або виражені слабко. При гіперчутливості до отрути можуть бути запаморочення, слабкість, втрата свідомості. 6. Перша допомога: холод на місце укусу, багато пити води. У тяжких випадках – протикаракуртова сироватка. 7. Профілактика укусів членистоногих: для привалу і нічлігу в польових умовах вибирають рівні площадки без каменів, тріщин ґрунту, пучків сухої трави. Вхід у намет щільно закривають. Постіль, одяг, взуття оглядають перед використанням. У приміщеннях на вікнах встановлюють сітки, знищують павукоподібних за допомогою інсектицидів. Кліщі • • • • переносники збудників хвороб природні резервуари збудників хвороб акариформні кліщі паразитоформні кліщі Морфологічні особливості: відомо до 10 000 видів кліщів, будова яких різна у зв'язку з великою різноманітністю способу їхнього життя. Тому єдина характеристика кліщів неможлива. Визначимо лише деякі спільні для всіх риси будови. Розміри тіла складають 0,05-13 мм, ситі кровосисні форми досягають 34 см. Особливістю зовнішньої будови більшості кліщів є повне злиття головогрудей з черевцем. Тіло розділене на два відділи: невеличку голівку – гнатосому і власне тулуб – ідіосому. У дорослих 4 пари ходильних ніжок. Кінцівки з'єднуються з черевною поверхнею тіла нерухомими кексами. Перша пара кінцівок являє собою хеліцери, що пристосовані для захоплювання і подрібнення їжі. Друга пара – педипальпи (ногощупальці). Хеліцери і педипальпи зближені й утворюють хоботок. Ротовий апарат буває різним залежно від характеру їжі й способу живлення: колючо-сисний, гризучо-сисний, ріжучий. Покриви тіла у деяких груп кліщів м'які, в інших – місцями ущільнені, з твердими щитками. У деяких тіло вкрите щільним панциром. На кінцях ніжок є присоски або нігтики, або і те й інше. Дихання кліщів або шкірне, або за участю трахей, що відкриваються назовні стигмами. Травний апарат утворений передньою, середньою і задньою кишкою. До складу передньої кишки входять глотка, стравохід. Є слинні залози. Середня кишка – шлунок із відростками (дивертикулами). Задня кишка відкривається анальним отвором. Центральний нервовий апарат максимально концентрований: всі ганглії злилися в єдину нервову масу – мозок, що оточує стравохід. Статевий апарат самки складається з парного чи непарного яєчника, яйцепроводів, матки, сім'яприймача, придаткових залоз і деколи - піхви. У самця є сім'яники, сім'япроводи, придаткові залози, сім'явипорскувальний канал і інколи – копулятивний орган. Життєвий цикл: кліщі яйцекладні, але є й живородні види. Життєвий цикл – з метаморфозом, включає фази яйця, личинки, німфи і статевозрілих самців і самок (імаго). Перехід з однієї фази до іншої супроводжується линянням. У деяких родин кліщів у життєвому циклі лише одна німфальна стадія, частіше – дві, а в інших – 7-8. Личинки шестиногі, четверта пара ніг з'являється після линяння з перетворенням на німфу. Вони також не мають трахей, стигм і статевого отвору, а німфам властиві недорозвинені статеві залози. Тваринами-живителями кліщів можуть бути рептилії, птахи, ссавці. Кліщі бувають одно-, дво- і три хазяйні. У перших всі стадії розвитку відбуваються на одному і тому ж хазяїні. У двохазяйних личинка і німфа живляться на одному хазяїні, а імаго - на іншому. У трихазяйних кліщів кожна стадія живиться на іншому хазяїні, тоді термін розвитку може бути тривалим (у тайгового кліща до 5 років). Тривалість життя кліщів – від 6 міс. до 20-25 років. Географічне поширення: здебільшого кліщі існують у теплих країнах, тим не менш вони поширені в усіх кліматичних зонах. Серед них є суходольні, прісноводні і морські форми. Вони живуть у ґрунті, у гниючих органічних рештках, під опалим листям, у норах і гніздах комах і хребетних. Деякі з них живуть у зерні, у муці та інших харчових продуктах. Більшість видів кліщів паразитують на теплокровних, на людині. Серед кліщів є пасовищні, гніздовоніркові кровососи і постійні ектопаразити. Класифікація: раніше всіх кліщів об'єднували в один ряд Асагіnа. А.А.Захваткін (1952) довів, що кліщі різні за походженням і це об'єднання є штучним. Ним обґрунтовано поділ кліщів на три ряди: акариформні кліщі (Acariformes), паразитоформні кліщі (Parasitiformes) і кліщі-сінокосці (Opilioacarina). Більшість кліщів належать до перших двох рядів. Третій ряд нечисленний. Ряд акариформних кліщів поділяється на два підряди: тромбидиформні (Trombidiformes) і саркоптиформні (Sarcoptiformes). Ряд паразитоформних кліщів поділяється на три родини: Іксодові (Ixodidae), Аргасові (Argasidae) і Гамазові (Gamasoidae). До акариформних кліщів відносяться коростяний свербун і залозник вугровий. Свербун коростяний (Sarcoptes scabiei) 1. Систематичне положення: Клас: Arachnida Ряд: Acari – Кліщі 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. Родина: Sarcoptidae – Коростяні кліщі Вид: Lycosa singoriensis Коростяний свербун – збудник скабієсу (корости). Морфологія: тіло кліща широкоовальне, самка довжиною 0,3 мм, самець - 0,2 мм. Спинний бік опуклий, у середній частині знаходяться численні трикутні лусочки і кілька пар шпичкоподібних щетинок. Ніжки короткі, закінчуються присосками або волосками. Очі відсутні. Ротовий апарат гризучого типу. Дихання здійснюється усією поверхнею тіла. Життєвий цикл: зараження відбувається при контакті з хворим, через постільну білизну, предмети побуту, уражаються переважно ділянки тіла з ніжною, тонкою шкірою: міжпальцеві складки, згинальні поверхні кінцівок, пахвові западини, живіт, промежина. Виживає за межами тіла хазяїна при температурі 8-14 оС до 3-х тижнів, при температурі 18-20 °С – 2-3 дні. Потрапивши на шкіру, самки пробуравлюють ходи довжиною 2-3 мм на добу, в яких відкладають 20-30 яєць впродовж життя. Розвиток непрямий (яйце, личинка, дві стадії німфи), відбувається протягом 9-14 днів. Живляться клітинами епідермісу. Тривалість життя – до 2-х місяців. Локалізація: епідерміс. Клініка: основним симптомом хвороби є шкірний свербіж, що посилюється ввечері і вночі, коли діяльність кліща активізується. На початку хвороби в малочутливих ділянках шкіри сверблячка відсутня. Ходи, пробуравлені кліщем, подібні на шкірі до прямих або дугоподібних світлих смужок, що закінчуються папулою або пухирцем, де знаходиться кліщ. Уздовж ходів спостерігаються темні крапки – вентиляційні отвори. Особливо добре ходи помітні при обробці шкіри настоянкою йоду. У хворих зі зниженим імунітетом розвивається "норвезька короста", пов'язана з приєднанням бактеріальної інфекції. На шкірі утворюються щільні жовто-зелені гнійні кірки. Діагностика: Клінічна: свербіж шкіри, що посилюється вночі, характерні шкірні ходи. Лабораторна: мікроскопія в краплі гліцерину зішкрібків зі шкіри, взятих із кінця коростяного ходу. Лікування: застосовують маслянисті антипаразитарні лікарські засоби, які наносять на шкіру (бензилбензоат) і змивають через 14-24 год. Профілактика: Особиста: дотримання правил особистої гігієни. Громадська: виявлення і лікування хворих.
