Тема 2: Первісне суспільство — період в історії людства до винаходу писемності, після якого з’являється можливість історичних досліджень, на ґрунті вивчення писемних джерел. Питаннями про сутність людської душі люди почали цікавитися набагато раніше до появи філософських концепцій — фактично одночасно з виникненням людського суспільства. Уявлення про душу мали розвиток здебільшого у межах релігійних та міфологічних систем, які забезпечували існування первісних суспільств. Перша цілісна міфологічна картина світу - «світове дерево» містить три просторово-семантичні зони: • верхня (небо, птахи); • середня (земля, ратичні); • нижня (підземне царство, змії, риби). Людина в цій системі є між небом та землею, належить до «середнього» світу, займає проміжне місце. Її вертикальне положення пов’язує її з небом та землею. У походженні людини, в антропогонічних міфах значна роль належала або богам, або деміургу — культурному героєві. У тих народів де цей міф виникає в епоху землеробства, культурний герой створює людину з глини, соломи, дерева тощо, вдихає в неї життя, навчає ремеслам, приручає свійських тварин тощо. Лише у деяких африканських народів людина походить від мавпи. Але зовсім необов’язково людина була схожа на своїх творців. Первісним культурам був притаманний зооморфізм — боги були схожі на тварин. Для міфологій багатьох народів характерний антропоморфізм, коли не людина виникає з природи, а природа виникає з тіла першолюдини (наприклад, індійський міф про Пуруша — першолюдину, яка мала 1000 голів, 1000 рук, ніг та ін.). Душа пов’язувалась з диханням, повітрям, променями Сонця, світлом. Людина отримувала душу коли народжувалась або до народження, а після смерті вона йшла в інші світи. Спілкуватися з нею мали змогу тільки шамани. Вони ж мали спроможність душу вилікувати, забрати тощо. Доволі рано у людини виникає питання про співвідношення душі та тіла. Згідно міфології народу йоруба (Центральна Африка) — боги створили людей з двох половинок — земної та небесної. У кожної людини є небесний двійник та перед тим, як прийти в земний світ, людина домовляється зі своїм двійником про те, скільки років вона буде жити, скільки буде мати дітей, які справи зробить та інше. Поширеними є уявлення про множинність душі. Уявлення людини про душу тісно пов’язані з головним способом виробництва матеріальних благ. До V тисячоліття до н.е. людство жило виключно за рахунок полювання та рибальства. Відповідно і уявлення про людину тісно пов’язані з уявленням про тварин. Перші міфи людства — є міфи про тварин, а тотемізм і антропоморфізм є вірними супутниками людства і досі. У вигляді казок, міфів, східного гороскопу вони існують і дотепер. Первісна людина не виокремлювала себе з природи, яка бачилась їй в зооморфних формах, і довго не виокремлювала себе як особистість із соціуму, людьми вважались тільки представники свого племені. Усі міфологічні герої (і людина у своєму житті також) діють за допомогою одних і всупереч волі інших богів. Тільки у середньовічному лицарському романі з’являються герої, які діють за велінням душі, та разом з ними за пізнього середньовіччя виникає поняття особистості. Обряд ініціації — розуміння того, що певному віку відповідають певні норми розвитку. В середині ІІІ тисячоліття до н.е. одразу в декількох частинах земної кулі відбувся перехід до землеробства, як до головного способу виробництва матеріальних благ. Цей перехід був пов’язаний з виникненням перших рабовласницьких держав у Давньому Єгипті, Китаї, Індії. Новий спосіб виробництва матеріальних благ (землеробство) змусив людину звернутись до аналізу явищ природи. В той час виникли календарі, язичницькі свята та космогонічні міфи. Відбувся перехід до інших уявлень про людину — яка складається із природних першоелементів. Тема 3: Психологічні уявлення в Давньому Китаї та Давній Індії 1 2 3 Уявлення про душу в Давньому Китаї Уявлення про душу в Давній Індії Загальна характеристика психологічних уявлень у давніх культурах 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Із усіх давніх культур (Єгипет, Шумер, Вавилон, Ассирія, Китай, Індія) тільки культури Індії та Китаю є сучасними. Перші поселення на території Китаю виникли в ІV тисячолітті до н.е. У ХІV ст. до н.е. з’являється ранньорабовласницька держава Інь, і впродовж 3,5 тисяч років до 1949 року Китай був монархією. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У ХІІІ-V ст. до н.е. починається перехід від родового суспільства до суспільства з державним устроєм, який визначається значною активізацією землеробства, розвитком ремесел, використанням залізних знарядь, виникненням товарно-грошових відносин, а також появою царств. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У цей час з’являються перші давні тексти китайської культури: «Шань хай цзін» («Книга гір та морів»), «І цзін» («Книга змін»), «Ши цзін» («Книга пісень»), «Люнь юй» («Вислови»), «Дао де цзін» («Книга шляху та благодаті») тощо. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї В «І цзін» відображені перші філософські уявлення китайців про світ, його стихії, функції речей, частини тіла людини у вигляді триграм, а потім у більш складній моделі світу, побудованій із 64 гексаграм. Ґрунтом тотожності людини та космосу є два генетичних початки «-» (ян) та «--» (інь), які шляхом повного набору варіантів по три риски в одному символі, складаються у вісім триграм. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Давньокитайські мудреці розглядали світ як постійну боротьбу та взаємодію двох початків: добро та зло, світло та темрява, чоловіче та жіноче. Людина, згідно з уявленнями давніх китайців, виникає після того, як початковий ефір (ци) розділюється на два початки Інь та Ян, Світло та Темряву, активне та пасивне, тверде та м’яке, спокій та рух. Людина поєднує у собі всі початки природи та є сполучною ланкою між Небом та Землею. Звідси традиційні уявлення китайців про «серединний шлях». 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Природа людини бачиться китайськими філософами у природних формах: «Людина подібна до неба і землі та, так само як вони, ховає у собі природу п’яти рушійних початків» (Ле-цзи, V ст. до н.е.). Людина поєднує у собі усі початки природи (вода, вогонь, дерево, метал, земля). Головним органом китайські мудреці вважали серце, основою життя - повітреподібний початок «ци». 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У середині І тисячоліття до н.е. з'являються основні релігійні вчення китайських мудреців конфуціанство та даосізм — релігійнофілософські системи, в яких немає бога. Є культ предків, є певна загальна сила природи — Дао, Порожнеча, що творить світ. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Засновником конфуціанства є Кун-цзи (Кун Фу-цзи або Конфуцій) — китайський філософ, що жив у 551478 роках до н.е. Він створив школу в якій вчились близько 3000 людей. Головний твір Конфуція - «Лунь Юй» («Вислови»), який був записаний його учнями. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Центральним поняттям конфуціанства є поняття «жень» («гуманність», «людяність») і основною темою — добро та зло. Велике місце в конфуціанстві займали питання виховання «жень» - осмислюється проблема співвідношення природного та набутого в людській психології. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У послідовників Конфуція були різні думки щодо природи людини: - Мен-цзи вважав, що людина природньо добра, її псують зовнішні обставини. Мета - «пошук втраченої природи людини». - Сюнь-цзи вважав, що людина від природи зла. Мета — перевиховати людину, щоб її хибна природа не мала розвитку. 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У Даосизмі — Дао — загальний закон природи, пояснювальний принцип та причина існування світу, а також психіки людини. Дао — шлях природи, сенс життя, божественна сила, в логіці — підґрунтя. Творцем Даосизму є легендарний філософ Лао-цзи (VІ ст. до н.е.) який створив «Дао де цзин» («Книга шляху та благодаті»). 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї Лао-Цзи сповідує принцип не-дії — споконвічну «природність» та «спонтанність» життя. У поведінці людини Дао виявляє себе за допомогою де, тобто доброчинності. Цитата «Людина з вищим де не прагне робити добрі справи, тому вона доброчинна, людина з нижчим де не залишає наміру робити добрі справи, тому вона не доброчинна». Лао-Цзи 1 Цитата Уявлення про душу в Давньому Китаї "Те, що пливе, то є човен. Але пливе він не сам собою, а завдяки воді. Те, що рухається, то є віз. Але котиться він не сам собою, а завдяки буйволу. Те, що мислить, то є серце. Але мислить воно не саме собою, а завдяки наявності сенсу (Дао). Не знаю чому це так, але воно так є. Це те, про що я не знаю, чому воно таке, але воно таке. Воно з’являється нізвідки та щезає в нікуди, воно стає єдинопочатковим з Небом та Землею, для яких нема ні минулого, ні майбутнього". Гуань Інь-цзи (останній хто розмовляв з Лао-Цзи) 1 Уявлення про душу в Давньому Китаї У китайській філософії досить рано з’являється поняття «Я», але, на відміну від європейської філософії, це не прагнення до індивідуальності, а швидше за все те, що заважає філософу. Цитата «Усі люди йдуть за мудрецями, мудреці йдуть за дійсномудрими, дійсномудрі йдуть за усім сущим. Але тільки дійсномудрі єдині з усім сущим, і тому в них немає «Я»». Конфуцій 2 Уявлення про душу в Давній Індії В індійській філософії виокремлюють три періоди: Ведичний - до V ст. до н.е. Класичний (брахмано-буддистський) — V ст. до н.е. - Х ст. н.е. Посткласичний (індуїстський) - після Х ст. 2 Уявлення про душу в Давній Індії На початку І тисячоліття до н.е. з’явились «Веди» (буквально «знання») — перші письмові пам’ятки індійської культури. Вони є збірками міфів, пісень, ритуалів та заклинань. Із середини І тисячоліття до н.е. на ґрунті вед з’являються упанішади (буквально - «сидіти біля ніг вчителя») — нотатки розмов індійських філософів зі своїми учнями, трактування вед. У наш час відомо більше 100 упанішад, останні з яких були занотовані у кінці ХІХ століття. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Людина — частина живої природи, яка повністю одухотворена. Між людиною, твариною чи рослиною нема різниці — усі вони мають тіло і душу, (тіло — помре, душа — безсмертна). Коли гине тіло, душа знаходить притулок в інших тілах. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Початок буття — Брахма(н) — безтілесна субстанція, певна реальність, що знаходиться поза межами явищ навколишнього світу, трансцендентна, невимовна у поняттях. Вияв Брахмана у людини — «атман» — душа, духовне «я» людини (довершене дихання). У тілі людини душа не знаходиться десь конкретно, вона пронизує всі органи. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Вперше окреслюється питання про пізнання. Предмет — чуттєва даність, осягнення Атмана (Брахмана), яке можливе не завдяки емпіричному знанню та розмислу, а за умов відходу, відриву людини від реальності (наприклад, уві сні). 2 Уявлення про душу в Давній Індії Завдяки Ведам народилась думка про те, що у світі існує одвічний коловоріт душ, їх переселення, «санасара», згідно з «кармою» (закон відплати). Орієнтація не на соціальну боротьбу, а на відмову від прагнення до покращення та змін, на втечу від активного соціального життя у пошуках шляхів до вдосконалення своєї карми. 2 Уявлення про душу в Давній Індії У душі є два шляхи, щоб прийти «на небо» після смерті людини: - «шлях пращурів» - наслідок життя звичайної людини дозволяє розірвати коло сансари; не - «шлях богів» - шлях доброчинного мудреця, пустельника, який осягає істину за допомогою аскези та сподвижництва тотожність Атмана та Брахмана, злиття душі з ним. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Відбувається переворот сенсу життя та смерті. Мета існування людини — смерть. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Вчення Вед знайшло подальший розвиток у різних течіях, найбільш вагомими з яких є: • джайнізм; • буддизм; • йога. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Джайнізм, базується на провідній ідеї про реінкарнацію, зароджується у VІІ столітті до н.е. Одним із значущих положень джайнізму є заперечення існування Бога та заклик до дотримання таких істин: • не вбивай; • не бреши; • не кради; • не звикай до речей. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Джайнізм проповідує ненанесення шкоди всім живим істотам у цьому світі. Філософія та практика джайнізму засновані, в першу чергу, на самовдосконаленні душі для досягнення всезнання, всесилля та вічного блаженства. Будь-яка душа, що подолала тілесну оболонку, що залишилась від минулих життів, та яка досягла нірвани, має назву джина. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Буддизм зароджується у VІ столітті до н.е. Засновником вважається принц Сіддхартха Гаутама (Будда). Важливим положенням буддизму є ідея про «нірвану» — порятунок шляхом просвітлення, яке досягається етичним самовдосконаленням. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Буддизм – проголосив чотири істини: 1. Страждання неминуче. 2. Причиною страждання є пристрасть або бажання. 3. Викоренення пристрасті є позбавлення від страждання. 4. Способом подолання пристрасті та страждання є оволодіння правильною мовою, правильною дією, правильною увагою, правильним зосередженням, правильним зусиллям. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Вчення йоги виникає у ведичний період. Вже тоді йоги приділяли велику увагу аскезі, оскільки вважалось, що людина, яка здатна умертвляти свою плоть, здатна змусити богів виконувати свої прохання. Найбільш раннім із відомих на сьогодні творів про йогу є «Бхагаватгіта» (ІІ століття до н.е.), це є діалог, під час якого Кришна навчає воїна Арджуну медитації та служінню. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Кінцевою метою йоги є зосередження на особистому «Я», яке є проявом Духу в конкретній людині. За допомогою медитативних практик йог здатен виявити у собі справжнє «Я». 2 Уявлення про душу в Давній Індії В Індії досить довгий час існувала філософська школа «Локаята» (буквально, «думка простих людей»), представники якої — чарваки (індійські матеріалісти) заперечували наявність безсмертної душі, свідомість після смерті та переселення душ. 2 Уявлення про душу в Давній Індії Усе складається з чотирьох елементів: землі, води, вогню та повітря. Свідомість — побічний продукт цих елементів природи. 23 Загальна характеристика психологічних уявлень у давніх культурах 1. Основа життя — кров, душі (психічного) — дихання. 2. Схема душі — серцецентрична, серце — джерело та місцезнаходження душі. 3. «Природна» модель людини (людина має у собі усі першопочатки природи). 4. Душа не детермінована тілом, детермінанти душі — міфологічні. 23 Загальна характеристика психологічних уявлень у давніх культурах 5. Розум людини являє собою особливу цінність, він єднає людину з богами. 6. Людина та природа існують за загальними законами. 7. Пізнання розділяється на чуттєве та розумне. 8. Людське життя є виконанням обов’язку наданого зверху, немає свободи волі. 9. Соціальна природа людини має два початки — добрий та злий. Тема 4: Уявлення про душу в античній філософії 1. Роль античності у розвитку цивілізації 2. Уявлення про душу досократиків 3. Психологічні концепції класичного періоду 4. Уявлення про душу в епоху еллінізму 5. Вчення давньогрецьких та давньоримських лікарів 6. Підсумки розвитку психології у давніх культурах і античності 1 Роль античності у розвитку цивілізації Античність (від латинської antiquitas - давнина) — у загальному сенсі це слово означає «греко-римська давнина». Період з VIII ст. до н. е. (започаткування давніх Олімпійських ігор у 776 році до н.е.) по V в. н. е. (падіння Римської імперії в 476 р. н. е.) VIII ст. до н. е. V ст. н. е. А н т и ч н і с т ь н. е. 1 Роль античності у розвитку цивілізації У філософії Давньої Греції зазвичай виокремлюють 3 періоди: • «Досократики» (VII – V ст. до н.е.). • Класичний період (I V – II ст. до н.е.). • Елліністичний період (II ст. до н.е. III-V ст. н.е.) VII ст. до н. е. I V ст. до н.е. Досократики Класики V ст. н. е. IІ ст. до н.е. Е л л і н и н. е. 1 Роль античності у розвитку цивілізації В античності в VII-VI ст. до н.е. відбувся поділ світосприйняття на міфологічне та філософське. 1 Роль античності у розвитку цивілізації Нова форма правління (демократія) у грецьких полісах постійні публічні суперечки між прихильниками тих або інших політиків високі вимоги до ораторського мистецтва. 2 Уявлення про душу досократиків Фалес (VII-VI ст. до н. е.) — засновник мілетської (іонійської) школи, з якої починається історія європейської науки. Традиційно вважається засновником грецької філософії (та науки) - він незмінно розпочинав перелік «семи мудреців». Вода — початок усього. Бог — розум, який створив усе з води. Цитата «Пізнай самого себе». Фалес Мілетський 2 Уявлення про душу досократиків Анаксімандр (610 — 547/540 рр. до н.е.) — представник мілетської школи, учень Фалеса Мілетського. Життя започаткувалось у воді, далі тварини вийшли на суходіл, серед них була людина, яка досягла дорослого стану в череві риби. 2 Уявлення про душу досократиків Анаксімен (585/560 — 525/502 рр. до н.е.) - учень Анаксімандра, останній представник мілетської школи. Причина речей — у безкінечному повітрі. Боги також виникли з повітря. Повітря — джерело життя та психічних явищ. 2 Уявлення про душу досократиків Геракліт Ефеський (приблизно 530-470 роки до н.е.) Перший хто сформулював ідеї діалектики. Згідно з його вченням, світом керує Логос — загальний закон, принцип. Логос — єдність та боротьба протилежностей. Все безперервно змінюється. Цитата «Усе тече, все змінюється». «Бо ніхто ніколи не є, але завжди стає». Геракліт 2 Уявлення про душу досократиків Світ складається з чотирьох стихій, пов’язаних проміж собою кругообертом: повітря-вода-земля-вогонь. Два першопочатки є важкими (вода та земля), і тому прагнуть додолу, а два — легкими, та піднімаються догори. Душа у цьому кругооберті відповідає повітрю (тобто пов’язана з диханням), та в той самий час чим вона більш чиста та суха, тим більш вона схожа на вогонь. 2 Уявлення про душу досократиків Алкмеон (V в. до н.э.) — давньогрецький філософ, лікар та вчений, учень Піфагора. Автор першого давньогрецького медичного трактату. Сформулював мізкоцентричне уявлення про душу. Винайшов зорові нерви. Провів грань між людьми та тваринами — це мислення. Здоров’я — це рівновага між чотирма першопочаткамии організму (тепле, сухе, холодне, вологе). 2 Уявлення про душу досократиків Емпедокл (V в. до н.э.) — давньогорецький філософ, лікар та вчений. Запропонував серцецентричну схему душі. Душа локалізована у крові. Сформулював теорію чуттєвого сприйняття. Процес сприйняття залежить від будови тілесних органів. Подібне осягається подібним. Органи відчуття мають своєрідні пори, скрізь які проникають «витоки» від об’екту сприймання. 2 Уявлення про душу досократиків Анаксагор (V ст. до н.е.) — давньогрецький філософ, математик та астроном, засновник афінської філософської школи. Розум (Нус) керує світом та пізнає його. Розум — рушійний початок усього всесвіту. Подібне не може осягатися подібним. Тварини мають «діяльний розум». 2 Уявлення про душу досократиків Демокрит Абдерський (460- 370 рр. до н.е.) учень Левкіппа. Автор теорії атомістичного матеріалізму. Усе в природі складається з неподільних атомів та порожнечі Перехід від різноманітних природних сутностей до загальних абстрактних категорій, які були названі атомами, властивостями яких пояснюються будь-які явища та процеси, що існують у природі, в тому числі й психічні. 2 Уявлення про душу досократиків Атоми душі подібні до атомів вогню — легкі, мають форму кола та рухливі. Вони є джерелом руху тіла. Душа постійно оновлюється у процесі дихання, атоми душі видихаються та вдихаються разом з повітрям. Коли людина вмирає душа відлітає з останнім диханням. Процес сприйняття пояснювався також за допомогою атомів. Від речей відокремлюються образи («ейдоси»), котрі кружляють у просторі та потрапляють у око людини. 2 Уявлення про душу досократиків Різноманітні якості тіл повністю визначаються властивостями атомів, їх комбінаціями та взаємодією атомів з нашими органами відчуття. Цитата «Лише у загальній думці існує колір, у думці — солодке, у думці — гірке, насправді існують тільки атоми та порожнеча». Демокрит 2 Уявлення про душу досократиків Виокремлює два ступені пізнання: • відчуття (темний вид пізнання); • мислення (світлий вид пізнання). Мислення надає нам більше інформації, ніж відчуття. Вчення Демокрита відзначається жорстким детермінізмом. Ніщо не відбувається випадково, для усього є своя причина. Фаталізм у розумінні людського життя, заперечує свободу волі. 3 Психологічні концепції класичного періоду В V - IV ст. до н.е. інтенсивно розвивається софізм (в пер. з давньогрецької - «вчителі мудрості»). Протагор Горгій (481-410 рр. до н.е.) (483-375 рр. до н.е.) 3 Психологічні концепції класичного періоду Софісти влаштовували платні школи красномовства. Розвивали здатність «переконувати». Висунули ідеї відносності пізнання, етичних норм. Цитата «Людина є міра всіх речей». Протагор 3 Психологічні концепції класичного періоду Сократ (469 — 399 роки до н.е.). Здійснив поворот у філософії — від розгляду природи і світу до розгляду людини. Виборював ідею існування абсолютної істини, яку можна пізнати (згадати) та передати іншим (техніка діалогу). Свої прийоми дослідження Сократ порівнював з «мистецтвом повитухи» (маєвтика). Розмірковує про внутрішній світ людини та її спосіб життя. 3 Психологічні концепції класичного періоду Душа розглядається як джерело моральності людини. У питаннях етики Сократ розбудовував принципи раціоналізму, стверджуючи, що доброчинність має витоки із знання, і людина, яка знає, що таке добро, не стане чинити погано. Головний принцип — принцип поміркованості. 3 Психологічні концепції класичного періоду Платон (428 до н.е. — 348 до н.е.) — учень Сократа, вчитель Аристотеля. Вчення про ідеї: все існуюче складається з трьох основ: 1. буття (світ ідей, ідея Блага та ідея Зла); 2. небуття (матеріальний світ, що створив Бог із чотирьох стихій: води, землі, повітря та вогню); 3. світ чуттєвих речей (проникнення буття в небуття). 3 Психологічні концепції класичного періоду Ідеї одвічні та незмінні, перебувають у природі у вигляді зразків, вся решта речей лише більш менш схожа на них. Вчення Платона про ідеї надало початок ідеалізму — течії у філософії, яка мала великий вплив на розвиток психології. 3 Психологічні концепції класичного періоду Вчення про душу: • Душа безсмертна. • Коли ми щось пізнаємо, то згадуємо те, що наша душа уже знала, коли була у світі ідей. • Душа складається з трьох частин (у діалозі «Федр» Платон зображає душу у вигляді колісниці з візником): Душа та тіло незалежні одне від одного (дуалізм). Тіло — тимчасовий притулок душі. 3 Психологічні концепції класичного періоду Піком розвитку античного вчення про душу є вчення Аристотеля (384-322 роки до н.е.). Учень Платона, вихователь Олександра Македонського. У 335/4 році до н.е. заснував Лікей (давньогрецькою Ліцей, або перипатетичну школу). 3 Психологічні концепції класичного періоду Важливим у вченні Аристотеля виявився розподіл усіх явищ та об’єктів навколишнього світу на дві глобальні категорії — форма та матерія. Згідно з його трактатом «Про душу», душа є формою живого тіла, «сутність буття» такого тіла. Ентелехія — це і форма живого тіла (душа), і певна цілеспрямованість цього тіла. 3 Психологічні концепції класичного періоду Розподіл Аристотелем душі на три частини — рослинну (забезпечує зріст), тваринну (живлення) та розумну — у подальшому вплинуло на всі філософські системи. Орган душі — серце. 3 Психологічні концепції класичного періоду Аристотель є засновником фізики, метафізики (вчення про надприродні (ідеальні) явища), формальної логіки, етики, політики (вчення про управління полісом — містом — державою). Аристотель запровадив у науковий обіг такі поняття, як «категорія», «ефір» або квінтесенція (від латинської quinta essentia - п’ята сутність), яка існує поряд з чотирма природними стихіями, «tabulа гаsа». 3 Психологічні концепції класичного періоду Вчення Аристотеля мало величезний вплив на усі філософські системи середньовіччя, як європейські, так і арабські, до того ж авторитет Аристотеля був такий значний, що на Сході його називали «Вчитель», а у Європі узгоджували з його трактатами догмати християнської церкви. Послідовників Аристотеля називали «перипатетики» і перипатетизм вважається однією із найдовших за часом існування течій у філософії. Філософія Аристотеля проіснувала майже 2000 років, вона почала втрачати своє значення лише у ХVІІ столітті, коли Г. Галлілей спростував його фізику, а згодом, з розвитком вчення Рене Декарта про душу, пішла з наукової сцени і метафізика Аристотеля. 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Школа стоїків (ІV-ІІІ ст. до н.е.). Засновники Зенон із Кітію (346-264 роки до н.е.) та Хрисип (280-208 роки до н.е.). 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Відомим стоїком був Сенека (4 рік до н.е. - 65 рік н.е.) — римський філософ, поет та державний діяч, вихователь Нерона. 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Стоїки вважають, що душа складається з восьми частин: • п’ять почуттів — зір, слух, нюх, смак, дотик; • шоста частина — голос; • сьома - відтворювальна частина; • восьма — керівна, яка керує іншими частинами, подібно до того як восьминіг щупальцями, та розташовується вона у голові. У стоїків відбулася зміна серцецентричних уявлень про душу на мізкоцентричні. 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Свобода волі обмежена: ми вільні лише настільки, наскільки наше бажання узгоджується з долею та гармонізовано з Логосом. Мета життя — досягнення безпристрасності (апатії) та душевного необурення (атараксії). 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Епікуреїзм. Засновник Епікур (341-270 роки до н.е.) — представник античного матеріалізму. Модернізував вчення Демокрита: • спростував постулат про «жорстку» причинність світу (ідея мимовільного відхилення атомів); • душа складається з трьох елементів — вогонь, вітер та повітря (також мають тварини) та четвертий «душа душі». 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Мета людини - досягнення щастя, яке полягає у звільненні від страждань. Епікурейці вважали, що для досягнення щастя людині необхідні: • відсутність тілесного страждання; • незворушність душі (атараксія); • дружба. 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Скептицизм (від давньогрецького — той що дивиться, той що досліджує) — філософський напрямок, який покладає сумнів як принцип мислення, особливо сумнів у надійності істини. Засновник — Секст Емпірик (200-250 роки до н.е.). Людина не може пізнати себе як єдине ціле. Критикуючи суб’єктивні та об’єктивні методи пізнання, каже про те, що «людина взагалі не може пізнати істинне». 4 Уявлення про душу в епоху еллінізму Тіло та душа - то дві незалежні субстанції. Відкидається можливість вибору людини; відкидається визначеність блага та страждання. 5 Вчення давньогрецьких та давньоримських лікарів Гіппократ (460-370 роки до н.е.) — давньогрецький лікар, «батько» європейської медицини. 5 Вчення давньогрецьких та давньоримських лікарів Вчення про темперамент. Особливості людини залежать від співвідношення чотирьох соків (рідин), що циркулюють у організмі. • Якщо переважає жовч (грец. холе, «жовч, отрута») людина робиться імпульсивною, «гарячою» — холерик. • Перевага слизу (грецькою флегма, «мокрота») робить людину спокійною та повільною — флегматиком. • Перевага крові (латинська сангвіс, «кров») робить людину рухливою та веселою — сангвініком. • Якщо переважає чорна жовч (грецькою меланос холе, «чорна жовч») людина робиться сумна та налякана — меланхолік. 5 Вчення давньогрецьких та давньоримських лікарів Гален Клавдій (130 - 200 роки) — римський (грецького походження) медик, хірург та філософ. Довів, що не серце, а головний та спинний мозок є «осередком руху, чуттєвості та душевної діяльності». 5 Вчення давньогрецьких та давньоримських лікарів Зробив висновок, що «без нерву немає жодної частини тіла, жодного довільного руху, жодного почуття ». Перерізавши спинний мозок впоперек, Гален показав зникнення чуттєвості усіх частин тіла, нижчих місця розрізу. Довів, що артеріями рухається кров, а не «пневма», як то вважалось раніше. 6 Підсумки розвитку психології у давніх культурах і античності 1. Людина згідно з ранніми філософськими системами поєднана з природою безпосередньо. Складається з природних початків. 2. Вивчення тіла людини у ранніх культурах привело до перших психофізіологічних уявлень: вчення про темпераменти на підставі соків (рідин) організму, а також до серцецентричної схеми душі, оскільки серце, а не мозок, нагадує про себе під час сильного душевного хвилювання. 3. Із міфології виокремлюють власне філософські уявлення ідеалізм та матеріалізм. 6 Підсумки розвитку психології у давніх культурах і античності 4. Виникає атомістичне та механістичне світобачення. 5. У період античності стають дуже добре помітними лінії психологічних уявлень: психофізіологічна лінія (темпераменти, зв’язок між тілесним та душевним здоров’ям, місце психічного в організмі), загальнопсихологічна лінія (властивості душі, розум, свідомість, природа людини (її зв’язок з навколишнім світом)), соціально-психологічна лінія (людина та суспільство, особистість та держава, поведінка людини). 6 Підсумки розвитку психології у давніх культурах і античності 6. У період пізньої античності відбувається заміна серцецентричних уявлень на мізкоцентричні (стоїки). 7. Поява наукової термінології. Філософія та психологія набули понять: матерія, форма, категорія, ідея та інше. 8. З’явились перші уявлення про трихотомію душі (почуття, розум, воля). 9. Відбувся винахід центральної та периферійної нервової системи (римські лікарі). Тема 5: Вчення про душу в середньовіччя (арабська філософія) 1 Загальна характеристика періоду 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії 1 Загальна характеристика періоду Історія середньовіччя охоплює період з V ст. по ХVІ ст. та першу половину ХVІІ ст., від падіння Римської імперії і до першої буржуазної революції в Англії. V ст. XVI ст. С е р е д н ь о в і ч ч я 1 Загальна характеристика періоду Сам термін «середньовіччя» з’явився у ХVІІІ столітті, коли французькі просвітники позначили цим поняттям період, що відокремлював час темряви та невігластва від освіченої античності до століття Просвітництва, тобто своєрідну прогалину в часі. Середньовіччя вважають періодом появи, розвитку та занепаду феодалізму або феодально-суспільної формації. 1 Загальна характеристика періоду. Історія середньовіччя поділяється на два великих періоди: • «століття в темряві»; • епоха Відродження. Під час середньовіччя сформувалися сучасні нації, відбулися Великі географічні відкриття, стався гігантський прорив у культурі, науці та мистецтві Європи. 1 Загальна характеристика періоду. Щодо уявлень про душу, то після античності в історії людства відбулася одна дуже важлива подія — виникнення світових релігій, насаперед християнства та ісламу. Уявлення про душу людини почали розгортатися в напрямку теологічного світобачення. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Виникнення першого арабського халіфату пов’язують з життям та діяльністю Магомета (Мухамеда) (570630) — головного ісламського пророка, який створив на Аравійському півострові теократичну державу, що мала центр у місті Мекка. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Нащадки Магомета (халіфи) розподілили велику імперію на ряд держав, де центрами арабської культури були Багдад, Дамаск, Каїр, Кордова, Бухара, Самарканд, Хорезм та інші. До культури арабського сходу належать також інші народи, що сповідують іслам — тюрки Середньої Азії, перси, таджики та ін.. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії У філософії арабського Сходу розрізняють три течії: • мутакалліми (тлумачі Корану, теологічна течія); • мутазиліти (дослівно «ті, що відхиляються», філософська течія); • суфії (від «суфізм» - містична течія в ісламі). Якщо брати саме філософію, то лише напрямок східного перипатетизму — мутазиліти — належить до неї. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Уявлення про психіку людини в арабському світі були своєрідним синтезом власне ісламських канонів про одвічного всепроникного бога (Аллаха) та вчення Аристотеля про розумну душу. Арабські філософи (Фарабі, Ібн Сіна, Ібн Рушд) багато уваги приділяли тлумаченню Аристотеля, хоча їх вчення про душу мають і власне коріння. Опис властивостей душі (або її сил) у арабів стає більш диференційованим. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Першим арабським філософомперипатетиком вважають Аль-Фарабі (АбуНаср Мухаммед, 870-950 рр.), на прізвисько «другий вчитель» (другий після Аристотеля, тому що він мав праці з усіх відомих на той час галузей знань). Найбільш грунтовною його працею з питань психології вважають трактат «Сутність питань». 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Душа, згідно Фарабі, володіє сприймальними силами (пам’ять, мислення, уява) та рушійними силами (пристрасть та гнів). Набуття людиною знань здійснюється за допомогою відчуттів. Знання є більш пізніми ніж сутність, але знання про суще і є сама сутність (тобто світ можливо пізнати). Для пізнання необхідна потенція, і Фарабі висовує ідею потенційного інтелекту (розуму) як здатності до пізнання. Ця здатність розвивається філософією та логікою. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Для роботи потенційного інтелекту (згідно з Фарабі) потрібен діяльнісний інтелект (діяльнісний розум, космічний розум, творець), який приводить потенційний розум до актуального стану (актуальний розум) і лише завдяки йому розумоосяжне (європейскі «універсалії») стають сприйнятими. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Крім потенційного та діяльнісного інтелекту, Аль-Фарабі каже про благонабутий інтелект — здатність людського розуму пізнати існуючі речі, оперуючи поняттями про них, це актуальний інтелект в дії. Діяльність актуального інтелекту полягає в тому, щоб форми (поняття) спускалися до тілесних форм, водночас як раніш вони піднімались, поки не абстрагувались від субстанцій (такий опис мали індукція та дедукція). До Фарабі поняття благонабутого інтелекту не використовувалось. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Субстанція душі, на думку Фарабі, створюється тоді, коли виникає тіло, і залишається у ньому після смерті, вона розподіляється по органах, але «... перший притулок душі — серце». Душа не може існувати раніше ніж тіло, як то стверджує Платон, та переселятися в інші тіла. Після смерті душа відчуває блаженство чи страждання залежно від того, що людина зробила в житті. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії За своїми поглядами Фарабі, як і багато інших тогочасних філософів, був дуалістом та еклектиком: йому властиві як матеріалістичні, так і ідеалістичні погляди. Наприклад, згідно з Фарабі, матерія та форма не можуть бути причиною одне одного, але форма потребує матерії. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Буття, як і рух у філософа не має ні початку, ні кінця (матеріалістична позиція), але атомістичні погляди в нього були відсутні, саме через те він виділяв шість родів буття: 1) небесні тіла; 2) розумні тварини; 3) нерозумні тварини; 4) рослини; 5) мінерали; 6) елементи (вогонь, вода, повітря, земля). Це характеризує його швидше як еклектика. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Другим видитним арабським філософом був Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна, 930-1037) — вчений, філософ та лікар, представник східного перипатетизму. Важливе місце в поглядах Авіценни займають поняття мети, розуму (відмінність людини від тварини), питання зв’язку душі та тіла, які описані в його книзі «Книга про душу». 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Як і у Фарабі, душа людини, мудреця пов’язана з діяльнісним розумом, та розумосяжне може бути відкрите людині без допомоги органів чуття — розумній силі не потрібен тілесний орган. Існування людини, за Авіценною, щільно пов’язане з метою та суспільством: «людина існує так, що у неї є мета, ...вона не може обійтися без суспільств протягом усього свого існування». 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Про різницю між людиною та твариною, Авіценна пише: «Людині притаманно винаходити мистецтва, але й інші живі істоти мають мистецтво, тому що вони будують житло... Більшість мистецтв у тварин призначене для забезпечення їх стану та видових потреб, а не індивідуальних». На думку Авіценни, ще однією відмінністю людини від тварини, є те, що її діями та вчинками керують не природні нахили та міркування про вигоду, а етичні норми, яких немає у тварин. «Лев привчається не нападати на свого хазяїна або не їсти свою малечу, але це не переконання в душі, не світогляд, а інший душевний стан...» (термінів «інстинкт» та «умовний рефлекс» тоді ще не існувало). 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії До найбільш значущих властивостей людини Авіценна відніс «... уявлення про загальну неречову ідею... та пізнання невідомих нам речей шляхом роздуму та доказів». 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії В своїх філософських працях разробив так звану теорію двух істин, згідно якої існують 2 незалежні, як паралельні прямі, істини — віра і знання. Знання, не стикаючись і не вступаючи у протиріччя з релігією, має право на власну область досліджень та на власні методи вивчення людини. Відповідно складалось 2 вчення про душу — релігійно-філософське та природничо-наукове. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Трактат Авіценни «Канон лікарської науки», перекладений в XII ст. на латинь, затьмарив праці Гіппократа та Галена. Ібн Сіна навчав про залежність психічних явищ від фізіологічних, звернув увагу на зв`язок фізичного розвитку дитини і її психологічних особливостей. Збереглися відомості про нього як про психотерапевта. Він провів експеримент з баранами, викликавши в одного з них невроз. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Перипатетизм був не єдиною течією в арабській філософії. Можуть бути цікавими праці, написані представниками інших напрямків, які критикували вчення Аристотеля. Одним із таких філософів був АбуХамід Газалі або Аль-Газалі (1058(59)-1111) — відомий на Сході суфій. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії У написаному проти перипатетиків трактаті «Той, хто позбавляється омани» Газалі дав опис розвитку психічних функцій: «Перше, що виникає у людини, - це почуття дотику..., далі у людини створюється почуття зору, і з його допомогою вона осягає кольори та фігури, … далі їй дається слух, … потім у неї виникає почуття смаку. І так до тієї межі, поки людина не переходить кордон світу чуттєвих предметів. І тоді, приблизно в семирічному віці, у неї створюється розрізнювальна спроможність. Далі вона підіймається на новий рівень, і у неї виникає розум. І тоді вона осягає те, що мусить, те, що можливо, і те, що неможливо, і ті речі, які не зустрічались їй на попередніх рівнях. За розумом іде другий ступінь, коли в людини відкривається нове око, яким вона спостерігає утаємничене, бачить те, що має бути в майбутньому, та інші речі недосяжні для розуму, так само, як речі, що осягаються розумом, недосяжні для розрізнювальної здатності, так і речі, що осягає розрізнювальна здатність, недосяжні для чуттєвої здатності». 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Починаючи з ХІІІ століття головною течією в арабській філософії є суфізм, де, як і в європейській теології, велике значення надавалось внутрішній здатності філософа осягати вищий розум. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії В арабській філософії, так само як і в європейській, обговорювались питання свободи волі. Ібн Габірол Соломон Бен Іуда (Авіцеброн, 1021-?) в ХІ столітті в трактаті «Людина та її доля» так висловив свою філософську позицію : «Кожна людина може чинити так, як їй хочеться. Коли вона бажає йти шляхом добра та знайти праведність, - вона може робити саме так; якщо вона бажає йти шляхом зла та стати порочною, - вона і так може вчинити». У цих словах немає навіть натяку на волю вищих істот, богів тощо, що дозволяє зробити висновок про те, що міфологічні уявлення в арабській філософії були подолані, а сама вона була свістська, а не релігійна за характером. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Араби здійснили великий внесок у розвиток оптики та, відповідно, вивчення зорового сприйняття. Ібн аль-Хайсам (Альгазен, 965-1039), вивчаючи бінокулярний зір, змішування кольорів та контраст, встановив, що для сприйняття предметів потрібен рух очей, а також вивчав вплив фактору часу сприйняття на розпізнування. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Ібн Рушд (Аверроєс 1126-1198) встановив, що сітківка, а не кришталик є органом сприймання. Саме завдяки працям Ібн Рушда в першій половині ХІІІ століття європейці познайомились з вченням Аристотеля. 2 Уявлення про душу в середньовічній арабській філософії Ібн Рушд доводив, що необхідно вивчати нероздільні зв’язки між функціями організму та відчуттями, думками, почуттями. Можливості людини щодо осягнення істини безмежні, та важливо навчити людей правильно думати, щоб у них було бажання розмірковувати. Тема 10: Становлення психології як самостійної науки наприкінці ХІХ — початку ХХ століття 1 Відкриття фізіології 2 Психофізика Фехнера 3 Розвиток психометрії 4 Фізіологічна психологія В. Вундта 5 Структуралізм Е.Тітченера 6 Дослідження пам`яті Г.Ебінгауза 1 Відкриття фізіології У 50-60 роки ХІХ століття грунтом розвитку психологічного знання стає природознавство, зокрема фізіологія. 1 Відкриття фізіології Відкриття фізіології: • Відкриття рефлекторної дуги (І. Прохазка, Ф. Мажанді, Ч. Белл, М. Холл). 1 Відкриття фізіології Закон Белла-Мажанді: відцентрові (рухові) нервові волокна виходять зі спинного мозку у складі передніх корінців, а центрострімкі (чуттєві) волокна входять у спинний мозок у складі задніх корінців. 1 Відкриття фізіології Маршал Холл (1790-1857) — англійський лікар. М. Холлу належить термін «рефлекторна дуга», яка складається з: 1) аферентного нерву; 2) спинного мозку; 3) еферентного нерву. 1 Відкриття фізіології Йоганес Мюллер (1801-1858) — німецький фізіолог. Проголосив принцип «специфічної енергії органів чуття», згідно з яким кожен з органів чуття сприймає лише специфічну для нього енергію. 1 Відкриття фізіології Герман Гельмгольц (1850) вперше виміряв швидкість поширення нервого імпульсу (120 м/с), проводив досліди на жабках. 1 Відкриття фізіології Німецький фізіолог Еміль Дюбуа-Реймон у 1849 році показав, що нервовий процес – це не рух тваринних духів та не вібрації, а електрична хвиля. 1 Відкриття фізіології Спроби пов’язати психічні функції з роботою головного мозку. Виникає френологія. 1 Відкриття фізіології Франц Ґалль (1758-1828) — австрійський лікар та анатом, створив вчення — френологію — побудовану на тому, що різні психічні здібності (розум, пам’ять та інше) локалізуються у визначених ділянках головного мозку, яким відповідають «шишки» та інші рельєфи на поверхні черепа. 1 Відкриття фізіології Відкриття Е. Вебером закону розрізнювальної чуттєвості. Дослідження: двохточкового порогу; ледь помітної різниці у відчуттях. Доведено, що немає прямої відповідності між фізичним подразником та нашим сприйняттям цього подразника. 2 Психофізика Фехнера Ґустав Теодор Фехнер (1801-1887) — німецький психолог, засновник психофізіології та психофізики. Праця: «Елементи психофізики» (1860). 2 Психофізика Фехнера Сформулював основний психофізичний закон (1850): з підвищенням інтенсивності подразнення у геометричній прогресії, інтенсивність відчуттів зростає лише в арифметічній. S=K*log R де S — інтенсивність відчуття, R — інтенсивність подразника, К — коефіцієнт, різний для різних видів чуттєвості. 2 Психофізика Фехнера Г. Фехнер дослідив та ввів у психологію поняття абсолютного порогу відчуттів та порогу чутливості до розрізнення (диференційного). Розробив основні методи психофізики: 1) Метод ледь помітної різниці. 2) Метод істинних та хибних випадків (постійних подразників). 3) Метод середньої помилки. 2 Психофізика Фехнера Фехнер намагався побудувати єдину науку – психофізику, яка вивчає закони функціонування духу та тіла, збудження та відчуття, їх кількісні взаємозв’язки. Цю науку він розділив на дві частини: • «внутрішню» психофізику (співідношення психічного та фізіологічного); • «зовнішню» психофізику (співідношення психічного та фізичного). 3 Розвиток психометрії Психометрія виникла як спроба виміру швидкості плину психічних процесів: • відчуттів та сприйняття, • найпростіших асоціацій. 3 Розвиток психометрії Першими, хто звернув увагу на вимір тривалості психічних процесів, були астрономи. Був встановлений факт індивідуальних розрізнень у швидкості сприйняття. Різниця у свідченнях між окремими спостерігачами була названа Ф. Бесселем «особистим рівнянням». 3 Розвиток психометрії Голландський фізіолог Ф. Дондерс (1818-1889) винайшов методику дослідження часу складних психічних процесів (1869). 3 Розвиток психометрії Німецький фізіолог Людвиг Ланге (1825-1885) здійснив розрізнення сенсорної та моторної реакцій та показав, що залежно від того, як налаштований досліджуваний, на сенсорний чи на моторний бік процесу, час реакції суттєво змінювався. З цього часу починаються дослідження установки. 3 Розвиток психометрії Френсіс Ґальтон (1822-1911) — англійський дослідник, географ, антрополог та психолог; засновник диференційної психології та психометрії. Праці: «Спадковий геній» (1869), «Дослідження людських здібностей та їх розвиток» (1883). 3 Розвиток психометрії У 1884 році організує психометричну лабораторію на Міжнародній виставці охорони здоров’я у Лондоні. За роки роботи лабораторії крізь неї пройшли більше ніж 9 тисяч досліджуваних, у яких вимірювались різні параметри: зріст, вага, розмір голови, час реакції, поріг чуттєвості та інше. Цитата «Усе, що можете порахувати, — рахуйте!» Ф. Гальтон 4 Фізіологічна психологія В. Вундта Вільгельм Вундт (1832-1920) – засновник експериментальної психології. Праці: «Лекції про душу людини та тварини» (1860), «Основи фізіологічної психології» (1874), «Психологія народів» (1920). 4 Фізіологічна психологія В. Вундта У 1879 році Вундт заснував у Лейпцизі першу експериментальну психологічну лабораторію, на базі якої виникла перша наукова психологічна школа, яка потім стала міжнародною. 4 Фізіологічна психологія В. Вундта У Вундта вчилось багато відомих психологів кінця ХІХ — початку ХХ століття: Е. Крепелін, Г. Мюнстерберг, Е. Тітченер, С. Холл, Дж. Кеттелл, О. Кюльпе, В.М. Бехтерєв, Н.Н. Ланге та інші. 4 Фізіологічна психологія В. Вундта В.Вундту належить перша програма побудови психології як самостійної експериментальної науки, яку він реалізував. Задачами психології В. Вундт вважав: 1. Аналіз процесів свідомості шляхом дослідження її елементів. 2. З’ясування того, яким чином ці елементи поєднуються. 3. Встановлення принципів, за якими єднаються елементи. 4 Фізіологічна психологія В. Вундта Вчення про зв’язок елементів: • Асоціативний (пояснення розвитку сприйняття та пам’яті); • Аперцептивний (пояснення розвитку мислення). 4 Фізіологічна психологія В. Вундта В.Вундт обмежувався дослідженням простих психічних процесів - відчуття та сприймання, часу реакції та інше, але, як вважав сам вчений, предметом його досліджень була свідомість. Надалі цей напрямок виріс у структуалізм — одна з течій у психології ХІХ століття. 4 Фізіологічна психологія В. Вундта Друга частина програми В. Вундта – «психологія народів», яка мала б вивчати свідомість представників різних народів, міфологію і таке інше. 5 Структуралізм Е.Тітченера Едвард Тітченер (1867-1928) — англоамериканський психолог - експериментатор, засновник структуралізму. Праці: «Нариси психології» (1896), «Експериметальна психологія» (1905). 5 Структуралізм Е.Тітченера Предмет психології – вивчення свідомого досвіду. У дослідженні свідомого досвіду необхідно запобігати «помилки стимулу». Метод — систематичної експериментальної інтроспекції. Суть структуралізму — не синтез елементів за допомогою аперцепції (Вундт), а розкладання складного усвідомленого досвіду на складові. 5 Структуралізм Е.Тітченера Три основні елементи структури свідомості: • відчуття; • образи; • емоційні стани. У «Нарисах психології» (1896) подав перелік відчуттів з 44000 найменувань, з яких 32820 були зорові, 11600 — слухові. 6 Дослідження пам`яті Г.Ебінгауза Герман фон Ебінгауз (1850-1909) — німецький психолог-експериментатор. Праці: «Про пам’ять», «Принципи психології» (1902) та «Нариси з психології» (1908). 6 Дослідження пам`яті Г.Ебінгауза Експериментальним шляхом довів можливість вивчення вищих психічних функцій, зокрема, пам’яті. Проводив експерименти з осмисленим та беззмістовним матеріалом, побудував криву забування, яка описала залежність збереження матеріалу в пам’яті від часу. Він також запропонував більшість методів дослідження пам’яті. Зростаюча кількість досліджень з психології наприкінці ХІХ століття привела до відокремлення психології від філософії. Цей факт підтверджується тим, що у 1889 році в Парижі відбувся перший психологічний конгрес, та його проведення надалі стало регулярним. Тема 12: Неофрейдизм Розвиток неофрейдизму 1 2 Соціальний психоаналіз (К.Хорні, Е.Фромм, Г.Салліван, Е.Берн) Дитячий психоаналіз у працях А. Фрейд та М.Кляйн Розвиток соціального психоаналізу (К. Хорні, Е. Фромм, Г. Салліван, Е. Берн) Розвиток неофрейдизму: Розроблений дитячий психоаналіз (А. Фрейд та М. Кляйн, Е. Еріксон, Д.Боулбі) Розроблений тілесно-орієнтований підхід (В.Райх) Вирішувались окремі проблеми, пов’язані з психоаналітичним підходом до міфів, проблемами волі (К. Абрахам и О.Ранк) Вдосконалюється психотерапевтична процедура (Ш.Ференці) 1 Соціальний психоаналіз Карен Хорні (1885-1952) — американський психолог та психоаналітик. Праці: «Нові шляхи у психоаналізі» (1939), «Невроз та особистісне зростання» (1950) 1 Соціальний психоаналіз У теорії Хорні заперечувалися: • • • • • пансексуалізм Фрейда; комплекс Едипа; інстинкт смерті (танатос); структурний розподіл психіки; визначальна роль дитинства та його інфальтильно-сексуальних фаз; • сексуальна етіологія неврозів. 1 Соціальний психоаналіз Основні поняття теорії Хорні: Базальна тривога – «почуття дитини, самотньої та беззахистної у потенційно ворожому їй світі». Базальна ворожість — дитина не в змозі виявити ворожість до своїх батьків. Два рівні тривоги: • фізичний; • психологічний. 1 Соціальний психоаналіз Образ Я (знання про себе та ставлення до себе) Формує Нормальний розвиток особистості — у випадку, коли три образи «Я» збігаються. Я-реальне Розбіжність призводить до невротизації особистості. Я-ідеальне Я очами інших людей 1 Соціальний психоаналіз Для подолання тривоги людина вдається до психологічного захисту (мета знизити конфлікт людини та суспільства). Прагнення до людей (поступливий тип) 3 типи захисту прагнення від людей (відсторонений тип) прагення проти людей (агресивний тип) 1 Соціальний психоаналіз агресивний тип особистості нарцистичний гордовито - агресивний перфекціоністський 1 Соціальний психоаналіз Ерік Фромм (1900-1980) — німецький соціолог, філософ, психолог, псхоаналітик, один із засновників неофрейдизму та фрейдомарксизму. Праці: «Втеча від свободи» (1941), «Людина така як вона є» (1947), «Анатомія людської деструктивності» (1973), «Мати або бути» (1976). 1 Соціальний психоаналіз Створив теорію гуманістичного психоаналізу у якій поєднав теорію З. Фрейда та теорію К. Маркса. Фромм намагався перенести акцент з біологічних мотивів людської поведінки у психоаналізі на соціальні фактори, показати що «людська натура — пристрасті людини та її тривоги — це продукт культури». 1 Соціальний психоаналіз Визнавав соціальне довкілля дуже важливим фактором розвитку особистості. Рушійні сили розвитку: • потреба в укоріненні; • потреба в індивідуалізації. Розглядає розвиток суспільства з точки зору задоволення цих потреб. Єдиним почуттям, яке допомагає людині примирити ці дві протилежні потреби, є любов. 1 Соціальний психоаналіз Вплив протилежних тенденцій Використання захисту Невроз 1 Соціальний психоаналіз Типи психологічного захисту: • садизм; • мазохізм; • конформізм; • деструктивізм. 1 Соціальний психоаналіз Два способи реалізації внутрішньої природи людини: • спосіб «мати» - орієнтація на зовнішній бік розвитку; • . спосіб «бути» - орієнтація на внутрішній бік розвитку. 1 Соціальний психоаналіз Гаррі Стек Салліван (1892-1949) — американський психолог та психіатр, представник неофрейдизму, засновник інтерперсонального психоаналізу. Праці: «Напруження , які викликають війну» (1950), «Інтерперсональна теорія психіатрії» (1953), «Психіатричне інтерв’ю» (1954). 1 Соціальний психоаналіз В основі інтерперсональної теорії психіатрії є: - принцип комунального (суспільного) існування; принцип функціональної активності; принцип організації. Особистість – не вроджена якість, а формується в процесі спілкування дитини з оточуючими. Цитата «Особистість — це модель повторюваних міжособистісних, інтерперсональних відносин». Г.С. Салліван 1 Соціальний психоаналіз Виділяє дві провідні потреби людини: • • потреба у ніжності; потреба в уникненні тривоги та страху (провідна, визначає формування Ясистеми). Для подолання напруженості формуються динамізми — моделі енергетичних трансформацій, спосіб накопичення досвіду, знань, необхідних для задоволення потреб, для адаптації. 1 Соціальний психоаналіз Виділяє три структури Я-системи: хороше Я не-Я погане Я 1 Соціальний психоаналіз Ерік Берн (1910-1970) — американський психолог та психіатр. Відомий насамперед як розробник трансактного аналізу та сценарного аналізу. Праці: «Психіка у дії» (1947), «Трансактний аналіз у психотерапії» (1953), «Ігри, у які грають люди» (1961). 1 Соціальний психоаналіз Особистість — комплекс інтерперсональних відносин. Берн зосередив увагу на «трансакціях» (від англ. trans — префікс, що означає рух від чогось до чогось та англ. action - «дія»), які лежать в основі міжособистісних взаємин. Деякі види трансакцій, які мають у собі приховану мету, він називає іграми. 1 Соціальний психоаналіз Розглядає три его-стани: Дорослий, Батьки та Дитина (які не є фрейдівськими Я, Над-Я та Воно). Вступаючи в контакт з навколишнім середовищем, людина, на думку Берна, завжди знаходиться в одному з цих станів Дорослий Батько Дитина 2 Дитячий психоаналіз Анна Фрейд (1895-1982) — британський психолог та психоаналітик австрійського походження, молодша дочка засновника психоаналізу Зигмунда Фрейда. Разом із Мелані Кляйн вважається засновником дитячого психоаналізу. Праці: «Вступ до психоаналізу для педагогів», «Его та механізми захисту» (1936), «Псіхоаналітичне лікування дітей» (1946). . 2 Дитячий психоаналіз Основні моменти: У структурі психіки акцент переноситься з Ід на Его. - Ід представлено агресивними та сексуальними потягами. Сексуальний розвиток проходить ряд стадій, які характеризуються проявом агресивної поведінки. У процесі розвитку у дитини виробляється ряд захисних механізмів. 2 Дитячий психоаналіз Дитячий розвиток розуміла як процес поступової соціалізації дитини, який підкоряється закону переходу від принципу задоволення до принципу реальності. Розробила методи роботи з дітьми, в тому числі ігрові, положення психоаналітичної теорії перероблялись Анною для прикладної допомоги батькам та дітям у їх взаємодії. Цитата «Я не вважаю себе гарним предметом для біографії. Мабуть, усе моє життя можна описати одним реченням — я працювала з дітьми!» А. Фрейд 2 Дитячий психоаналіз Мелані Кляйн (1882-1960) — британський психоаналітик австрійського походження, яка стояла біля витоків дитячого психоаналізу, ігрової психоаналітичної терапії та теорії об’єктних відносин. Праці: «Заздрість та подяка» (1957), «Розповідь про психоаналіз дитини» (1961). 2 Дитячий психоаналіз • Розробила концепцію об’єктивних відносин. • Розширила зміст поняття «трансфер» (перенос). • Розробила концепцію проективної ідентифікації. • Розробила техніку аналізу на ґрунті інтерпретації дитячої гри. 2 Дитячий психоаналіз Ерік Еріксон (1902-1994) – американський психолог німецького походження. Відомий, насамперед, своєю теорією стадій психосоціального розвитку, а також як автор терміну «криза ідентичності». Праці: «Дитинство та суспільство» (1950), «Молодий Лютер» (1958), «Ідентичність» (1968). Розвиток психоаналізу та неофрейдизму Філософські концепції безсвідомого Дослідження психопатології 1950 К.Хорні: «Невроз та особистісний ріст» 1912 А.Адлер: «Практика та теорія індивідуальної психології» 1912 К.Юнг: аналітична психологія 1895 З.Фрейд, Й. Брейер «Дослідження істерії» 1953 Е.Берн: “Транзактний аналіз в психотерапії” 1955 Г.Салліван: “Інтерперсональна теорія психіатрії” 1947 Е.Фромм: «Втеча від свободи» 1957 М.Кляйн "Заздрість та подяка" 1946 А.Фрейд «Психоаналітичне лікування дітей» 1968 Е.Еріксон «Ідентичність» Тема 13: Становлення та розвиток біхевіоризму Становлення та розвиток біхевіоризму 1 Витоки біхевіоризму 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) 1 Витоки біхевіоризму БІХЕВІОРИЗМ (від англійської behavior — поведінка) — напрямок у американській психології, який затвердив її предметом поведінку, що розуміється як сукупність об’єктивних реакцій на зовнішні стимули і не потребує для свого пояснення звернення до психічних явищ. Виник у США та став реакцією на структуалізм В. Вундта та Е. Тітченера, а також на американський функціоналізм. 1 Витоки біхевіоризму Уявлення про рефлекс (Р. Декарт) Витоки біхевіоризму Еволюційний асоціанізм (Г. Спенсер) Функціоналізм (В. Джеймс) Філософія позитивізму (О. Конт) Дослідженя Е. Торндайка, І.П. Павлова 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона У 1913 році виходить стаття Уотсона «Психологія з точки зору біхевіориста», яка започаткувала цей напрям. У цій статті автор піддає критиці психологію за суб’єктивізм, а також практичну марність. Цитата «... свідомість з її структурними одиницями, елементарними відчуттями, чуттєвими тонами, увагою, сприйняттям, уявленням є лише самими невизначеними виразами». Дж. Уотсон. 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона Дж. Уотсон критикує традиційну психологію свідомості за її марність для суспільної практики та ставить для психології завдання вивчення поведінки (а не свідомості) об’єктивним шляхом із метою контролю над нею. 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона Як предмет дослідження біхевіористи обрали тільки феномени спостереження (поведінка або реакції), а як об’єкт — живих істот нездатних до інтроспекції, тобто тварин. Головним гаслом біхевіористів стала схема «стимул - реакція» (S → R), основною проблемою – навичка і навчання, основною метою — отримання відповіді на питання про те, яка реакція слідує за яким стимулом та який стимул передує визначеній реакції. 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона Дж. Уотсон запропонував класифікацію реакцій за двома основними підставами — локалізації (внутрішні та зовнішні) та походження (спадкові та набуті). 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона Зовнішні набуті Наприклад: ___________________ _______________________________ _______________________________ Внутрішні набуті Наприклад: _____________________ _________________________________ _________________________________ Зовнішні вроджені Наприклад:____________________ _______________________________ _______________________________ _______________________________ _ Внутрішні вроджені Наприклад: _____________________ _________________________________ _________________________________ _________________________________ 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона У 1919 році Дж. Уотсон разом зі своєю аспіранткою Розалі Рейнор провели експеримент з Маленьким Альбертом із метою показати, що емоційні реакції — результат научіння (обумовлення). Вироблення умовного рефлексу страху в людини. 2 Класичний біхевіоризм Дж. Уотсона Підхід Уотсона був молекулярним та зводився до уявлення про те, що поведінка є сумою окремих реакцій, які можуть бути викликані певними стимулами, і тому вона може контролюватися та моделюватися. Для біхевіоризму Дж. Уотсона характерне ігнорування активного початку у психіці людини, розгляд її як істоти, що реагує лише на зовнішні фактори. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Критика біхевіоризму пролунала у першу чергу з боку самих біхевіористів. На початку 20-х років Роберт Вудвортс пропонує врахувати так звані «проміжні детермінанти» (проміжні змінні) — зміни, що відбуваються в організмі після впливу стимулу: (стимул — організм — реакція) (S O R ) 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Едвард Толмен у працях «Поведінка як молярний феномен» (1930), «Цільова поведінка у тварин і людини» (1932) запропонував інший, молярний підхід до розуміння поведінки людини та тварини, де висунув ідею цілісності поведінки а не зведення її до суми складових, значне місце приділяв поняттю мета поведінки. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Е. Толмен зробив біхевіоризм когнітивним, коли ввів термін «когнітивна карта» (мережа стимулів-знаків, за якими тварина орієнтується в лабіринті). Толмен наполягав на тому, що поведінка не зводиться до вироблення рухових навичок. За його експериментальними даними, організм поступово засвоює обстановку, будує пізнавальну («когнітивну») карту того шляху, яким необхідно рушати для розв’язання задачі. Научіння — це когнітивна дія. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Кларк Халл підтримав ідею Вудвортса про проміжні змінні та запропонував аналізувати поведінку людини та тварини з точки зору потреб (теорія зниження потреб). Для того щоб стимул викликав реакцію, він повинен відповідати визначеній потребі. Потреба викликає активність організму. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Халл підкреслює вирішальну роль підкріплення в утворенні навички. Він теоретично та експериментально розробив та математично розрахував залежність реакції від характеру підкріплення, сили навички, часу надання підкріплення. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Беррес Фредерік Скіннер (1904-1990) — американський психолог, засновник оперантного біхевіоризму. Праці: «Поведінка організмів» (1938), «Наука та поведінка» (1953), «По той бік свободи та гідності» (1971). 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Скіннер визнає класичну схему біхевіоризму : S → R. Згідно з концепцією Скіннера, усі види реакцій людей та тварин можна поділити на: безумовні; умовні; оперантні (ідуть від самого організму, тобто недетерміновані ззовні безпосередньо в даний момент). 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) ПОВЕДІНКА безумовнорефлекторна умовнорефлекторна відповідь на стимул оперантна Виникає спонтанно та визначається як обумовлення; відіграє вирішальну роль в адаптації до зовнішніх умов. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Для дослідження оперантних реакцій використовував «ящик Скіннера». Перебуваючи у скрутних умовах організм випромінює реакції. Якщо якась реакція підкріплюється — вона закріплюється та в подібних умовах виникає з більшою вірогідністю. 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) Отримані на тваринах дані Скіннер переносить на людину. Розробляє програмоване навчання, яке ґрунтується на підкріпленні, а також методи корекції поведінки (поведінкова психотерапія). 3 Необіхевіоризм (Е. Толмен, К. Халл, Б. Скіннер) 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) Альберт Бандура (1925) — канадський психолог (українець за походженням), відомий своїми працями з теорії соціального научіння. Праці: «Принципи модифікації поведінки» (1969), «Теорія соціального научіння» (1971). 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) Зв’язок між стимулом та реакцією непрямий, вводить проміжний механізм — когнітивні процеси особистості. Не саме собою підкріплення є ефективним фактором поведінки, а те, що саме людина думає про це підкріплення. Не завжди ми вчимося на власному досвіді, а примірюємо чужі моделі поведінки на себе. 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) Не завжди ми вчимося на власному досвіді, а примірюємо чужі моделі поведінки на себе. Експерименти з лялькою Бобо (1961). За Скіннером, той, хто контролює підкріплення, контролює поведінку. За Бандурою, той, хто контролює «моделі» наслідування в суспільстві, контролює поведінку. 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) Джуліан Роттер (1916-2014) — американський психолог, автор теорії соціального научіння, теорії локусу контролю. Праці: «Соціальне научіння та клінична психологія» (1974). 4 Соціальний біхевіоризм (А.Бандура, Дж. Роттер) Розвиває когнітивний біхевіоризм. Людина — істота цілеспрямована. На її поведінку мають вплив не тільки навички (рефлекси), але й очікування, цінність підкріплення, психологічна ситуація. Історичне значення біхевіоризму: 1. Біхевіоризм як течія у психології став протестом проти психології свідомості, структуралізму Е. Тітчинера і водночас проти функціоналізму В. Джеймса. 2. Залишаючись до середини 60-х років провідним психологічним напрямком в Америці, біхевіоризм надав психології багато корисних ідей та методик. 3. Біхевіористи отримали багато емпіричних фактів, які стосуються поведінки людини та тварини (криві научіння, вплив позитивного та негативного підкріплення тощо). 4. Була створена наука про поведінку, дослідження якої посприяли становленню об’єктивного підходу в психології. Біхевіоризм критикували представники різних напрямків у психології, в основному з таких причин. 1. Біхевіоризм не аналізує минуле індивіда, якщо воно прямо не стосується феноменів поведінки, які досліджуються (найчастіше научіння), а тому він виявився неісторичним. 2. Перебільшене значення стимулів зовнішнього середовища призводило біхевіористів до заперечення ролі інстинктів та спадковості у поведінці індивіда (біологічних детермінант поведінки). 3. Біхевіоризму притаманно перенесення фактів, отриманих при дослідженні тварин, на поведінку людей. Таким чином, заперечуються свідомість та соціальні фактори в поведінці людини. Розвиток біхевіоризму 1913 Дж. Уотсон «Психологія з точки зору біхевіориста» Поняття рефлексу Е. Торндайк, І. Павлов Позитивізм и прагматизм Функціоналізм 1898 Е. Торндайк: Закони научіння у тварин 1943 К.Халл «Принципи поведінки» Теорія зниження потреб 1932 Е.Толмен «Цілеспрямована поведінка у тварин та людини» 1918 Р. Вудвортс: S O R 1953 Б. Скіннер Оперантний біхевіоризм 1960–ті рр. А. Бандура, Дж. Роттер Теорії соціального научіння Тема 11: Становлення та розвиток психоаналізу Становлення та розвиток психоаналізу 1 Джерела виникнення психоаналізу 2 Класичний психоаналіз З.Фрейда 3 Індивідуальна психологія А.Адлера 4 Аналітична психологія К.Г.Юнга 1 Джерела виникнення психоаналізу теорія особистості та психопатології; Психоаналіз: метод терапії особистісних розладів; концепція суспільства та історії людських цивілізацій. Цитата «Копернік переніс людство з центру світу на його край, Дарвін змусив визнати його спорідненість із тваринами, а Фрейд довів, що розум не хазяїн у власному будинку». 1 Джерела виникнення психоаналізу Джерела психоаналізу: 1. Філософські концепції безсвідомого (Г. Лейбніц, І. Гербарт, Г. Фехнер). 2. Дослідження психопатології Жан Шарко та Пьер Жане: емоційні фактори часом відіграють більш важливу роль у виникненні хвороби, ніж фізичні причини. Використання гіпнозу для лікування істерії (П. Жане). 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда Зигмунд Фрейд (1856-1939) народився в Моравії, яка на той час належала Австрії. Закінчив медичний факультет Віденського університету. Став практикуючим лікарем. У 1885-86 роках працював у Парижі під керівництвом Ж. Шарко (метод гіпнозу при лікуванні істерії — катартичний метод). У 1895 році виходить книга Фрейда, яка була написана разом з віденьским лікарем Йозефом Брейером «Дослідження істерії». Цю подію вважають початком психоаналізу. 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда У структурі психіки Фрейд виокремив: • свідомість; • передсвідомість; • безсвідоме. Особистість складається з 3-х компонентів: • Ід (воно) — має безсвідомі сексуальні (ерос, лібідо) та агресивні потяги (танатос), підкоряється принципу задоволення. Головне джерело енергії. • Супер-его ( Над-Я) — система культурних та моральних норм, які складаються у процесі виховання, виконує роль внутрішнього цензора. • Его (Я) — посередник між Воно та Над-Я, підкоряється принцину реальності. 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда Безсвідоме — виштовхнуті потяги та бажання, які людина не може прийняти. Людина не може занурюватися у безсвідоме, але воно з’являється у символічній формі у сновидіннях, помилкових діях, забуванні тощо. Щоб дістатися до безсвідомого Фрейд відмовився від гіпнозу та запропонував методи аналізу сновидінь, обмовок, помилкових дій, спогадів, жартів. 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда У результаті конфлікту Воно та Над-Я виникає напруження. Дуже великий тиск на Я (Его) → тривога — показник того, що Его у небезпеці. 3 типи тривоги за Фрейдом: • об’єктивна — під впливом реальної небезпеки в реальному світі; • невротична — страх зазнати покарання за виникнення бажань Ід; • моральна — побоювання заслужити осуд. 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда Щоб розрядити напругу, Его використовує захисні механізми — підсвідоме викривлення та заперечення реальності. Види психологічного захисту за Фрейдом: 1. Заперечення 2. Проекція 3. Раціоналізація 4. Заміщення 5. Реактивне утворення 6. Регресія 7. Придушення 8. Сублімація 2 Класичний психоаналіз З. Фрейда Важливу роль у вченні Фрейда відіграє сексуальний розвиток. Базові риси особистості формуються впродовж перших п’яти років життя дитини. Психосексуальні стадії розвитку особистості: • оральна фаза (від народження до 1,5 — 3 роки) — задоволення від смоктання грудей матері; • анальна фаза (від 3 до 5 років) — пов’язана з приємними відчуттями, які дитина отримує від екскреторної діяльності товстої кишки і сечового міхура; • фалічна фаза (від 5 до 7 років) — сексуальне дослідження, формування Едипового комплексу у хлопчиків та комплексу Електри у дівчаток; • латентна стадія (від 7 до 12 років); • генітальна стадія (від 12 до 18 років). Порушення, фіксування на будь-якій стадії призводить до формування специфічних рис особистості, до проблем та неврозів у дорослому житті. 3 Індивідуальна психологія А. Адлера Альфред Адлер (1870-1937) один із перших однодумців Фрейда, який першим і відійшов від його вчення, засновник системи індивідуальної психології. Праці: «Практика та теорія індивідуальної психології», «Сенс життя», «Наука життя». 3 Індивідуальна психологія А. Адлера Розбіжності з теорією Фрейда: • заперечував домінуючу роль Ід; • поведінка людини визначається соціальними факторами; • підкреслював єдність та узгодженість особистості. Рушійною силою розвитку є почуття неповноцінності. Причини виникнення: 1) фізичні дефекти; 2) неправильне виховання (розбещені або байдужі діти). 3 Індивідуальна психологія А. Адлера Почуття неповноцінності + прагення до переваги = механізми компенсації та надкомпенсації Почуття неповноцінності + мета у житті = індивідуальний стиль життя (поведінкові типи або прийоми, за допомогою яких ми компенсуємо свою неповноцінність, формуються у ранньому дитинстві). 3 Індивідуальна психологія А. Адлера Ввів поняття соціального інтересу (прагення до співробітництва) + рівень активності = o керуючий тип особистості; o отримуючий тип особистості; o уникаючий тип особистості; o соціально-користний тип особистості. 3 Індивідуальна психологія А. Адлера Дослідження зв’язку порядку народження та особистості людини. У 30-ті роки переглядає свою теорію, вводить поняття «сенсу», вибудовує нову систему - «Наука жити». 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Карл Густав Юнг (1875-1961) швейцарський психіатр, філософ, психолог, засновник аналітичної психології. Праці: «Психологія безсвідомого» (1912), «Теорія психоаналізу» (1914), «Психологічні типи» (1923). 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Відмінності від теорії Фрейда: • лібідо — в цілому психічна енергія людини, а сексуальність — лише один з множини проявів цієї енергії; • сферу безсвідомого поділяє на особисте та колективне безсвідоме; • людина визначається не тільки минулим, але і майбутнім; • формування особистості не закінчується до 5 років; • заперечення Едипового комплексу. 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Структура особистості за Юнгом: Індивідуальне (особисте) безсвідоме — виштовхнуті бажання, забуті враження. Колективне безсвідоме — має весь духовний спадок людскої еволюції, який народжується кожен раз спочатку у мізках окремої людини . Колективне безсвідоме має такі архетипи: • Самість; • Персона; • Аніма/Анімус; • Тінь. 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Архетипи діють як заряджені енергетичні центри, які потребують розрядки, мають вплив на наші думки, почуття та вчинки. Процес становлення Самості — індивідуація -усвідомлення раніше неусвідомлених потреб та прагнень, урівноваження та гармонізація свідомого та безсвідомого (35-40 років). Регресивний розвиток особистості — інфляція. 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Ввів поняття екстраверсії/інтроверсії. Розробляє теорію психологічних типів. В основі є два критерії: Функції психіки: • мислення; • почуття; • відчуття; • інтуїція. Спрямованість особистості: • екстраверсія; • інтроверсія. Поєднання спрямованостей та функцій дає 8 основних типів особистості. 4 Аналітична психологія К. Г. Юнга Розробив словесно-асоціативний тест. Цитата «Все, що дратує в інших, може вести до розуміння себе». К.Г. Юнг Становлення психоаналізу Философські концепції безсвідомого Дослдіження психопатології Тема 14: Ґештальтпсихологія. Теорія поля К. Левіна Ціле не завжди дорівнює сумі його частин 1 Джерела виникнення ґештальтпсихології 2 Засновники ґештальтпсихології 3 Теорія поля К. Левіна 1 Джерела виникнення ґештальтпсихології Ґештальтпсихологія (нім. gestalt — образ, форма) – напрямок у західній психології, який виник у Німеччині у першій третині ХХ ст. та висунув програму вивчення психіки з точки зору цілісних структур (ґештальтів), первинних відносно своїх компонентів. Ґештальтпсихологія виступила всупереч структуралізму В. Вундта та Е. Тітченера, проти принципу розчленування свідомості на елементи (психологія «цегли та розчину»). 1 Джерела виникнення ґештальтпсихології • І. Кант: сприйняття - це не пасивне враження і не комбінація чуттєвих елементів, а активна організація елементів у з’язний, узгоджений досвід. Розум надає визначену форму результатам сприйняття. • Франц Брентано у психології не можна розглядати ізольовані реакції, свідомість необхідно розглядати в її цілісності. • Ернст Мах – австрійський фізик, «Аналіз відчуттів» (1885 р.) - аналіз сприйняття геометричних форм та мелодій. • Християн фон Еренфельс австрійський філософ та психолог, учень Брентано. Праця «Про гештальт-якості» (1890), поширив поняття «гештальт-якість». • В. Джеймс підкреслював цілісність сприйняття. • Зміни у фізиці: на зміну принципу атомізму прийшла концепція силового поля. 2 Засновники ґештальтпсихології Макс Вертгеймер (1880 - 1943) народився у Празі. У 18 років вступив на факультет правознавства. Далі почав вивчати філософію, відвідував лекції Еренфельса. У 1904 році він захищає докторську дисертацію у Вюрцбурзькому університеті у О. Кюльпе. Праці: «Продуктивне мислення» (1943). 2 Засновники ґештальтпсихології У 1912 р. виходить стаття «Експериментальні дослідження уявного руху». Вертгеймер за допомогою тахістоскопа досліджував ілюзію руху (фі - феномен). Спостерігач дивився на 2 послідовно освітлювані лінії. При визначеному інтервалі між освітленням 1-ї та 2-ї лінії (60 мсек) складалося враження руху лінії. . Ціле (рух лінії світла) було відмінне від суми його складових (двох непорушних світлових променів). 2 Засновники ґештальтпсихології Стаття Вертгеймера стимулювала безліч досліджень процесу сприйняття. Ми сприймаємо предмети у тій самій манері, як сприймаємо уявний рух — тобто як єдине неподільне ціле, а не як набори окремих відчуттів. 2 Засновники ґештальтпсихології Вертгеймер займався вивченням процесу вирішення задач, творчого, продуктивного мислення. «Мислення полягає у розгляданні, усвідомлені структурних особливостей та структурних вимог; у діях, які відповідають цим вимогам та визначаються ними, і, тим самим, у зміні ситуації в напрямку покращення її структури...». 2 Засновники ґештальтпсихології Курт Коффка (1886-1941) народився та виріс у Берліні, у ньому ж отримав освіту в місцевому університеті, виявив виключну цікавість до природничих наук та філософії. У подальшому він вивчав психологію під керівництвом Карла Штумпфа та отримав докторський ступінь у 1909 році. У 1910 році почав своє співробітництво з Вертгеймером та Келером у стінах Франкфуртського університету. Праці: «Перцепція: вступ у гештальт-теорію» (1922), «Принципи ґештальт-психології» (1933). 2 Засновники ґештальтпсихології Вольфганг Кьолер (1887-1967) ) народився в Естонії. Коли йому було 5 років, сім’я переїхала на північ Німеччини. Освіту здобув в університетах Тюбінгена, Бонна та Берліна, де у 1909 році захистив докторську дисертацію під керівництвом К. Штумпфа. У 1913 році здійснив подорож на Канарські острови, де на острові Тенеріфе протягом 7 років вивчав поведінку шимпанзе. Праці: «Физичні ґештальти у спокої та стаціонарному стані» (1920), «Інтелект людиноподібних мавп» (1924), «Ґештальт-психологія» (1929). 2 Засновники ґештальтпсихології Принципи організації сприйняття: 1. Фактор близькості. Елементи, які наближені одне до одного у просторі або у часі, здаються нам поєднаними в групи, та ми намагаємся сприймати їх разом. 2 Засновники ґештальтпсихології 2. Фактор безперервності (спільної долі). У нашому сприйнятті існує тенденція рухатись у напрямку, який дозволяє пов’язувати емелементи спостереження в безперервну послідовність або надавати їм визначеної орієнтації. 2 Засновники ґештальтпсихології 3. Фактор подібності. Подібні елементи сприймаються нами сумісно, утворюючи замкнені групи. . 2 Засновники ґештальтпсихології 4. Фактор замкненості. У нашому сприйнятті існує тенденція до завершення незакінчених предметів та заповнення пустих проміжків. 2 Засновники ґештальтпсихології 5. Фактор простоти. За будь-яких умов ми намагаємся бачити фігури настільки завершеними, наскільки це можливо: прегнантна форма. 2 Засновники ґештальтпсихології 6. Фігура-фон. Ми намагаємся зорганізувати наше сприйняття таким чином, щоб бачити об’єкт (фігуру) та задній план (фон), на тлі якого вона з’являється. 2 Засновники ґештальтпсихології У результаті досліджень поведінки шимпанзе В.Кьолер запропонував поняття «інсайт» - раптове усвідомлення або осягнення проблеми. Тварина або людина повинні побачити взаємозв`язок між окремим частинами проблеми, перш ніж відбудеться інсайт. Научіння передбачає реорганізацію або реструктуризацію психологічного середовища. 2 Засновники ґештальтпсихології Прийняття рішення у нестандартній ситуації здійснюється в три етапи: 1) Спочатку відбувається спроба відомими способами вирішити 1 завдання (на підставі ґештальту, що був попереду). 2) Далі усвідомлюється неспроможність цих спроб, і, як наслідок, 2 діяльність блокується. Сенс цього етапу в руйнуванні попереднього ґештальту, «розчистці будівельного майданчика». 3 3) Нарешті, відбувається інсайт — раптове осяяння завдяки новому сприйняттю ситуації або новому ґештальту. 3 Теорія поля К. Левіна Курт Левін (1890-1947) народився у Німеччині. Освіту здобув в університетах Фрайбурга, Мюнхена та Берліна. Докторську дисертацію з психології захистив у К. Штумпфа у 1914 році в Берліні, де також вивчав математику та фізику. 3 Теорія поля К. Левіна Творець топологічної психології (теорії поля). Топологія — розділ геометрії. Використовував концепцію силового поля для пояснення поведінки особистості у термінах впливу на її поля соціальних сил. Запропонував формулу: V = f (P, U) де V – поведінка; P – особистісні фактори!, U – навколишнє середовище. 3 Теорія поля К. Левіна Особистість та середовище можна уявити у вигляді зон та областей. Левін залучає терміни топології. Особистість: m — сенсомоторна прикордонна зона, яка виконує роль посередника між навколишнім світом (U) та внутрішньоособистісними (IP) областями. Внутрішньоособистісні області поділяються на центральні (Z) та переферичні (Р). 3 Теорія поля К. Левіна У внутрішньоособистісних зонах може виникати напруження, крізь переферичні зони воно виходить назовні (має прояв у мові, русі) та стає помітним для оточуючих. Якщо зовнішні кордони, які утримують напругу, виявляються досить щільними, напруга може розповсюдитися на усі центральні зони особистості. Нерозряджена напруга провокує виникнення неврозів. 3 Теорія поля К. Левіна Людина знаходиться у психологічному полі, яке називається годологічний простір (від грец. hodos — шлях). Годологічний простір містить усі події минулого, теперішнього та майбутнього, які можуть мати вплив на наше життя. Різні зони психологічного поля мають різну валентность (+ або -). 3 Теорія поля К. Левіна Згідно з поглядами Левіна, поведінка є чергуванням циклів виникнення напруженості та подальшої дії для її усунення. Вирізняє два роди потреб — біологічні та соціальні (квазіпотреби). Розглядав вольову та польову поведінку. 3 Теорія поля К. Левіна Під керівництвом Левіна проведено багато цікавих експериментів: Б. Зейгарник (ефект незавершеної дії), А. Карстен (психологічне пересичення), Т. Дембо (експериметальне дослідження гніву), М. Овсянкіна (феномен замісної діяльності), Ф. Хоппе (рівень домагань). Цитата «Без теорії експеримент сліпий та глухий». К. Левін 3 Теорія поля К. Левіна У 1933 році К. Левін емігрував до США, де зайнявся вивченням групової динаміки, питаннями лідерства, конфлікту, стилів керівництва, впливу соціального ладу на особистість. Одним із перших почав створювати групи соціально-психологічного тренінгу. Розвиток ґештальтпсихології Ідея цілісності у психології та філософії (І.Кант, Ф.Брентано, Е.Мах, У.Джеймс). 1922 В.Келер «Фізичні ґештальти у спокої та стаціонарному стані» 1894 О.Кюльпе Вюрцбурзька школа 1890 Х.Еренфельс «Про ґештальт-якості» 1912 М.Вертгеймер: «Експериментальне дослідження уявного руху» 1936 К.Левін «Принципи топологічної психології» 1922 К.Коффка: «Перцепція: вступ у ґештальт-теорію» 1951 Ф.Перлз «Ґештальттерапія" Тема 15: Гуманістична психологія Становлення та розвиток гуманістичної психології 1 Витоки гуманістичної психології 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу 3 Особистістноорієнтований підхід К.Роджерса 4 Екзистенціоналізм В.Франкла 1 Витоки гуманістичної психології Гуманістична психологія — напрямок, який виник на початку 60-х років ХХ ст. у США та позиціонується його засновниками як «третя сила» у психології, яка є альтернативою психоаналізу та біхевіоризму. У його основі лежить філософія екзистенціоналізму, яка протиставляє себе позаособистісному «об’єктивному» методу наукового пізнання. У гуманістичній психології як основний предмет аналізу є: вищі цінності, самоактуалізація особистості, творчість, любов, свобода, відповідальність, автономія, психічне здоров’я, міжособистісне спілкування. 1 Витоки гуманістичної психології Ідея цілістності у теоріях О. Кюльпе, В. Джеймса та гештальт-психологів Витоки гуманістичної психології: Ідея цілісності та унікальності людини в теоріях А. Адлера, К. Хорні, Е. Еріксона та ін. Екзистенціальна філософія (С. К`єркегор, Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, А. Камю та ін.) Соціальна ситуація розвитку 1 Витоки гуманістичної психології Гордон Олпорт (1897-1967) — американський психолог, творець теорії рис особистості. Особистість — це психофізіологічна система, що розвивається та є відкритою, ядро якої складає людське Я та особливістю якої є прагення до самоактуалізації. Вважається попередником гуманістичної психології. 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Абрахам Маслоу (1908-1970) народився в Брукліні, отримав класичну біхевіористку освіту у Вісконсинському університеті. Праці: «Мотивація та особистість» (1954), «До психології буття» (1962). Цитата «Саме прекрасна програма Уотсона привела мене у психологію. Але її фатальна слабкість полягає в тому, що вона гарна лише для лабораторії та в лабораторії... Вона не створює уявлення про людину, філософію життя, концепцію людскої натури. Вона не створює орієнтирів для життя, цінностей, вибору. Це лише спосіб збору даних про поведінку, того, що ви можете бачити, торкатися та чути за допомогою органів чуття» . А. Маслоу 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу На противагу панівним тоді біхевіоризму та психоаналізу Маслоу вважав, що сутність людини початково позитивна та має напрямок постійного розвитку. У цьому випадку мета психології полягає в тому, щоб «допомогти людині виявити в собі те, що у неї вже закладене». 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу У 40-х роках створює теорію мотивації (на підставі поняття інстинкту). «Піраміда потреб» А. Маслоу: 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Кожна людина має вроджене прагнення до самоактуалізації - прагнення до максимального розкриття своїх здібностей та задатків. Стадії самоактуалізації досягає не більше 2% людей. 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Маслоу вивчав особливості видатних людей (А. Лінкольна, Т. Джефферсона, А. Енштейна, Е. Рузвельта, У. Джеймса, А. Швейцера, М. Вертгеймера), виокремив головні риси особистості, що самоактуалізується. 2 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. Концепція самоактуалізації А.Маслоу Більш ефективне сприйняття реальності. Прийняття (себе, інших, природи). Безпосередність; простота; природність. Зосередженість на проблемі (на противагу его-центрованості). Здібність відокремитися, потреба в усамітненні. Автономія — незалежність від культурних штампів та оточення. Збережена свіжість сприйняття. Містичний та вершинний досвід. Почуття спільності з іншими. Більш глибокі та проникливі взаємовідносини. Демократичність. Здатність розрізняти мету та засоби, погане та хороше. Філософський, доброзичливий гумор. Креативність. Спротив нав’язуванню культури. 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу З 60-х років розвиває «психологію Буття» - «має справу з цілями, а не засобами, тобто з переживаннями-цілями, з цінностями-цілями, із знанням-метою». 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Маслоу розподіляє усі мотиви на дві групи: дефіцитарні буттєві продиктовані нестачею будь-чого і через це насичувані зорієнтовані на розвиток та зростання, і, як наслідок, ненасичувані 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Дефіцитарні мотиви спрямовані на заповнення дефіциту (потреби в їжі або у сні). Це неминучі потреби, які забезпечують виживання людини. Буттєві мотиви слугують розвитку - активність, яка виникає не для задоволення потреб, а пов’язана з отриманням задоволення, задовільненням, з пошуком більш високої мети та її досягненням. 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Далі у теорії Маслоу з’являються поняття метамотивації та метапотреби, які пов’язані з буттєвими цінностями людини такими, як істина, добро, краса та інші. Цей буттєвий шар існування особистості може відкриватися людині у так знаних «пікових переживаннях» (peak-experience), які являють собою досвід захоплення, естетичної насолоди, сильних позитивних емоцій. 2 Концепція самоактуалізації А.Маслоу Два рівні існування людини: Дефіцитарний рівень Рівень буття Мотивація Метамотивація Д-цінності Б-цінності Задоволення дефіцитарних станів Самоактуалізація та особистісне зростання 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Роджерс, так само як і Фрейд, заснував свою теорію ґрунтуючись на клінічному досвіді. Але Фрейд розглядав «нормальну» особистість як «пристосовану» до внутрішніх конфліктів, а Роджерс розглядає повністю функціонуючу людину. Такі люди відкриті новому досвіду, вони мають довіру до своїх внутрішніх спонукань та інтуїції. Головним мотивом діяльності людини є прагнення до самоактуалізації. 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Карл Ренсом Роджерс (1902–1987) — американський психолог, один із лідерів гуманістичної психології, творець клієнт-центрованої терапії. Отримав науковий ступінь у галузі клінічної та педагогічної психології у 1931 році в педагогічному коледжі при Колумбійському університеті. Праці: «Центрована на клієнті терапія: її сучасна практика, значення та теорія» (1951), «Становлення особистості» (1961). 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса У центрі теорії особистості Роджерса — образ Я (Я-концепція). Формується у процесі взаємодії суб’єкта з навколишнім (насамперед соціальним) середовищем та є інтегральним механізмом саморегуляції поведінки. Конгруентність — відповідність образу Я та суб’єктивних переживань людини її зовнішним проявам. Досвід, що не узгоджується з образом Я, загроза для особистості. Цей досвід може викривлятися та усуватися із свідомості розрив між образом Я та реальністю неконгруентна особистість. 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Образ Я Істинне Я Конгруентна особистість Істинне Я Образ Я Неконгруентна особистість 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Конгруентність — точна відповідність між досвідом, комунікацією та усвідомленням. Інконгруентність Тривожність Невротичний розвиток особистості 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Для формування конгруентності необхідно безумовне позитивне прийняття з боку інших людей (позитивна увага з боку батьків). Якщо мати задовольняє потреби дитини у любові та ніжності (безумовна позитивна увага), дитина має більше шансів вирости психологічно здоровою. Якщо мати ставить прояв любові у залежність від поведінки дитини (умовна позитивна увага), дитина відчуває себе вартою уваги та любові лише в окремих ситуаціях. 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Залежно від типу уваги з боку інших людей формується два типи особистості: безумовна позитивна увага Повноцінно функціонуюча особистість умовна позитивна увага Непристосована особистість 3 Особистісно-орієнтований підхід К. Роджерса Головна ідея клієнтцентрованої терапії — людина має величезні внутрішні ресурси для вирішення своїх проблем. Головна задача — створити умови для усвідомлення цих ресурсів. Точка відліку для повноцінного функціонування людини – прийняття себе (такою, якою вона дійсно є). Цитата Коли я утримуюсь від того, щоб чіплятися до людей, вони піклуються самі про себе. Коли я утримуюсь від того, щоб людям наказувати, вони поводять себе правильно. Якщо я утримуюсь від проповідування людям, вони покращують самі себе. Якщо я нічого не нав’язую людям, вони стають собою. К. Роджерс 4 Екзистенціалізм В. Франкла Віктор Еміль Франкл (1905–1997) — австрійський психіатр та психолог творець логотерапії — методу екзистенціального психоаналізу. Вивчав медицину у Віденському університеті, обрав спеціалізацію в галузі неврології та психіатрії. Досить глибоко вивчав психологію депресій та самогубств. Праці: «Психолог у концетраційному таборі» (1946), «Людина у пошуках сенсу» (1962), «Вступ до логотерапії» (1963). 4 Екзистенціалізм В. Франкла У роботі «Від табору смерті до екзистенціалізму» (1946), Франкл описує особистий досвід виживання у концтаборі та викладає свій психотерапевтичний метод пошуку сенсу в усіх проявах життя, навіть у найстрашніших, тим самим створюючи стимул до продовження життя. Цитата «Молодою людиною я пройшов крізь пекло відчаю, переборюючи очевидну безглуздість життя, крізь граничний нігілізм (з часом я зміг виробити у себе імунітет проти нігілізму). Таким чином я створив логотерапію». В. Франкл 4 Екзистенціалізм В. Франкла Логотерапія (від грец. «Logos» - слово та «terapia» - піклування, догляд, лікування) — один з видів екзистенціальної терапії, який ґрунтується на аналізі сенсів існування. Головною рушійною силою у поведінці особистості та її розвитку є прагнення людини до пошуку та реалізації сенсу свого життя. 4 Екзистенціалізм В. Франкла Відсутність сенсу життя або неможливість його реалізувати створює у людини стан екзистенційного вакууму та екзистенційної фрустрації, які є причиною ноогенних неврозів, пов’язаних з апатією, депресією та втратою цікавості до життя, а також прагнення до мінімізації внутрішньої напруги. 4 Екзистенціалізм В. Франкла Цінності, які надають сенс життю: • цінності творчості (створення, принесення будь-чого у світ). • цінності переживаня (отримання від світу чогось, наприклад, любові або естетичних вражень); • цінності відношення (зміна ставлення до того, що ми не в змозі змінити). Сенс життя не може бути наданий людині ззовні, запропонований або нав’язаний. Вона повинна знайти його самостійно. Розвиток гуманістичної психології О. Кюльпе, В. Джеймс, гештальт-психологія А. Адлер, К. Хорні, Е. Еріксон 1937 Г.Олпорт «Особистість: психологічна інтерпретація» 1951 К.Роджерс: «Центрована на клієнті терапія» Екзистенціальйна філософія Соціальная ситуація 1961 «Журнал гуманістичної психології» 1954 А.Маслоу «Мотивація та особистість» 1961-62 Американська асоціація за гуманістичну психологію (АГА) Тема 16: Когнітивна психологія Розвиток когнітивної психології 1 Джерела виникнення когнітивної психології 2 Засновники когнітивної психології 3 Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера 4 Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі 1 Джерела виникнення когнітивної психології КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ – напрям сучасної психології, що вивчає закономірності отримання людиною інформації, її переробки і впливу на поведінку людини. Когнітивна психологія - розділ психології, який вивчає когнітивні (тобто пізнавальні) процеси людської свідомості (пам'ять, увага, подання інформації, логічне мислення, уява, процеси прийняття рішення та інш.) 1 Джерела виникнення когнітивної психології Когнітивна психологія виникла в кінці 50-х – на початку 60-х років XX століття. Відповідь на нездатність біхевіоризму і психоаналізу пояснити поведінку людини без звернення до елементів свідомості. Когнітивна психологія реабілітувала поняття психіки як предмета наукового дослідження, розглядаючи психічне, як таке, що опосередковане пізнавальними (когнітивними) факторами. 1 Джерела виникнення когнітивної психології • Концепції ХVII-ХVIII ст. (Р. Декарт, Д. Юм, Д. Берклі, Д. Мілль і Дж. Мілль та ін). • Концепції, які вивчають свідомість (В. Вундт, Е. Тітченер, Г. Еббінгауз, О.Кюльпе, В.Джеймс). • Когнітивний біхевіоризм Е.Толмена. • Розвиток гештальт-психології. • Науково-технічна революція (аналогії з комп'ютером), розвиток зв’язку і кібернетики. • Визнання активної ролі суб’єкта в природничих науках. 2 Засновники когнітивної психології Жан Піаже (1896—1980) швейцарський психолог і філософ, відомий дослідженнями психіки. Розробив напрямок досліджень «генетична епістемологія». Праці: «Речь и мышление ребенка» (1923), «Психология интеллекта» (1946). 2 Засновники когнітивної психології Основою психічного розвитку є розвиток інтелекту Взаємодія з середовищем Адаптація (акомодація / асиміляція) Формування схем функціонування 2 Засновники когнітивної психології Для дитячого мислення характерні: • • • • егоцентризм; анімізм; магія; артифіціалізм. 2 Засновники когнітивної психології Стадії розвитку інтелекту за Ж.Піаже: сенсомоторний інтелект (від 0 до 2-х років) доопераційний інтелект (від 2 до 7 років) конкретні операції з предметами (712 років) формальні операції (12-15 років) 2 Засновники когнітивної психології Виникнення нового напряму в психології пов’язано з ім’ям Джорджа Міллера, який спільно зі своїм колегою Джеромом Брунером у 1960 році створили Центр когнітивних досліджень при Гарвардському університеті. 2 Засновники когнітивної психології Джорж Міллер (1920—2012) американський психолог, вважається одним з засновників сучасної когнітивної психології. Праці: «Язык и коммуникация» (1951), «Магическое число семь плюс-минус два» (1956) 2 Цитата Засновники когнітивної психології «…Я уходил с Симпозиума с твердой уверенностью, скорее интуитивной, чем рациональной, в том, что экспериментальная психология человека, теоретическая лингвистика и компьютерное моделирование познавательных процессов – части еще большего целого, и в будущем мы увидим последовательную разработку и координацию их общих дел… Я двигался навстречу когнитивной науке в течение двадцати лет, прежде чем узнал, как она называется…». Дж. Миллер 2 Засновники когнітивної психології Джером Сеймур Брунер (1915—2016) американський психолог та педагог, вважається одним з засновників сучасної когнітивної психології. Сприйняття як акт категоризації. Теорія перцептивної готовності. 2 Засновники когнітивної психології Результати досліджень: - проаналізовані стратегії мислення; - число Дж.Міллера 7 ± 2; - сприйняття селективно і може спотворюватися під дією мотивів, цінностей, захисних механізмів; - введений термін «соціальне сприйняття»; - розвиток інтелекту дитини залежить від культури; - в процесі виховання значущими є умови виховання. 2 Засновники когнітивної психології Ульрих Найссер (1928—2012) Визначив пізнання як процес в якому «вхідні сенсорні дані піддаються трансформації, редукції, обробці, накопиченню і відтворенню та в подальшому використовуються». Процес пізнання присутній в кожному акті людської діяльності. Праці: «Когнитивная психология» (1967), «Познание и реальность» (1976) 2 Засновники когнітивної психології Дослідження вибірковості сприйняття 2 Засновники когнітивної психології • всі форми людського пізнання розглядаються за аналогією з ЕОМ; • організація пізнавальної діяльності має рівневу структуру; • виявлені властивості пізнавальної активності. 2 Засновники когнітивної психології II когнітивна революція (80-ті рр.) - вивчення використання суб'єктами при вирішенні різних завдань символічних систем (мова). 2 Засновники когнітивної психології 2 Засновники когнітивної психології Дональд Ерік БРОДБЕНТ (1926-1993). Розробив цілісну теорію уваги: «модель з фільтрацією» або «модель ранньої селекції», що пояснює процеси і результати експериментів із селективним прослуховуванням. 2 Засновники когнітивної психології Роберт Солсо (1933—2005). Когнітивна психологія охоплює весь діапазон психічних процесів, від відчуттів до емоцій і процесів розвитку. Але головне завдання - зрозуміти як людина переробляє інформацію. Праці: «Когнитивная психология» (1979). 2 Засновники когнітивної психології Розробляють моделі переробки інформації: Виділення стимулу Обробка Зберігання стимулу Вироблення реакції відповіді 2 Засновники когнітивної психології Розробляють моделі переробки інформації: 3 Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера Леон ФЕСТІНГЕР (1919-1989). Автор теорії когнітивного дисонансу (1957). 3 Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера Когнітивний дисонанс – це напружений дискомфортний стан, зумовлений наявністю в свідомості суперечливих знань про один і той самий об’єкт (явище), що спонукає людину зняти цю суперечність і досягти консонансу (відповідності). 3 Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера У своїх наукових пошуках спирався на принцип рівноваги. Основні положення теорії: а) між когнітивними елементами може виникнути дисонанс; б) існування дисонансу викликає прагнення зменшити його або перешкодити його зростанню; в) прояв цього прагнення включає: або зміну поведінки, або зміну знань, або обережне, вибіркове ставлення до нової інформації. 3 Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера Практичний висновок: будь-який психологічний елемент суб’єкта можна змінити (піддаючи сумніву те, що людина думає про себе, може викликати зміни в її поведінці, а змінюючи поведінку, людина змінює й думку про себе). Здійснюючи самоконтроль і самоаналіз, працюючи над самооцінкою, людина розвивається й зростає як особистість. 4 Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі Джордж Александр КЕЛЛІ (1905-1967). Розробив теорію особистісних конструктів, в основі якої лежить поняття конструктивного альтернативізму (кожна подія усвідомлюється та інтерпретується різними людьми по-різному, оскільки кожен індивід наділений унікальною системою конструктів (схем). 4 Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі Поведінка людини в повсякденному житті нагадує дослідницьку діяльність, адже люди щоразу вибудовують свій образ реальності за допомогою індивідуальної системи категоріальних шкал – особистісних конструктів. 4 Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі На основі образу висуваються гіпотези щодо майбутніх подій. У тому випадку, якщо гіпотеза не підтверджується, людина перебудовує свою систему конструктів для того, щоб підвищити адекватність наступних прогнозів. Найбільше значення для людини має майбутнє. 4 Теорія особистісних конструктів Дж. Келлі Розвиток когнітивної психології Концепції, які вивчають свідомість 1960 Центр когнітивних досліджень Когнітивний біхевіоризм Гештальт-психологія Кібернетика 1967 У.Найссер: «Когнітивна психологія» 1946 Ж.Піаже «Психологія інтелекту» Л.Фестінгер Теорія когнітивного дисонансу 1979 Р.Солсо: «Когнітивна психологія» Д.Бродбенд модель уваги Дж.Келлі Теорія особистісних конструктів Тема 17: Розвиток російської, української, радянської психології 1 Розвиток психології в дореволюційні часи 2 Розвиток психології у СРСР 3 Провідні радянські психологи 1 Розвиток психології в дореволюційний період У 1850-60 роках у Росії мають розвиток дві концепції побудови психології: Антропологічна (природничо-наукова) Наука про поведінку. Засновник Чернишевський М.Г., (І. М. Сеченов, І. П. Павлов, О.О. Ухтомський) Теологічна (релігійно-філософська) Апологія «нової релігійної свідомості». Засновники: П.Д. Юркевич та В.С. Соловйов (С.Л. Франк, Л.М. Лопатін, Н.Я. Грот, Г. І. Челпанов) 1 Розвиток психології в дореволюційний період Чернишевский Микола Гаврилович (1828-1889). Виступаючи проти дуалізму в психології, розрізняв у людині два роди явищ: матеріальні (людина їсть, ходить) та моральні (вона мислить, бажає), тобто психічні. Чернишевський наполягав на причинному підході в психології: «... у психології скрізь необхідно шукати причини». Наукова психологія повинна вийти за межі свідомості з метою пізнання її причин. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Сеченов Іван Михайлович (1829-1905) – російський фізіолог. Розробив природничо-наукову теорію психічної регуляції поведінки («Рефлекси головного мозку» 1863). Висунув програму побудови психології як самостійної науки, що спирається на об`єктивний метод («Кому та як розробляти психологію» 1873). Психологія – «рідна сестра» фізіології. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Павлов Іван Петрович (1849-1936) – розробив вчення про умовні рефлекси, теорію вищої нервової діяльності (сигнальні системи, типи ВНД та ін.). За допомогою розробленого ним методу формування умовних рефлексів встановив, що в основі психічної діяльності лежать фізіологічні процеси, які перебігають у корі головного мозку. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Бехтерєв Володимир Михайлович (1857 —1927). Розробив власне вчення, яке визначив як об`єктивну психологію (з 1904), далі як психорефлексологію (з 1910) та як рефлексологію (з 1917). Приділяв особливу увагу розробці рефлексології як комплексної науки про людину та суспільство (відмінну від фізіології та психології), яка покликана замінити психологію. Застосував поняття «сочетательно-руховий рефлекс». В 1985 році відкрив у Казані 1-шу психофізіологічну лабораторію в Росії. В 1907 заснував у Санкт-Петербурзі психоневрологічний інститут (ПНІ). 1 Розвиток психології в дореволюційний період Ухтомський Олексій Олександрович (1875-1942) – російський та радянський фізіолог, розробник вчення про домінанту («Домінанта як робочий принцип нервових процесів» 1923). У ЦНС під впливом актуальних потреб виникає вогнище збудження (домінанта), яке гальмує роботу інших центрів. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Памфіл Данилович Юркевич (1827-1874) — український та російський філософ. Професор Київської духовної академії, пізніше професор філософії та декан (1869-73) історико-філологічного факультету московського університету. Запропонував вчення про «два досвіди». Ми маємо два роди переживань: зовнішні (тіло та його органи) та внутрішні (душевні). В основі антропології Юркевича — біблійне вчення про роль «серця» як осередку всього духовного життя людини. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Володимир Сергійович Соловйов (1853-1900) – російський релігійний мислитель, містик, поет. Засновник християнської філософії. Прогрес людського духу іде шляхом особистісного самовдосконалення. Ці зусилля стають реальністю завдяки впливу згори. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Семен Людвігович Франк (1877-1950) — російський філософ та релігійний мислитель. «Душа людини» (1917). - Основа психології — філософія; - намагався повернути поняття душі в психологію; - розділяє поняття душа, душевне життя та свідомість. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Микола Яковлевич Грот (1852-1899) — російський філософ ідеаліст, психолог. «Підгрунтям експериментальної психології» (1896) запропонував програму побудови психології як об’єктивної, експериментальної науки. Був активним поборником практичного використання психології. У книзі «Психологія почувань у її історії та головних основах» (1880) доводить можливість експериментального дослідження емоцій. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Георгій Іванович Челпанов (1862-1936) — російський філософ, логік та психолог. У 1897 р. організував психологічну лабораторію у Київському університеті. У 1912 р. створив при Московському університеті Психологічний інститут, директором якого і був. У 1917 р. заснував журнал «Психологічний огляд». Намагався обґрунтувати психологію з точки зору психофізичного паралелізму. 1 Розвиток психології в дореволюційний період Микола Миколайович Ланге (1858-1921) — один із засновників експериментальної психології в Росії. З 1882 працював у лабораторіях В. Вундта. У 1896 створив експериментальну психологічну лабораторію у Новоросійському університеті (Одеса). Сформулював закон перцепції, який встановлює фазовий характер процесу сприйняття. Розробив моторну теорію уваги, яку розглядав як рушійну реакцію організму, яка покращує умови сприйняття. 2 Розвиток психології в СРСР У 20-х роках ХХ ст. психологія розвивається в декількох напрямках: марксистська психологія; психологія мистецтва; педологія; психотехніка. 2 Розвиток психології в СРСР Костянтин Миколайович Корнілов (1879-1957). У 1921р. створює нову науку — реактологію — дослідження поведінки як сукупності реакцій людини на біосоціальний подразник — спроба створити «марксистську» психологію. Основний елемент психіки – реакція. 2 Розвиток психології в СРСР Інтенсивно розвивається психотехніка – вітчизняна психологія праці. Досліджувались проблеми: профвідбір, профпідбір, профконсультація, втома та підвищення працездатності людини, боротьба з промисловим травмуванням та аварійністю з точки зору «особистісного фактору», психологічна раціоналізація професійної освіти. В 1921 р. був заснований Центральний інститут праці, який займається проблемами психотехніки. В 1928 р. починається випуск журналу «Психологія, педологія та психотехніка». 2 Розвиток психології в СРСР Розвивається педологія — нова наука про дитячий вік, яка охоплює усі аспекти розвитку дитини. Два напрямки педології: Соціогенетичний Біогенетичний Залкінд А.Б. Блонський П.П. 2 Розвиток психології в СРСР У кінці 20-х на початку 30-х років відбулася перша хвиля репресій проти вчених. В 1932 р. закрито журнал «Психологія, педологія та психотехніка». В 1936 р. виходить постанова ЦК ВКПб «Про педологічні збочення у системі Наркомпросів», яка фактично ліквідувала педологію як самостійну наукову дисципліну та суспільний рух. Згідно з постановою, метод тестів було заборонено, а педологам було рекомендовано перекваліфікуватися в педагоги. 2 Розвиток психології в СРСР Різким нападам був підданий Л.С. Виготський, були змушені поїхати з Москви до Харкова О. Р. Лурія, О.М. Леонтьєв. Велика Вітчизняна війна сприяла змінам у ситуації. У той період багато психологів було евакуйовано на Урал, де вони займалися роботою з відновлення втрачених функцій у бійців з пораненнями голови (О.Р. Лурія, О.М. Леонтьєв, П.Я. Гальперін, Б.В. Зейгарнік та інш.). 2 Розвиток психології в СРСР В 1942 р. «Основи загальної психології» С.Л. Рубінштейна отримують Сталінську премію. В 1943 р. на філософському факультеті МДУ створюють кафедру психології, яка починає випуск спеціалістів — психологів. В 1950 р. відбулася так звана «сесія двох академій» (АМН та АПН СРСР), присвячена 100-річчю Павлова заборона розпочатих досліджень в експериментальній психології, які суперечили марксистсько-ленінській доктрині. 2 Розвиток психології в СРСР У 1959 р. коли була хрущовська «відлига», а також під впливом успіхів закордонної психології Товариство психологів СРСР (створене у 1957 р.) проводить свій перший з’їзд. У 1966 р. з’являються факультети психології у МДУ та ЛДУ, далі у Києві, Ярославлі, Харкові, Ростові --- початок професійної підготовки психологів. Тільки у 60-70 рр. було адаптовано багато закордонних методик, які виникли набагато раніше. 2 Розвиток психології в СРСР У 1989 р. у зв’язку з появою в школах посади психолога, підготовка психологів набуває широкого розповсюдження. Факультети психології створюються практично у всіх значних університетах та педагогічних інститутах. У ДНУ (тоді ДДУ) також у 1989 р. був заснований психолого-педагогічний факультет (зараз факультет психології та спеціальної освіти). 3 Провідні радянські психологи Виготський Лев Семенович (1896-1934) – творець культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій. До другої половини 20-х рр. займався проблемою сприйняття мистецтва, виокремлюючи в емоційній сфері того, хто сприймає той або інший твір мистецтва, два різноспрямованих афекти, протилежність яких знімається у катарсисі, що є основою естетичних реакцій. 3 Провідні радянські психологи У праці «Історичний сенс психологічної кризи» розпочав аналіз загальних проблем методології та теорії психології й побудову методології марксистської психології. Займався проблемами дефектології у створеній ним лабораторії психології аномального дитинства (1925 — 1926), сформулював нову теорію розвитку аномальної дитини. В останній етап своєї творчості досліджував співвідношення мислення та мови, розвиток значень в онтогенезі, егоцентричну мову («Мислення та мова» 1934). Ввів поняття зона найближчого розвитку. Зробив суттєвий вплив як на вітчизняну (О.М.Леонтьев, О.Р.Лурія, О.B.Запорожець), так і на світову психологічну думку. 3 Провідні радянські психологи Рубінштейн Сергій Леонідович (1889-1960) – один із засновників діяльного підходу в психології. Філософську та психологічну освіту отримав у Марбурзі. З 1942 р. протягом декількох років був директором Інституту психології. У 1943 р. створив у МДУ ім. М.В. Ломоносова кафедру, а далі відділення психології, а в Інституті філософії АН СРСР — сектор психології (1945). У статті «Принцип творчої самодіяльності» (1922) сформулював принцип єдності свідомості та дії, який у подальшому, у 30-ті рр., ним був закладений в основу діяльнісного підходу. . 3 Провідні радянські психологи Леонтьєв Олексій Миколаєвич (1903-1979) – автор одного з варіантів діяльнісного підходу в психології. Наприкінці 20-х рр. працюючи у Л.С. Виготського та використовуючи ідеї культурно-історичної концепції, досліджував процеси пам’яті. На початку 30-х очолив Харківську діяльнісну школу та розпочав теоретичну та експериментальну розробку проблеми діяльності. Проводив дослідження широкого кола психологічних проблем: виникнення та розвиток психіки у філогенезі, виникнення свідомості в антропогенезі, психічний розвиток в онтогенезі, структури діяльності та свідомості, мотиваційно-сенсові сфери особистості, методологія та історія психології. 3 Провідні радянські психологи Лурія Олександр Романович (1902-1977) – засновник вітчизняної нейропсихології. Працював разом з Л.С. Виготським по створенню культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій. Створив оригінальну психофізіологічну методику пов’язаних моторних реакцій, яка спрямована на аналіз афективних комплексів. На ґрунті експедицій у Середню Азію зробив ряд цікавих узагальнень, які стосуються міжкультурних розбіжностей у психіці людини. . 3 Провідні радянські психологи На основі загальнопсихологічних уявлень ним були розроблені теоретичні основи нейропсихології, які виражені в його теорії системної динамічної локації вищих психічних функцій, та розроблений метод синдромного аналізу, проведені конкретні дослідження з нейропсихології мови, сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, довільних рухів та дій. Займався розробкою методів відновлення психічних функцій, які були порушені при локальних ураженнях мозку. 3 Провідні радянські психологи Гальперін Петро Якович (1902-1988) — у 1930-ті рр. був членом Харківської школи психологів, автор концепції поетапного формування розумових дій. Трактував психічні процеси як особливий вид орієнтовної діяльності, виявив у зв’язку з цим особливості опанування дитиною суспільного досвіду. Дослідження Гальперіним уваги та «мовної свідомості» були направлені на вивчення проблем співвідношення навчання, розумового розвитку та формування творчого мислення. 3 Провідні радянські психологи Ананьєв Борис Герасимович (1907-1972) – засновник Ленінградської (Петербурзької) наукової психологічної школи. Намагався побороти роздробленість наук про людину та створити системну модель людинознавства, у якій були б узагальнені дослідження різних наук про людину як про індивіда, особистість та індивідуальність. Відомий своїми працями у галузі чуттєвого сприйняття, дослідженнями з психології спілкування, проблемам відновлення працездатності ранених під час Великої Вітчизняної війни та інш. 1885 В.М. Бехтерєв Перша психофізіологічна лабораторія в Казані 1897 Г.І. Челпанов психологічна лабораторія в Київському університеті 1889 Н.Я. Грот, Л.М. Лопатін та Г.Г. Шпет журнал «Питання філософії та психології» 1907 В.М. Бехтерєв створює в Петербурзі Психоневрологічний інститут 1896 1895 М.М. Ланге перша психологічна лабораторія в психологічна лабораторія в МДУ Новоросійському університеті в Одесі 1912 Г.І. Челпанов Психологічний інститут у Москві 1917 Челпанов заснував журнал «Психологічний огляд» Тема 7: Психологія Нового часу (ХVІІ століття) Психологія нового часу (ХVІІ століття) 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц 2 Емпіризм (сенсуалізм): Т. Гоббс, Дж. Локк Психологія нового часу (Х\/ІІ століття) Дослідження процесів пізнання привели психологію до розподілу на два напрямки: раціоналізм та емпіризм (сенсуалізм). Раціоналізм Емпіризм (від латинської ratio — розум) — сукупність філософських напрямків, які визнають розум основою пізнання та поведінки людей та припускають розумність будови, логічний порядок речей — це невід’ємна, необхідна характеристика усієї світобудови. (від грецької emperia — досвід) — філософський напрямок, який визнає чуттєве сприйняття та досвід єдиним джерелом пізнання, та не надає уваги в повному обсязі теоретичним узагальненям при вивченні окремих фактів, явищ. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Рене Декарт (латинською Cartesius — Картезій) (1596-1650) – французський філософ, математик, механік, фізик та фізіолог, автор методу радикального сумніву у філософії, механіцизму у фізиці, провісник рефлексології. Його вчення отримало назву «картезіанство». Праці: «Правила для керівництва розуму» (1628-29), «Про пристрасті» (1649). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Прагнув до побудови справжньої системи знань. Шлях до істини — сумнів у всьому, що викликає найменшу підозру. Можно мати сумнів у достеменності чуттєвого світу, про нього ми знаємо на підставі показів наших органів чуття, які неодноразово нас оманюють (сон, хвороба) — не можна розраховувати на те, що ввело тебе в оману хоч раз. «Але припускати, що річ, яка мислить, в той час як вона мислить, не існує, буде відвертим протиріччям» → «Я мислю — відповідно, я існую». 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Під мисленням Декарт розумів усі свідомі психічні процеси. Він уперше застосував критерій розрізнення психічних та фізіологічних процесів — психічні процеси усвідомлюються. Від Декарта маємо оману в психології: немає неусвідомлюваних психічних процесів. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Головною психологічною працею Р. Декарта є трактат «Пристрасті душі», де в систематичному вигляді викладені усі його погляди на природу психічного. Вчення про душу Р. Декарта. Згідно з Декартом, тіло — протяжна, але не мисляча субстанція, душа - мисляча, але не протяжна. Душа складається з думок. Тіло можна розділити, душу — ні. Кожна з цих субстанцій незалежна одна від одної. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Головна функція душі — мислення (усе, що усвідомлюється людиною), тіла — протяжність та рух (рефлекс). Рене Декарт робить важливе відкриття в психофізіології — рефлекс. Тіло розглядається як механізм, який рухається за допомогою рефлекторних механізмів. Душа, як двигун, тілу не потрібна. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Такий пояснювальний принцип, як «душа» стає надмірним та як предмет психології починає вирізнятися «найближчий сусід душі» — свідомість. З ім’ям Декарта пов’язують зміну предмету психології (від душі до свідомості). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Взаємодія організму із середовищем опосередковано нервовою машиною, яка складається з мозку як центру, та нервових трубок, по яких, за законами механіки рухаються «тваринні духи». Вони піднімаються вгору та потрапляють у головний мозок, де приводять у рух шишкоподібну залозу (епіфіз). У шишкоподібній залозі й розташовується душа. Рухи шишкоподібної залози примушують рухатися «тваринних духів» назад до м’язів, і ті, у свою чергу, спричиняюь рухи. Таким чином, рух та поведінка грунтуються на рефлекторній природі. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Декарт порушив психофізичну проблему (питання співвідношення душі та тіла), розв’язував її в дусі дуалізму та психофізичної взаємодії. Душа торкається до тіла в шишкоподібній залозі (епіфіз). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Декарт виокремлює два види властивостей душі: а) активні, діяльні стани; б) страждальні стани (або пристрасті душі, хоча до пристрастей належали і почуття, і ємоції, і відчуття). Душа може бути детермінована як власною активністю, так і впливом зовнішніх речей на «машину» тіла. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Видокремлює три роди ідей: - породжені людиною; - набуті; - вроджені (ідеї Бога, «Я» та числа). Методи пізнання — раціональна інтуїція та дедукція. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677 роки) — голландський філософ – раціоналіст. Праці: (Етика) (1675). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Долаючи дуалізм Декарта, стверджує існування єдиної, неподільної та вічної субстанції Бога, або Природи (пантеїзм). Розробив моністичне вчення. Мислення та тілесні процеси — різні боки єдиної субстанції. Мислення є у всієї матерії. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц В «Етиці», яка викладена у вигляді аксіом, теорем, доказів, надав одне з найбільш цілісних вчень про душу. Душа та тіло – «це єдиний індивідум який уявляється в одному випадку під атрибутом мислення, а в іншому — протяжності. Під атрибутом протяжності ми бачимо річ (тіло)», а під атрибутом мислення - ідею цього тіла, цієї речі». 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Три ступені пізнання: -думка та уява (суб’єктивні знання); -розсуд або розум (знання на підставі міркування); - інтуїтивне знання (об’ективне знання). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Спіноза зробив внесок у вивчення проблем свободи волі та природи людських почуттів. Вирізняє три види афектів (стану тіла або ідеї цих станів, які збільшують або зменшують актівність людини): - потяг або бажання; - задоволення; - незадоволення. Афекти оманюють людину та роблять залежною. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Свободи волі не існує. Воля — здатність душі стверджувати або заперечувати істинність або хибність будь-чого, а не здатність бажання. Підставою моральності є розумна діяльність. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Готфрид Вільгельм Лейбніц (1646-1716) — німецький філософ, логік, математик, механік, фізик, юрист, історик, дипломат, винахідник та мовознавець. Праці: «Нові досліди про людський розум» (1705), «Монадологія» (1714). 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Своє розв’язання психофізичної проблеми називає «гіпотезою передбачуваної гармонії»: душа та тіло підкоряються власним законам. Душа діє згідно із законами кінцевих причин, тіло діє за законами діючих причин. Ці види причин гармонійні одне одному. Психофізична проблема вирішувалась в дусі паралелізму. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Світ складається з монад (одиниця свідомості, що єволюціонує). Монада (від грецької monas - одиниця, єдине) - проста, безтілесна та активна. Монада психічна та здатна сприймати. В основі кожної речі є своя монада. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Душа та тіло — два полюси у монаді, один з яких має характеристику пасивності та безсвідомість, а інша — ясність та діяльний характер. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Диференціює процес пізнання: на рівні душі відбувається безліч перцепцій (безсвідомих сприйнятттів), які стають свідомими завдяки аперцепції, коли приєднуються увага та пам’ять. Підкреслював значення ролі активності у сприйнятті. 1 Раціоналізм: Декарт, Спіноза, Лейбніц Лейбніц визнає вродженість ідей. Душу порівнює з брилою мармуру, прожилки якого вже мають контури майбутньої фігури. Був проти картезіанської ідеї про ототожнення психіки зі свідомістю. Існують несвідомі психічні процеси («мале сприйняття» — безсвідоме сприйняття). 2 Емпіризм (сенсуалізм) Батьком емпіризму є англійський філософ Френсис Бекон. Процес пізнання є сходженням від часткових знань про поодинокі речі й до загальних понять, тобто дані органів чуття узагальнюються розумом. Вроджених ідей немає, усі поняття з’являються у процесі навчання. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Томас Гоббс (1588-1679) — англійський філософ-матеріаліст, продовжувач емпіричного напрямку в психології. Праці: «Левіафан» (1651), «Про громадянина» (1642), «Про тіло» (1655), «Про людину» (1658). 2 Емпіризм (сенсуалізм) Вирішував психофізичну проблему в дусі епіфеноменалізму. Психіка — це тінь матерії, епіфеномен. У світі є тільки матеріальні тіла, котрі рухаються за законами механіки (вплинуло особисте знайомство з Галілеєм). Психіка – це прояв руху тіла. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Тіло людини - це машина, у якій серце — пружина, нерви — нитки, суглоби — колеса (механістичний детермінізм). Усі психічні явища підкоряються законам механіки. Матеріальні тіла мають вплив (тиснуть) на організм. Цей тиск за допомогою нервів потрапляє до мозку та серця, викликаючи зворотний тиск та відчуття. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Усю психіку ототожнює з образами. Початок усіх уявлень — відчуття. Підкреслює дослідне походження знань, джерелом якого є дані органів чуття. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Велику увагу приділяє мові та мовленню. У подробицях описує виникнення понять. Теорія здібностей Гоббса: усі люди мають рівні можливості, відмінність тільки у параметрі активності. 2 Емпіризм (сенсуалізм) У творі «Левіафан» створює теорію «природної людини» — людини, якою рухають потреби самозбереження, багатства, слави і тому подібне, та суспільства, у якому всі люди рівні. Із рівності людей у їх прагненні мати одні й ті самі речі та їх потреб виникає «війна всіх проти всіх», для припинення якої необхідна сильна держава, яка убезпечує своїх громадян. Держава виникає як продукт суспільного договору. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Джон Локк (1632 — 1704) — британський педагог та філософ, представник емпіризму. Праці: «Досвід про людський розум» (1690). 2 Емпіризм (сенсуалізм) Виборював ідею Гоббса про дослідне походження знань. Психіка, свідомість людини при народжені — чиста дошка, tabula rasa, яка потім, протягом життя заповнюється різноманітними знанями. Цитата «Нема нічого у розумі, чого не було б у почуттях». Джон Локк 2 Емпіризм (сенсуалізм) Джерело знань — досвід. Вирізнює два види досвіду: - зовнішний, або відчуття — знання про навколишній світ. - внутрішній, або рефлексія — знання людини про саму себе. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Ідеї бувають прості та складні. У пізнанні простих ідей розум пасивний. Складні ідеї — наслідок результат узагальнення, порівняння простих. Один з механізмів створення складних ідей Локк називає асоціації. Він перший застосував термін «асоціація ідей». Але під асоціаціями мав на увазі неправильне поєднання ідей, які не пов’язані одна з одною та не залежать одна від одної. 2 Емпіризм (сенсуалізм) Асоціативна психологія набула розвитку тільки у ХVІІІ столітті. Дж. Локк (так само, як і Декарт) розглядав свідомість як обов’язкову ознаку психічних процесів. Психологія Нового часу (ХVІІ століття). Раціоналізм 1629 Р.Декарт «Правила для керівництва розуму» (Cogito ergo sum, ідея рефлексу) 1714 Г.Лейбніц «Монадологія» Успіхи у сфері механіки в ХVІ - ХVIІ ст. 1675 Б.Спіноза «Етика» (Уся матерія має мислення) Психологія Нового часу (ХVII ст.) Емпіризм 1690 Дж.Локк: «Дослід про людський розум» (Нема нічого у розумі, чого б не мали почуття) 1620 Ф.Бекон «Новий органон» (Знання — сила) 1651 Т. Гоббс «Левіафан» (Психіка — епіфеномен матерії) Тема 8: Розвиток психології в епоху Просвітництва (ХVІІІ століття) Розвиток психології в епоху Просвітництва (ХVІІІ століття) 1 Становлення асоціативної психології 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології 1 Становлення асоціативної психології У ХVІІІ столітті англійська психологія розвивалась від емпіризму Дж. Локка до асоціанізму в працях Дж. Берклі, Д. Юма, Д. Гартлі. Нарешті асоціативна психологія встановилася остаточно. Завдяки роботам Дж. Локка з’явилося вчення про прості та складні ідеї, які створені з простих шляхом асоціацій. 1 Становлення асоціативної психології Джордж Берклі (1685-1753) — англійський філософ, послідовник Локка. Праці: «Досвід нової теорії зору» (1709), «Трактат про принципи людського пізнання» (1710). 1 Становлення асоціативної психології Наближає емпіризм Локка до сенсуалізму та суб’єктивного ідеалізму. Локк говорив про первинні (об’єктивні) властивості речей та вторинні (суб’ективні). За Берклі, усі властивості об’єктів вторинні, тому що їх сприймає людина. Лише відчуття можуть засвідчити існування будь-чого. 1 Цитата Становлення асоціативної психології «Існувати — значить бути спринятим». «Існувати - значить сприймати». Джордж Берклі Визнавав існування об’єкта у трьох випадках: 1) коли його сприймає «Я»; 2) коли його сприймає «хтось»; 3) коли він існує в розумі Бога як сукупність «ідей». 1 Становлення асоціативної психології Згідно з Берклі, досвід — це відчуття, які суб’єкт безпосередньо сприймає: зорові, м’язові, дотику. У «Досліді нової теорії зору» виклав свою теорію зорового сприйняття. Розташування предметів у просторі сприймається не за допомогою зору, а за допомогою дотику. Просторові характеристики даються нам від м’язових відчуттів, які виникають, коли повертаються очі, напружуються м’язи. 1 Становлення асоціативної психології Зір та дотик пов’язуються (так само і слух). Від частого повтору асоціація між ними стає звичною. Таким чином, зорове відчуття — це комбінація (асоціація) власне зорових та тактильних відчуттів. Послідовний сенсуалізм Берклі призводить до скептицизму та агностицизму, прибічниками яких були англійський філософ Д. Юм, французький П. Бейль. 1 Становлення асоціативної психології Девід (Давід) Юм (1711-1776) – шотландський філософ, представник емпіризму та агностицизму, провісник позитивізму, економіст та історик, публіцист, один із головних діячів шотландського Просвітництва. Праці: «Трактат про людську природу» (1739), «Дослідження про людське пізнання» (1748). 1 Становлення асоціативної психології Ми не в змозі отримати знання про зовнішній світ, ми навіть не знаємо чи він взагалі існує. Людина має справу лише зі своїми відчуттями, а не з тим, що їх викликає. 1 Становлення асоціативної психології Юм змальовує три парадокси емпіризму та людського пізнання: 1. У чуттєвому пізнанні нам відкриваються одиничні предмети, а ми говоримо про загальне. 2. Ми спостерігаємо лише послідовність подій, а говоримо про їх причиновість. 3. У досвіді маємо справу з обмеженим колом явищ, а говоримо про світ в цілому. У цих парадоксах Юм бачить особливості психічної будови людини, їх не можна прибрати і вони слугують пристосуванню. 1 Становлення асоціативної психології Юм надав розвиток поняттю «асоціації». Усі стани свідомості поділяє на: - враження (відчуття); - ідеї. Ідеї — це більш слабкі враження, які ми використовуємо в мисленні. Ідеї бувають прості та складні. Складні створюються шляхом асоціацій. 1 Становлення асоціативної психології Класифікує асоціації: - Неправильні, випадкові асоціації створюються за законом суміжності у часі та просторі. - Правильні або природні асоціації — асоціації за подібністю або за контрастом та причино-наслідкові зв’язки. 1 Становлення асоціативної психології Уся психіка — це сприйняття, відчуття та асоціації. Суб’єкт (Я) — зв’язка або пучок сприйняття та асоціацій, які постійно змінюються. 1 Становлення асоціативної психології Девід (Давід) Гартлі (1705-1757) — англійский лікар та священник, один із засновників психологічної теорії відомої як асоціанізм. Праці: «Міркування про людину, її будову, її борг та сподівання» (1749). 1 Становлення асоціативної психології. У працях Гартлі асоціанізм досяг своєї вершини (класичний асоціанізм). Почав розглядати асоціацію як єдиний механізм функціонування свідомості, поширив його і на емоційновольову сферу. 1 Становлення асоціативної психології Асоціація — результат суто матеріальних, фізіологічних причин — вібрацій (або дифракцій), які виникають у мозку та нервових волокнах під дією зовнішніх подразників. Якщо дві вібрації виникають у мозку одночасно (або послідовно) між збудженими ділянками мозку виникає зв’язок (асоціація). Асоціація — пасивне відображення нервових зв’язків (виключається активність суб’єкта). 1 Становлення асоціативної психології Свідомість — це сцена, на якій одне відчуття змінюється іншим. Виокремив три складові душевного життя: • сенсації (відчуття); • ідеації (повторення відчуттів без предмета — уявлення); • афекції (задоволення / незадоволення). Уся психіка складається з цих елементів за допомогою асоціацій. 1 Становлення асоціативної психології Рефлекторна теорія Гартлі. Виокремив 2 кола психіки: • Велике (від органів чуття крізь мозок до м’язів — рефлекторна дуга) — регулює поведінку людини. • Мале (знаходиться у білій речовині мозку) — основа пам’яті, пізнання, навчання. Вібрації великого кола залишають відбиток у білій речовині. Цей відбиток може бути різної інтенсивності. Слабкі сліди можуть не усвідомлюватися (перша матеріалістична концепція безсвідомого). 1 Становлення асоціативної психології Виходячи з прижиттєвого формування знань, учений надавав велике значеня навчанню та вихованню. Підкреслював важливість використання знань про психіку в навчанні. Наприклад, добре закріплення допомагає запам’ятовувати, погане — забувати. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Квінтесенція епохи Просвітництва: свобода, рівність, грамотність. Французькі просвітники об’єднались навколо 35-томної «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел» (1751-1780), яка висвітлювала найновіші досягнення людських знань. Французькі філософи продовжують розвивати лінії сенсуалізму та матеріалізму. Біля витоків французького емпіризму стоять такі філософиматеріалісти, як: Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, Д. Дідро, Е. Кондильяк, Ш. Монтеск’є, Вольтер. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Жульєн Офре де Ламетрі (1709-1751) — французький лікар та філософ-матеріаліст. Праці: «Природна історія душі» (1745), «Людина-машина» (1748). 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Підтримував природничо-науковий підхід до пояснення психіки. Відкидає дуалізм Декарта та приписує матерії не тільки протяжність, але і здатність до руху, відчуття, мислення. Немає душі як особливої субстанції, сама організація мізкової тканини викликає її властивості. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Вказує на спадкоємність у розвитку рослин, тварин, людей. Рослини, тварини та люди створюють щаблі, які проходить природа. Перевага людини над твариною полягає в її організації, а також в освіті та вихованні. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології У праці «Людина-машина» Ж.Ламетрі прямо називає людське тіло «машиною, що сама себе заводить» і залежить від зовнішніх факторів: їжа, секс, хвороби, погода. Декарт усунув душу з організму тварин. Ламетрі доводив, що вона непотрібна і людському організму. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Ламетрі, так само як і Локк, вважає, що джерелом пізнання є досвід. Пізнання зводить до двох функцій: уява та увага. Пізнання, починаючись з відчуття, зводиться до побудови образів за допомогою уяви. Порядок у цю діяльність вносить увага. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Особливе значення надає потребам. Потреби — рушійна сила поведінки, необхідна умова формування свідомості. Чим менше людина має потреб, тим слабше розвинуті у неї розумові здібності. Щастя складається із задоволення потреб. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Етьєн Бонно де Кондильяк (1715-1780) — французький філософ, учень та тлумач Локка. Праці: «Досвід про походження людських знань» (1746), «Трактат про відчуття» (1754). 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Відкидає погляд Локка на розрізнення двох джерел досвіду та визнає тільки один — відчуття. Запропонував теорію виникнення складних психічних процесів із елементарних відчуттів. У праці «Трактат про відчуття» Кондильяк пропонує читачам уявити статую, позбавлену ідей — матеріальний об’єкт полишений психіки. Наділяючи статую нюхом , філософ показує як формуються усі інші психічні процеси. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Базовим відчуттям є відчуття запаху. Відчуття, які повторюються, дають пам’ять, сильні відчуття — увагу, увага до двох відчуттів — порівняння. Результатом порівняння є судження, а результатом порівняння двох суджень є міркування. Постійними супутниками суджень є задоволення та незадоволення, які виникають із порівняння. Із порівняння виникає також потреба — бажання уникнути незадоволення. На підставі потреб — уява (як бажання відновити образ, який викликає задоволення). Потреба разом з активним прагненням створює волю. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Таким чином, уся психіка — видозмінені відчуття. Особливу увагу приділяє дотику. За його допомогою людина переходить від переживання відчуттів як своїх власних станів до висновку про існування інших тіл. Уявлення про кути, простір, відстань з’являється завдяки дотику. Спираючись на дотик Кондильяк обґрунтовує існування об’єктивної реальності. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Клод Ґельвецій (1715-1771) — французький літератор та філософ-матеріаліст. Праці: «Про розум» (1758), «Про Людину» (1769). 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Досліджував проблему здібностей. Чи вроджена нерівність розуму? Ґельвецій вважає, що люди народжуються з однаковими можливостями для розвитку. Здібності формуються з відчуттів. Але розвиток людини залежить від зовнішніх факторів: виховання, форми правління, випадку. Пропонує вчення про вирішальну роль середовища у формуванні особистості. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Проблема здібностей набуває політичного забарвлення. Оптимальною формою правління для розвитку здібностей людей є республіка, тому що вона справедливо винагороджує людей відповідно до їх заслуг. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Ґельвецій намагався створити «науку про моральність». Із двох почуттів — любові до задоволення та відрази до страждання — виникає третє почуття любові до себе. Саме любов до себе він вважав первинним поштовхом усіх дій людини. Любов до себе породжує у свою чергу пристрасті, прагнення до щастя та інтереси. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Дені Дідро (1713-1784) — французький письменник, філософ-просвітник та драматург, заснував «Енциклопедію, або тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел». Праці: «Сон Д'Аламбера» (1769), «Філософські принципи матерії та руху» (1770). 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Полемізував з Ґельвецієм щодо ролі середовища у розвитку здібностей. Не тільки середовище, але і спадковість має вплив на розвиток людини. Обставини створюють лише умови для розвитку, а від здібностей залежить те наскільки людина скористається цими обставинами. 2 Становлення емпіричного напрямку у французькій психології Дідро відкидав дуалістичне вчення про роздвоєння матеріального та духовного початків, визнавав, що існує тільки матерія, а складні та різноманітні явища — лише результат руху її частинок. Психологія ХVІІІ століття Англія: становлення асоціанізму Дж. Локк: поняття «Асоціація» ХVIІ століття 1709 Берклі «Досвід нової теорії зору» (Існувати — значить бути сприйнятим). 1748 Д. Юм «Дослідження про людське пізнання» (Агностицизм) 1749 Д. Гартлі «Роздуми про людину, її будову, борг та сподівання» (класичний асоціанізм). Психологія ХVІІІ століття Франція: розвиток емпіризму та сенсуалізму 1758 К. Ґельвецій «Про розум» (Виховання значить все) 1748 Ж. Ламетрі «Людина-машина» 1754 Е. Кондильяк «Трактат про відчуття» (Статуя) 1770 Д. Дідро «Філософські принципи матерії та руху» (Виховання значить не все, а багато). Тема 9: Розвиток психології в ХІХ столітті Розвиток психології в ХІХ столітті 1 Психологічні ідеї у німецькій філософії 2 Розвиток асоціативної психології в Англії 3 Підсумки розвитку психології в ХІХ столітті 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Емпірична психологія та філософія, які виникли в Англії, з’явились у Німеччині лише в другій половині ХVІІІ століття. Стали відомими переклади Локка, Юма, Гартлі, Ґельвеція, Кондильяка. До цього часу в Німеччині панували Декарт, Лейбніц та його послідовник Християн Вольф. 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Християн фон Вольф (1679-1754) — німецький вчений-енциклопедист, філософ, юрист та математик, один із найбільш помітних філософів у період після Лейбніца і перед Кантом. Праці: «Розумні думки про Бога, світ та людину» (1720), «Емпірична психологія» (1732), «Раціональна психологія» (1734). 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Вольф систематизував та популяризував ідеї Лейбніца. Зробив термін «психологія» широкого вживаним, поширив у науковому обігу. Х. Вольф розробив німецьку психологічну термінологію та визначив два напрямки у розвитку психології на наступне століття, які відповідають назвам його книг: «Емпірична психологія» (1732) та «Раціональна психологія» (1734). 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Емпірична психологія — наука, яка вивчає психічні явища дослідним шляхом за допомогою спостереження. Раціональна психологія — наука про свідомість, яка дедуктивно виводить закони мислення. 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Йоган Фрідріх Гербарт (1776-1841) — німецький філософ, психолог, педагог. Засновник німецької емпіричної психології. Один із засновників наукової педагогіки. Праці: «Про психологію як про науку, яка знов спирається на досвід, метафізику та математику» (1825), «Підручник з психології» (1831). 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Початковою точкою відліку будь-якого психологічного аналізу Й. Гербарт вважав факти свідомості. Свідомість складається з уявлень. Уявлення — складні образи сприйняття, які мають кількісну характеристику — силу. Про силу уявлень свідчить їх ясність. У свідомості точиться постійна боротьба уявлень, та їх характеристики змінюються. Й. Гербарт — вважав можливим обчислювання інтенсивності (сили) уявлень, які борються. 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Залежно від ступеня ясності уявлення можуть знаходитися у 3-х зонах: •ясна свідомість; •свідомість; •безсвідоме. Кордони, які відокремлюють ці зони, Гербарт назвав «порогами». У свідомості відбувається постійна боротьба між уявленнями одні уявлення витісняються у безсвідоме, інші з’являються у свідомості. Використав термін «витіснення». 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Таким чином, свідомість — це сцена, на якій змінюються уявлення. Для проникнення уявлення у свідомість необхідно декілька умов: • сила враження; • відсутність перешкод; • підтримка минулого досвіду. Запас колишніх вражень, які йдуть назустріч новому, Гербарт назвав «аперцептуючою масою», а сам процес злиття уявлення з минулим досвідом - «аперцепцією». 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Таким чином, Гербарт приходить до розуміння понять межа уявлення та безсвідома психіка. Ці поняття привели Г. Фехнера до досліджень порога відчуттів та психофізичного закону, а З. Фрейда — до психоаналізу. 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Психологія Й. Гербарта складається з двох частин: «статика духа» та «динаміка духу». «Статика духу» з’ясовує дані, набуті в наслідок вимірювання уявлень в умовах спокою. «Динаміка духу» - вивчає уявлення в русі, умови руху уявлень у свідомості. 1 Психологічні ідеї в німецькій філософії Для перетворення психології в науку необхідно застосування математики: тільки математика надає точність нашим визначенням та робить можливої їх перевірку. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії У розвитку асоціативної психології ХІХ століття можна виокремити 3 етапи: • Свого розквіту вона досягла у Т. Брауна та Дж. Мілля. У їх працях асоціанізм набуває класичної завершеної форми. • У працях Дж. Ст. Мілля та А. Бена відбувається перегляд деяких засад асоціанізму, починається його криза. • У кінці ХІХ століття в асоціативній психології з’являється експеримент (Г. Ебінгауз, І. Мюллер). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Томас Браун (1778-1820) — шотландський філософ, прибічник асоціанізму. Праці: «Лекції з філософії людського духу» (1820). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Сформулював вчення про додаткові фактори, які викликають асоціації. Ввів вторинні закони асоціацій: • сила відчуття; • новизна відчуття; • природні здібності індивіда; • стан здоров’я. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Мислення уявляв як потік асоціацій. Задача викликає безладні асоціації, одна з яких відповідає рішенню. Єдиний метод вивчення психіки — самоспостереження. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Джеймс Мілль (1773-1836), шотландський економіст, історик та філософ. Праці: «Аналіз феноменів людського духу» (1829). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Працю «Аналіз феноменів людского духу» вважають вершиною класичного асоціанізму. Свою психологію називає «ментальною механікою» та вважає її аналогом фізики. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Усе психічне життя зводить до відчуттів, уявлень та асоціацій. У психічному світі є лише одне явище — відчуття, і один закон — асоціації. Визнає повну пасивність суб’єкта, притаманну асоціанізму. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Джон Стюарт Мілль (1806-1873) — англійський філософ та психолог, один із лідерів емпіричної асоціативної психології, син Джеймса Мілля. Праці: «Система логіки» (1843). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Вважав, що не у механіки, а у хімії треба запозичати спосіб відтворення явищ свідомості. Своє вчення назвав «ментальною хімією». Складні ідеї не є сумою кількох більш простих, відбувається їх синтез, подібно до того, як це здійснюється у хімії. Як і у хімії, в психології знання окремих елементів не позбавляє від необхідності вивчати ціле. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Дж. Ст. Мілль вводить в асоціативну психологію «Я» як суб’єкт свідомості, наголошує на активності суб’єкта. Прибічник асоціанізму, він фактично вказав на його неспроможність та довів асоціативну психологію до кризи. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Ментальні закони можуть бути відкриті за допомогою дослідних методів – спостереження та експерименту. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Олександр Бен (1818-1903) – шотландський філософ, психолог та педагог. Праці: «Почуття та інтелект» (1855), «Емоції та воля» (1859). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Вважав що у психології необхідно застосовувати методи природничих наук, тобто подавати опис фактів та їх класифікацію. Ввів поняття спонтанна активність нервової системи, яка має прояв у спонтанних рухах. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Також вводить поняття «творча асоціація» — здатність розуму складати нові комбінації ідей. Пояснює відкриття в науках, творчість створенням асоціацій, що заперечувало розуміння асоціацій як комбінацій минулих вражень. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Герберт Спенсер (1820-1903) — англійський філософ та соціолог, один із батьків еволюціонізму. Праці: «Система синтетичної філософії» (1862 ), «Виховання розумове, моральне та фізичне» (1861). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії У ХІХ столітті теорія еволюції Ч. Дарвіна привела Герберта Спенсера до розуміння психіки як функції організму, яка забезпечує адаптапцію до навколишнього середовища, що в подальшому сприяло виникненню функціоналізму — однієї з течій у психології ХІХ століття. Г. Спенсер спробував наблизити психологію до еволюційного асоціанізму. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Сформулював загальний закон еволюції, який розповсюдив на весь всесвіт, а саме: неорганічну, органічну та надорганічну (соціальну) природу. Згідно із цим законом будь-де у всесвіті розвиток іде від: • • • розпорошеного до згуртованого (концентрація); однорідного до різнорідного (диференціація); невизначеного до визначеного (індивідуація). 2 Розвиток асоціативної психології в Англії У процесі розвитку матерії відбувається диференціація психічного життя від фізичного. Первинною одиницею психіки, згідно з Г. Спенсером, є відчуття, яке виникає з початкової роздратованості. 2 Розвиток асоціативної психології в Англії Психологія, згідно зі Спенсером, має досліджувати природу, походження та значення зв’язків між свідомістю та зовнішнім середовищем (до цього розглядалися зв’язки між нервовими та психічними процесами). Подібна точка зору привела до подальшого дослідження зв’язків між стимулами та реакціями та посприяла виникненню біхевіоризму. 3 Підсумки розвитку психології в ХІХ столітті • Криза та занепад асоціативної психології; • Проникнення в психологію ідей щодо застосування математики для аналізу психічних явищ; • Вплив на психологію еволюційних ідей біології, пошук та спроба застосування для роз’яснення психічних явищ принципів природничих наук; • Поява уявлення про безсвідому психіку; • Відкриття у фізіології, які сприяли тому, що психологія стає самостійним напрямком досліджень. Розвиток психології у Німеччині ХІХ століття 1732 - 1734 Х. Вольф «Емпірична психологія», «Раціональна психологія» 1825 І.Ф. Гербарт «Про психологію як науку, яка знов спирається на досвід, метафізику та математику» Розквіт та занепад асоціативної психології в Англії ХІХ століття 1820 Т.Браун «Лекції з філософії людского духу» 1829 Дж. Мілль «Аналіз феноменів людського духу» 1855 А. Бен «Почуття та інтелект» 1843 Дж. Ст. Мілль «Система логіки» 1862 Г. Спенсер «Система синтетичної філософії»
