Uploaded by nachinayou.dushat

Реферат - Мечников I.I

advertisement
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Агрономічний факультет
Кафедра садово-паркового господарства
РЕФЕРАТ
на тему:
«Життя і діяльність І. І. Мечникова»
Виконала:
студентка групи СПГз-17
Величко М.С.
Перевірила:
доцент Гончар Н.В.
Дніпро – 2020
2
Зміст:
1. Дитинство та юність науковця…………………………………………………3
2. Роки навчання у гімназії………………………………………………………..5
3. Початок наукової діяльності……………………………………………………8
4. Навчання в університеті…………………………………………………………9
5. Професорська діяльність.……………………………………………………….12
6. Одеський період життя………………………………………………………….15
7. Петербурзький період життя..…………………………………………………..16
8. Повернення в Одесу……………………………………………………………..18
9. Продовження наукової кар’єри…………………………………………………24
10. Заключний період життя ………………………………………………………26
11. Останні роки життя…………………………………………………………….30
12. Наукові праці І. І. Мечникова………………………………………………….33
13. Список використаних джерел та літератури.…………………………….…...34
13. Тестові питання за матеріалами реферату……………………………………35
3
1. Дитинство та юність науковця
Народився Ілля Ілліч Мечников 15 травня 1845 р. в маєтку Панасівка селі
Іванівка Куп’янського повіту Харківської губернії (нині село Мечникове
Двурічинського району Харківської області) в родині відставного гвардійського
офіцера, дворянина Іллі Івановича Мечникова та піаністки Емілії Львівни
Мечникової.
«Мечникови – дворянський рід, який бере свої початки від молдавського
боярина і сапфарія (мечника) Юрія Степановича, який переїхав в Росії в 1711
році з князем Кантемиром, і який отримав великий маєток від Петра Першого.
Його син прийняв прізвище Мечников. Рід Мечникових внесений в шосту і
четверту частини родословних книг Харківської губернії».
Незадовго до народження Іллі, родина переїхала на Україну з Петербурга,
де була не в змозі існувати, адже батько полюбляв грати в азартні ігри і його
спіткали постійні програші. Тоді Емілія Львівна вирішує цю проблему – вона
радить чоловікові подати заявку на посаду ремонтера (людина,яка постачає
коней) двох гвардійських полків. Заявка була прийнята, і сім’я переїжджає з
Петербурга до маленького села Іванівка. Тут батько сімейства будує новий
будинок, в якому і народжується останній син сімейства - Ілля.
У цьому маєтку родина жила не постійно, лише у теплу пору, бо на зиму,
зазвичай, вони переїздили до Харкова.
Емілія Львівна – була з єврейської сім’ї. Батько - Лев Миколайович
Навахович
займався
перекладами
німецьких
філософів,
був
досить
забезпеченою людиною. Брат Емілії Львівни прославився умінням малювати
карикатури, та видавав відомий усім
журнал «Єралаш». Сам Ілля Ілліч
говорив, що успадкував свій духовний склад від матері. Вана мала на нього
вплив і відносини між ними були сповнені ніжної дружби та довіри на протязі
всього життя.
Батько ж, хоча був людиною освіченою, не справив особливого впливу на
розумовий та духовний світ своїх дітей.
4
Ні у сім’ї Мечникових чи Наваховичів людей науки не було.
Ілля у цьому сенсі був першим. Любов до природи почала ще змалечку
проявлятись у нього. Хлопець міг годинами зникати у саду та у лісі,
розглядаючи та спостерігаючи та вивчаючи оточуючий його світ. Недарма мати
називала хлопця «пан Ртуть» та «нервовою дитиною», а сестра, якій часто
доводилося воювати з ним – «убоїщем», адже він крутився як дзиґа і так, що
одного разу ледве не потонув, спостерігаючи за гідрами у ставку, але , на
щастя, Іллю врятував його дядько Дмитро Іванович. Сталось це 20 липня 1856
року. Цього ж дня, Ілля Ілліч, який спав у своїй кімнат ледве не загинув від
пожежі, що несподівано спалахнула у будинку через недопалок. Цього разу
його врятували батько з дядьком.
В сім’ї Мечникових були, окрім Іллі ще діти: «Старші хлопчики, Ваня та
Льова, навчалися в Петербурзі. Дочку Катю виховували вдома, як усіх панянок
дворянських родин того часу. Між нею та молодшими хлопчиками була велика
різниця у віці, тоді як останніх розділяло всього два роки. Коля, улюбленець
бабусі Олени Самойлівни, був гарненький, товстенький. Молодший в сім’ї –
Іллюша був весь – вогонь. Світленький, тоненький хлопчик, з ніжним кольором
обличчя, світло – каштановим шовковистим волоссям і сіро-голубими очима,
які випромінювали енергію та доброту, він був вразливий, запальний і
нервовий», але вони не розділяли інтересів свого брата.
1851 році сім’я Мечникових переїздить до Харкова в велику квартиру. У
місті кругозір дітей починає швидко розширюватись.
Взимку 1851 року була отримана звістка про те, що у другого сина
Мечникових Льови запалення тазостегнового суглобу і лікарі радять забрати
його з Петербургу. Через деякий час батько забирає тринадцятирічного хлопця
до Харкова і сім’я вирішує готувати його до гімназії, і для цього запрошує
вчителів - студентів.
В 1853 році на канікули в якості вчителя Льови був запрошений студент медик Ходунов. Навчання йшло добре, так як Лев був здібним хлопчиком, між
іншим його все більше і більше цікавив маленький Іллюша. Ілля ходив слідом
5
за братом та його вчителем, коли ті проводили екскурсії для знайомства з
флорою та фауною, уважно спостерігав за останніми та сам збирав рослини для
власної колекції. Здобути якомога більше рослин та дізнатися їх назви – ось що
стало улюбленим заняттям юного натураліста.
Він
відшукав у батька в
бібліотеці необхідні йому книги, сам знаходив потрібні йому рослини і
підклеював під ними назви. Під керівництвом Ходунова Ілля навчився не лише
збирати рослини, ловити комах та рибу,
але
і пристрастився до читання
літератури для дітей по природознавству. Любив Ілля також ділилися тим, що
сам пізнав з іншими дітьми : «Одного разу Ходунов, прогулюючись великим
панасівським садком, випадково став свідком однієї із багатьох причуд свого
чудового улюбленця. На галявині чинно сиділи малюки – їх було не більше
десяти, перед ними поважно ходив Іллюша. На носі в нього були зроблені з
проволоки окуляри. В руках він тримав жабу».
Ще одним захопленням хлопця була музика. І. І. Мечников міг годинами
слухати, як його мати грає на фортепіано. Проте у сина, схильності до музики
Емілія Львівна не знайшла. Про це, вже у старші роки дуже шкодував Ілля
Ілліч, адже володів чудовою пам’ятю та мав музикальний слух.
2. Роки навчання у гімназії
В 1856 році, у віці 11 років, хлопця відправляють на навчання до гімназії,
одразу у 2-ий клас. Своїми здібностями хлопчик звернув на себе увагу вчителів.
Великий вплив на подальший розвиток І. І. Мечникова зробив його
товариш по гімназії Богомолов. «Старші брати Богомолова, студенти
Харківського університету, часто їздили за кордон, звідки привозили
заборонену в Росії революційну літературу та нові політичні ідеї. Від
Богомолова молодий І. І. Мечников отримував данні про політичне життя у
Західній Європі. У нього ж він отримував заборонену літературу, також
журнали з-за кордону «Полярну звєзду» і газету «Колокол» Герцена» .У
позакласний час Ілля Ілліч разом з однокласниками збираються на горищі у
Богомолових, зачитуються нелегальною літературою. Діти створюють так
6
званий «Союз науки» - священний союз гімназистів, які думають жити не так
як їх батьки. Кожен із членів гуртка взяв на себе певну галузь знань та був
своєрідним її «представником» на таємних зборах. Це було починанням
майбутнього науковця і він з захопленням готувався до засідань гуртка.
Останній відіграв значну роль у житті І. І. Мечникова, був його серйозним
захопленням.
Ілля рано познайомився з творами передових російських діячів культури
та науки, демократів Н. Г. Чернишевського, Н. А. Добролюбова, Д. І. Писарева.
Навчаючись в шостому класі Ілля вирішив перекласти з французької
мови на російську книгу Грове «Взаємодія фізичних сил». Він займався цим
разом із іншими членами союзу та з допомогою вчителя хімії. Книга була
перекладена на російську та доступна усім членам «Союзу науки».
Хлопець багато читав, і книга – відіграла чималу роль в формуванні
особистості майбутнього вченого. Наприклад, робота Чарльза Дарвіна
«Походження видів» визначила майбутнє Мечникова - натураліста. Вчення
Дарвіна на все життя визначило матеріалістичні погляди І.І.Мечникова і
зробило його впевненим дарвіністом. Знайомство з цим твором закінчилося
тим, що Ілля написав на нього рецензію і відправив у Петербург в редакцію
журналу «Время». Але ця стаття не була надрукована, так як журнал закрили.
Ось що пише І. І. Мечников в своїй неопублікованій рецензії: «Дарвін сильно
помиляється, вважаючи своє вчення поширенням Мальтусова закону на живе і
рослинне царства… Ми схильні думати, що прагнення до швидкого
розмноження є наслідком боротьби за існування, а не її причиною, як гадає
автор».
«Читання природничо - наукової та політичної літератури призвело до
того, що Ілля почав критично ставитися до релігії, і скоро він став упевненим
атеїстом і пропагандистом атеїзму». Саме тому серед однолітків Ілля Ілліч
отримав прізвисько «без Бога» та «мученик за науку». Хоча за безбожжя можна
було запросто вилетіти з навчального закладу, його це не лякало, і він сміливо
висловлював свої погляди у шкільних творах.
7
Ілля користувався всякої вільної хвилиною для своїх занять. «Навіть під
час "Нецікавих" уроків читав він потихеньку наукові книги. Одного разу на
уроці закону божого, який оприлюднив, він не помітив, як до нього підійшов
батюшка, який взяв у нього книгу з рук. Виявилося, що І. І. Мечников читав
твір Радлькофера "Про тілах, що містять кристали протеїну". Прочитавши таке
вчене назва, батюшка мовчки повернув йому книгу і більше ніколи не турбував
його».
«Серед товаришів - одноліток Мечникова в гімназії був ряд пізніше
видатних діячів: академік - зоолог Зелинський, академік Ковалевський М.М.,
український композитор М.В.Лисенко та ін.».
Про широту та глибину гуманітарних інтересів І. І. Мечникова в той
період свідчить його випускний твір «Про значення папської влади в середні
віки». По відгуку спеціалістів, ця робота могла б позмагатися з роботою
студента історичного факультету.
Гіназиська програма не влаштовувала Іллю, на уроках йому було сумно, і
він, у віці 15 років (1860) вирішує відвідувати лекції в університеті. Так, на
задніх рядах аудиторії
Харківського університету почав з’являтись худий,
блідолицій хлопець, який навмисно знімав гімназистку форму, щоб бути
непоміченим.
Лекції в університеті, які читав професор Масловський були цікавими,
але юнака тягнуло до експериментів, наукової діяльності. Тому Ілля,
набравшись сміливості вирішує звернутись до професора з проханням
дозволити йому працювати в лабораторії, на що отримав негативну відповідь,
був дуже засмучений. «Рано, молодий чоловіче, ви взялися за наукові питання,
закінчуйте спочатку гімназію та вступайте до університету». Але ця ситуація
тільки ще більше дає стимул молодому натуралісту добитися бажаного. І. І.
Мечников вирішує звернутись до іншого професора, який викладав фізіологію
у цьому ж університеті та лекції якого юнак також відвідував - Івана Петровича
Щелкова. Останній дає згоду працювати з юнаком в лабораторії, і це в його 15
років. Тут хлопець знайомиться з основами гістології.
8
Поступово майбутній науковець накопичує великий багаж знань:
відвідуючи університетські лекції, займаючись у лабораторії та, паралельно,
навчаючись у гімназії. Ілля вже досліджує інфузорій з допомогою мікроскопа,
записуючи усі свої спостереження до спеціального зошиту.
Дорогою до гімназії Мечников регулярно заходив до книжкового
магазину, де придбав книгу по геології, автора Леваковського. Ознайомившись
с нею, хлопець вирішив написати рецензію, яка була опублікована в 1861 р.
Він жорстко, але справедливо оцінив твір, і рецензія через місяць з’явилась у
одному із Московських журналів. Саме з цієї статті почалась наукова
публіцистика І. І. Мечникова.
Настає пора екзаменів, і Ілля, який обіцяв собі закінчити школу з золотою
медаллю, змушений на деякий час відмовитись від своїх досліджень. На здачі
іспитів, хлопець вразив педагогів зрілістю свого наукового мислення.
Офіційний документ, отриманий Іллею гласив: «Юнак за степенем розумового
розвитку визнаний здібним до університетської освіти і нагороджений золотою
медаллю».
Таким чином, в 1862 році Іллі Ілліч закінчив гімназію, і мріє про вступ до
Вюрцбургського університету, де курс по гістології, який особливо цікавив
його, читав видатний професор Келлікер. Тим паче, що він був певним чином
розчарований у Харківському університеті. «Ще в останніх класах гімназії
І. І. Мечников дізнається від студентів, що в Харківському університеті
панують старі методи викладання лише по лекціям та підручникам, без
практичних занять». І він приходить до висновку, що Харківський університет
може мало дати йому для наукових досліджень, і вмовляє рідних відправити
його закордон.
3. Початок наукової діяльності
Прийшла пора задуматись про подальше життя. На сімейній раді Ілля
Ілліч доводив необхідність навчання за кордоном. Мати була в шокована такою
ідеєю сина, доводила різні аргументи для того щоб він не їхав: недостачу
9
коштів, юний вік, недосвідченість. Але І. І. Мечников не слухав нічого, він будь
що хотів поїхати за кордон в кращі лабораторії Європи, попрацювати у
знаменитих професорів. І мати здалась. Були зібрані незначні кошти і хлопець
відправився в путь.
Після днів стомлюючої подорожі Ілля опинився в Берліні, який шокував
його своєю величчю, на наступний день він був уже в Лейпцигу – центрі
європейської книготоргівлі. І. І. Мечников не знав що робити і розгублений
стояв на вокзалі, але його помітив німець, який допоміг із житлом. Наступного
ранку він відправився за книжками і так, що валіза мандрівника ледь закрилась.
Але, вертаючись додому хлопець зрозумів, що не запам’ятав назву вулиці та
адресу будинку, в якому поселився. Так він до вечора блукав по місту і, сам
того не розуміючи як, все ж таки знайшов свою вулицю і будинок у якому
зупинився. Про цей казус в майбутньому Ілля Ілліч розказував, посміюючись.
Тепер у Вюрцбург. Тут на І. І. Мечникова чекали ще більші
неприємності. Місто було пустим, професори та студенти виїхали на канікули,
а це означало, що Іллі нема що робити тут. Студенти, з якими він там
познайомився, допомагають знайти квартиру, але хлопець не витримує на
чужині, перед очима стоять картини з дитинства, рідні, Панасівка. Мечников
збирає валізи та повертається на Батьківщину.
4. Навчання в університеті
В рідній Панасівці Ілля Ілліч Мечников приймає важливе рішення –
вступати до Харківського університету. Цьому несказанно була рада мати, адже
дитина залишиться під її крилом. Родина сподівалась на професора Щелкова,
який допоможе зайняти хлопця науковою роботою.
Хлопець вирішує вступати на медичний факультет, але проти цього
виступала Емілія Львівна, знаючи вразливу натуру сина. І він не сильно того
бажаючи подав заяву для вступу на природниче відділення фізикоматематичного факультету.
10
1862 року І. І. Мечников вступає в Харківський університет без іспитів.
Цікавиться лекціями з зоології та фізіології, з захопленням слухає курс
молодого вченого Щелкова, але не обмежується обов’язковим навчанням, і
береться до самостійної наукової праці.
Він починає роботу над статтею для наукового журналу Московського
імператорського університету товариству натуралістів під назвою «Некоторые
факты из жизни инфузорий». Робота написана за одну ніч та відправлена,
залишається тільки чекати. Але продовжуючи дослідження автор впевнюється
у поспішних висновках у дослідженні, і негайно пише листа до редакції, в
якому визнає свою провину і просить не друкувати статтю. Ілля ходив сам не
свій весь час, і коли нарешті впевнився, що робота не вийшла друком трохи
заспокоївся. До кінця своїх днів науковець був впевнений, що вона не була
опублікована, але він помилявся. «Виявилось, що стаття, адресована журналу
«Бюллетень Московского общества испытателей природы», потрапила в
«Вестник естественных наук» - інший журнал того самого товариства. Так в
квітні 1865 року побачила світ ця стаття, написана в жовтні 1862 р. і розміщена
в номері дуже малопоширеного журналу за 1860 рік». Таким чином, лист
І. І. Мечникова з проханням не друкувати статтю не дійшов до пункту
призначення. І цей журнал, який нерегулярно виходив, все ж надрукував її, але
з запізненням на три роки, коли науковець був уже за кордоном. Відмова І. І.
Мечникова від друку статті свідчить про наявність у юного автора не лише
наукової чесності, але і сміливості. Ця невелика деталь розкриває характер
майбутнього вченого.
Ще перед вступом до університету, на літніх канікулах разом із
Щелковим І. І. Мечников, з великою пристрастю вивчає у лабораторії війчастих
інфузорій. Завдання полягало у тому, щоб показати, чи стебельце аналогічне
мускульній тканині і чи воно так само як вона реагує на різні реактиви.
Наслідки дослідження були негативні, і опубліковані в 1863 році.
Наукова
робота
в
лабораторії
Щелкова
продовжувалась,
коли
І. І. Мечников став студентом першого курсу, і успішно завершена і
11
опублікована в «Мюллерському архіві», коли автору було вже 18 років. Це
повідомлення зазнало критики зі сторони науковця Кюне. Проте Ілля Ілліч
повторив свої експерименти і ствердив попередні висновки. Кюне дістав також
гостру відповідь.
Отже, в 17 років Мечников вступив на перший курс Харківського
університету. В ті роки в навчальному закладі не було професорів, які могли б
заволодіти душами молоді, особливо І. І. Мечникова. Його захоплювала
наукова робота в лабораторії Щелкова, лекції та бесіди з ним.
Любов до музики проявлялась все сильніше. Хлопець відвідував опери,
концерти видатних композиторів та музикантів.
І. І. Мечников успішно здав екзамени після першого курсу, але він був
невдоволений викладачами біологічних наук, далеких від дарвінізму, тим паче
він хотів розпочати самостійну наукову роботу. Ілля приймає рішення
закінчити університет не за чотири роки, а за два роки. З цією метою, він
вигадує певний план : потрібно подати ректору університету заяву про
виключення, розпочати одразу готуватись до випускних іспитів і закінчити
університет як вільний слухач. Він так і зробив. Про цей вчинок ніхто не знав,
навіть мати. Отже, 22 вересня 1863 року він подав прохання про відрахування з
університету , а 9 березня 1864 року І. І. Мечников з новим проханням знову
з’явився в кабінеті ректора. Студент просить ректора про дозвіл на відвідування
університету в якості вільного слухача четвертого курсу.
Це прохання задовольняється і Ілля Ілліч – студент четвертого курсу. Але
і цей рік швидко минає, випускні екзамени блискуче здані( на випускних
іспитах він дістав відмінні оцінки і тільки з богослов’я, церковної історії та
технології отримав «добре». І. І. Мечников може сміливо розпочати новий етап
життя, приємний та цікавий – це наука!
Отже, прагнення І. І. Мечникова до наукових пошуків сформувалось ще в
дитячі та підліткові роки. За час перебування в університеті І. І. виконав та
опублікував чотири наукові роботи – дві про скорочувальне стебло сувійок,
одну про новий вид хробаків з роду Диплогастерів, і ще одну про паразитизм у
12
інфузорій. В цей період протістологічні роботи явно чисельно перевищували,
але поступово І. І. Мечников відійшов від цієї області біології і став зоологом універсалом, який зробив свій вклад майже у всі розділи зоології безхребетних.
На протязі двох років він виконав всі приписані планом обов’язки студента і
влітку 1864 р, в 19 років, закінчив Харківський університет і, вирішивши
посвятити своє життя науці, поїхав удосконалюватися за кордон.
5. Професорська діяльність
Після успішного закінчення університету, щоб підготувати кандидатську
дисертацію, І. І. Мечников вирішує відправитись на острів Гельголанд, де
знаходилася відома біологічна станція «Мекка та Медіна». Прибережні води
цього острова багаті різноманітними морськими тваринами і маловивчені, що і
приваблювало юнака.
Не зважаючи на брак коштів, поїздка відбулася. І. І. Мечников змушений
був жити у рибака, економити на обідах, відмовитись від кави та вечерь – він
веде напівголодне життя. Проте умови для роботи тут чудові, чим і
користується науковець, збираючи новий, цікавий матеріал, він звертає на себе
увагу інших вчених. Але І. І. Мечникову кортіло не лише познайомитися з
флорою та фауною Балтійського моря, але і побувати в вересні на з’їзді
натуралістів в Гіссені, і на цих, перших в його житті наукових зборах виступити
з доповіддю про результати роботи, виконаної вже на Гельголанді, - «Про
органи відчуття кільчастих червів - аннелід».
В 1864 р. він дістав ступінь кандидата природничих наук за працю
«Дослідження фабрицій Північного моря»
Закінчивши
Харківський
університет
19-літній
І.
І.
Мечников,
одухотворений бажанням розширити свої знання, поривається за кордон.
Клопотання ради університету про призначення стипендії відхилено, і Ілля
Ілліч звертається з проханням до М. І. Пирогова підтримати його клопотання
перед міністерством народної просвіти про надання йому державної стипендії
для продовження вчених занять. За наполяганням останнього стипендія була
13
надана І. І. Мечникову на два роки, і він міг без зайвих клопотів в 1865-1866
роках зайнятися улюбленою справою. «Формально, Мечников, не дивлячись на
блискавичне, дострокове закінчення університету, не міг претендувати на цю
стипендію. До неї, вже раніше в Харківському університеті був представлений
дехто Степенов. Лейкарт в листі до Пирогова дав дуже утішний відгук про
Мечникова і просив у вигляді виключення надати йому державну стипендію» .
Як виявилось, Гіссен приваблював І. І. Мечникова не лише з’їздом. Там
працював видатний зоолог, основоположник сучасної паразитології – Рудольф
Лейкарт. Ілля Ілліч розпочинає роботу в Лабораторії професора. Останній
прийняв його дуже люб’язно і навіть допоміг влаштувати матеріальну сторону
життя. Водночас він продовжує гельголандські дослідження, які дозволили Іллі
Іллічу припустити, що нематоди (круглі черви) становлять цілком окрему
групу, і він хотів остаточно з’ясувати це питання. В процесі дослідження Ілля
Ілліч відкрив цілком новий у той час факт перемінного розмноження нематод,
вивчаючи їх життєвий цикл він встановив що у них присутнє правильне
чергування поколінь. І. І. Мечников висунув пропозицію опублікувати ці
матеріали спільно з Лейкартом, на що той погодився. Іллю Ілліча глибоко
обурила поведінка Лейкарта, який опублікував матеріали згаданих досліджень
(1865 рік),
тільки від свого імені, згадавши в роботі, що йому допомагав
кандидат І. І. Мечников. Ілля був здивований, він вперше стикнувся в житті з
віроломством в науковому середовищі, він відчув глибоке розчарування у
людині, яку поважав. І. І. Мечников вирішив прийняти «виклик» Лейкарта. Він
помістив у тому самому журналі примітку, повідомляючи про суть справи.
Проте Лейкарт все заперечував. Продовжувати полеміку в науковому журналі
було незручно, і в 1866 році Ілля Ілліч, на особисті кошти, видає в Геттінгені
спеціальну брошуру, в якій викладає в подробицях суть цього сумного та
ганебного вчинку для такого великого вченого, як Лейкарт.
Подальше перебування в Гіссені
було неможливим, і І. І. Мечников
провів деякий час в Геттингені та Мюнхені, де працював під керівництвом
14
відомих учених – Кофферштейна, Генле, Зібольда, і виконав декілька цікавих
досліджень.
Приблизно в цей саме час, в 1865 році І. І. потрапляє
в Неаполь –
обітовану землю зоологів. Там не було потрібних і комфортабельних умов для
роботи, але це не спиняє І. І. Мечникова. Тут він знайомиться з ученим –
зоологом Олександром Онуфрійовичем Ковалевським, з яким у нього
незабаром розпочалося приятелювання, яке, власне, і створило порівняльну
ембріологію.
В грудні 1865 року у І. І. Мечникова відбувся конфлікт з Ковалевським.
Мечников виступив з критикою на захисті Ковалевським дисертації
у
Петербурзі. «проте ні І. І. Мечников ні його дружина не згадують про те, що
науковець відлучався від роботи за кордоном в цей період і був у Петербурзі».
1866 року Ілля Ілліч в одній зі своїх статей виступає проти висновків
Ковалевського в дисертації. Останній же, в листі до Іллі Ілліча пише «Вашу
сварливу статтю я отримав ще в Месіні, і в мене вже давно написана відповідь,
але чомусь залежалась».
Розбіжності І. І. Мечникова і Ковалевського продовжувались ще досить
довго, поки Ілля Ілліч все ж таки не визнав помилковості своїх думок.
1867 і 1869 роках Мечников захищає у Петербурзі дисертації на учений
ступінь магістра зоології і доктора наук. Теми його дисертацій були присвячені
історії розвитку молюски Сепіола і ракоподібного Небалія. Ілля Ілліч здобув
обидва вчені ступені, необхідні для професорського звання.
Закінчується строк, на який ученому була надана стипендія. В цей саме
час новий Новоросійський університет обирає його доцентом. Його вабила
перспектива працювати в Одесі (флора та фауна Чорного моря), і він з великим
захопленням взявся до своєї нової діяльності.
15
6. Одеський період життя
Викладацька діяльність завжди подобалася І. І. Мечникову, проте його
пристрастю все ж таки залишалась наука, і він твердо вважав що у викладанні
необхідно використовувати передові досягнення науки.
Службова діяльність І. І. Мечникова починається з обранням його в 1867
році доцентом природного відділення Новоросійського університету, де він
одразу потрапив в оточення старої професури, яка недружелюбно зустріла
молодого прогресивного ученого, що з перших лекцій завоював велику любов
студентів.
У І. І. Мечникова стався конфлікт з завідувачем кафедри зоології
Маркузеном, який не бажав відправляти юнака на з’їзд натуралістів, що мав
відбутися в Петербурзі 1867 року. Натомість, Маркузен розраховував, що саме
він буде командований на цей з’їзд . Не маючи іншого вибору, Ілля Ілліч
звертається за допомогою до студентства, яке в свою чергу влаштовує скандал
в аудиторії, показово не відвідує лекції Маркузена. Про цей інцидент стає
відомо всій Одесі, і рада, щоб подолати цей конфлікт приймає компромісне
рішення - відправити на з’їзд природознавців обох. І. І. Мечников залишав
Одесу з важким серцем, він не прижився тут і став думати про від’їзд із цього
міста.
Розуміючи, що обстановка в університеті стає неможливою, Ілля вирішує
піти з роботи, проте все ж сподівається що йому вдасться першим спровадити
Маркузена.
Вдалий виступ на з’їзді дав можливість здійснити проект, що ще раніше
виник – перейти на ту саму посаду доцента в Петербурзький університет, де
кафедру зоології очолював великий учений, фауніст Карл Федорович Кесслер,
який дуже добре ставився до Мечникова.
16
7. Петербурзький період життя
Весною 1868 році І. І. Мечников приступив до роботи в Петербурзькому
університеті. В цьому ж році він блискавично захистив нову дисертацію на
тему «Про ембріональний розвиток», за яку йому було присуджено учена
ступінь доктора зоології, він стає екстраординарним професором.
З самого початку роботи він намагався створити умови для ведення
науково - дослідницької і викладацької роботи, але всі його прохання та вимоги
надати кошти для обладнання лабораторії та кабінету для проведення
практичних занять з студентами зустрічали відмову зі сторони адміністрації
університету. Сам І. І. Мечников такими словами характеризує цей період: «На
жаль, умови, на які я натрапив, виявилися далеко не сприятливими. В ті часи
при кафедрі не було лабораторії, отже працювати доводилось в нестерпно
холодному взимку приміщенні серед двох шаф зоологічного музею. Зважаючи
на неможливість пристосуватися до цього, я змушений був влаштувати для себе
і для нечисленних учнів моїх робоче приміщення в моїй і без того маленькій
квартирі на Середньому проспекту Василівського острова. Так справа йшла
деякий час, але було ясно, що такий стан не може тривати далі» .
І. І. Мечников знаходиться у важкому психологічному та матеріальному
стані. Він починає читати лекції в Гірському інституті, де студентів мало
цікавила зоологія, і Ілля Ілліч робить це без особливого задоволення, а лише
задля заробітку.
1868 році І. І. Мечников зустрів своє перше кохання – Людмилу
Василівну Федорович. Познайомився науковець із нею в гостях у свого друга,
професора Бекетова.
«Мрійник Мечников замислив «створити собі жінку» - виховати молоду
дівчину на свій смак і зробити її в майбутньому своєю дружиною. Вибір
Мечникова пав на 13- річну дочку відомого ботаніка А.Н. Бекетова але, як
виявилось Ілля помилився в своєму виборі, натомість він зупинив свій вибір на
іншій представниці цієї родини – племінниці Бекетова – Людмилі Василівіні».
17
Спочатку це була сильна симпатія. Людмила Василівна допомогла
І. І. Мечникову одужати, коли той серйозно захворів ангіною: дівчина
доглядала його, читала книжки. Через два тижні Ілля Ілліч одужав, але
натомість захворіла Людмила Василівна, але її застуда переросла в серйозну
хворобу, яка не полишала хвору до кінця днів – туберкульоз. Ілля Ілліч не
відходив від ліжка хворої, допомагав їй встати на ноги.
Симпатія двох молодих людей з часом переросла у палке кохання.
І. І. Мечников багато писав про кохану своїй матері.
Закохані одружились. «Бліду, з восковим обличчям Людмилу Василівну
занесли до церкви у кріслі. Поруч із нею був Ілля Ілліч. Так почалось подружнє
життя І. І. Мечникова». Сталось це в грудні 1868 року.
Хвороба дружини ускладнила і без того важкий матеріальний стан
молодого подружжя. Людмилі Василівні був шкідливий Петербурзький клімат,
необхідно було поїхати за кордон ( в Італію та Швейцарію). Там хворій стало
легше, але вона повинна була залишатись в теплих краях. Мечников, який не
припиняв весь цей час свою дослідницьку роботу, ненадовго повернувся до
Петербургу, але скоро знову отримав закордонне відрядження та відправився з
дружиною на берег Середземного моря, у Вільфраш (Франція), де дуже плідно
продовжував зоологічні дослідження.
В цей період у науковця загострюються проблеми з зором. Він
використовує краплі, але це не допомагає. Іноді зір взагалі зникає, особливо
при роботі з мікроскопом.
Паралельно з роботою в гірському університеті, Ілля Ілліч займається
перекладами
з
німецької
на
російську.
Його
наукова
робота
трохи
пригальмовується, адже необхідно заробляти кошти на лікування дружини.
«Людмила Василівна з своєї сторони намагалася заповнити час
навчанням бідних дітей, малюванням квітів, читанням романів».
В 1869 році в Медико - хірургічній Академії звільнилась кафедра
зоології. І. М. Сеченов бажав допомогти І. І. Мечникову і рекомендував його
кандидатуру в цю Академію на посаду професора кафедри зоології. Тут умови
18
для наукової та педагогічної роботи були кращі, ніж в університеті. Мали
відбутися вибори на посаду професора кафедри зоології, і І. І. Мечников з
нетерпінням на них чекав. Професура, яка не бажала рахуватись з науковими
заслугами Іллі Ілліча та не хотіла посилення прогресивного ядра в академії,
очолюваного Сеченовим, провалила кандидатуру І. І. Мечникова. Спочатку
була зроблена спроба відвести його кандидатуру по формальним причинам :
«За наукові заслуги Мечников заслуговує бути не лише професором у нас в
Академії, але навіть членом Академії наук. Запросити його можна лише
ординарним професором, але навіщо ж нам ординарного професора на
другорядну в Академії кафедру… ». Коли ж цю вигадану перешкоду вдалося
здолати, і Сеченов вимагав провести голосування, то закінчилось тим, що за
І. І. Мечникова було подано 12 голосів, проти – 13.
В знак протесту Сеченов подав заяву про звільнення з університету, про
що згадує вавтобіографії.
Здавалось, розпочалась чорна смуга в житті професора. Але саме в цей
час, в листопаді 1869 року, він отримав повідомлення, яке його дуже
порадувало – йому запропонували місце ординарного професора зоології
Новоросійського університету замість Макрузена, який пішов у відставку.
8. Повернення в Одесу
В січні 1870 року відбулося рішення Одеського університету про вибір
І. І. Мечникова ординарним професором, завідуючим кафедри зоології, де він
працював по 1882 рік. Цікаво, що міністр народної освіти гр. Толстой тільки
через рік затвердив його на цій посаді, вважаючи його чомусь «червоним».
Одразу ж йому була надане закордонне відрядження для продовження роботи
над морськими тваринами, і лише восени 1870 року Мечников повертається
вже в знайому йому Одесу, де проводить наступні 18 років, з них 12 в якості
професора університету.
Студенти
полюбили
нового
професора.
Він
вражав
простотою
викладення матеріалу, глибоким змістом лекцій, яскравістю, широтою та
19
свіжістю думки. Моральна обстановка в перші роки перебування в університеті
склалась дуже сприятливо. Вана визначалась перш за все чудовим підбором
професорів, серед яких був створений своєрідний гурток, душею якого був І. І.
Мечников.
Тут після гарячих наукових суперечок і часто спільної лабораторної
роботи, друзі зустрічались майже щодня, відпочивали разом, займалися
музикою, читали.
Будучи професором, І. І. Мечников систематично, разом зі студентами
слухав лекції з політичної економіки та математики, усім цікавився, читав
багато книг – він завжди прагнув до розширення своїх знань.
В університеті утворювалась політика утисків на інакомислячих
і
переслідування студентства за найменші прояви автономності. І. І. Мечников, в
свою чергу, не обмежувався лише «своїм» фізико-математичним факультетом ,
він брав активну участь в справах університету, незмінно виступаючи на боці
студентської молоді та передової частини професури.
Ледь приступивши до роботи в університеті, восени 1870 року І. І.
Мечников вже подав доповідну записку «Про посилення навчальної діяльності
викладачів описових природничих наук в російських університетах». «В ній
Мечников пропонує конкретні заходи для можливості викладачам університету
поєднувати викладацьку ти наукову роботу, наприклад проводити для зоологів
канікули з кінця березня до травня і з кінця червня до вересня для поїздок на
море. Так як такі поїздки можуть погано відбитися на цільності лекційного
курсу та послідовності викладення матеріалу, він пропонує концентрувати
навчальну роботу на протязі частини семестру
та перемежовувати її з
поїздками для наукових досліджень».
В
1871
році
Ілля
Ілліч
допомагає
Сеченову
влаштуватись
в
Новоросійський університет на кафедру фізіології, цим самим отримавши
підтримку в боротьбі проти царських чиновників з міністерства в лиці
останнього. «Мечников в своїх спогадах про О. М. Сеченова підкреслював, що
20
вважає себе винним Івану Михайловичу в багатьох відносинах, і хоче виконати
борг перед другом, з яким був близьким більш ніж десять років».
Під час перебування в Одесі, Ілля Ілліч двічі - 1871 і 1873 рр.
супроводжує за кордон на острів Мадейру свою хвору дружину: «серце стояло
у нього по відношенню до своїх близьких на рівні його талантів – без усіляких
побічних коштів, з одним професорським заробітком, він відвіз свою хвору
дружину на Мадеру, думаючи врятувати її, а сам в цей час відмовляв собі
багато в чому і ні разу не обмовився про це». Проте і тут він не забуває свої
дослідження – він написав два природно - історичні нариси.
В квітні 1871 року відбувся серйозний конфлікт між І. І. Мечниковим,
І. С. Сеченовим і Л. С. Ценковським з однієї сторони та реакційною
професурою на чолі з ректором з іншої. Причиною конфлікту було небажання
прийняти
на
посаду
професора
кафедри
хімії
людину
неросійської
національності (А. А. Вериго). В результаті цього конфлікту Ценковський
звільнився з університету, його однодумці думали вчинити те саме, але маючи
статус неблагонадійних не наважились на такий серйозний крок. В кінц кінців,
громадська думка стала на сторону І. І. Мечникова, Ценковського та Сеченова,
в результаті чого Вериго був затверджений професором кафедри хімії. Це було
своєрідною перемогою учених.
1871 році І. І. Мечников добивається того, що в Одеський університет
запрошують декількох видатних російських учених: фізик Н. А. Умов, зоолог
А. О. Ковалевський, професор римського права Н. Л. Дювернуа, математик В.
В. Преображенський, політекономік А.С. Посніков та інші. Вони створили
тісну групу, ідейним натхненником якої став Ілля Ілліч. «Душею гуртка, - писав
Сеченов,- був І. І. Мечников. З усіх молодих людей, яких я знав, більш
цікавого, ніж молодий І. І. Мечников з рухомості розуму, невичерпній
дотепності та різносторонній освіті, я не зустрічав у житті. Наскільки він був
серйозний та продуктивний в науці – вже тоді він справив у зоології дуже
багато та мав у ній велике ім’я, - наскільки живим, цікавим та різностороннім в
дружньому колективі».
21
Сподіваного спокою під час роботи в університеті І. І. Мечников не
знайшов, матеріальний стан чимраз гіршав. Здоров’я дружини - Людмили
Василівни знову погіршало. Напружена праця втомлювала зір науковця. Його
життя перетворилося у існування, задля заробітку коштів. Поїздки на о. Мадеру
не справили очікуваного результату на здоров’я дружини, їй щораз гіршало, і
20 квітня 1872 року її не стало.
Смерть дружини глибоко вплинула на І. І. Мечникова. «Вдівець в 28
років, змучений фізично та морально, він за прикладом своєї дружини шукав
заспокоєння в морфії, до чого жити? Чи не краще поступитись місцем іншим?».
Проте новий припадок отруєння морфієм поклав кінець його вживанню. До
того ж в І. І. Мечникова загострюється хвороба очей, що позбавило його
можливості користуватися мікроскопом, але і в цей самий час він не перестав
бути натуралістом.
В 1873 році трапився ще один неприємний інцидент. За здобуття чергової
премії Бера змагалися два учасники – І. І. Мечников та ботанік Едмунд Русов.
Ілля Ілліч представив на змаганні три роботи – одну друковану і два рукописи.
Премія Бера присуджувалась особливою конкурсною комісією, члени якої
призначались академією наук, рішення комісії було остаточним і лише
доводилось до відома академіків.
17 січня 1873 року було оголошено, що два автори удостоюються даної
премії. Натомість комісія нагороджувала повною премією Русова, інший
учасник, ім’я якого так і не було ні разу голосно названим залишилось в
стороні. Незабаром з’ясувалися всі подробиці даної історії. Голоси в комісії
різко розійшлись. Представники однієї партії підтримували кандидатуру Русова
(хоча він був ботаніком, а перевага надавалась все ж таки ембріологам) , інші
ставили на перше місце І. І. Мечникова. Роботи були віддані на додаткову
експертизу. В результаті якої, була вигадана зовсім сміхотворна причина для
того, щоб визнати перевагу Русова: його робота була представлена в
друкованому вигляді, а дві з трьох робіт І. І. Мечникова – рукописи. Це
послужило причиною для того, щоб пересунути І. І. Мечникова на друге місце.
22
Рішення комісії викликало бурхливі протести громадськості. Дискусії
продовжувалися до 1882 року, майже 10 років, і закінчилися в 1891 року, коли
І. І. Мечникову була присуджена чергова (9-та) премія бера «за сукупність
ембріологічних робіт, виконаних на протязі спливаючого десятиріччя».
В стані глибокого пригнічення, під враженням останніх подій,
він
вирушає в Європу, де в Женеві двічі намагається заподіяти собі смерть. «Він
прийняв морфій, але не розрахував дозу, почалось сильне блювання і це його
врятувало». Настрій залишався похмурим, аж поки інтерес до науки не
пересилив такого настрою вченого і не повернув його в звичайний стан.
Влітку 1874 року І. І. Мечников повернувся в Одесу, щоб відновити
роботу в університеті.
1875 року Ілля Ілліч одружується вдруге з Ольгою Миколаївною
Білокопитовою, що залишається його подругою і товаришем у науковій роботі
до останніх днів життя. Ось як Ольга Миколаївна характеризувала їх спільне
життя: «Ми прожили в глибокому єднанні, досягли того повного духовного
зв’язку, того взаємного розуміння, при яких нема більше місця для тіней - все
світле».
Боротьба І. І. Мечникова за створення умов для наукової діяльності мала
за мету розвиток вітчизняної науки.
І. І. Мечников, за палкі виступи на користь науки та наукового утворення
молоді, за його вплив на неї, боротьбу проти реакційної професури в
університеті
і
Міністерстві
«неблагонадійних», «агітаторів»
просвіти,
проти
був
зарахований
самодержавства.
до
лав
Університетська
адміністрація і професура всіляко травили його, використовуючи для цього
будь-які міри.
Університетські переживання і неприємності погано відбивались на
здоров’ї Іллі Ілліча. «Вже в 1877 році у нього вперше розболілось серце. В 1878
році у Відні він радився з знаменитим клініцистом Бамбергером, однак той, не
знайшов у нього нічого серйозного і обмежився забороною курити і пити. Стан
його здоров’я погіршав вже в наступному році в Неаполі, через тривогу та
23
втому, пов’язаних з моїм захворюванням на тиф. Він доглядав мене і сильно
втомився. На основі легкого ускладнення мови він припустив у себе початок
бульварного паралічу».
Особливо ускладнилось становище, після вбивства Олександра ІІ –
самодержавство
ще
сильніше
затисло
науку
та
навчальні
заклади.
І. І. Мечников вирішує покинути університет. Студенти, дізнавшись про таке
рішення професора, хочуть його підтримати. І 15 травня 1882 р. на ім’я ректора
університету Ярошенко поступила заява з підписом 95 студентів, в якій вони
протестeвали проти «знищення» найкращих професорів в університеті, і
вимагали його залишити посаду.
19 травня на засіданні було вирішено вчинити розправу зі студентами, які
підписали цю заяву: частина їх була виключена з університету, деякі отримали
догану, організаторів заарештували.
Сам І. І. Мечников також не міг більше залишатися в університеті, і подав
заяву на звільнення, яка була заслухана 22 травня 1882 року. Група професорів
виступала з проханням відкласти розгляд справи, з метою переконати його
залишитись, але більшістю ради його відставка була прийнята з великим
задоволенням.
І. І. Мечников своє звільнення з університету пов’язував з реакцією, яка
посилилась після 1 березня 1881 року. «Восени 1881 року декан юридичного
факультету , передивляючись кандидатські дисертації студентів, закінчивши
курс весною цього ж року, знайшов одну, схвалену факультетом і присвячену
діяльності політ - економу І. Родбертусу фон Ягецеву. Знайшовши, що у
дисертації
мають
місце
соціалістичні
тенденції,
декан
запропонував
юридичному факультету постановити рішення, щоб у майбутньому подібні
дисертації
систематично
відхилялись.
Факультет
погодився
з
такою
пропозицією. Постанова викликала шквал емоцій, в результаті чого моє
прохання про відставку, що до того лежало в моїй кишені, опинилось у руках
ректора».
24
Тому професора, який схвалив цю дисертацію, вирішили оголосити
«неблагонадійним» в політичному відношенні. Це викликало обурення
студентів і частини професорів. Попечитель Одеського округу, знаючи про
повагу та любов студентів до І. І. Мечникова, попросили його закликати
студентів припинити бунт і приступити до занять, в обмін на звільнення декану
юридичного факультету. Студентський бунт був припинений, університетське
життя повернуте в своє русло. Проте попечитель не стримав своєї обіцянки,
щодо звільнення декана, спираючись на те, що він – чиновник, залежний від
міністра і не має можливості діяти самостійно. Після цього, І. І. Мечникову не
залишалось нічого іншого, як піти з університету, так як він певним чином
«зрадив» студентів.
Проте студентство не було ображеним на свого професора, вони просили
його забрати заяву про звільнення, але І. І. Мечников вже усе вирішив.
Студенти буквально на руках винесли його з університету, як знак безмежної
приязні.
9. Продовження наукової кар’єри
Осінь і зиму 1882-1883 р І. І. працює в Мессіні, з 1884 р. відвідує Танжер.
Мессіна приваблює науковця багатством флори та фауни. Тут він продовжує
роботу
над
питанням
внутрішньоклітинного
травлення
і
походження
кишкового каналу з генетичного погляду. «в Мессіні відбувся перелом в моїй
науковій діяльності. Раніше зоолог, я одразу ж став патологом. Я потрапив на
нову дорогу, яка стала головним змістом моєї подальшої діяльності».
Восени 1883 р. в м. Одесі відбувався Всеросійський з’їзд природознавців
і лікарів. І. І. Мечников, уже славетний європейський учений, був обраний його
головою.
1885 р. І. І. Мечников повертається до Росії. Одеське управління і
Херсонське земство організовують уперше в Росії бактеріологічну станцію, на
завідування якої і був запрошений учений. Перед станцією постали науково –
практичні завдання – щеплення
проти сказу, приготування вакцини проти
25
сибірки, боротьба з ховрахами та сараною. І. І. Мечников стає директором
станції (в 1886 році), працюючи там із захопленням і майстерністю. Але
представники лікарської влади почали протидіяли Іллі Іллічу. Інстанції, що
давали засоби, вимагали практичних результатів. А праця для досягнення
останніх натрапляла на постійні перешкоди. «Реакціоністи з місцевих
лікарських округів організували публікацію в одній із петербурзьких газет про
те, що під керівництвом професора І. І. Мечникова в Одесі культивуються
бактерії курячої холери, які можуть перетворитись у вібріони азіатської холери
і тому являють велику загрозу для людей. Хоча твердження нічим підтверджене
не було, тим не менш, довіра до створеної І. І. Мечниковим лабораторії була
підірвана».
Тому 1896 році І. І. Мечников залишив Одеську бактеріологічну станцію,
однак остання встигла розгорнути велику наукову і практичну діяльність
науковця. Він пропонує біологічним методом культурою мікробів курячої
холери знищувати ховрах ( в наступні роки цей метод успішно розвинули і
використали). Очолюючи бактеріологічну станцію, І. І. Мечников продовжував
вивчати механізм імунітету інфекційних хвороб. Найближчими учнями на
станції були відомі пізніше вчені Бардах, Гамалія.
І. І. Мечников організовує перші в тодішній Росії курси для вивчення
холери. «Проучений одеським досвідом, і знаючи наскільки важко боротися з
протидією, яка виникає без будь-якої на те причини з усіх сторін, я зволів
поїхати за кордон і знайти собі тихий притулок для наукової роботи».
Отже, вже в перші роки самостійної наукової діяльності виявляється та
стає більш чітким інтерес І. І. Мечникова до однієї з найстаріших і
найважливіших областей зоології – ембріології . Саме ембріології були віддані,
в основному, приблизно двадцять (точніше двадцять один рік – з 1861 по 1882
рр.) років його наукової роботи в якості зоолога. Праці І. І. Мечникова в області
порівняльної ембріології зіграли велику роль, а сам І. І. здобув світову славу.
Близько 25 років науковець вів боротьбу, яка закінчилася повною перемогою і
визнанням фагоцитної теорії.
26
Одеський період життя, який тривав 18 років – важливий етап в житті
великого біолога, розквіт його педагогічної діяльності. І. І. Мечников зробив
чималий внесок у викладання і проведення науково-дослідницької роботи в
університеті. Значну частину своїх відомих робіт, яку прославили І. І.
Мечникова на весь світ, він виконав працюючи саме в Одеському університеті.
Саме тут розпочалась і його активна громадська діяльність, в якій науковець
виступає захисником студентства.
10. Заключний період життя
1887-1888
роках,
під
час
короткочасної
подорожі
за
кордон,
І. І. Мечников розуміє, що в лабораторіях Германії він навряд чи отримає
спокій «крім того негативне ставлення Коха, Бухнера, Баумгартена та ряду
інших великих німецьких вчених до фагоцитарної теорії давало мало надій на
мирний розгляд даного питання».
На запрошення знаменитого французького мікробіолога Луї Пастера
15 жовтня 1888 року І. І. Мечников переїхав до Парижу і почав роботу в
Пастерівській лабораторії. Спочатку він мав для праці дві кімнати на нижньому
поверсі, а пізніше – цілий великий відділ на другому. Кожен день, о дев’ятій
ранку І. І. Мечников з’являвся у лабораторії.
Незабаром, на кошти, зібрані міжнародною підпискою в Парижі,
організовано було Пастерівський інститут на чолі з Пастером (14 листопада
1888 року), в який І. І. Мечникова запросили в ролі завідувача одного із
відділів.
Роки
праці
в
Парижі
були
найщасливішим
періодом
у
житті
І. І. Мечникова, найсприятливішими для наукової діяльності. Тут він працював
28 років до останніх днів життя. Пастерівський інститут і Франція стали другою
батьківщиною науковця.
Ілля Ілліч прийшов туди не як учень, а як глава школи, яка готувала
заміну першому пастерівському поколінню в мікробіології. Пастер високо
27
цінував І. І. Мечникова і його наукові праці, відносився до нього з великою
повагою. Спочатку, поки дозволяло здоров’я, Пастер часто приходив до
Мечникова в лабораторію, з цікавістю розпитував про заняття. Він навіть
відвідував його лекції «про запалення». Потім, коли той вже не міг приходити,
Ілля Ілліч постійно навідував його і намагався розважати розповідями про
наукові роботи.
В Парижі, останній звільнився від тих перешкод, які ставило російське
самодержавство його науковій діяльності. Але і тут йому доводиться вести
боротьбу за ті ідеї, які він висував. І. І. Мечников виступав проти
консерватизму, застою думки в науці. За роки своєї еміграції Ілля Ілліч декілька
раз відвідав Росію. В 1894 р. він приїжджав в рідну країну з доповіддю на
питання боротьби з холерою.
В 1897 р. він брав участь в роботі Московського з’їзду натуралістів і
лікарів, де виступив з повідомленням про дослідження фагоцитарної реакції
проти токсинів і з доповіддю про чуму. Відомий громадський та медичний діяч
доктор Бартенсон писав у ці дні О. Н. Мечниковій про тріумф її чоловіка: «Ілля
Ілліч був героєм дня. Уже поява його на естраді викликало шквал оплесків , які
довго не згасали. Коли ж він закінчив свою чудову, глибоко цікаву, живу
промову, численна кількість людей, присутніх у Большому театрі прийшла в
захват – аплодисментам та
живому
гарячому прояву симпатій не було
кінця…ми росіяни горді за Мечникова, і я щасливий, що можу вам це сказати».
Живучи в Парижі Ілля Ілліч займався громадською діяльністю – була
організована Вища російська школа, в якій він читав лекції.
«Колишні професори російських університетів, не обмежилися своєю
діяльністю проти влади в Росії, вирішили організувати в Парижі, з допомогою
Мечникова, «Вільний російський університет», який мав за мету розвивати
молодь у політичному сенсі». Питання щодо цієї школи хвилювало царський
уряд. І це не дивно, адже вона згрупувала навколо себе емігрантів із Росії, та не
могла не вплинути на прогресивні сили самої Росії. Тому 15 серпня 1901 року
міністр внутрішніх справ Синягин звертається до міністра іноземних справ
28
Ламздорфа з проханням поставити перед французьким урядом питання щодо
закриття цієї школи.
Життя І. І. Мечникова проходить в безперервній натхненній праці. Він
відлучається з лабораторії лише на декілька годин щоб поспати.
Мечникові живуть в Парижі, проте погано знають місто. З’являються нові
друзі та вороги. Одним із самих близьких товаришів І. І. Мечникова став доктор
Ру. Він жив самотньо і був хворий на туберкульоз. В 1890 році, його стан різко
погіршав, і Ру почав втрачати голос. Піклування про самотнього та хворого
бере на себе Ольга Миколаївна. Коли в червні 1890 року Мечникови поїхали в
чергову відпустку до Росії в свій маєток Поповка, розпочинається переписка з
Е. Ру (адже Ольга Миколаївна вимагає від нього регулярно повідомляти
інформацію про свій стан та виконувати приписаний нею курс). Починаючи з
17 серпня 1891 року Е.Ру пише Ользі Миколаївні листи окремо, навіть коли
одночасно пише Іллі Іллічу. «Е. Ру одразу підпав під чари молодої, вченої,
гарної, з елегантним слов’янським образом, наділеної в цей самий час талантом
художника і тим літературним смаком, якого він був позбавлений. Ольга
Миколаївна була єдиною жінкою, яка мала на нього якийсь вплив».
О. М. також була небайдужа до того, як ставиться до неї
Ру. Вона
впевнювала Іллю Ілліча, що Ру пише їй листи лише в результаті нагадування
Іллі Ілліча. Але ось що на це написав останній: «Інший плід твоєї фантазії. Це
фраза «за ради бога облиш Ру в спокої». Клянусь тобі усім на світі, що я ні разу
не нагадував йому про написання тобі листів. Він щодня питав про тебе і тому в
мене не було навіть найменшої причини залишати чи не залишати його «в
спокої» ».
Багато років поспіль І. І. Мечников, окрім Парижу, проводить час на дачі
«Норка» у Севрі, а з 1903 року перебрався туди на постійне проживання.
У 1903 році, І. І. разом з Е. Ру розпочинає роботу, пов’язану з лікуванням
сифілісу. До цього часу наука не знала таких тварин, яким можна було б
прищепити сифіліс, цим гальмувався процес вивчення проблеми. І. І. Мечников
вважав, що треба використати тварину, яка була б найближчою до людини, і
29
зупинився на людиноподібній мавпі – на шимпанзе. Ілля Ілліч радив Пастеру
принести деяку грошову жертву і купити декілька людиноподібних мавп, але
той відмовився. Дещо пізніше, під час директорства Дюкло, його пропозиція
здійснилась. І. І. Мечников і Ру взялися до роботи і використали на цю справу
великі премії, одержані ними за наукові дослідження. Результат був успішним, і
науковці досягли мети. «Хоч ці дослідження І. І. Мечникова і Ру не дали
особливих результатів і практичних наслідків, але в науковому відношенні це
був важливий крок, після якого почали широко експериментувати з сифілісом в
лабораторіях».
Працювати в інституті було важко, так як постійно не вистачало коштів,
необхідних для експериментів, обладнання.
1908 -1914 рр. І. І. Мечников і його учні друкують ряд робіт про кишкову
флору, і тоді ж науковець висловлює ідею, що можна боротися проти повільних
кишкових отруєнь шляхом зміни флори кишок, використовуючи «болгарську
паличку».
Ілля Ілліч розпочинає дослідження в області збільшення людського віку.
Він вважає, що: «людське життя обірвалося на півдорозі і старість наша –
хвороба, яку потрібно лікувати як будь-яку іншу». Проте помилкою
І. І. Мечникова у даному вченні було те, що він не врахував той фактор, що
проблема довголіття є не лише біологічна, а , насамперед, соціальна.
Хоча Ілля Ілліч працював за кордоном, його вплив на російську науку був
величезним. В Пастерівському інституті під його керівництвом навчалось
більш як тисяча російських вчених та лікарів. Він був натхненником російської
школи імунологів та мікробіологів. Також, серед його учнів, була перша
російська жінка-бактеріолог П. В. Циклінська.
Ілля Ілліч уважно слідкував за розвитком російської науки. Тісно
спілкувався з російськими вченими: К. А. Тімірязєвим, І. П. Павловим,
С. П. Боткіним, фізиком Н. А. Умовим, фізіологом В. Я. Данилевським,
біохіміком Н. В. Ненцьким.
30
Тут, в 1891 році І.І.Мечников закінчив розробку порівняльної патології
вчення про запалення. Це вчення було викладено ним в 12 лекціях, і викликало
загальний інтерес далеко за межами лабораторії.
2 серпня 1914 року, після вибуху першої імперіалістичної війни
І.І.Мечников поспішав до лабораторії свого дітища – Пастерівського інституту,
але ледве міг дістатися – все було мобілізовано для війни. Це глибоко вплинуло
на науковця. Його звична жвавість, життєрадісність погасли і поступилися
місцем перед пригніченням. Всі молоді співробітники інституту були
мобілізовані,
лабораторії
порожні,
експериментальні
тварини,
навіть
людиноподібні мавпи вбиті. Ілля Ілліч невимовно страждав – нормальне
культурне життя припинилось. Це був той удар, який не могло знести його
чутливе, хворе серце. Війна надломила моральні та фізичні сили Мечникова і
привели до його передчасної смерті.
15 травня 1915 року Іллє Іллічу виповнилось 70 років, і в інституті
Пастера відзначався його ювілей. «Хоча через війну багато хто не був
присутнім, ти м не менш в бібліотечній залі зібралось чимало людей;
святкування несло інтимний, дуже сердешний характер».
Пастерівський
інститут
був
наданий
військовому
відомству
і
дезорганізований для науки.
11. Останні роки життя
Наприкінці листопада
1915 р. І.І.Мечников сильно захворів. Під час
хвороби він, як завжди, цікавився життям Росії. З великою радістю він
зустрічав людей, які приїздили до нього з Росії - професорів і журналістів,
розпитуючи ї про різноманітні сторони громадського життя Росії.
2 грудня сильне серцебиття прикувало його до ліжка, і від 9 грудня він
його вже не залишав. В Севрі, де жив І.І.Мечников не можна було дістати
лікарської допомоги і тому доводилося зносити нестерпні ночі в приступах
астми.
31
Мечникови вирішують переїхати до Петербургу. Було недоречно
залишатися ізольованими при теперішніх умовах.
Дізнавшись про хворобу, Ру запропонував переїхати до лікарні
Пастерівського інституту, де звільнилося невелике приміщення. «Лікар Відаль,
якого Мечников дуже цінував, приїхав в Севр 14 грудня, і знайшов у нього
міокардит. Це вдалося приховати від Іллі Ілліча, завдяки тому, що по зовсім
незрозумілому явищу, що він несподівано перестав давати собі звіт про
швидкість свого пульсу, сприймаючи менше половини серцевих ударів».
Щодня його відвідували лікар Відаль, Мартен, Салімбені та інші. Минав
сьомий місяць ( від 2 грудня 1915 року) тяжкого стану І.І.Мечникова. Друзі не
перестали глядіти його. Війна була постійною темою розмови, часто розмови
торкались наукових тем, які і досі хвилювали Іллю Ілліча. Він же був зразковим
пацієнтом, точно слідував всім вказівкам.
Після сніданку та короткого сну він спілкувався зі своїм другом Ру, його
довіряв свої тривоги та бажання, відчував до нього безмежну дружню приязнь.
До появи жаркого часу І.І.Мечников чудово почував себе в Приміщенні
Пастерівської лікарні, але жара почала хвилювати його. Тоді д-р Ру
запропонував перевести Іллю до
колишньої квартири Пастера, в самому
інституті, що було зроблено 26 червня. Це приносило йому величезне
задоволення, адже він був ближче до своєї лабораторії.
9 липня температура несподівано опустилась до 35 градусів. Вперше Ілля
Ілліч не захотів писати свої щоденні замітки. Однак на наступний день він
записав їх ще раз. 13-го зранку він почував себе дуже погано.
14 липня 1916 року протягом ночі І.І.Мечников дихав киснем. А 16 липня
1916 року о 4 годині 20 хвилин Іллі Ілліча не стало.
До самої смерті І.І.Мечников зберіг цілковиту ясність розуму і виявляв
жвавий інтерес до поточних подій. Його наукові інтереси не меркли до
останнього віддиху.
18 липня тіло І.І.Мечникова відвезли на кладовище Пер-Лашез для
кремації з усією простотою. Ілля Ілліч хотів для себе громадянського похорону
32
без промов, почестей, без квітів. І волю його уволили. Урну з прахом
І.І. Мечникова поставлено в бібліотеці Пастерівського інституту в Парижі.
Отже, можна з впевненістю сказати, що пастерівський період життя був
найщасливішим у житті Іллі Ілліча Мечникова. Він майже не зустрічав
перешкод на своєму шляху і міг вільно займатися улюбленою справою.
Пастерівський інститут став його схованкою, центром його наукових інтересів,
він його любив, він провів там свої найкращі роки і хотів щоб його попіл
зберігався там.
Однак, пастерівський період є своєрідним продовження попередніх, адже
теорії створені в цей час витікають із попередніх. Знаходячись в Парижі,
Мечников не переривав живого зв’язку з видатними російськими вченими, з
Одеським університетом, де у науковця були друзі та учні. В паризький період
Мечников виховав багато чисельну плеяду учнів, які потім в своїх країнах
стали основоположниками нових шкіл та напрямків в імунобіології та
мікробіології.
З великим натхненням Мечников працював над вирішенням проблеми
довголіття. Проте науковець не врахував, що це, головним чином, не
біологічна, а соціальна проблема.
У 1945 році в ознаменування 100-річчя з дня народження Мечникова
Обласній клінічній лікарні м. Дніпро було присвоєно звання великого
українського вченого – імені І.І. Мечникова - одній з найстаріших
багатопрофільних обласних лікувальних закладів в Україні.
33
12. Наукові праці І. І. Мечникова
1) Історія розвитку Sepiola (контрольна курсова робота) / І. І. Мечников.
1867.
2) Історія
розвитку
Nebalia:
Порівняльно-ембріологічних
нарис
/
І. І. Мечников. - СПб., 1868. - 48 с.: 2 л. іл. ; Так само // Зап. Імп. Акад.
Наук. - 1868. - Т. 13, дод. № 1.
3) Загальний нарис паразитичного життя / І. І. Мечников // Природа. 1873; Так само // академічної зібрання творів. Т. 1: Статті по зоології і
паразитології. - М .: Медгиз, 1955.
4) Дослідження в перетворенні аксолотля / І. І. Мечников // Зап. Новорос.
в-во дослідників природи. - 1876.
5) Дослідження в розвитку планарій / І. І. Мечников // Зап. Новорос. в-во
дослідників природи. - 1877.
6) Личинка Anisoplia / І. І. Мечников // Зап. Новорос. в-во дослідників
природи. - 1879.
7) Хвороби личинок хлібного жука / І. І. Мечников. - Одеса, 1879.
8) В цілющих силах організму / І. І. Мечников // Протоколи з'їзду
натуралістів в Одесі. - 1883.
9) Лекції з порівняльної патології запалення / І. І. Мечников. - М., 1892;
друге вид. - М., ПТГ. : Держ. вид-во, 1923.
10) Несприйнятливість в інфекційних хворобах / І. І. Мечников. - М.,
1903; Несприйнятливість в інфекційних хворобах / І. І. Мечников. - М.
Мндгіз, 1953. - (академічної зібрання творів / ред. Н. Н. ЖуковВережніков; Акад. Мед. Наук СРСР; Т. 8).
11) Етюди оптимізму / І. І. Мечников. - друге вид. - М., 1909.
12) Етюди про природу людини / І. І. Мечников. - четверте вид. - М.,
1913.
13) Сорок років раціонального світогляду / І. І. Мечников. - друге вид.,
випр. і доп. – М.: Наук. слово, 1914.
34
13. Список використаної літератури
1) Дяченко С. С. І. І. Мечников. Життя і діяльність.-Київ Харків:
Держвидав, 1946. - 54с.
2) Мечникова О. М. Життя Іллі Ілліча.-М.,1926. - 225 с.
3) Мечников І. І. Сторінки спогадів.-М.,1946. - 277 с.
4) Сеченов І. М. Автобіографічні записки.-М, 1952. - 238 с.
5) Еміль Ру. Листи до І. І. Мечникова та О. Н. Мечникової 1888-1914 рр.М.,1986. - 198 с.
6) Мечников І. І. Листи до О. Н. Мечникової.-М.,1980. - 350 с.
7) Ковалевський О. О. Листи О. О. Ковалевського до І. І. Мечникова
1866- 1900 рр.-М-Л.,1955. - 309 с.
8) Мечников І. І. формування наукового світогляду у дитячі та юнацькі
роки /М. О. Іваненко, О. М. Клімова, О. В. Кузьменко // Вчені записки
Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського. Серія
„Біологія, хімія”. – 2011. – Т. 24 (63), № 1.
9) Могилевский Б. Л. – І. І. Мечников.-М.,1958. - 352 с.
10) Острянин Д.Ф. І. І. Мечников в боротьбі за матеріалістичний
світогляд.-К.,1977. - 227 с.
11) Блинкин С. А., Ілля Ілліч Мечников.-М.,1972. - 104 с.
12) Белкін Р. І., Страшун І. Д. Роботи І. І. Мечникова по історії науки.М.,1959. - 322 с.
13) Єрмаков М.В. Вчення Мечникова про природу людини.-К,1947. - 17с.
14) Зелінський І.П. І. І. Мечников - великий син України і людства.Одеса: Хаджибей, 1995. - 111 с.
15) Карлик Л. Л. Мечников.-М .: Медгиз, 1946. – 118 с.
16) Острянин Д. Ф. Світогляд І. І. Мечникова. - Харків: Харківське
книжково-газетне вид-во, 1948. – 191 с.
35
14. Тестові питання за матеріалами реферату
1) Чим займався батько Емілії Львівни - Лев Миколайович Навахович?
a) Займався скотарством
b) Займався перекладами німецьких філософів
c) Займався музикальною освітою
d) Займався математикою
2) Яку назву мав журнал, видавництвом якого займався брат першої
дружини І. І. Мечникова?
a) Сонечко
b) Зірочка
c) Ранок
d) Єралаш
3) Як в дитинстві мати називала Іллю?
a) Пан Ртуть
b) Пан Помідор
c) Пан Астроном
d) Пан Диван
4) Хто став першим вчителем І. І. Мечникова?
a) Іванов
b) Єрмаков
c) Ходунов
d) Сеченов
5) В якому класі Ілля займався перекладом з французької на російську
книги Грове «Взаємодія фізичних сил»?
a) В третьому
b) В восьмому
c) В одинадцятому
d) В шостому
36
6) В якому році буда опублікована перша рецензія І. І. Мечникова?
a) 1861
b) 1870
c) 1874
d) 1866
7) Чим захоплювався Ілля Ілліч окрім науки?
a) Кулінарією
b) Танцями
c) Музикою
d) Астрологією
8) В якому віці І. І. Мечников закінчив Харьківський університет?
a) В 19 років
b) В 23 роки
c) В 24 роки
d) В 21 рік
9) Хто із вчених опублікував і присвоїв працю І. І. Мечникова?
a) Зіборд
b) Лейкарт
c) Кофферштейн
d) Генле
10) В якому році І. І. Мечников вперше одружився?
a) 1864
b) 1862
c) 1866
d) 1868
11) Як звали другу дружину науковця?
a) Ольга
b) Вікторія
c) Надія
d) Світлана
37
12) Механізм чого, продовжував вивчати І. І. Мечников, очолюючи
бактеріологічну станцію?
a) Механізм опалювального котла
b) Механізм відтворювання клітин
c) Механізм імунітету інфекційних хвороб
d) Механізм перетворювання енергії
13) Як звали першу російську жінку бактеріолога, яку навчав сам
І. І. Мечников?
a) А К. Лопатіна
b) Д. І. Маринська
c) Д. П. Момотова
d) П. В. Циклінська
14) В якій області здобули світову славу і зіграли велику роль праці
І. І. Мечникова?
a) В області порівняльної ембріології
b) В області вітчизняної хімії
c) В області зарубіжної літератури
d) В області космічних технологій
15) Від чого страждав Мечников І. І. в останні роки свого життя?
a) Мігрень
b) Астма
c) Виразка
d) Аритмія
Download