Курсова робота Вплив розлучення батьків на психічний розвиток дитини
advertisement
Міністерство освіти і науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Факультет педагогіки і психології Кафедра психології і педагогіки КУРСОВА РОБОТА з вікової психології на тему: «Вплив розлучення батьків на психічний розвиток дитини» Студента (ки) _____ курсу ______ групи галузі знань________________________ спеціальності_____________________________ _________________________________________ (прізвище та ініціали) Науковий керівник: __________________________________________ _______ (посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали) Національна шкала ________________ Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____ Члени комісії : ________________ ___________________________ (підпис) (прізвище та ініціали) ________________ ___________________________ (підпис) (прізвище та ініціали) ________________ ___________________________ (підпис) (прізвище та ініціали) Київ 2019 2 ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ 1. КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ …………………………………………………………………………6 1.1. Розлучення як результат кризового розвитку відносин подружньої пари.6 1.2. Особливості та наслідки переживання дитиною кризових ситуацій….11 1.3. Індивідуальний підхід вчителя до дитини при розлученні батьків……17 Висновки до розділу 1…………………………………………………………..24 РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ РОЗЛУЧЕННЯ ЯК КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ В СІМ'Ї НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ ..25 2.1. Методика дослідження…………………………………………………….25 2.2. Аналіз результатів дослідження…………………………………………. 28 Висновки до розділу 2………………………………………………………….32 РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ ЩОДО НОРМАЛІЗАЦІЇ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ ………………………………………..33 Висновки до розділу 3………………………………………………………….36 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………………….37 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….40 ДОДАТКИ………………………………………………………………………..43 3 ВСТУП Актуальність теми. Проблема кризових ситуацій в сім'ї та їх впливу на психічний розвиток особистості дитини − одна з ключових в сучасній сімейній психології та психотерапії. На першому місці стоїть сім'я як найважливіший з феноменів, який супроводжує людину протягом всього його життя. Значимість її впливу на особистість, її складність, багатогранність і проблематичність обумовлюють велику кількість різних підходів до вивчення сім'ї, а також визначень, що зустрічаються в науковій літературі. Школа, безумовно, як і сім'я, є центром розвитку, особливо поки дитина ще мала. Вона має великий вплив на те, яким він стане в майбутньому, на його місце в суспільстві. Однак зміна соціальної ситуації, розвиток сім'ї або одного з її членів може спричинити за собою зміну всієї системи внутрішньо-шкільних стосунків і створити умови, що призводять виникнення кризи у дитини. Більшість криз має свої закономірності протікання, свою феноменологію. Особливу увагу серед кризових ситуацій займає розлучення. Розлучення − це результат кризового розвитку відносин подружньої пари, це стресова ситуація, загрозлива душевній рівновазі одного або обох партнерів, і особливо дітей. Щорічно в Україні офіційно розриваються приблизно півтора мільйона шлюбів, тобто розкол сім'ї переживають сотні тисяч дітей. Розлучення батьків з кожним роком стає все більш імовірним подією в житті дитини. Відмітимо, що в результаті розлучення не тільки без одного з батьків залишається велика кількість дітей, передаються в будинок дитини, під опіку та усиновлення, а й фіксується чимала кількість асоціальних порушень: діти тікають з дому, роблять різні злочини. Саме серед цієї групи дітей найбільш часто встановлюється діагноз хворих на алкоголізм, наркоманію, які намагаються покінчити життя самогубством. 4 Вивченню психологічних наслідків розлучення для дитини присвячено досить багато досліджень, як вітчизняних, так і зарубіжних психологів. У дослідженнях зарубіжних психологів особлива увага приділялася почуттям, які відчуває дитина після розлучення батьків (лють, почуття провини, печаль, страх), його наслідків в психічному розвитку дитини, переживань події розлучення (Ю.Валлерштейн, В.Сатир, Г.Т.Хоментаускас ). У вітчизняній психології основна увага приділялася особливостям впливу розлучення на подружжя, їх поведінки в ситуації розлучення, а також причин розлучень (А.Я.Варга, А. С. Співаковська, В.А.Сисенко). Однак впливу розлучення на психологічний стан дитини, на її психічний розвиток, на поведінку практично не приділялося уваги. Дана тематика висвітлюється лише в психотерапії, як окремих випадків, частіше в руслі невротичних розладів особистості. Хоча більшість практикуючих психологів розглядають розлучення батьків як головне негативний фактор буття в житті дитини, джерело невпевненості, замішання, хворобливих переживань. Мета дослідження – аналіз основних факторів впливу розлучення на психічний розвиток особистості дитини. Завдання дослідження: 1. розглянути розлучення як результат кризового розвитку відносин подружньої пари; 2. охарактеризувати особливості та наслідки переживання дитиною кризових ситуацій; 3. обґрунтувати індивідуальний підхід вчителя до дитини при розлученні батьків; 4. описати методику дослідження; 5. здійснити аналіз результатів дослідження; 6. навести рекомендації розвитку дитини. педагогам щодо нормалізації психічного 5 Предмет дослідження: особливості особистості дитини, яка пережила ситуацію розлучення. Об'єкт дослідження – виступили діти у віці 9-11 років в кількості 46 осіб: експериментальна група − діти з сімей, які нещодавно пережили розлучення, контрольна група − діти з повних сімей. Гіпотеза дослідження: розлучення, як кризова ситуація в сім'ї та школі, зачіпає багато сторін особистості дитини, найбільш чутливими до впливу сімейного неблагополуччя виявляються емоційна сфера дитини та такі стрижневі аспекти особистості дитини як уявлення про себе, самоставлення, самооцінка, самовиявлення. Методи дослідження: основними методами дослідження виступили теоретичний аналіз літератури і такі методики емпіричного аналізу як: 1. Методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою (САН), яка дозволяє порівняти самопочуття, активність, настрій дітей з повних і сімей, які пережили розлучення. 2. Шкала Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна (Шкала самооцінки рівня тривожності). Базою дослідження виступила школа № 17 м. Києва. Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Список літератури містить 28 найменувань. Основний зміст роботи викладено на 37 сторінках. 6 РОЗДІЛ 1. КРИЗОВІ СИТУАЦІЇ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ 1.1. Розлучення як результат кризового розвитку відносин подружньої пари Розлучення − це розірвання шлюбу, тобто юридичне припинення його при житті подружжя [7]. Розлучення є ненормативною кризою сім'ї, головним змістом якого є стан дисгармонічності, обумовлене порушенням гомеостазу сімейної системи, яка потребує реорганізації сім'ї як системи [21]. На думку С. В. Зеленчукової, розлучення − це результат кризового розвитку відносин подружньої пари [4, с.96]. Однак, в даний час розлучення як явище оцінюється неоднозначно. Якщо раніше його інтерпретували однозначно негативно − як загрозу сім'ї, то сьогодні можливість розірвання шлюбу розглядається як невід'ємний компонент сімейної системи, необхідний для реорганізації її в тих випадках, коли зберегти сім'ю в колишньому складі і структурі виявляється неможливим. Зростання розлучень, на думку Л. В. Повалій, в певному сенсі визначено переходом до нового способу укладення шлюбу, коли основне значення набуває вільний вибір чоловіка на основі почуття любові і особистісної вибірковості [14, с.12]. На думку автора, свобода вибору партнера з необхідністю передбачає вільне розірвання шлюбу в умовах, коли подружні стосунки складаються невдало. Розвиток економічної самостійності та соціального рівноправ'я жінок створює умови для розірвання шлюбу в тих випадках, коли сім'я стає перешкодою на шляху вільного саморозвитку і самореалізації жінки. 7 У родині, яка має дітей, розлучення не означає її ліквідацію і припинення її функціонування. Сім'я зберігає принаймні одну, але найважливішу функцію − виховання дітей. Розлучені подружжя перестають бути чоловіком і дружиною, але завжди залишаються батьками своїх дітей. Відмітимо, що основними причинами розлучень С. Баулер називає [24, р.75]: 1. Особистісні чинники ризику (індивідуально-типологічні особливості подружжя, досвід сімейного життя прабатьківської сім'ї, стан соматичного і нервово-психічного здоров'я, соціально-демографічні характеристики та ін.). Традиційно фактором ризику вважається виховання майбутнього чоловіка в неповній або дисгармонійній сім'ї. Причому особливого значення набувають емоційні порушення подружніх і дитячо-батьківських відносин − холодність, відкидання, дистанція, ворожість. Значна різниця у віці, так само як і дистанція в освітньому і соціальному статусі майбутнього подружжя, також виступають суттєвими факторами ризику для сімейного життя. 2. Історія створення сім'ї − умови знайомства, особливості передшлюбного періоду, мотивація шлюбу, первинна сумісність подружньої пари. Стабільність шлюбу знижується, якщо період знайомства виявляється занадто коротким (менше півроку) і недостатнім для пізнання один одного і встановлення рівноправних відносин, в яких партнери вчаться взаєморозумінню і співпраці у вирішенні виникаючих проблем. Фактором ризику успішності шлюбу є дошлюбна вагітність нареченої, особливо коли подружжя молоде. У цьому випадку період залицяння скорочується і молодята виявляються психологічно, економічно і особистісно не готові до майбутнього сімейного життя. Коли ж розпадається молода сім'я без дітей, тобто мова йде про щойно створене подружжя, факторами ризику виступають неадекватна мотивація шлюбу і короткочасність знайомства, що не дозволяє партнерам співвіднести ціннісну основу укладення шлюбу. 8 Неадекватними мотивами шлюбу можуть бути прагнення одного або обох подружжя виділитися з прабатьківської сім'ї або з метою утвердження свого дорослого статусу, або для того, щоб уникнути конфліктів, сварок, емоційної напруженості у відносинах з власними батьками. Іншим неадекватним мотивом може стати гіпертрофоване бажання знайти заступництво і захист у партнері, щоб задовольнити потребу в безпеці. Партнер в цьому випадку сприймається інструментально − як гарант безпеки, і рішення про укладення шлюбу не ґрунтується на відносинах любові і близькості. Така ситуація складається, коли пара починає зустрічатися або одружується після значущої втрати − смерті близького, коханої людини, розставання з коханою людиною і т.д. 3. Несприятливі умови функціонування сім'ї. Це несприятливі житлові та матеріально-економічні умови, низька ефективність рольової поведінки членів сім'ї, депривація значущих потреб членів сім'ї, девіантна поведінка партнерів (алкоголізм, наркоманія), висока конфліктність, сексуальна дисгармонія. На думку С. Крейна, факторами, що підвищують ступінь готовності сім'ї до розлучень, є урбанізація і зростання мобільності працездатного населення, зміна місця жінки в структурі професійної зайнятості суспільства і подальша індивідуалізація життєвої концепції, в якій цілям автономного особистісного зростання приділяється все більше значення обома статями [25, р. 22-23]. Поряд з факторами ризику розлучення можна говорити і про чинники толерантності, що знижують вірогідність розпаду сім'ї навіть в умовах проблем сімейного життя і конфліктності відносин. На думку С. І. Яковенка, найбільш істотне значення набуває наявність в сім'ї дітей [23, с.211]. Автори вважають, що дитина досить часто виступає як останній аргумент у прийнятті рішення подружжя про розлучення на користь збереження сім'ї. 9 Наявність дітей знижує психологічне бажання і економічну обгрунтованість розлучення. Іншим важливим фактором, що утримує подружжя від розлучення, на думку авторів, є невпевненість в своєму економічному становищі після розлучення і можливості прогодувати дітей, забезпечити їм повноцінне виховання і освіту. Навпаки, вказує О.Дробот, що дружини, які працюють, опинившись в стані після розлучення і готові забезпечити матеріально себе і дітей, висвітлюють велику схильність до розлучення в проблемних сім'ях, ніж жінки, які не працюють або займаються низькооплачуваною працею [22, с. 21]. Д.Г.Скотт наводить дані про те, що низьку готовність до розлучення виявляють жителі сільських районів, непрацюючі жінки і групи населення з рівнем доходу нижче прожиткового мінімуму [20, с.153]. Період розлучення пов'язаний з юридичним оформленням нового статусу сім'ї, визнанням припинення дії колишніх прав і зобов'язань подружжя в зв'язку з розірванням шлюбу і прийняттям нових зобов'язань для збереження батьківських функцій. Тривалість цього періоду визначається правовими нормами (від 2 до 5 − місяців в залежності від наявності в сім'ї дітей та добровільності рішення про розлучення обома членами подружжя). Розлучення − не просто проставлення штампа в паспорті як процедура юридичного оформлення нового сімейного статусу, а й оформлення економічного розриву, а також угоди про участь подружжя у вихованні дітей. Якщо батьки не досягають взаємної згоди про те, з ким залишаться проживати діти і як буде забезпечена реалізація права самотнього батька на виховання дітей, рішення приймає суд. Саме він вирішує, з ким із батьків залишаться діти, виходячи з інформації про їх вік і стать; емоційну прихильність до батьків й інших членів сім'ї; фінансово-економічні умови, які може надати дітям кожен з батьків, природно за умови фінансової підтримки другого з батьків; можливості реалізації батьком виховної функції; стані соматичного і нервово-психічного здоров'я батьків і їх правовий статус. 10 Зазвичай до підліткового віку питання про те, з ким мають залишитися діти, вирішується на користь матері. Н. Аккерман виділяє три фази [1, с.278]: фазу після розлучення (до одного року); фазу перебудови (2 роки); фазу стабілізації (2 роки). Всі члени сім'ї переживають кризу, що наступає після юридичного оформлення розлучення. Сім'я на якийсь час може втратити здатність нормально функціонувати. Тривалість цієї фази різна (від декількох місяців до року) в залежності від ресурсів сім'ї та соціальної підтримки. На думку автора, розлучення сприймається особистістю, особливо в перший момент, як доказ її неповноцінності, що приводить до гострого переживання нею власної неспроможності, невпевненості в собі, депресії, самозвинувачення; формування нового образу сім'ї у дітей − роздільне проживання все-таки ставить перед дитиною завдання адаптації до нових умов спілкування і співпраці з кожним з батьків. У більшості випадків розлучення відбувається з ініціативи однієї зі сторін. Знехтуваний партнер особливо важко переживає рішення про розлучення. Ініціатор розлучення навіть при явно негативному прояві емоцій, пов'язаних з ним, зберігає контроль над ситуацією, в той час як для відкинутого партнера характерним переживанням є почуття безсилля, безвиході. На думку Т.В.Андреевої, типи реагування на розлучення залежать від ряду факторів [2, с.218]: − особливостей розлучення (його форми, глибини, тривалості, кількістю залучених до нього учасників); − ставлення до нього з боку подружжя; − наявних ресурсів (матеріальна і житлова забезпеченість, здоров'я, емоційний стан, дитячі проблеми, вік подружжя). О. В. Отравенко наголошує, що найбільш поширеними стратегіями поведінки в ситуації розлучення є [13]: 11 1. Агресивна, що виражається в бажанні зруйнувати життя партнера, заподіяти йому біль, помститися за завдані страждання. 2. Мніпулятивна, пов'язана з бажанням утримати, повернути шлюбного партнера будь-яким способом, навіть ціною втрати самоповаги і поваги партнера. 3. Приймаюча, обумовлена адекватною оцінкою реальності і прийняттям її такою, яка вона є, що дає можливість зберегти з колишнім партнером стосунки, не знецінюючи спільно прожиті роки, і звести до мінімуму негативні наслідки для дітей. Таким чином, розлучення − це складна кризова ситуація в родині. Вона зачіпає і змінює багато сімейних характеристик, впливаючи на психологічний стан як дорослих (колишнього подружжя), так і дітей. 1.2. Особливості та наслідки переживання дитиною кризових ситуацій На процес розвитку дитини впливає безліч сімейних факторів: стилі батьківської поведінки, кількість дітей в сім'ї і вікова різниця між ними, характер дитячих взаємин. Крім того, соціальне навчання залежить багато в чому від структури і умов життя родини: повна сім'я чи ні; чи всі її члени працюють; чи проживають разом з родиною бабуся, дідусь або хтось із родичів; проживання в зручному будинку або перенаселеній міській квартирі. Багато життєвих ситуацій, таких як бідність, розлучення батьків, переїзд в інше місто, серйозні хвороби або важкі травми, а також зростання в умовах, небезпечних для життя, є постійними джерелами стресів для дітей та інших членів їх сімей. Кризові ситуації в сім'ї діють на дитину різко негативно. Будинок перестає бути для нього опорою, він втрачає почуття безпеки, зникає те джерело, яким була для нього сім'я. До того ж, спостерігаємо різке погіршення у навчанні, діти гірше засвоюють матеріал та не проявляють бажання вчитися та ходити до школи. 12 У дітей багато потреб, але ми обмежуємося характеристикою тільки основних [11, с.184]: 1. Потреба в любові, доброзичливості і теплоті почуттів, називається також потребою в емоційному контакті. Дитина повинна відчувати інтерес батьків до всіх її слів і дій. Зі свого боку діти виявляють великий інтерес до життя батьків. 2. Необхідність в самоствердженні як особистості, у якій розвиваються і реалізуються свої індивідуальні здібності. 3. Потреба в повазі. Дитина погано себе почуває, якщо до неї ставляться зневажливо і несерйозно, якщо його принижують, критикують і безперервно повчають. Від постійної критики вона буде схильна відчувати свою неповноцінність. Незадоволення основних потреб дітей дуже швидко проявляється в порушеннях поведінки дитини і в формуванні негативних рис особистості. Особливо це простежуємо у шкільному колективі, коли дитина досягла підліткового віку. Можна зустріти в даному випадку глузування, наклепи, погрози з боку однокласників чи знущання (булінг). Серед основних труднощів, з якими стикається дитина, Г. Г. Воронцова називає такі [3, с.51]: 1) Труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу, − ті, що виникають при відсутності в сім'ї одного з її членів (чоловіка, дітей). Причиною може бути розлучення, тривала розлука подружжя, позашлюбна дитина, смерть одного з членів сім'ї, бездітність подружжя, нездача іспитів, сварка із вчителями чи однокласниками. Попри всю різноманітність варіантів розвитку сім'ї відзначається ряд загальних джерел порушень. Це, по-перше, функціональна порожнеча, тобто ситуація, коли одна з ролей, необхідних для успішного існування сім'ї, ніким не виконується. Наприклад, з відходом батька з сім'ї його частка у вихованні вже нездійсненна. По-друге, можуть бути труднощі адаптації до самого факту, події, котрий породив несприятливий варіант розвитку сім'ї (розлучення, смерть 13 одного з членів сім'ї, необхідність виховувати дитину поза шлюбом і ін.). Суперечливість і багатошаровість процесів, що виникають у зв'язку з розлученням, показані дослідниками на матеріалі соціологічних досліджень сприйняття розлученими після розводу пари. 2) До ситуаційних порушень можна віднести короткочасні труднощі, які створюють загрозу функціонуванню сім'ї (серйозні захворювання членів сім'ї, великі майнові втрати і т.п.). Значну роль в психологічному впливі цих труднощів грає чинник раптовості (сім'я виявляється непідготовленою до події), винятковості (легше переживається труднощі, що зачіпає багато сімей), а також відчуття безпорадності (школяр провалив екзамен, не справився із контрольною, його побили однокласники та ін). Розглянемо особливості переживання дитиною труднощів першого роду в контексті ненормативних сімейних криз. Зрада як ненормативна сімейна криза, тільки з першого погляду не зачіпає дитини. Діти дуже сприйнятливі до сварок. А зрада без сварок немислима. Сила і глибина реакції на сварку батьків залежить від їх віку, від досвіду, отриманого досі в сім'ї, в школі, в житті, від їх характеру, темпераменту, вихованості, чутливості. Діти молодшого віку бувають так поглинені емоціями жаху, страху, страждання, що виявляються не в змозі протиставити їм хоча б слабкі бар'єри розуму. Навіть якщо діти дуже малі, вони все одно відчувають конфліктний стан в батьківських відносинах. Для них гармонія в сімейних відносинах означає те ж, що вода для риби; вони не можуть вільно «плавати», якщо в родині панує роздратована атмосфера. Помічено, що і діти дошкільного віку реагують на сварки між батьками дуже обдумано і тонко їх відчувають. Для них зовні незначний обмін словами між батьками має велике значення; батьки розуміють це тільки тоді, коли діти просять їх помиритися. Переживання горя дитиною відбувається не так, як у дорослого. 14 Як вказує С. Ліу, дитина, що переживає горе, часто стає більш замкнутою, мовчазною, відлюдькуватою (особливо в школі) в гострих випадках навіть настає мутизм − повна втрата мови на нервовому грунті [26, р.54]. Автор вказує, що сама дитина може не усвідомлювати зв'язку свого стану з втратою. Вона часто скаржиться, що їй «нудно», але на пропозицію чимось зайнятися відповідає «не хочеться». Такі діти віддають перевагу дружити із маленькими дітьми (ще не вміють говорити), дуже старими людьми, домашніми тваринами. Їх переваги в тому, що вони «не пристають», але при цьому позбавляють від самотності, з ними можна просто посидіти поруч, доторкнутися, позалицятися без ризику вторгнення в свій внутрішній світ. Н. Аккерман вказує, що часто діти в стані горя годинами виконують одноманітні дії − розставляють рядами іграшки, розкладають по коробках олівці або ґудзики [1, с.112]. Вони охоче погоджуються на саму рутинну роботу, наприклад, чистять картоплю. Ще одне улюблене їхнє заняття − натягувати всюди мотузки і нитки, обмотуючи ніжки меблів, пов'язуючи між собою різні предмети. Таким чином, пише автор, вони намагаються як би «зв'язати» обірвані нитки свого життя, допомогти внутрішньому процесу наведення порядку і подолання хаосу. Виходячи поступово зі стадії шоку, дитина може зіткнутися з новими аспектами горя. Один з них, пише Ю. Сан, − гнів [28, с.698]. Дорослі теж стають агресивними після втрати, сердячись на лікарів, які не зробили всього необхідного, на самих себе, що не передбачили, не врятували, на долю, на самого минулого − чому не був обережний, чому не лікувався, чому не подумав про нас. Дитині зізнатися собі, що він злиться на покинув його батька, дуже страшно. Це особливість дитячої психіки − дитина ще не усвідомлює в повній мірі кордонів між особистостями різних людей [28, с.699]. Самому дитині його злість здається невмотивованою, безадресної. А.Д.Андреева говорить про те, що дитина може ні з того ні з сього, на тлі 15 рівного настрою, раптом штовхнути ногою іграшку, стілець, або вдарити кулаком по чому доведеться [2, с.92]. Крім спалахів люті, можуть виникати дисфорії − тривалі періоди дискомфорту, роздратування незрозуміло на що і на все відразу. Дитина може розлюбити звичну їжу, роздратуватися через одяг, заважатимуть гучні звуки, сильні запахи. На думку Й.Лангмейер і З.Матейчик, ще одна болісна складова процесу переживання горя − відчуття провини [12, с.112]. В цьому відношенні діти набагато вразливіші дорослих через особливості його мислення. Для дитини все, що відбувається навколо нього, відбувається через нього. «Якщо мами більше немає зі мною − це через те, що я поганий. У хороших дітей мами не вмирають». Слід зазначити, що діти мають неймовірний запас життєвих сил і здатність до адаптації, тому їх горе не триває безперервно, як у дорослих. Періоди бідкання зазвичай змінюються прорізами, коли дитина, як ні в чому не бувало, веселиться, грає, дивиться улюблені мультики. Діти немов роблять перерви в роботі горя, справляючись з ним «по шматочках». Інший ненормативний сімейну кризу − інцест щодо дитини − накладає на його розвиток чималі наслідки. Г. М. Лялюк вказує, що травматичність розлучення батьків зростає ще й у зв'язку з тим, що руйнування сім'ї не є наслідком вибору самої дитини [6, с.16]. Він змушений просто змиритися з батьківським рішенням. Розпад сім'ї може представляти для нього крах його світу і викликати різні протестні, фобические і депресивні реакції. О. В. Отравенко вказує, що на гостроту дитячих переживань може впливати кілька таких чинників: − характер внутрішньо-сімейних взаємин до розлучення і ступінь залученості дитини в рішення подружніх проблем; − особливості протікання процесу розлучення; − з ким із батьків залишається дитина після розлучення, відносини з одним з таких батьків; − характер взаємин колишнього подружжя після розлучення [13]. 16 Серед найбільш важливих факторів, що визначають реакцію дітей на розлучення батьків, виділяються наступні [2, с.256]: 1. Ворожість, якою супроводжується розлучення. При високому рівні ворожості і гніву, які супроводжують розлучення, дітям важче пристосуватися до ситуації. Конфлікт між батьками є основною причиною зниження у них почуття власного благополуччя. Коли батьки сваряться, у дітей розвиваються страхи і дратівливість. Вони стають особливо уразливі, коли їх примушують взяти ту чи іншу сторону. Затяжні судові баталії за батьківські права, скандали під час розподілу майна, вирішенні питань щодо білоруського режиму побачень з дитиною, що минає з сім'ї батька і про матеріальну підтримку ще більш ускладнюють ситуацію як для дорослих, так і для дітей. 2. Кількість змін, що відбулися в способі життя дитини. Якщо дитина продовжує жити в тому ж будинку, відвідувати ту ж школу і навколо нього залишилися ті ж друзі, до яких він звик, то наслідки розлучення переживаються їм легше. І навпаки, якщо повсякденне життя дитини зазнає великі зміни і тепер йому доводиться жити то в одному будинку, то в іншому, розлучатися зі старими друзями, переходити в нову школу, його впевненість в собі і відчуття порядку в житті з великим ступенем ймовірності піддаються потрясіння. Чим більше змін зазнає життя дитини, особливо відразу після розлучення, тим важче йому пристосуватися до нових умов. 3. Характер відносин батьків з дітьми. Любов і підтримка, які виявляють обоє батьків, істотно допомагають дитині. Деякі дослідники спостерігали, що характер триваючих відносин між батьком і дитиною набагато важливіше, ніж присутність обох батьків вдома. Насправді, іноді розлучення є більш позитивним варіантом для дитини, ніж спільне проживання з обома батьками, які постійно сперечаються і борються один з одним [2, с. 288]. Є. В. Неделіна вказує, що позитивний розвиток дитини в неповній сім'ї визначається рядом факторів [10, с.138]: 17 1. Хороше функціонування батьків. Альтруїстичне самопожертвування матері − нехтування нею своїми інтересами, щастям і благополуччям заради дитини, − як правило, не породжує у відповідь готовності у дитини і не робить його щасливим, оскільки подібна позиція знаходить вираз у спотворенні виховання за типом потурання і провокує спотворення особистісного розвитку дитини, приводить до зростання конфліктів і конфронтації в підлітковому віці, в період автономізації дитини [13]. 2. Батьки в неповній сім'ї повинні зберігати позитивні стосунки і можливість співпраці в галузі виховання дитини хоча б на паритетних засадах. Категорично повинні бути виключені будь-які спроби спотворення образу екс-дружина, не можна йти від розмов про батька і уникати згадок про нього. 3. Необхідно розширювати коло спілкування дитини: потрібно створити умови для випробування і реалізації його інтересів − в клубах, гуртках, секціях. 4. Не можна перетворювати дитину в предмет маніпулювання. Часто батьки намагаються купити любов дитини (подарунки, блага і т.д.). Вкрай несприятлива ситуація складається в тих випадках, коли «війна за дитину» триває і після розлучення, приймаючи крайні форми аж до викрадення. Таким чином, кризові ситуації в родині не проходять безслідно для дитини. Діти мають свої особливості переживання кризових ситуацій і наслідки цих ситуацій часто для дітей трагічні. 1.3. Індивідуальний підхід вчителя до дитини при розлученні батьків Щоб зрозуміти поведінку і почуття дитини, в сім'ї якої сталося розлучення, вчителю необхідно знати про психологічні особливості батьків і дитини до і під час розлучення. Для дитини розлучення є кризою, яке можна порівняти тільки з втратою близького члена сім'ї. Ця криза є ще більш 18 важким, якщо для дитини протиріччя між батьками були незрозумілими і обстановка в сім'ї до розлучення не була обтяжливою. Є три стадії розлучення: − передрозлучний стан і перехід до розлучення, коли дитина є свідком сварок, скандалів і з'ясування стосунків батьків; − дезорганізація, пов'язана з розлученням; − становлення нової рівноваги в сім'ї, де батьки розлучилися [19, с. 55-56]. Розлучення є досить болісним етапом для дітей. Дитина відчуває лють, гнів («Чому мій батько?»), страх, депресію, вину («Напевно, я винен»). Стабілізація після розлучення відбувається через рік, однак дитина справляється з наслідками розлучення через кілька років, а за цей час можуть відбутися важкі порушення. Для дитини стресами є скандали, суперечки, сльози, гнів батьків. Якщо стресові ситуації накопичуються, вони можуть вести до психічних розладів. Найбільшою мірою до і під час розлучення впливають: − втрата батька, з яким він звик спілкуватися і співпрацювати; − зміна порядків в сім'ї; − тимчасові страждання − емоційна потреба в членах сім'ї, уявні або реальні загрози для близьких йому людей (раптом мати цього не винесе, раптом мене віддадуть до притулку) [7]. Позитивними факторами для дитини при розлученні можуть бути: − хороші умови життя з одним батьком; − доступність другого з батьків; − система підтримки − друзі, родичі − наявність в будинку іншого дорослого, який міг би служити моделлю, брати участь у прийнятті рішень, дисциплінувати; − відсутність економічних проблем [7]. Педагоги вважають, що діти по-різному реагують на розлучення, одні − виходять з серйозними порушеннями, інші − виростають компетентними, 19 добре функціонуючими людьми. Психологи вважають, що хлопчики страждають від розлучення більше, ніж дівчатка. У дівчаток емоційний розлад може зникнути після розлучення, але потім можуть проявитися погані відносини в її власній родині. Хлопчики після розлучення найчастіше погано поводяться в школі, в сім'ї, з учителями та ровесниками. І дівчатка, і хлопчики після розлучення шукають допомагають емоційні стосунки. На хлопчиків більше, ніж дівчаток, впливають емоційні реакції матері, вони отримують менше співчуття, підтримки і уваги. Негативний вплив розлучення більше проявляється, якщо дитина «важкий» − плаксивий, невротичний, збудливий. Такі діти реагують на розлучення тривалими емоційними порушеннями. Вплив розлучення у них більше проявляється і тому, що важкі діти більш викликають гнів батьків [9, с. 87]. Дошкільнята і підлітки по-різному реагують на розлучення. Молодші діти не можуть розібратися в ситуації, вони невірно її інтерпретують − схильні бачити себе як причину розлучення, неправильно розуміють почуття і поведінку батьків, можливість або неможливість їх примирення. Підлітки також відчувають біль і стрес, але коли розлучення стався, вони можуть більш вірно визначити, хто причина розлучення, кого підтримувати, вони краще справляються з економічними труднощами. Підлітки в більшій мірі, ніж молодші діти, можуть знайти розраду серед однолітків, сусідів, в класі. Після розлучення діти зустрічаються з економічними труднощами, зі змінами у відносинах батько-дитина. На жаль, діти часто отримують доступ до внутрішнього життя сім'ї, судити про яке вони не готові. Їх турбує мораль батьків, їм неприємно, коли вони дізнаються про сексуальне життя батьків. До дітей ставиться вимога відкинути одного з батьків, до чого вони теж не готові − вони зазвичай хочуть зберігати відносини з обома батьками. При 20 розлученні вони іноді отримують можливість маніпулювати одним батьком за рахунок іншого. Якщо мати критикує батька, і син починає його бачити в негативному світлі, це підриває уявлення сина про чоловіка. У дівчаток в підлітковому віці при розлученні в родині відбувається порушення відносин з хлопчиками. Як влучно наголошує І. Сірик, у житті після розлучення мати дуже впливає на дитину, а дитина − на матір. У перший рік після розлучення мати страждає від депресії, почуття втрати, відчаю, гніву, сум'яття, хаосу, вона менше підтримує дитину, гірше контролює його. Для молодшого школяра важлива хороша організація його життя, контроль, теплота, підтримка в труднощах в школі, бажання розвивати дитину [20, с. 154]. Для підлітків важлива емоційна підтримка і допомога в практичних життєвих проблемах. Через деякий час діти повинні вирішити ряд завдань, які постали перед ними після розлучення батьків: усвідомити те, що розлучення − це реальність; − відокремити себе від конфлікту і стресу батьків при зустрічах з іншим батьком; − розпрощатися з почуттям втрати; − розпрощатися з почуттями гніву і звинуваченнями членів сім'ї; − прийняти, що розлучення − це назавжди; − знати, що у відносинах любові у людей можуть бути невдачі, але в майбутньому можливо знайти такі відносини, які будуть міцними (завдання підлітків) [21]. Якщо дорослий звалює на підлітка всі труднощі і проблеми життя, у підлітків зникає притаманна дітям радість, вони стають «маленькими дорослими». Іноді це може привести до передчасної сексуальної орієнтації. Вчителі зазвичай помічають зміни в навчальній діяльності дітей і їх поведінку. Тільки одна третина дітей в школі не має зовнішніх симптомів стресу. Зазвичай з дітьми, які пережили розлучення, навчені психологи проводять спеціальний тренінг. 21 На уроці діти можуть бути розсіяні, відчувати внутрішню напругу, мати проблеми з пам'яттю, організацією роботи, так як на них можуть впливати конфлікти, хаос будинку, численні нові обов'язки. Учитель може допомагати дітям в такий спосіб: − допомагати їм структурувати свою навчальну діяльність на уроці; − запропонувати їм використовувати записки зі списком справ; − запитати, де дитина зазвичай робить уроки і не заважають йому − в разі труднощів запропонувати дитині виконувати завдання в школі; − запропонувати дитині працювати в групі; − якщо дитина не може написати твір, запропонувати йому намалювати малюнок; − порадити слухати заспокійливу музику в кінці дня; − надати дитині час для особистої розмови; − запропонувати прочитати відповідні книги, що допомагають впоратися дитині з його проблемами [18, с. 141-143]. Якщо індивідуальний підхід до дитини − це не щось тільки значиме, а має для вчителя позитивний особистісний зміст, ймовірно, вчитель повинен сам собі відповісти на наступні питання. Чи потрібно вчителю надавати учневі допомогу в його особистісному індивідуальному розвитку або завдання вчителя − піклуватися лише про розвиток тих якостей учня, які безпосередньо впливають на успішність навчання? Чи можливий індивідуальний підхід до кожного учня? В учня, як і будь-якої людини, взаємно пов'язані і впливають один на одного всі якості (фізіологічні і психічні, вищі психічні функції й особистість, соціальне і індивідуальне, генетичне і прижиттєве), проте саме його особистість опосередковує зовнішні впливи і визначає їх ефект на психіку дитини. Особистісне ставлення школяра, пов'язане з переживанням, його мотивація опосередковують роботу уваги, пам'яті, мислення на уроці. Вище були показані зміни в навчанні, коли у дітей були емоційні розлади внаслідок 22 органічних уражень мозку, неправильного виховання або тимчасові важкі емоційні переживання внаслідок несприятливих подій в родині або в школі. Багато вчителів сумніваються, чи можливо враховувати індивідуальні особливості учнів при сучасній наповнюваності класів і повному навантаженні. Про можливість врахування індивідуальних можливостей учнів говорить досвід кращих російських вчителів і зарубіжних вчителів, де в класах також навчаються до 35 осіб, а навантаження вчителя перевищує 20 годин на тиждень. Для виявлення та обліку індивідуальних особливостей дуже важливі знання вчителя про індивідуальні та вікові особливості дітей і підлітків, психології дітей з емоційними і поведінковими проблемами, вміння вчителя розрізняти по невербальних засобів комунікації (вираз обличчя, погляд, тон голосу, поза, жестикуляція) емоції, які відчувають дитиною в бутті «тут і зараз». Важлива цінність індивідуальності для вчителя, спрямованість і вибірковість уваги, усвідомлення помічених особливостей, планування. Відомо, що наше сприйняття вибірково, ми помічаємо те, що для нас є цінним, важливо. Якщо для вчителя важливо стан учня, його досвідчене зацікавлений погляд не пройде повз осіб учнів групи ризику − замкнутих, невпевнених, сумних, насуплених, поглиблених в себе, нудьгуючих, агресивних, гнівних [25, р. 23-25]. Усвідомлення результатів сприйняття, думка про можливі причини переживань дитини, питання, який можна взяти на замітку, подальше планування допомоги − це етапи, які потребують уваги і навичок спостереження, але не займають багато часу. Допомога поза уроком виявляється по можливості, їй сприяє залучення інших дорослих − вчителів, адміністрації, соціального педагога, батьків і однолітків. На уроці ви «попереджені і озброєні» − вас не дратує дитина, ви вибрали свою лінію поведінки, ви володієте допомагають засобами спілкування, ви вирішили, як найкращим чином навчити його і допомогти йому в класі [25, р. 28]. Допомога поза уроком виявляється по можливості, їй сприяє залучення інших дорослих − вчителів, адміністрації, соціального педагога, батьків і 23 однолітків. На уроці ви «попереджені і озброєні» − вас не дратує дитина, ви вибрали свою лінію поведінки, ви володієте допомагають засобами спілкування, ви вирішили, як найкращим чином навчити його і допомогти йому в класі. Отже, нам вдалося розглянути ідеї і цінності, теоретичні та практичні проблеми впливу розлучення батьків школяра на його навчання в школі. 24 Висновки до розділу 1 Розлучення − це розірвання шлюбу, тобто юридичне припинення його при житті подружжя. Основними причинами розлучень бувають такі: особистісні фактори ризику; історія створення сім'ї і несприятливі умови функціонування сім'ї, незадовільний клімат у школі. Розлучення не є одномоментною подією і має свою динаміку проживання і певні типи реагування подружжя на розлучення. Розлучення впливає не тільки на подружжя, але в ще більшому ступені − на дітей. На дитячі переживання впливають такі фактори, як: − характер внутрішньо-сімейних взаємин до розлучення і ступінь залученості дитини у вирішення подружніх проблем; − особливості протікання процесу розлучення; − з ким із батьків залишається дитина після розлучення, відносини з одним з таких батьків; − характер взаємин колишнього подружжя після розлучення; − кількість змін, що відбулися в способі життя дитини в результаті розлучення. Досліджено, що кваліфікований, зацікавлений у навчанні вчитель не може ігнорувати особистість учня і його емоційний стан. Учитель в умовах гуманізації навчання, крім цього, розуміє, що дитина в школі − це не тільки учень, а й людина, вона не тільки вчиться, але і живе, її індивідуальні особливості − це не прикра перешкода для успішного навчання, а сам учень − людина зі своєю неповторною особистістю й індивідуальністю. Відомо, що наше сприйняття вибіркове, ми помічаємо те, що для нас є цінним, важливим. Якщо для вчителя важливо стан учня, його досвідчений зацікавлений погляд не пройде повз осіб учнів групи ризику − замкнутих, невпевнених, сумних, насуплених, поглиблених в себе, нудьгуючих, агресивних, гнівних. Вчитель обов'язково прийме до уваги стан дитини, яка потрапила під вплив розлучення батьків. 25 РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ РОЗЛУЧЕННЯ ЯК КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ В СІМ'Ї НА ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ 2.1. Методика дослідження Основними методами дослідження виступили теоретичний аналіз літератури і такі методики емпіричного аналізу як: 1. Методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою (САН), яка дозволяє порівняти самопочуття, активність, настрій дітей з повних і сімей, які пережили розлучення. Методика САН призначена для рефлексивної оцінки самопочуття, активності і настрою. Опитувальник складається з 30 пар протилежних характеристик, за якими випробуваному пропонується оцінити свій стан. Кожна пара являє собою шкалу, на якій випробуваний зазначає ступінь вираженості тієї чи іншої характеристики свого стану. Стимульний матеріал методики наведено в Додатку А. Інструкція до опитувальником: «Вам пропонується описати свій стан, який Ви відчуваєте зараз, за допомогою таблиці, яка складається із 30 популярних ознак. Ви повинні в кожній парі вибрати ту характеристику, яка найбільш точно описує Ваш стан, і відзначити цифру, яка відповідає ступеню (силі) виразності даної характеристики. Нуль означає що жодна з характеристик не перемагає». При підрахунку крайня ступінь вираженості негативного полюса пари оцінюється в один бал, а крайня ступінь вираженості позитивного полюса пари в сім балів. При цьому потрібно враховувати, що полюси шкал не залежить від положення в таблиці і можуть розташовуватися як праворуч від оцінок, так і зліва. Отримані бали групуються відповідно до ключа в три категорії і підраховується кількість балів по кожному з них. Самопочуття (сума балів за шкалами): 1,2,7,8,13,14,19,20,25,26. 26 Активність (сума балів за шкалами): 3,4,9,10,15,16,21,22,27,28. Настрій (сума балів за шкалами): 5,6,11,12,17,18,23,24,29,30. Отримані результати по кожній категорії діляться на 10. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінки, що перевищують 4 бали, говорять про сприятливий стан випробуваного, оцінки нижче чотирьох свідчать про зворотне. Нормальні оцінки стану лежать в діапазоні 5,0 − 5,5 балів. 2. Шкала Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна (Шкала самооцінки рівня тривожності). Пропонований тест є надійним і інформативним способом самооцінки рівня тривожності в даний момент (реактивної тривожності як стану) і особистісної тривожності (як стійкої характеристики людини). Особистісна тривожність характеризує стійку схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагуючи станом тривоги. Реактивна тривожність характеризується напругою, нервозністю. Дуже висока реактивна тривожність викликає порушення уваги, іноді − тонкої координації. Дуже висока особистісна тривожність прямо корелює з наявністю невротичного конфлікту, емоційними, невротичними зривами і психосоматичними захворюваннями. Однак тривожність не є спочатку негативним феноменом. Певний рівень тривожності − природна і обов'язкова особливість активної особистості. При цьому існує оптимальний індивідуальний рівень «корисної тривоги». Шкала самооцінки Ч.Д. Спілберга і Ю.Л. Ханіна складається з двох частин, роздільно оцінюють реактивну (РТ, висловлювання № 1-20) і особистісну (ЛТ, вислови № 21-40) тривожність. Особистісна тривожність відносно стабільна і не пов'язана з ситуацією, оскільки є властивістю особистості. Реактивна тривожність, навпаки, буває викликана будь-якої конкретної ситуацією. Показники РТ і ЛТ підраховуються за формулами: PT = Σ1 − Σ2 + 50, де Σ1 − сума закреслених цифр на бланку по пунктах 3, 4, 6, 7 9, 13, 14, 17, 18; 27 Σ2 − сума інших закреслених цифр (пункти 1, 2, 5, 8, 10, І, 15, 19, 20); ЛТ = Σ1 − Σ2 + 35, де Σ1 − сума закреслених цифр на бланку по пунктах 22, 23, 24, 25, 28, 29, 31, 32, 34, 35, 37, 38, 40; Σ2 − сума інших закреслених цифр (пункти 21, 26, 27, 30, 33, 36, 39). При інтерпретації результат можна оцінювати так: до 30 − низька тривожність; 31-45 − помірна тривожність; 46 і більше − висока тривожність. Значні відхилення від рівня помірної тривожності вимагають особливої уваги; висока тривожність передбачає схильність до появи стану тривоги у людини в ситуаціях оцінки його компетентності. В цьому випадку слід знизити суб'єктивну значимість ситуації і завдань і перенести акцент на осмислення діяльності та формування почуття впевненості в успіху. Низька тривожність, навпаки, вимагає підвищення уваги до мотивів діяльності та підвищення почуття відповідальності. Але іноді дуже низька тривожність у показниках тесту є результатом активного витіснення особистістю високої тривоги з метою показати себе в «кращому світлі». Процедура дослідження складалася з наступних етапів: на першому етапі здійснювався аналіз доступної літературі з даної проблеми, потім − висування гіпотези, для перевірки якої було визначено план наукового дослідження, що включає в себе вибір об'єкта, тобто групи людей, з якими буде проводитися експеримент. У плані уточнювався предмет дослідження і вказувалося час і місце проведення дослідження. На наступному етапі здійснювалося проведення дослідження по науковому плану. Наступний етап включав в себе первинний аналіз даних, отриманих після фіксації результатів експерименту, їх інтерпретацію, узагальнення. З метою проведення дослідження було сформовано 2 групи − експериментальна та контрольна (по 23 людини в кожній групі) − дітей з повних сімей (контрольна група) і сімей, які нещодавно пережили 28 розлучення (менше одного року тому) (експериментальна група) у віці 9-11 років, учнів 3−5-х класів. Всього в дослідженні взяли участь 46 чоловік. Базою дослідження виступила школа № 17 м. Києва. 2.2. Аналіз результатів дослідження Вивчення впливу розлучення як кризову ситуацію в сім'ї та школі на психічний розвиток особистості дитини здійснювалося нами за наступними параметрами: 1. Вивчалася оперативна оцінка самопочуття, активності, настрою дітей з повної сім'ї та сімей, які пережили розлучення. 2. Аналізувалася реактивна і особистісна тривожність дітей з експериментальної та контрольної групи. Вивчення оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою здійснювалося нами за допомогою методики САН. Результати, отримані в дослідженні, наведені в таблиці 1 Додатка Б, а їх відсоткове співвідношення показано на рис. 2.1 та 2.2. Аналіз отриманих даних показує, що у дітей з сімей, які пережили розлучення, оцінки за фактором самопочуття трохи нижче норми, це може свідчити про те, що самопочуття в цілому задовільно, але при цьому діти не завжди відчувають себе комфортно. Фактор активності набагато нижчий за норму, отже, було виявлено явище зниженою активності, часто доходило до пасивності і в навчальній діяльності, і в міжособистісних контактах. Настрій у дітей з неповних сімей також знижений. У дітей з повних сімей результати за фактором активності перебувають у більшості в межах норми. Це говорить про те, що діти з повних сімей відчувають себе комфортно. А результати за такими чинниками «самопочуття» і особливо «настрою» трохи перевищують норму, що може свідчити про присутність збудженості в настрої і навчальної діяльності. 29 Таким чином, порівнявши результати за методикою САН, можна говорити про те, що у дітей з повних сімей показники самопочуття, активності і настрою вище, ніж у дітей з сімей, які пережили розлучення. Це свідчить про те, що діти з повних сімей емоційно більш адаптовані, ніж діти з родин, які недавно пережили розлучення. Далі нами аналізувалася реактивна і особистісна тривожність дітей з повних сімей і сімей, які нещодавно пережили розлучення. 100 77,4 80 68,8 61,3 60 34,4 40 22,6 18,3 20 8,6 4,3 4,3 0 сприятливий стан норма активність самопочуття несприятливий стан настрій Рис. 2.1. Результати вивчення самопочуття, активності, настрою дітей з повних сімей 70 63,4 57 60 50 40 34,4 31,2 38,7 34,4 30 20 10 18,3 18,3 4,3 0 сприятливий стан активність норма самопочуття несприятливий стан настрій Рис. 2.2. Результати вивчення самопочуття, активності, настрою дітей з сімей, які пережили розлучення 30 Для вивчення названих параметрів використовувалася методика Спілберга. Спілберг під тривожністю розумів особливий емоційний стан, часто виникає у людини і виражається в підвищеній емоційній напруженості, що супроводжується страхами, занепокоєнням, побоюваннями, що перешкоджають нормальній діяльності або спілкування з людьми. Тривожність − важливе персональне якість людини, досить стійке. Доведено існування двох якісно різних різновидів тривожності: особистісної та ситуативної (реактивної). Під особистісною тривожністю розуміється індивідуальна риса особистості людини, яка відображає його схильність до емоційно негативним реакцій на різні життєві ситуації, що несуть в собі загрозу для його Я (самооцінки, рівня домагань, ставлення до себе і т.д.). Особистісна тривожність − це стабільна схильність людини реагувати на подібні соціальні ситуації підвищенням тривоги і занепокоєння. Реактивна (ситуативна) тривожність визначається як тимчасове, стійке тільки в певних життєвих ситуаціях стан тривожності, породжене такими ситуаціями і, як правило, не виникає в інших ситуаціях. Цей стан виникає як звична емоційна і поведінкова реакція на подібного роду ситуації. Ними, наприклад, можуть бути розмови по телефону, екзаменаційні випробування, спілкування з незнайомими людьми протилежної статі і т.д. Результати, отримані в дослідженні, наведені в таблиці 2 Додатку Б і показані на рис. 2.3 та 2.4. Аналіз отриманих даних свідчить, що дітей з сімей, які нещодавно пережили розлучення, характеризує підвищений рівень як реактивної, так і особистісної тривожності. Як ми знаємо, особистісна тривожність відносно стабільна і не пов'язана з ситуацією, оскільки є властивістю особистості. Реактивна тривожність, навпаки, буває викликана будь-якої конкретної ситуацією. Для дітей з сімей, які пережили розлучення, властива стійка схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагуючи станом тривоги. 31 30,1 25,8 низький 43 помірний 65,6 12,9 високий 8,6 0 10 20 30 Особистісна тривожність 40 50 60 70 Реактивна тривожність Рис. 2.3. Рівень реактивної і особистісної тривожності дітей з повних сімей 4,3 низький 0 51,6 помірний 55,9 44,1 44,1 високий 0 10 20 Особистісна тривожність 30 40 50 60 Реактивна тривожність Рис. 2.4. Рівень реактивної і особистісної тривожності дітей з сімей, які пережили розлучення Отже, підсумуємо, що високі і підвищені показники реактивної тривожності характеризують цих дітей підвищеною напругою, занепокоєнням, нервозністю. Можна говорити про те, що діти з повних сімей відчувають себе впевненіше і захищеності в порівнянні з однолітками з сімей, де нещодавно стався розлучення. 32 Висновки до розділу 2 Базою дослідження виступила школа № 17 м. Києва. З метою проведення дослідження було сформовано 2 групи − експериментальна та контрольна (по 23 людини в кожній групі) − дітей з повних сімей (контрольна група) і сімей, які нещодавно пережили розлучення (менше одного року тому) (експериментальна група) у віці 9-11 років, учнів 3−5-х класів. Всього в дослідженні взяли участь 46 чоловік. Проведене дослідження показує, що діти з сімей, які нещодавно пережили розлучення, характеризуються підвищеним рівнем реактивної та особистої тривоги. Як ми знаємо, особиста тривога відносно стабільна і не пов'язана з ситуацією, оскільки це риса особистості. Реактивну тривогу, навпаки, може спровокувати конкретна ситуація. Діти з розлучених сімей мають сильну схильність сприймати широкий спектр ситуацій як загрозливі, реагуючи на тривогу. високі та підвищені показники реактивної тривожності характеризують цих дітей підвищеною напругою, тривогою, нервозністю. Можна сказати, що діти з сімей з двома батьками відчувають себе більш впевненими та захищеними порівняно зі своїми однолітками з сімей, де нещодавно відбувся розлучення. 33 РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДАЦІЇ ПЕДАГОГАМ ЩОДО НОРМАЛІЗАЦІЇ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ Процес розлучення − не миттєвий психологічний факт. Відбувається емоційна напружена робота, яка в певних випадках потребує спеціалізованої професійної допомоги. Під час супроводу процесу розлучення професіонал, окрім чоловіка та дружини, обов'язково має зауважувати й дітей. Разом із тим, дітям необхідно приділяти увагу на всіх стадіях розлучення. Як правило, психологічний стан дітей, їхня поведінка − це ніби дзеркало подружніх взаємин. Виокремимо основні завдання педагога в роботі з такими дітьми: − виявити актуальний психологічний стан дитини (діагностика); − пояснювати реальну ситуацію на доступній для дитини мові (зокрема пояснення того, що батьки будуть її любити, поважати тощо); − працювати з емоційним станом, реалізувати можливість показати дитині, що вона не одна, що поруч є люди, готові зрозуміти її й допомогти; − дати дитині зрозуміти, що вона може навчитися долати життєві труднощі й реагувати на проблеми по-різному. До того ж, не слід забувати й про форми та методи роботи з дитиною. Вони можу бути наступні: − індивідуальні консультації (можливо, разом із батьками); − залучення дитини до суспільної діяльності в школі (можна бути успішною, почуватися частиною спільноти); − проведення тренінгових занять, в яких дитина має змогу виявити свій актуальний стан. Максимально доступними й комфортними для дитини можуть стати арт-терапевтичні технології (ігро-терапії, казко-терапїі), елементи психодрами, рольові ігри. 34 Бажана форма процесу вислуховування думки дитини − бесіда, під час якої обидві особи (фахівець і дитина) є рівноцінними партнерами зі спілкування. Доцільно при цьому наголосити, що бесіда з дитиною може відбуватися лише за умови дозволу батьків дитини на її проведення. Під час проведення бесіди слід з'ясувати: ставлення дитини до розлучення батьків; ставлення дитини до кожного з батьків; її пріоритети і бажання. Однак, будь-які прямі запитання, що стосуються вищеперерахованих тем, можуть травмувати дитину та поставити її перед необхідністю вибору між матір'ю і батьком, а тому категорично неприпустимі при проведенні таких бесід. Отже, перед педагогом, котрий проводитиме бесіду з дитиною, стоїть неабияке складне завдання: з одного боку, дізнатися якомога більше актуальної інформації, а з іншого не травмувати дитину, ставлячи ті чи інші запитання. Тому бажано, щоб із дитиною була людина, яка: − має досвід взаємодії з дітьми; − володіє навичками емпатійного слухання і толерантного спілкування; − може орієнтуватися на індивідуальні особливості дитини, а не діяти згідно з жорстким сценарієм; − готова до відкритого спілкування з дитиною; − здатна займати об'єктивну позицію, не схиляючи дитину до жодної зі сторін. Вважаємо, що все таки варто дотримуватися меж професійної компетенції; залишатися на безпечній для дитини відстані (не порушуйте її фізичного простору); уникати оцінки дитини та її висловлювань. 35 При плануванні й підготовці до бесіди з дитиною необхідно враховувати такі вагомі аспекти, а саме: 1. специфічні обставини кожної конкретної справи з розлучення; 2. вік і рівень розвитку кожної дитини (її здібності у сфері вербалізації, знання про навколишній світ, особливості пам'яті, мислення та ступінь емоційної зрілості). Отже, беручи до уваги ці питання, фахівець матиме змогу скласти приблизний план бесіди, що дозволить підвищити рівень мотивації дитини, її готовності до взаємодії та отримати більше необхідної інформації. 36 Висновки до розділу 3 У третьому розділі вдалося встановити, що будь-яке раптове втручання у світ дитини, яка переживає розлучення батьків, із великою вірогідністю може призвести до її тривожного стану. Очевидно, що без залучення батьків робота психолога є менш ефективною. У цьому контексті конструктивними можуть стати тематичні виступи на батьківських зборах, проведення спеціалізованих тренінгів для батьків, індивідуальні та групові консультації переживання родиною ситуації розлучення. стосовно проблем 37 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Проведений теоретичний аналіз літератури показав, що під кризовою ситуацією розуміється ситуація емоційного та інтелектуального стресу, що потребує значної зміни уявлень про світ і про себе за короткий проміжок часу. Серед вікових, соціальних, економічних, професійних, екзистенціальних кризових ситуацій вченими особлива увага приділяється кризовим ситуаціям в сім'ї та ЗЗО. Розлучення як результат кризового розвитку відносин подружньої пари є провідною ненормативною сімейною кризою. Було досліджено, що розлучення − це розірвання шлюбу, тобто юридичне припинення його при житті подружжя. Основними причинами розлучень бувають такі: особистісні фактори ризику; історія створення сім'ї і несприятливі умови функціонування сім'ї, незадовільний клімат у школі. У нашій країні, відповідно до новітніх досліджень, основними причинами розлучень є матеріальні, побутові проблеми, пияцтво одного з подружжя, ослаблення цінності сім'ї, подружня невірність і інші. Розлучення не є одномоментною подією і має свою динаміку проживання і певні типи реагування подружжя на розлучення. Розлучення впливає не тільки на подружжя, але в ще більшому ступені − на дітей. Вважаємо, що розлучення для дитини нерідко супроводжується трауром, з чимось подібним до сумного переживання після смерті одного з батьків. Дитина при цьому часто переживає почуття смутку, розгубленості, депресії. Нам вдалося у роботі з'ясувати, що на гостроту дитячих переживань впливають такі фактори, як: − характер внутрішньо-сімейних взаємин до розлучення і ступінь залученості дитини у вирішення подружніх проблем; − особливості протікання процесу розлучення; 38 − з ким із батьків залишається дитина після розлучення, відносини з одним з таких батьків; − характер взаємин колишнього подружжя після розлучення; − кількість змін, що відбулися в способі життя дитини в результаті розлучення. Досліджено, що кваліфікований, зацікавлений у навчанні вчитель не може ігнорувати особистість учня і його емоційний стан. Учитель в умовах гуманізації навчання, крім цього, розуміє, що дитина в школі − це не тільки учень, а й людина, вона не тільки вчиться, але і живе, її індивідуальні особливості − це не прикра перешкода для успішного навчання, а сам учень − людина зі своєю неповторною особистістю й індивідуальністю. Відомо, що наше сприйняття вибіркове, ми помічаємо те, що для нас є цінним, важливим. Якщо для вчителя важливо стан учня, його досвідчений зацікавлений погляд не пройде повз осіб учнів групи ризику − замкнутих, невпевнених, сумних, насуплених, поглиблених в себе, нудьгуючих, агресивних, гнівних. Вчитель обов'язково прийме до уваги стан дитини, яка потрапила під вплив розлучення батьків. Усвідомлення результатів сприйняття, думка про можливі причини переживань дитини, питання, які можна взяти на замітку, подальше планування допомоги − це етапи, які потребують уваги і навичок спостереження, але не займають багато часу. Проведене нами емпіричне дослідження у практичному розділі роботи показало, що розлучення значно впливає на особистість дитини. Так, вивчення оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою, особливо під час шкільних занять, показало, що у дітей з сімей, які пережили розлучення, оцінки за фактором самопочуття трохи нижче норми, це говорить про те, що самопочуття цих дітей в цілому задовільне, але при цьому діти не завжди відчувають себе комфортно. Фактор активності набагато нижчий за норму, отже, було виявлено явище зниженою активності, часто доходило до пасивності і в навчальній 39 діяльності, і в міжособистісних контактах. Настрій у дітей з неповних сімей також знижений. Дітей із сімей, які нещодавно пережили розлучення, характеризує підвищений рівень як реактивної, так і особистісної тривожності. Для дітей з сімей, які пережили розлучення, властива стійка схильність сприймати велике коло ситуацій як загрозливі, реагуючи станом тривоги. Високі і підвищені показники реактивної тривожності характеризують цих дітей підвищеною напругою, занепокоєнням, нервозністю. Можна говорити про те, що діти з повних сімей відчувають себе впевненіше і захищеними в порівнянні з однолітками з сімей, де нещодавно сталося розлучення. Таким чином, отримані в дослідженні дані дозволяють нам сформулювати такі висновки: 1. Кризові ситуації в сім'ї є ситуаціями найбільш гострого емоційного та інтелектуального стресу. Надаючи великий негативний вплив на дорослих членів сім'ї, розлучення згубно впливає на психічний розвиток особистості дитини. 2. Вплив розлучення, як кризової ситуації в сім'ї, зачіпає багато сторін особистості дитини, в першу чергу, дестабілізуючи емоційну сферу, порушуючи уявлення дитини про себе і про його родину, знижуючи рівень його самопочуття і активності. Розлучення призводить до зниження рівня адаптації дитини, рівня його саморегуляції, порушення внутрішньо-сімейних стосунків та стосунків у шкільному колективі. 3. Найбільш чутливими до впливу сімейного неблагополуччя виявляються такі базові характеристики особистості дитини − її уявлення про себе, самоставлення, самооцінка, самоствердження. Отже, гіпотеза, висунута в дослідженні, знайшла своє підтвердження. 40 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 1. Аккерман Н. Роль семьи в появлении расстройств у детей // Семейная психотерапия. – СПб.: Издательство «Питер», 2000. – 356 с. 2. Андреева Т.В. Психология семьи: Учеб. пособие. – СПб: Речь, 2007. – 384 с. 3. Воронцова Г. Г. Организационно-педагогические условия взаимодействия социального работника с родителями и детьми из неполной семьи : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Г. Г. Воронцова. – СПб., 2002. – 178 с. 4. Зеленчукова С. В. Социально-педагогические условия воспитания подростков из неполных семей (На примере России и Германии) : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / С. В. Зеленчукова. – Барнаул, 2002. – 241 с. 5. Келам А. Причины конфликтных ситуаций в семье / А. Келам, И. Эббер // Человек после развода. – Вильнюс, 1985. – С. 56 – 66. 6. Лялюк Г. М. Психологічні особливості соціалізації підлітків в умовах родинної депривації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. психол. наук: спец. 19.00.07 – педагогічна та вікова психологія / Г. М. Лялюк. – Дрогобич, 2007. – 21 с. 7. Максимова Н. Ю. Розлучення батьків як фактор девіантної поведінки дітей / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://lib.iitta.gov.ua/705179/1/Максимова_Н.Ю..PDF 8. Максимова Н. Ю. Сімейне консультування / Н. Ю. Максимоваю – К.:ДП «Видавничий дім Персонал», 2011. – 304 с. 9. Максимович О. М. Особливості виховання дітей із розлучених сімей : навч.-метод. посіб. / О. М. Максимович, В. Г. Постовий. – К. : ДЦССМ, 2004. – 140 с. 10. Неделина Е. В. Формирование личности ребенка в неполной семье : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Е. В. Неделина. – Липецк, 2002. – 167 с. 41 11. Основы психологии семьи и семейного консультирования: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред.Н.Н. Посысоева. – М.: Академия, 2004. – 232 с. 12. Осухова Н.Г. Психологическая помощь в трудных и экстремальных ситуациях: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Н.Г.Осухова. – 2-е изд., испр. – М.: Академия, 2007. – 288 с. 13. Отравенко О. В. Розлучення батьків та його вплив на успішність навчання дитини у школі / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=8843&chapter=1 14. Повалій Л. В. Виховання дітей у сім’ях різного типу : метод. реком. / Л. В. Повалій. – К. : Науковий світ, 2009. – 47 с. 15. Постовий В. Г. Тенденції і пріоритети виховання дітей в сучасній сім’ї : монографія / В. Г. Постовий. – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2006. – 190 с. 16. Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: Психологическая природа и возрастная динамика – Москва-Воронеж, 2010. – 326 с. 17. Ростомова Л.М. Інтереси дітей розлучених батьків / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.oduvs.edu.ua/bitstream/123456789/2247/1/Rostomova_zbirka_2 019__%281%29%20299.pdf. 18. Савинов Л.И., Кузнецова Е.В. Социальная работа с детьми в семьях разведенных родителей. – М.: Академия, 2005. – 216 с. 19. Сім’я в умовах становлення незалежної України (1991–2003 р.) – К. : Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2004. – 254 с. 20. Сірик І. Особливості психічного розвитку дитини, яка виховувалась в неповній сім’ї та інтернаті / І. Сірик // Вісник Інституту розвитку дитини. Сер. : Філософія, педагогіка, психологія. – 2014. – Вип. 32. – С. 152-158. 21. Стрельнікова Н. М. Виховні проблеми сучасної неповної сім'ї / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi- 42 bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJ RN&Z21ID=&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nz spp_2012 22. Шнейдер Л.Б. Основы семейной психологии – М.: Изд-во Московского психолого-социального института; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2005. – 356 с. 23. Яковенко С. І. Урахування інтересів дітей при розлученні батьків / С. І. Яковенко, Л. М. Ростомова // Наука і освіта : наук.-практ. журнал. – 2016. – № 9. – С. 210– 216. 24. Buehler C. Marital conflict, ineffective parenting, and children's and adolescent's maladjustment / C. Buehler, J. Gerard // Journal of Marriage and Family. – 2002. – № 64. – P. 74 – 92. 25. Krein S., Beller A. Educational Attainment of Children from Single-Parent Families: Differences by Exposure, Gender, and Race / S. Krein, A. Beller // Demography. – 2008. – № 25(2). – P. 21 – 34. 26. Liu S. Is My Parent’s Divorce to Blame for My Failure in Life. – N.Y., 2013. – 193 p. 27. McLanahan S. and Sandefur G. Growing Up with a Single Parent: What Hurts, What Helps. – Cambridge harward university press, 1994. – 156 p. 28. Sun Y. Family Environment and Adolescents' Well-being Before and After Parents' Marital Disruption: a longitudinal analysis / Y. Sun // Journal of Marriage and Family. – 2001. – № 63 (3). – P. 697 – 713. 43 ДОДАТКИ Додаток А Стимульний матеріал для дослідження Типова карта методики САН Прізвище, ініціали_______________________________________ Стать____ Вік_____ Дата ______________ Час____________ 1 Самопочуття хороше 3 2 1 0 1 2 3 Самопочуття погане 2 Почуваю себе сильним 3 2 1 0 1 2 3 Почуваю себе слабким 3 Пасивний 3 2 1 0 1 2 3 Активний 4 Малорухливий 3 2 1 0 1 2 3 Рухомий 5 Веселий 3 2 1 0 1 2 3 Сумний 6 Хороший настрій 3 2 1 0 1 2 3 Поганий настрій 7 Працездатний 3 2 1 0 1 2 3 Розбитий 8 Повний сил 3 2 1 0 1 2 3 Обезсилений 9 Повільний 3 2 1 0 1 2 3 Швидкий 10 Бездіяльний 3 2 1 0 1 2 3 Діяльний 11 Щасливий 3 2 1 0 1 2 3 Нещасливий 12 Життєрадісний 3 2 1 0 1 2 3 Похмурий 13 Напружений 3 2 1 0 1 2 3 Розслаблений 14 Здоровий 3 2 1 0 1 2 3 Хворий 15 Байдужий 3 2 1 0 1 2 3 Зацікавлений 16 Ніякий 3 2 1 0 1 2 3 Схвильований 17 Захоплений 3 2 1 0 1 2 3 Похмурий 18 Радісний 3 2 1 0 1 2 3 Сумний 19 Відпочивший 3 2 1 0 1 2 3 Змучений 20 Свіжий 3 2 1 0 1 2 3 Виснажений 21 Сонливий 3 2 1 0 1 2 3 Збуджений 22 Бажання відпочити 3 2 1 0 1 2 3 Бажання працювати 23 Спокійний 3 2 1 0 1 2 3 Заклопотаний 24 Оптимістичний 3 2 1 0 1 2 3 Песимістичний 25 Витривалий 3 2 1 0 1 2 3 Втомлений 26 Бодрий 3 2 1 0 1 2 3 Млявий 27 Важко думати 3 2 1 0 1 2 3 Думати легко 28 Розсіяний 3 2 1 0 1 2 3 Уважний 29 Повний надії 3 2 1 0 1 2 3 Розчарований 30 Задоволений 3 2 1 0 1 2 3 Незадоволений 44 Шкала Ч.Д. Спілберга, Ю.Л. Ханіна (Шкала самооцінки рівня тривожності) Бланк для відповідей Прізвище______________________________ Цілком вірно 2 Вірно 1 Швидше за все, що так Інструкція: Прочитайте уважно кожну з наведених пропозицій і закресліть відповідну цифру праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте в даний момент. Над питаннями довго не замислюйтесь, оскільки правильних чи неправильних відповідей немає Ні, це не так Дата_____________________ 3 4 5 6 1 Я спокійний 1 2 3 4 2 Мені нічого не загрожує 1 2 3 4 3 Я знаходжусь у напрузі 1 2 3 4 4 Я відчуваю жалість 1 2 3 4 5 Я відчуваю себе вільно 1 2 3 4 6 Я засмучений 1 2 3 4 7 Мене хвилюють можливі невдачі 1 2 3 4 8 Я відчуваю себе відпочилим 1 2 3 4 9 Я стривожений 1 2 3 4 10 Я відчуваю почуття внутрішнього задоволення 1 2 3 4 11 Я впевнений у собі 1 2 3 4 12 Я нервую 1 2 3 4 13 Я не знаходжу собі місця 1 2 3 4 14 Я напружений 1 2 3 4 15 Я не відчуваю скутості, напруженості 1 2 3 4 16 Я задоволений 1 2 3 4 17 Я стурбований 1 2 3 4 18 Я дуже збуджений і мені не по собі 1 2 3 4 19 Мені радісно 1 2 3 4 20 Мені приємно 1 2 3 4 45 Інструкція: Прочитайте уважно кожну з наведених Практично Інколи Часто Практично пропозицій і закресліть відповідну цифру ніколи завжди праворуч залежно від того, як Ви себе почуваєте в даний момент. Над питаннями довго не замислюйтесь, оскільки правильних чи неправильних відповідей немає 1 2 3 4 5 6 21 Я відчуваю задоволення 1 2 3 4 22 Я дуже швидко втомлююся 1 2 3 4 23 Я легко можу заплакати 1 2 3 4 24 Я хотів би бути таким же щасливим, як і інші 1 2 3 4 1 2 3 4 26 Зазвичай я відчуваю себе бадьорим 1 2 3 4 27 Я спокійний, холоднокровний і зібраний 1 2 3 4 1 2 3 4 29 Я дуже переживаю через дрібниці 1 2 3 4 30 Я цілком щасливий 1 2 3 4 31 Я приймаю все дуже близько до серця 1 2 3 4 32 Мені не вистачає впевненості в собі 1 2 3 4 33 Зазвичай я відчуваю себе в безпеці 1 2 3 4 1 2 3 4 35 У мене буває хандра 1 2 3 4 36 Я задоволений 1 2 3 4 37 Всякі дрібниці відволікають і хвилюють мене 1 2 3 4 1 2 3 4 1 2 3 4 1 2 3 4 25 28 34 38 Нерідко я програю через те, що недостатньо швидко приймаю рішення Очікувані труднощі зазвичай дуже тривожать мене Я намагаюся уникати критичних ситуацій і труднощів Я так сильно переживаю свої розчарування, що потім довго не можу про них забути 39 Я врівноважена людина 40 Мене охоплює сильне занепокоєння, коли я думаю про свої справи і турботи 46 Додаток Б Результати емпіричного дослідження Таблиця Б. 1 Результати вивчення оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою Експериментальна група Контрольна група И.Т. П.Д. В.А. Н.В. Л.К. В.О. Т.А. Л.У. П.В. Р.А. Л.А. Р.Ш. Р.К. Л.В. А.Р. Р.Д. Т.П. Т.С. У.К. В.К. Н.Д. О.В. А.Р. 4,3 5,1 3,8 4,8 2,6 4,9 5,6 6,2 4,8 5,4 3,8 3,8 5,2 5,6 4,9 6,7 5,8 4,6 3,2 2,8 3,8 3,9 4,7 5,6 4,2 5,3 5,6 2,8 4,5 3,7 4,7 5,7 4,1 3,9 4,5 4,8 3,9 5,7 6,1 4,7 6,2 5,9 4,2 5,6 4,7 3,4 4,2 3,8 6,4 6,8 4,8 5,8 6,1 5,6 2,8 3,7 4,8 5,9 4,1 3,8 3,6 4,8 2,7 5,4 3,8 3,4 4,8 5,6 6,2 П.К. В.У. О.Л. Т.П. И.Л. А.К. Р.Ш. Л.В. В.У. Л.В. К.Ч. Л.А. Л.Д. Н.Г. Ш.О. Р.П. П.Д. Р.Т. П.Р. В.П. Л.П. К.Р. Н.Л. 4,8 5,2 5,4 3,8 5,7 6,3 5,9 4,8 5,9 6,3 6,8 4,8 3,8 4,9 5,7 6,4 5,9 6,4 6,3 5,9 6,1 4,8 5,1 настрій активність Респонденти самопочуття Шкали опитувальника настрій активність Респонденти самопочуття Шкали опитувальника 4,2 5,6 7,1 5,6 4,8 7,6 5,9 5,6 4,5 3,8 4,1 5,4 5,2 4,9 5,2 4,6 6,1 4,8 5,6 5,8 6,8 5,3 4,1 3,8 4,8 3,1 5,6 5,7 4,8 5,4 6,9 4,1 4,9 4,8 5,9 5,8 5,6 5,2 4,8 6,4 5,6 5,8 6,2 7,1 5,8 5,2 47 Таблиця Б. 2 Результати вивчення реактивної і особистісної тривожності дітей Експериментальна група Респонденти И.Т. П.Д. В.А. Н.В. Л.К. В.О. Т.А. Л.У. П.В. Р.А. Л.А. Р.Ш. Р.К. Л.В. А.Р. Р.Д. Т.П. Т.С. У.К. В.К. Н.Д. О.В. А.Р. Шкали опитувальника реактивна тр. особистісна тр. 31 48 42 51 41 52 38 46 53 44 54 46 38 40 46 42 48 48 49 52 52 54 54 58 57 56 52 48 32 51 34 47 38 38 42 42 48 41 42 51 52 59 58 52 31 42 Контрольна група Респонденти П.К. В.У. О.Л. Т.П. И.Л. А.К. Р.Ш. Л.В. В.У. Л.В. К.Ч. Л.А. Л.Д. Н.Г. Ш.О. Р.П. П.Д. Р.Т. П.Р. В.П. Л.П. К.Р. Н.Л. Шкали опитувальника реактивна тр. особистісна тр. 28 28 32 32 35 41 28 28 41 56 42 42 46 42 45 51 28 47 31 30 41 51 52 52 42 28 37 26 52 42 28 31 29 54 25 50 26 28 35 31 34 26 38 26 42 28
