КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Навчально–науковий інститут театрального мистецтва Кафедра сценічного мистецтва Кириченко Марія Михайлівна Курсова творча робота Дослідження драматургічного матеріалу і робота над роллю Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження» Спеціальність Науковий керівник Сценічне мистецтво к. філол. н, доц. Іщенко Є.О. шифр 026 Творчий керівник н.а. України, проф. Сомов Л.М. Курсова робота допущена до захисту рішенням кафедри сценічного мистецтва, протокол № від «_» Керівник програми, зав. кафедри Київ – 2019 2 ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ 1 ТЕАТР ЗА ЧАСІВ М.В.ГОГОЛЯ ТА ЙОГО ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ 1.1 Дослідження розвитку російського театру XІX століття………………..4 1.2 Життєвий та творчий шлях Миколи Васильовича Гоголя………………7 Висновки до першого розділу……………………………………………….11 РОЗДІЛ 2 П’ЄСА М.В.ГОГОЛЯ «ОДУЖЕННЯ» ТА ОБРАЗ ФЕКЛИ ІВАНІВНИ 2.1 Характеристика та аналіз п’єси М.В.Гоголя «Одруження»……………12 2.2 Образ та робота на роллю Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження»……………………………………………………………………17 Висновки до другого розділу………………………………………………...18 ВИСНОВКИ……………………………………………………………………19 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………20 ДОДАТКИ………………………………………………………………………21 3 ВСТУП Сучасний світ заполонили технології, тому спілкування людей зводиться при зустрічі до мінімуму. Майже весь вільний час людина проводить за користуванням гаджетами. Якщо раніше люди знайомились на вулиці, убачивши один одного, то зараз знайомства проходять на спеціально створених для цього сайтів. Люди «закохуються», жодного разу не побачивши один одного. Хоча, якщо чесно, то така проблема існує вже дуже давно. Але різниця в тому, що раніше не сиділи на сайтах знайомств, а зверталися до спеціальних людей, які їм підшукували «другі половинки». Але, на погляд автора роботи, таким чином знайти кохання неможливо. Тому що людина, яка шукає тобі чоловіка або жінку робить це заради грошей, і їй, насправді байдуже, з ким ти проведеш усе своє життя. В тому полягає актуальність в сьогоденні п’єси М.В. Гоголя «Одруження». Вона викриває лицемірство і нещирість, які супроводжують сімейні відносини в сучасному суспільстві. У своєму виборі герої керуються не почуттями, а вигодою. Тема роботи: «Дослідження драматургічного матеріалу і роботи над роллю Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження»». Мета роботи: «Дослідити драматургічний матеріал і роботу над роллю Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження»». Таким чином, починаючи роботу, я поставила перед собою наступні завдання: 1. Дослідити театральний напрямок за часів Миколи Васильовича Гоголя. 2. Дослідити біографію і творчість М.В.Гоголя. 3. Дати характеристику п’єсі М.В.Гоголя «Одруження». 4. Охарактеризувати роль Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження». Об’єкт дослідження: текст п’єси М.В.Гоголя «Одруження». 4 РОЗДІЛ 1 ТЕАТР ЗА ЧАСІВ М.В.ГОГОЛЯ ТА ЙОГО ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ 1.1 Дослідження розвитку російського театру XІX століття XІX століття в житті російського театру – «золотий вік», протягом якого були створені найбільші твори класичної драматургії, російська акторська школа. XІX століття почався з формування реалістичних принципів драматургії та акторської гри і закінчився народженням режисерського театру, який узагальнив досвід досягнутого протягом століть вітчизняним сценічним мистецтвом. [1] На початку XІX століття в російському сценічному мистецтві на зміну романтизму і класицизму приходить реалізм, який привносить багато свіжих ідей в театр. У цей період відбувається безліч змін, формується новий сценічний репертуар, який відрізняється популярністю і затребуваністю в сучасній драматургії. Дев’ятнадцяте століття стає хорошою платформою для появи і розвитку багатьох талановитих драматургів, які своєю творчістю роблять величезний внесок в розвиток театрального мистецтва. На цьому етапі розвитку і повного становлення російський театр вже не може залишатися задоволеним колишнім репертуаром. Тому на зміну старому скоро приходить новий. Його концепція полягає в зображенні сучасного, з гострим і чітким відчуттям часу, людини. Основоположником сучасної російської драматургії прийнято вважати О.М. Островського. У своїх творах він дуже правдиво і реалістично описували купецьку середу і їх звичаї. Така обізнаність обумовлена тривалим періодом життя в подібному середовищі. О.М. Островський, будучи юристом за освітою, служив в суді і бачив все зсередини. Своїми творами талановитий драматург створив психологічний театр, який прагнув зазирнути і максимально розкрити внутрішній стан людини. [2] На початку XІX століття, в 1803 році при Олександрі І в імператорських театрах вперше відбувся поділ на драматичну і музичну 5 трупи, музична в свою чергу розділилася на оперну і балетну. Ідея такого поділу належала Катерино Кавос, який сам же очолив оперу в Санкт– Петербурзі. У Москві, хоча такий поділ офіційно відбувся, музична і драматична частини ще довго були об’єднані єдиною сценою – до самого відкриття в 1824 році нової драматичної сцени, з часом отримала назву Малого театру. Малий і Великий московські театри отримали свої назви не відразу, спочатку їх так називали виключно за порівняльними характеристиками, лише з часом вони знайшли офіційний статус. Однак, незважаючи на поділ труп, обидві сцени ще довго були фактично нерозривні через загальне керівництва, адміністрації, загальною костюмерній та інших необхідних театральних атрибутів. Поступово кількість театрів, що входять в управління імператорської театральної конторою, збільшувалася. Це були петербурзькі та московські державні театри, трупи яких розміщувалися в Великому і Малому театрі (Москва), в Маріїнському, Олександрійському, Ермітажному театрі, Великому Кам’яному в (Петербурзі). Актори і всі інші працівники імператорських театрів належали не до однієї трупі, а до всіх театрів і розпоряджалися ними чиновники контори на свій розсуд, тому легко призначалися і перепризначувати на різні сцени. XІX століття стало для Росії відкриттям своїх талантів. Російський театр, який опинився прекрасним учнем і прийняв в себе основи західно– європейської культури, став шукати власні шляхи розвитку, ні в якому разі при цьому не відсторонюючись від своїх вчителів – діячів західно– європейської культури. Істинний хороший учень завжди буде вдячний вчителям. Відбувалося зародження російської інтелігенції. Цей час характеризується підняттям російського музичного мистецтва – стало з’являтися багато російських самобутніх музикантів, композиторів, вокалістів, танцюристів і балетмейстерів, особливого успіху досягла російська опера. У музиці з’явилося своє російський напрямок, в розвитку 6 якого не останню роль зіграли композитори «Могутньої купки», які поставили на чільне місце музичних творів не стільки музичну красу, тішить слух, а тему, сюжет музичного твору. У XІX столітті російський театр поступово стає виразником виключно російських соціально–громадських ідей. Нові покоління драматургів, режисерів, акторів вже цілком зосереджуються на історії та соціальних явищах Росії. [3] Театральне мистецтво розвивалося незалежно від драматургії. Чудовим винятком стало творчість Островського, який створив п’єси – надовго визначили обличчя російської драматургії. Саме з Островського в російській театрі почався період психологічного реалізму. Питання театральної етики розробляв Пушкін. Він відстоював в російській театрі принципи справжньої народності. Геніальним новаторським твором того часу були комедії Грибоєдова «Лихо з розуму» і трагедія Пушкіна «Борис Годунов». У театральному мистецтві Росії першої половини 19 ст. головними були фігури антерпрінерів і акторів. Режисерові в цьому ряду місця поки що не було. Театральні постановки – тому страждають недбалістю, в них немає тієї глибини, яку надає виставі режисер. В цей час в роботах акторів були помітні прийоми гри, властиві театру класицизму: підкреслено увагу до декламації, статичні пози. У п’єсах авторів явно відчувалося схильність до чутливих епізодів, навіть в комедіях, де непокірні доньки, а нерідко і сини проливали щирі сльози, каючись в тому, що засмутили батьків. Найчастіше різні стилі та ідеї мирно сусідили і в драматургії і на сцені. Гарячі суперечки протягом століття велися навколо монополії імператорських театрів. У столицях дозволяли грати тільки акторам цих театрів. Монополія була скасована в 1882 р. і відразу, і в Москві, і в Петербурзі відкрилися приватні театри, драматичні і оперні. Такі театри називалися іменами їх власників. У другій половині 19в. нові театри 7 з’явилися і в інших містах Росії, а до кінця століття вже не було ні одного губернського міста, який не мав театру. На рубежі 18 – 19 ст. досягає свого граничного розвитку і кріпосний театр. Думка про використання безкоштовної праці кріпосного для театральних витівок виникає майже відразу з початком створення професійного театру в Росії. З 1770–х років мережа кріпосних театрів починає рости буквально з кожним днем. [4] Найяскравішою персоною драматургії першої половини століття є Н.В. Гоголь. По суті, він не був драматургом в класичному сенсі цього слова, але, незважаючи на це, зумів створити шедеври, які миттєво знайшли світову славу і популярність. 1.2 Життєвий та творчий шлях Миколи Васильовича Гоголя Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук. Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791–1868), нар. Косяровська, була видана заміж у віці чотирнадцяти років в 1805 році. За відгуками сучасників, вона була виключно хороша собою. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи в сім’ї було ще одинадцять дітей. Всього було шість хлопчиків і шість дівчаток. Перші два хлопчика народилися мертвими. Гоголь був третьою дитиною. Четвертим сином був рано померлий Іван (1810–1819). Потім народилася дочка Марія (1811–1844). Всі середні діти також померли в дитинстві. Останніми народилися дочки Анна (1821–1893), Єлизавета (в заміжжі Бикова) (1823–1864) і Ольга (1825–1907). 8 Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою "милу Україну", М.Гоголь настроювався на таку діяльність, "щоб бути по–справжньому корисним для людства". Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на "очищення серця", "розуміння серцем", щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему "Ганц Кюхельгартен". Через рік у журналі "Вітчизняні нотатки" з’являється повість "Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала", перша з циклу "Вечори на хуторі біля Диканьки". Життя Миколи Васильовича Гоголя ще з найраніших дитячих років мало чітко визначене духовне спрямування. Середовище, в якому довелося йому зростати, було дуже сприятливим для цього. Мати, Марія Іванівна, завжди відзначалася особливою побожністю. Прадід по батьковій лінії був священиком; дід закінчив Київську духовну академію; батько — Полтавську семінарію. Поняття про Бога запали в дитячу душу і знайшли навіть не зацікавлення, а палку віру. Тільки знаючи найголовніше, внутрішнє, визначальне спрямування творчості великого письменника, можна належно поцінувати все ним зроблене, по–новому поглянути на моральні уроки, не кажучи вже про загальне сприйняття всього масиву творчості. "Гоголь — перший пророк повернення до цілісної релігійної культури, пророк православної культури... він відчуває як основну неправду сучасності її відхід від Церкви, і основний шлях він бачить у поверненні до Церкви і перебудові всього життя в її дусі", — так важає В.Зеньковський. Вся творчість М.Гоголя, по суті, є пошуком шляхів людського вдосконалення. Якщо у своїх ранніх творах він намагався наблизити людину до Бога через виправлення її вад, викриття суспільних обставин, що провокують або спонукають до них, то пізніше він переключається на 9 самого себе, спрямовує рушійну силу очищення на свою душу і серце, вбачаючи там причину багатьох спокус. Після перших тяжких нападів страшної недуги письменник ще вимогливіше почав ставитися до себе, сприймати і цінувати час. Його все більше цікавить стан його душі, готовність до вищого звіту, полонить прагнення якнайкраще і найповніше відповідати образу духовної людини. Люди, які близько знали письменника, відзначали навіть зовнішні зміни в його вигляді. П.Анненков, який зустрічався з ним у 1846 році в Парижі, згадував: "Гоголь постарів, але набрав особливого роду краси, яку не можна визначити інакше, окрім назвавши красою мислячої людини. Обличчя його поблідло, схудло; глибока, напружена робота думки поклала на нього ясний відбиток виснаженості і втоми, але загальний вираз його здався мені якимось світлішим і спокійнішим за попередній. Це було обличчя філософа". У цей час письменник багато читає. Здебільшого це книги духовного змісту: твори святих отців Церкви, історія Церкви, богословські трактати. Згодом увесь свій духовний досвід М.Гоголь втілив у один з найкращих зразків духовної прози "Роздуми про Божественну Літургію". Письменник хотів зробити це видання масовим, за найнижчою ціною, без авторства, аби воно стало доступним для найширшого загалу. Актуальні питання буття — від побутових до духовних — М.Гоголь сприймав крізь призму релігійно–морального смислу. З часом переконання його перетворилися у глибоку віру, що змінити існуючий порядок речей, який викликав часом у нього активний внутрішній спротив, можна лише змінивши людину, а не суспільний устрій. Прагнення зробити людину людиною у вищому, гарному розумінні цього слова стало для нього питанням питань. З цим пов’язані його роздуми і про поняття значно ширші, які з часом, здається, лише набувають своєї вагомості. "Суспільство утворюється само собою, суспільство складається з одиниць. Потрібно, щоб кожна одиниця виконала повинність свою... Потрібно згадати людині, що вона зовсім не матеріальна худобина, а високий громадянин 10 високого небесного громадянства. Поки він хоч скільки–небудь не стане жити життям небесного громадянина, до того часу не прийде до порядку і земне громадянство". У цих словах, здається, сконцентровано абсолютно все, що треба знати сучасній людині про саму себе. Геніальний митець допомагав, допомагає і, безсумнівно, допомагатиме нам у справдженні цієї істини. [5] Гоголь дистанціювався від того розуміння суспільного значення своїх творів, яке вкладала в них літературна критика В. Г. Бєлінського і його кола, критика соціально–утопічна. Але при цьому Гоголь сам був не чужий утопізму у сфері соціальної перебудови, тільки його утопія була не соціалістичною, а православної. Ідея «Мертвих душ» в остаточному вигляді – ні що інше, як вказівка шляху до добра абсолютно будь–якій людині. Три частини поеми – це своєрідне повторення «Ада», «Чистилища» та «Раю» . Занепалі герої першої частини переосмислюють своє існування у другій частині і духовно відроджуються в третій. Таким чином, літературний твір навантажувалося прикладною задачею виправлення людських вад. Такого грандіозного задуму історія літератури до Гоголя не знала. І при цьому письменник мав намір написати свою поему не просто умовно–схематичною, але живий і переконливою. Волею долі М.В. Гоголь з’явився прапором нового соціального руху, яке формувалося поза сферою творчої діяльності письменника, але дивним чином перетнулися з його біографією, оскільки на дану роль інших фігур подібного масштабу в цей момент у цього соціального руху не було. У свою чергу, М.В. Гоголем були помилково витлумачені надії читачів, що покладаються на закінчення «Мертвих душ». Дух гуманності, який відрізняє твори Ф.М. Достоєвського та інших письменників після М. Гоголя, вже яскраво розкривається в гоголівської прозі, наприклад, в «Шинелі», «Записках божевільного», «Мертвих душах». Перший твір Ф.М. Достоєвського примикає до М.В. Гоголя до очевидності. 11 Так само зображення негативних сторін поміщицького побуту, взяте на озброєння письменниками «натуральної школи», зазвичай зводять до М. Гоголя. В подальшій роботі нові письменники робили вже самостійний внесок у зміст літератури, так як життя ставила і розвивала нові питання, – але перші думки були дані М.В. Гоголем. Твори М. Гоголя збігалися із зародженням соціального інтересу, якому вони сильно послужили і з якого література не виходила аж до кінця XІX століття. Але еволюція самого письменника відбувалася куди складніше, ніж формування «натуральної школи». Сам М.В. Гоголь мало збігався з «гоголівським напрямком» в літературі. [6] Висновки до першого розділу Волею долі М.В. Гоголь з’явився прапором нового соціального руху, яке формувалося поза сферою творчої діяльності письменника, але дивним чином перетнулися з його біографією, оскільки на дану роль інших фігур подібного масштабу в цей момент у цього соціального руху не було. Твори М. Гоголя збігалися із зародженням соціального інтересу, якому вони сильно послужили і з якого література не виходила аж до кінця XІX століття. 12 РОЗДІЛ 2 П’ЄСА М.В.ГОГОЛЯ «ОДУЖЕННЯ» ТА ОБРАЗ ФЕКЛИ ІВАНІВНИ 2.1 Характеристика п’єси М.В.Гоголя «Одруження» П’єса «Одруження» створювалася Миколою Гоголем дев’ять років: з 1833 по 1842 рр. Вона була поставлена в Петербурзі в Олександрійському театрі. «Одруження» – комедія побуту і звичаїв, що відкриває низку п’єс про купецької життя, продовжену згодом Олександром Островським. Все твір Гоголя побудовано навколо центральної події – передбачуваної одруження Подкольосіна і його сватання до купецької дочки Агафії Тихонівні. Вона неодмінно хоче нареченого з дворян. Сваха і один Кочкарьов з працею переконують головного героя піднятися з дивана і з’їздити подивитися на наречену. Виявляється, що до неї приходять ще кілька наречених, кожен зі своєю вимогою: одному потрібно гарне придане, іншому знанням майбутньою дружиною французької мови. В результаті Кочкарьов влаштовує так, щоб Подкольосін залишився єдиним нареченим і йому дівчина віддала перевагу. Однак, коли він відлучається у справах, наречений, охоплений нерішучістю, тікає у вікно з дому нареченої. У творі ми бачимо представників декількох станів і професій: купецька дочка Агафія Тихонівна, надвірний радник Подкольосін, відставний офіцер Анучкин, моряк Жевакин, сваха Фекла Іванівна. Агафія Тихонівна демонструє характерне для заможних представників купецтва прагнення вибитися в дворяни. Для цього вона шукає нареченого– дворянина. Роблячи вибір між декількома претендентами, вона керується тільки їх зовнішніми даними, тому ніяк не може прийняти рішення: якби до носа одного додати губи іншого, так з’єднати з огрядністю третього – вийшов би ідеальний чоловік. Подкольосін – тип нерішучого людини, через це нездатного до дії. Спочатку він лежить на дивані, відкладаючи всі справи на завтра. Потім не 13 може визначитися, чи потрібно йому одружитися: як це було неодружений, а став раптом одружений. Потім через сумніви збігає перед вінчанням. Подкольосін є пародією на героя–коханця, який зазвичай влазить у вікно до коханої. До того ж, втікати з–під вінця – прерогатива дівчат, тим самим підкреслюється слабкість і відсутність чоловічої волі в герої. Однак аналіз п’єси «Одруження» показує, що М. Гоголь не просто висміює невдалу спробу одружитися. Він показує лицемірство і нещирість, які супроводжують сімейні відносини в сучасному суспільстві. У своєму виборі герої керуються не почуттями, а вигодою. Крім того, аналізуючи п’єсу «Одруження», можна відзначити, що М.В. Гоголь підкреслює типову рису російської людини: бажанням мріяти, але невміння жити. У мріях Подкольосін уявляє себе в колі сім’ї, але тікає від реальності через вікно. Виходить комічне і драматичне одночасно зіткнення ідеальних уявлень і дійсності. [7] Головний конфлікт п’єси лежить між Феклою Іванівною та Кочкарьовим. Вони ведуть боротьбу за Підкольосина. Кочкарьов хоче за усяку ціну врятувати друга від шлюбу та відьми Фекли. А та, в свою чергу, за усяку ціну хоче отримати його. «Одруження» – представляє при своєму аналізі більше інтересу, вона глибше і ширше захоплює російську життя. Ось чому по справедливості, «Одруженню» може бути присвоєно почесну назву «першої побутової російської комедії»: в ній кожен герой є представником відомого становища, тут виведені і купці, і чиновники, і військові. Всі вони окреслені яскраво, характерно, нічого спільного не мають з млявими образами старої комедії. Яєчня, Анучкин, Жевакин, Агафія Тихонівна, Устина Наумівна – все це, можливо, дещо карикатурні, занадто яскраві образи, але, тим не менш, герої живі, наділені плоттю та кров’ю. Всіма цими людьми крутить Кочкарев – натура, безперечно, енергійна, але з одним недоліком, який дуже часто зустрічається – з відсутністю думки про те, « що з усього цього вийде». Йому аби діяти і метушитися, а як на 14 інших його суєта відгукнеться, до цього йому справи мало: він задоволений, що втрутився, що сам на увазі, і в цій метушні, без розрахунку і плану, все його самозадоволення. І, поруч з ним, його сором’язливий супутник Подкольосін, цей рідний брат Обломова, без прагнень, без бажань, з однією лише думкою, щоб швидше пройшов день, який нескінченно тягнеться. Цю людину нічим не розбудиш до дії: він, зі своєю флегмою і пасивністю, встоїть проти всяких аргументів розуму, або зваб мрії; життя для нього дрімота в сутінки, і ніхто, і ніщо його від цього напівсну чи не прокинувся. Закипіти і заквапився на мить він може, та лише для того, щоб зараз же впасти у відчай страху перед вчинком. «Одруження» М. Гоголя – комедія смішна, але безрадісна, перед нами виведена ціла галерея «сірих, млосно–нудних і дурнуватих» героїв. Життя їх беззмістовна, безглузда, а вони цього не помічають, що не усвідомлюють свого духовного убозтва. В особі Агафії Тихонівни Гоголь висміяв відхилення від старовини, зраду добрим старим традиціям життя, безглузде тяжіння до «нововведень». В особі Аріни Пантеліївни, а особливо купця Старикова, М.В. Гоголь вивів позитивні типи; націоналістичні схильності автора і прагнення ідеалізувати патріархальні «добрі часи» позначилися в створенні цих двох героїв «Одруження». Сучасники невірно зрозуміли цю комедію, назвавши її веселим «фарсом». Критики в своєму аналізі звернули вся увага на інтригу «Одруження», дійсно, досить заплутану і штучну і переглянули ту обставину, що комізм цієї гоголівської комедії грунтувався не тільки на «становищах» героїв, а й на їх «характерах». Аналізуючи будь–який тип, виведений Гоголем в «Одруженні», ми бачимо, що він сам по собі закінчений і комічний. Його можна взяти з тієї обстановки, в якій він показаний, взяти його порізно, поза ним зіткнення з 15 іншими типами, і він порушить ту ж усмішку, той же сміх, як рідкісний оригінал і типовий продукт нашого життя. Цей гоголівський тип відноситься і до «типу загальнолюдського», яким ми так дивуємося в комедіях Ж.Б. Мольєра. Хоча б ті ж Подкольосін і Кочкарев. Їх можна зустріти в будь–якому місці, і в будь–який час. У «Одруженні» вони перед нами в ролі дрібних обивателів Петербурга, а скільки таких осіб, осіб, що стрибають у вікно в рішучу хвилину, і осіб, що вносять в життя сумбур і метушню. Сам М. Гоголь надавав «Одруженню» велике значення: він її переробляв кілька разів з 1837 року до 1842 року докорінно змінював зміст і дійових осіб. Спочатку ця комедія нагадувала собою сюжет «Сорочинського ярмарку» і «Ночі перед Різдвом». Її дія відбувалася в Малоросії, і п’єса називалася «Женихи». За першим задумом вона була трьохактною, дія розгорталася не в Петербурзі, а в селі, в поміщицької середовищі (згодом наречена стала купчихою). Були женихи, але не було головних дійових осіб: Підкольосіна і Кочкарьова. Сюжет комедії традиційно–фарсовий: женихи–суперники відтісняють один одного лестощами, хитрістю, кулаками, а наречена не знає, кого вибрати. «Одруження», як і« Ревізор », – комедія сатирична. Висміюються не тільки риси характеру і індивідуальні особливості героїв, як в класицистичної комедії, а й окремі соціальні явища, наприклад, одруження як спосіб змінити соціальний статус. Сатирі піддається життя без щирих почуттів, шлюб без любові і відповідальності. Тема п’єси викладена в назві. Одруження – це не результат любовних стосунків героїв, а угода, комерційне підприємство. За структурою п’єса дуже гармонійна, має чіткий план. Гоголь знайшов формулу єдності ситуації, навколо якої будується дія. Все визначається одруженням і суперництвом женихів. В остаточній редакції додається мотив страху перед змінами. 16 Композиція п’єси закольцована: комедія закінчується і починається одним і тим же. Інтригу п’єси Ю. Манн назвав міражної. «Міражного» і закольцьованості передають сутність і властивості російської дійсності. Система персонажів у комедії, за словами А. Бєлого, «двурельефна», тобто герої утворюють пари. У кожній парі подібні герої, з’єднуючись, викликають сміх, тому що їх діяльність не призводить до мети, а гаситься іншим з пари. Перша пара – Агафія Тихонівна і Подкольосін. У них подібна мета і схоже перешкода – страх. Друга пара – професійна сваха Текля і друг нареченого Кочкарьов. Кочкарьов, на відміну від Теклі, сам не знає, навіщо займається одруженням одного. Третя пара – Подкольосін і Кочкарьов – невдахи наречений і сват. Двурельефний паралелізм призводить до «міражного»: діяльність нерезультативна, все відбувається навпаки. Якщо аналізувати комедію з точки зору реалізму, то вимальовується кілька типів. Подкольосін – тип людини, який йде до мети тільки на словах, а на ділі не діє. Така вся бюрократична система Росії 30–х років. Кочкарьов – людина, яка витрачає свою енергію на марна справа і сам не розуміє, заради чого. У його бажання одружити одного немає мотиву (хіба що з шкідливості, щоб не був вільним). Але для досягнення своєї міражної мети Кочкарьов вдається до будь–яких засобів: обманює, пише. Агафія Тихонівна – тип багатою нареченої, яка не може зробити вибір. Її міркування про те, як зробити чоловіка ідеальним (губи взяти у одного, ніс у іншого і т.д.) – найзнаменитіша місце комедії. Саме погляд нареченої на весілля як на торгівлю знищує саму суть шлюбу. Основний стежок, що створює художній світ комедії – гіпербола. Яєчня занадто широкий, Анучкин занадто субтильний. Перебільшені до осміяння риси характеру героїв: нерішучість Подкольосіна, діловитість яєчні, енергійність Кочкарьова. М.В. Гоголь вдається до улюбленого прийому, який широко використовували драматурги 20 в. Він доводить ситуацію і вчинки героїв до абсурду. Але героями вона сприймається як нормальна і навіть буденна. 17 Крім однієї–єдиної події – стрибка у вікно. Саме він дає М. Гоголю право назвати в підзаголовку комедію неймовірною подією. [8] 2.2 Образ та робота на роллю Фекли Іванівни в п’єсі М.В. Гоголя «Одруження» Причина з якої Підкольосін не хоче одружуватися – Фекла. Вона регулярно приходить до нього та розповідає про різних жінок Для нього це, як телевізор та інтернет. Він втамовує свої бажання, і потім зовсім не хочеться, щоб ці жінки біли поруч постійно. Три місяці шукати жінку – дуже великий термін. Зазвичай свахи так довго не займаються однією людиною. Але у Фекли Іванівни не просто бажання допомогти чоловіку знайти свою «другу половинку». Їй потрібно набагато більше. У якомусь сенсі Феклу можна назвати відьмою, яка збирає душі одружених людей. Тому вона за будь–яку ціну повинна отримати душу Підкольосіна. І поки не знайде йому гідної жінки, не відступиться. Вона веде боротьбу з Кочкарьовим за душу Підкольосіна. [додаток Б] Вона має отримати її з двох причин: 1. Вона збирає душі самотніх людей. 2. Втеча Підкольосіна від неї – це крах її сватовської діяльності. Вона одна з найуспішніших свах у місті, і втеча нареченого зіпсує її репутацію. Також Підкольосін предмет її боротьби тому, що він єдиний, хто чинить опір. Інші одразу беруть, не дивлячись на «товар». А від нього не знаєш, чого чекати. А Кочкарьов бореться за спасіння душі товариша, тому що Фекла колись таким же чином одружила його. Вона розповідала, яка гарна в нього буде дружина. Але надії не здійснилися. І тепер сімейне життя Кочкарьова для нього – пекло, від якого йому вже ніяк не врятуватися. Але є ще шанс врятувати Підкольосіна від цієї страшної, на погляд Кочкарьова, помилки. І він зробить все, щоб друг не потрапив до рук свахи. 18 Агаф’я Тихонівна також пастка для Фекли Іванівни. [додаток В] Тому що знайти чоловіка для дівчини, яка майже все життя не виходила з дому, яка боїться усіх і кожного – завдання не з простих. Вона брехнею намагається «підкинути» їй наречених, кажучи, що це найкращі з найкращих. Хоча в них є вади, але вони шляхтечі. А для Агаф’і головне, щоб чоловік був шляхтичем. Бо чоловік–купець – найстрашніший з усіх її нічних кошмарів. Але Агаф’я також не ідеал жінки. Тому Фекла, дуже хитра жінка, брехнею заманює наречених до Агаф’ї. Вона розповідає, що вона і французьку знає, і дуже гарна, і розумна. Насправді, все це не так. Врешті–решт Фекла вирішила звести Підкольосіна та Агаф’ю Тихонівну. Бо дві такі душі просто повинні бути разом, а Фекла, тим часом, ці душі забере собі. І все йде, як потрібно. Агаф’я погоджується вийти за Підкольосіна, він також погоджується на весілля. Але, на жаль, Фекла програє війну Кочкарьову, душа Підкольосіна втікає через вікно разом з його тілом. Це перший програш Фекли Іванівни, який на час, напевно, зіб’є її з курсу, бо такого вона точно не очікувала. Висновки до другого розділу Тема п’єси викладена в назві. Одруження – це не результат любовних стосунків героїв, а угода, комерційне підприємство. За структурою п’єса дуже гармонійна, має чіткий план. Гоголь знайшов формулу єдності ситуації, навколо якої будується дія. Все визначається одруженням і суперництвом женихів. В остаточній редакції додається мотив страху перед змінами. «Одруження» – комедія сатирична. Висміюються не тільки риси характеру і індивідуальні особливості героїв, як в класицистичної комедії, а й окремі соціальні явища, наприклад, одруження як спосіб змінити соціальний статус. Сатирі піддається життя без щирих почуттів, шлюб без любові і відповідальності. 19 ВИСНОВКИ Як вже було сказано автором творчої курсової роботи на початку свого дослідження, сучасний світ заполонили технології, тому спілкування людей зводиться при зустрічі до мінімуму.. Аналізуючи п’єсу М.В. Гологя можна зробити висновок, що ця проблема існує вже дуже давно та не втратила своєї актуальності і у сьогоденні. П’єса М.В.Гоголя «Одруження» дуже гармонійна за структурою, має чіткий план. Гоголь знайшов формулу єдності ситуації, навколо якої будується дія. Все визначається одруженням і суперництвом женихів. В остаточній редакції додається мотив страху перед змінами. В п’єсі висміюються не тільки риси характеру і індивідуальні особливості героїв, як в класицистичної комедії, а й окремі соціальні явища, наприклад, одруження як спосіб змінити соціальний статус. Сатирі піддається життя без щирих почуттів, шлюб без любові і відповідальності. Підсумовуючи роботу можна сказати, що завдання, які були поставлені на початку роботи виконані: 1. Дослідити театральний напрямок XІX століття. 2. Дослідити біографію і творчість М.В.Гоголя. 3. Дати характеристику п’єсі М.В. Гоголя «Одруження». 4. Охарактеризувати роль Фекли Іванівни в п’єсі М.В.Гоголя «Одруження». Мета даної роботи виконана: досліджено драматичний матеріал та роль Фекли Іванівни в п’єсі Миколи Васильовича Гоголя «Одруження. На погляд автора роботи п’єса М.В. Гоголя «Одруження» не втратить своєї актуальності багато років. Тому не втратить актуальність і висвітлення даної теми у театральних та кінопоказах. 20 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Театр XІX століття [Електронний ресурс] Режим доступу httр://drаmаteshkа.ru/іndex.рhр/рrerevоlutіоnаry–theаtre/4902–russkіyj–teаtr– xіx–vekа. 2. Російський театр XІX століття [Електронний ресурс] Режим доступу httр://www.letоріs.іnfо/themes/theаtre/russkіj_teаtr_19_vekа.html. 3. Історія російського театру [Електронний ресурс] Режим доступу httрs://ru.wіkірedіа.оrg/wіkі/%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D 0%B8%D1%8F_%D1%82%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B0_%D 0%B2_%D0%А0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B8#XІX_%D0% B2%D0%B5%D0%BА_%D0%B8_%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0 %BB%D0%BE_XX_%D0%B2%D0%B5%D0%BА%D0%B0. 4. Історія російського театру XІXстоліття[Електронний ресурс] Режим доступу httр://www.hіntfоx.cоm/аrtіcle/Teаtr–rоssіі–19–vekа.html. 5. М.В. Гоголь [Електронний ресурс] Режим доступу Режим доступу httрs://www.ukrlіb.cоm.uа/bіо/рrіntіt.рhр?tіd=1771. 6. М.В. Гоголь [Електронний ресурс] httрs://ru.wіkірedіа.оrg/wіkі/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB% D1%8C,_%D0%9D%D0%B8%D0%BА%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9 _%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2 %D0%B8%D1%87#%D0%А2%D0%B2%D0%BE%D1%80%D1%87%D0%B5 %D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. 7. М.В.Гоголь «Одруженя» [Електронний ресурс] Режим доступу httрs://reedcаfe.ru/blоgs/рesа–zhenіtbа–аnаlіz–рrоіzvedenіyа–gоgоlyа. 8. Аналіз п’єси «Одруження» [Електронний ресурс] Режим доступу httрs://gоldlіt.ru/gоgоl/844–zhenіtbа–аnаlіz. 21 ДОДАТКИ Додаток А 22 Додаток Б 23 24 Додаток В
