Секція суспільних дисциплін

Секція суспільних дисциплін
Баранник М.В., к.ф.н., доцент
КРИЗИС ЦИВИЛИЗАЦИИ КАК КУЛЬТУРОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА
Кризисные явления в международной политике, экологии, демографии и, в первую
очередь, финансово-экономической сфере являются частными проявлениями общего
системного кризиса современной цивилизации. Эффективное противодействие ему
предполагает, в первую очередь, выяснение его глубинных причин.
Существуют мнения, что современный кризис обусловлен международным
империализмом, неолиберальной идеологией, действиями так называемого «мирового
правительства», глобальной борьбой за природные ресурсы, рынки и многим другим. Все эти
утверждения в той или иной степени справедливы. Однако, они указывают на, так сказать,
причины внешнего, второго порядка. Нам же важно было бы установить первичную,
сущностную причину глобального кризиса, что позволило бы выработать адекватную
международную антикризисную стратегию, которой сейчас не существует вообще.
На мой взгляд, правы те исследователи, которые считают определяющим
признаком глобального кризиса изменения традиционных ценностей и, таким образом,
направляют поиск его фундаментальной причины в плоскость истории и современного
состояния культуры.
Если усматривать смысл истории человечества прежде всего в культурной
эволюции, то есть в поступательном человекотворении, то история культуры в обобщенном
виде представляется естественно-историческим поэтапным процессом накопления и
самореализации, утверждения человеческих сущностных сил. К этим силам, принципиально
отличающим человека от других живых существ, относятся, во-первых, одушевленная
телесность, во-вторых, духовность, то есть совокупность специфически человеческих чувств,
в-третьих, разумность (рациональность), и, наконец, в-четвертых, свобода воли.
Исходя из предыдущего утверждения, история культуры, пройденная всеми, как
принято говорить, цивилизоваными народами, в том числе и украинским народом
схематично выглядит так. Первой эпохой в истории культуры, если не считать архаику
(дикость и варварство), со времени появления первых очагов цивилизации был Древний мир,
доминантой которого была одушевленная человеческая телесность, проявившаяся, главным
образом, в мифологии. Средневековье, как вторая епоха культурной эволюции, утвердило
человеческую духовность, прежде всего через безраздельное господство религиозного
мировоззрения. Следующая епоха – Возрождение – объединила, синтезировала эти два
сущностных человеческих признака, что выразилось, в частности, в идее гуманизма. Эпоха
Просвещения была характерна утверждением силы человеческого разума, способности
рационального познания и освоения мира. И, наконец, в епоху Романтизма, под знаком
которой прошла большая часть Х1Х века, доминантой была свобода воли как сущностная
способность человека не только к самоутверждению, но и радикальному изменению
действительности. Кстати, эта доминанта послужила далеко не последним фактором
появления марксизма как социального проекта.
В конце Х1Х столетия самоутверждение и опредмечивание в культуре основных
сущностных человеческих сил было завершено и началась эпоха Модернизма, доминантой
которой стала идея эксперимента как способа широчайшего проявления, если хотите, «игры»
утвержденных ранее сущностных сил человека во всех сферах его деятельности и формах
культуры – науке, искусстве, политике и социуме в целом, включая и такой
широкомасштабный эксперимент как строительство коммунистического общества в
Советском Союзе.
Конец ХХ века был связан с переходом к современному этапу развития культуры –
эпохе Постмодернизма. Безысходность, вызванная фактическим исчерпанием предмета (и
смысла) социокультурной эволюции, вызвала к жизни иную генерализирующую идею –
3
Секція суспільних дисциплін
поиск новой реальности бытия человека, что по сути означает выход за пределы
традиционной и исторически уже реализованной сферы социокультурной жизни.
Воплощение этой идеи сейчас ярко наблюдается в создании виртуальной реальности,
усилении интереса к астрофизическим явлениям и гипотезам внеземных цивилизаций,
экстрасенсорике и тому подобному. Современная епоха привела к фактической девальвации,
если не сказать слому традиционных ценностей и много в чем подтвердила прогноз Освальда
Шпенглера о вырождении европейской, то есть западной культуры в цивилизацию.
Поскольку Постмодернизм еще не сформировал иных новых социально интегративных
ценостей, практически все общественные процессы оказались, так сказать, без системы
координат и не смогли в той или иной степени избежать кризисного протекания, которое в
глобализованом мире все больше приобретает глобальный характер. Показательным
примером этому может служить мировой финансово-экономический кризис, который, в
отличие от кризиса перепроизводства начала ХХ века, является так называемым кризисом
«перепотребления», то есть жизни взаймы, массового стремления людей владеть
материальными ценностями, которые ими еще не заработаны и которые часто превосходят
их первоочередные и разумные потребности при фактическом игнорировании или
минимизации потребностей духовных. Причиной этого кризиса являются навязчивые
незбалансированные стандарты «общества потребления», возникшие в вакууме новых,
адекватных эпохе культурных ценностей на фоне общего снижения интереса к
производительному труду. Попытки преодоления этого кризиса, в частности уменьшения
критичного госудаственного долга, часто усматриваются в принудительном уменьшении
возможностей или экономии массового потребления, что при отсутствии новых культурних
ориентиров в потребностях приводит к социальному напряжению и не дает ощутимых
длительных результатов.
Таким образом, основная причина современного глобального кризиса западной
цивилизации, на мой вигляд, состоит, во-первых, в исчерпании внутренних ресурсов
предыдущей традиционной социокультурной эволюции и, во-вторых, отсутствии новой,
адекватной современным реалиям системы культурних ценностей, которые могли бы
охватывать массовое сознание и обеспечивать новое качество самореализации человека. По
сути Постмодернизм – это переходное, пограничное время, долженствующее открыть эпоху
принципиально новых возможностей дальнейшего саморазвития и самореализации человека.
Поскольку новое качество цивилизации не наступит само собой, каковы же когут
быть шаги на пути к нему?
Во-первых, необходима система международных
долговременных мер по минимизации последствий мирового кризиса, исходящая из того,
что кризис в данных условиях в принципе хроничен и неустраним. Это необходимо в целях
выживания, с тем, чтобы кризис в обоз- римом будущем не перерос в планетарную
катастрофу, которая просто уничтожит цивилизацию. Во-вторых, крайне важно
интенсифицировать (вложив все возможные средства) поиск и освоение принципиально
новых видов энергии, материалов, технологий (сродни идеям Николо Теслы) для устранения
дефицита и дороговизны природных ресурсов, преодоления бедности, решения
экологических и массы иных кризисных проблем. Однако это непредсказуемо длительный,
рискованный процес, ибо неизвестно успеем ли мы получить ожидаемые результаты до
того, как цивилизация окажется на краю бездны. И поэтому, в-третьих, как бы фантастично
это не казалось с точки зрения футурологии, мы должны готовиться к диалогу с внеземными
цивилизациями, параллельное с нами существование которых сейчас уже фактически
доказано. Целью такого диалога является не просто мольба о помощи в решении наших
проблем, а изучение, осмысление способа их существования так как, на мой взгляд, этот
способ очень вероятно может стать и нашей спасительной перспективой.
Однако, на этом пути лежит огромное препятствие – биосоциальная природа
человеческого вида. Не просто антропологическая оболочка мешает человеку перейти к
новому, так сказать, «космическому» качеству жизни. Врожденные черты характера,
4
Секція суспільних дисциплін
свобода воли, социальные условия бытия как факторы добра и зла порождают не только
взлеты духа, но и эгоизм, алчность, агрессивность и другие нравственные уродства человека
и общества. Вполне возможно, что именно по этой причине упомянутый диалог с иными
высокоразвитыми цивилизациями сейчас невозможен, ибо современный человек,
получивший вдруг космические технологии, непредсказуемо опасен, как обезьяна с
гранатой. Пока, к сожалению, остаются мечтами мысли Константина Циолковского о
«лучистых людях» или Владимира Вернадского о «ноосферном человеке». Между тем, в
мире нет ничего невозможного и все-таки стоит надеяться, что космическая трансформація
человека как такового возможна. В противном случае нас как живой вид ждет печальная
участь.
Костенко К., юридичний факультет, група 1315, Сергієнко А., група 1314
Науковий керівник: к.ф.н., доц., Баранник М. В.
СУБКУЛЬТУРА: ВИДИ ТА ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ
Субкультура як наукове поняття є досить широким і багатоскладовим. За даними
філософського словника "субкультура" – це система норм і цінностей, що відрізняє групу від
більшості суспільства. Сучасне суспільство, засноване на розділі праці та соціальній
стратифікації, є системою різноманітних субкультур. Субкультура може проявлятись як:
1). сукупність деяких негативно інтерпретованих цінностей традиційної культури, що
функціонують у злочинному прошарку суспільства;
2). особлива форма організації людей (найчастіше молоді) - автономне цілісне
утворення усередині панівної культури, в якому стиль життя і мислення її носіїв
відрізняється своїми звичаями, нормами та комплексами цінностей;
3). трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури,
що отримала локально-професійне забарвлення.
За способом виникнення розрізняють субкультури, що утворились як позитивна
реакція на соціальні та культурні потреби суспільства, та субкультури, які є негативною
реакцією на існуючу соціальну структуру і панівну в суспільстві культуру. Взагалі сучасні
субкультури є специфічним способом диференціації розвинених національних та
регіональних культур, в яких поряд з основною класичною традицією існують своєрідні
культурні утворення, що відрізняються від неї за формою і змістом.
Субкультурні групи бувають двох типів:
1). Всеохопна інституція – це соціальний простір, у якому члени субкультури живуть і
працюють із однодумцями, будучи відрізані від загалу. Вони існують замкнуто і
відокремлено, що є способом «втечі» від суспільства.
2). Діяльність у суспільстві – тип, протилежний першому. Його члени не схвалюють
правил загалу, але діють у його межах, протиставляючи йому себе.
Інший погляд на відмінності серед субкультур виділяє такі два типи: естетична
субкультура й опозиційна субкультура. Естетична субкультура просто відрізняється від
культури загалу. Натомість опозиційні субкультури протистоять певним суспільним
інститутам або звичаям.
Групи субкультур формуються через потребу знайти і утвердити нове значення
речей; вони постають з колективного і майже стихійного намагання по-новому визначити
щось важливе для суспільства. Люди у пошуках нового бачення старих проблем знаходять
інших із подібними намаганнями і починають ідентифікувати себе з тією чи іншою
субкультурою.
Якщо традиційна культура не пропонує нових ідей і форм для сучасного покоління,
цю функцію перебирає на себе субкультура, яка продукує власні стилі у музиці, моді,
5
Секція суспільних дисциплін
ритуалах, способах спілкування тощо, які, у випадку успішного випробування часом, можуть
стати загальноприйнятим культурним надбанням.
Банташ А., юридичний факультет, група 1313
Науковий керівник: к.ф.н., доц., Баранник М.В.
УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕНТАЛІТЕТ ТА ХАРАКТЕР ЯК КУЛЬТУРНОІСТОРИЧНА ПРОБЛЕМА
Менталітет є одним із цікавих та важливих понять сучасного культурологічного
знання. Воно містить в собі суттєві характеристики етносу і є одним з провідних критеріїв
при порівнянні націй одна з одною.
Щодо визначення самого терміну, менталітет (від лат. Mental – розум, розумовий) – це
спосіб мислення, світосприйняття, духовної настроєності, що притаманні індивіду або
соціальній групі і цей термін вживається для характеристики національних особливостей
народів та їх культури. Менталітет є складним поняттям, якому наразі важко дати строге,
точне визначення. Історики культури сходяться на тому, що йдеться про так звані «звички чи
стандарти свідомості», а саме комплекс уявлень про навколишній світ, що притаманні людям
певної епохи чи соціальної групи і саме вони не усвідомлено зумовлюють їхню поведінку.
У чому ж полягає актуальність дослідження менталітету? Безпосередньо в тому, що
при нерозумінні цих самих «звичок свідомості» певного етносу, наприклад, державній владі
буде важко діяти в інтересах свого народу і це може призвести до соціальних конфліктів і
навіть стихійних революцій. Але усвідомлення специфіки ментальності важливе не лише для
вирішення політичних питань, а й проблематики інших сфер нашого життя, включаючи
правову.
Якщо ж говорити про наш український менталітет, то варто зазначити, що його
формування залежало не тільки від особливостей народного характеру, а і досить сильних
впливів оточення дуже різних інших етносів, і тому йому важко дати вичерпну
характеристику. Зазначу, що ми знаходимося на перехресті впливів країн культур та
цивілізацій Заходу і Сходу і внаслідок цього наш менталітет має двоєдиний зміст. Завдяки
цьому, зокрема, виникають складності українського державотворення. З іншого боку,
особливості українського національного характеру і менталітету свідчать про те, що ми є
окремим народом який, як і інші, є особливим, неповторним.
Отже, питання національного характеру і ментальності є складним, недостатньо
дослідженим, але надзвичайно важливим для того, щоб знаходити порозуміння між людьми
одного народу та між різними народами. При цьому варто розуміти, що одну й ту ж саму
подію кожна нація може сприймати по-різному згідно особливостям своєї ментальності.
6